ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" грудня 2011 р. Справа № 5024/859/2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіМогила С.К.,
суддіВовка І.В.,
суддіКондратової І.Д.,
за участю представників сторін
від позивачаОСОБА_4- пред. за дов.;
від відповідача не з'явився;
від третьої особине з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.08.2011р.
у справі № 5024/859/2011 Господарського суду Херсонської області
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5
доПублічного акціонерного товариства "Марфін Банк" в особі Херсонської філії Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Відкрите акціонерне товариство "Великолепетинський маслозавод"
простягнення 573 900,68 грн.
ВСТАНОВИВ:
У травні 2011 р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (надалі –ФОП ОСОБА_5) звернулася до Господарського суду Херсонської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" (надалі –ПАТ "Марфін Банк") в особі Херсонської філії ПАТ "Марфін Банк" про застосування наслідків недійсності угоди про переведення боргу та відступлення права вимоги від 21.09.2006 р. –стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 573900,68 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що рішенням господарського суду визнано недійсним з моменту укладення договір уступки права вимоги, відповідно до якого позивач уступив, а відповідач прийняв вимоги до Відкритого акціонерного товариства (надалі –ВАТ) "Великолепетинський маслозавод", які виникли з кредитного договору № 03/132-К від 02.03.2005р., а тому відповідач за ст. 216 Цивільного кодексу (надалі –ЦК) України зобов'язаний повернути позивачу плату за відступлення права вимоги за кредитним договором в розмірі 573900,68 грн.
Відповідач проти позову заперечив, оскільки основний боржник - ВАТ "Великолепетинський маслозавод" розрахувався з позивачем за кредитним договором в межах справи про банкрутство № 12/73-Б-08.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 14.06.2011 р. у справі № 5024/859/2011 (суддя Александрова Л.І.) позов задоволено повністю. Судове рішення мотивоване тим, що у відповідності до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює правових наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю, а тому сплачені позивачем кошти за недійсним договором підлягають стягненню з відповідача.
За апеляційною скаргою ПАТ "Марфін Банк" вказане рішення переглянуто в апеляційному порядку та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.08.2011р. у справі № 5024/859/2011 (колегія суддів у складі : головуючого судді Величко Т.А., суддів: Бойко Л.І. та Таран С.В.) скасовано повністю з прийняттям нового рішення про відмову в позові.
Відмовляючи в позові суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем невірно визначений спосіб захисту порушеного права, оскільки фактично позов заявлено не про застосування двосторонньої реституції за недійсною угодою, а про стягнення з відповідача грошових коштів, перерахованих за недійсною угодою.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ФОП ОСОБА_5 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального (ст.ст. 216, 236 ЦК України) та процесуального права (ст.ст. 60, 105 Господарського процесуального кодексу (надалі –ГПК) України), просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.08.2011 р. та залишити без змін рішення Господарського суду Херсонської області від 14.06.2011 р. у справі № 5024/859/2011.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 02.03.2005р. між АБ "Приватінвест" та ВАТ "Великолепетиський маслозавод" (позичальник) було укладено кредитний договір № 03/132-К, предметом якого є надання банком позивачу кредиту в сумі 500000грн. під проценти у розмірі 23% річних.
07.10.2005р. між АБ "Приватінвест" та ВАТ "Морський транспортний банк" укладено договір про заміну кредитора в зобов'язанні, за яким АБ "Приватінвест" відступив ВАТ "Морський транспортний банк" право вимоги щодо боргу ВАТ "Великолепетиський маслозавод", відсотків, інших нарахувань у відносинах за названим кредитним договором № 03/132-К від 02.03.2005р.
В обумовлений договором строк позичальник зобов’язання по своєчасному поверненню кредиту не виконав, що було підставою для стягнення кредитного боргу у сумі 556033,97 грн., 16136,71 грн. витрат на охорону об’єкту іпотеки, 1730,00 грн. по оплаті державного мита та 30,00 грн. судових витрат, всього 573900,68 грн. у судовому порядку (рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 29.05.2006 р. у справі № 2-367/2006).
21.09.2006 р. між ВАТ "Морський транспортний банк" в особі Херсонської філії ВАТ "Морський транспортний банк", правонаступником якого є ПАТ "Марфін Банк" в особі Херсонської філії ПАТ "Марфін Банк" та ФОП ОСОБА_5 укладено угоду переведення боргу та відступлення права вимоги за кредитним договором (надалі –угода), згідно умов якої позивач прийняв на себе фінансові зобов'язання за кредитним договором № 03/132-К від 02.02.2005р. щодо сплати банку суму боргу по кредиту в розмрі 556033,97 грн., витрати на охорону об’єктів іпотеки та застави - 16136,71 грн., витрати по оплаті держмита в сумі 1730,00 грн. та 30,00 грн. –судових витрат, а всього 573900,68 грн. Після повного виконання зобов’язань за кредитним договором ФОП ОСОБА_5 набуває право вимагати від первісного боржника (тобто ВАТ "Великолепетиський маслозавод") виконання грошового зобов’язання по погашенню сплаченої банку суми кредитного боргу.
Господарськими судами встановлено, що на виконання умов угоди ФОП ОСОБА_5 платіжним дорученням від 21.09.2006 р. перерахувала відповідачу кошти в сумі 573900,68 грн.
Рішенням Господарського суду Херсонської області у справі №14/202-ПД-09, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського судк від 30.11.2010 р. у справі №14/202-ПД-09, визнано недійсною угоду про переведення боргу та відступлення права вимоги, укладену 21.09.2006 р. між сторонами у даній справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача грошові кошти, які були перераховані позивачем на виконання недійсної угоди.
Статтею 15 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення.
Визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом.
Правові наслідки недійсності правочину врегульовані статтею 216 ЦК України. Наведеною нормою встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (п. 1 ст. 216 ЦК України). Якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій стороні завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (п. 2 ст. 216 ЦК України).
Згідно з частиною 3 ст. 207 Господарського кодексу (надалі –ГК) України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Частиною 208 ГК України встановлено, що у разі визнання недійсним зобов'язання кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.
Оскільки угода про відступлення права вимоги від 21.09.2006 р. в судовому порядку визнана недійсною, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин правових наслідків недійсності правочину шляхом повернення позивачу все одержане відповідачем на виконання цього правочину, а саме грошові кошти у розмірі 573900,68 грн.
Висновок суду апеляційної інстанції про відмову в позові з огляду на те, що позов заявлений не про застосування двосторонньої реституції за недійсною угодою, а про стягнення з відповідача грошових коштів, перерахованих за недійсною угодою, колегія суддів вважає помилковим та таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства. Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 4 ГПК України господарський суд вправі самостійно визначатися стосовно законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського спору незалежно від змісту вимог, викладених у позовній заяві, а тому обґрунтування позивачем своїх вимог лише з посиланням на ст. 216 ЦК України та незазначення в обґрунтування позову п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України, який передбачає повернення виконаного за недійсним правочином, не може бути підставою для відмови у позові при наявності факту порушення відповідачем права позивача, яке підлягає захисту, та встановленні обов'язку відповідача повернути одержане за недійсною угодою.
Посилання суду апеляційної інстанції на те, що ФОП ОСОБА_5 звертаючись до господарського суду з позовними вимогами про застосування наслідків недійсного правочину, зосередила свої вимоги тільки стосовно повернення їй перерахованої за недійсною угодою суми 573900,68 грн., залишивши поза увагою обов’язок зі своєї сторони повернути відповідачу все отримане нею за цієї угодою, як на підставу для відмови у задоволенні позову, судом касаційної інстанції не можуть бути прийняті до уваги в зв'язку з тим, що, по-перше, апеляційним господарським судом не зазначено, які саме дії були здійснені позивачем на виконання такого правочину, та що саме конкретно позивач має повернути відповідачу за недійсною угодою про відступлення прав від 21.09.2006 р., по-друге, заявлення позову про застосування реституції або про повернення виконаного за недійсним правочином є правом особи, здійснюване нею самостійно, за власною волею та свій розсуд (ч. 1 ст. 20 ЦК України), при цьому, суд розглядає господарські справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до ГПК України, в межах заявлених вимог.
Отже, з огляду на відсутність клопотання заінтересованої сторони (відповідача) про вихід суду за межі позовних вимог у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, а також доказів звернення відповідача зі зустрічним позовом у відповідності до ст. 60 ГПК України, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції не мав право відмовляти в задоволенні позову у даній справі з підстав наявності у позивача обов’язку повернути відповідачу все отримане за недійсною угодою. Водночас, відповідач не позбавлений можливості захистити своє порушене право шляхом звернення до суду з окремим самостійним позовом про застосування наслідків недійсності правочину шляхом, зокрема, повернення виконаного за недійсним правочином або відшкодування збитків.
Приймаючи постанову, апеляційний господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи та порушив норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 1117 ГПК України) та положення п. 6 ст. 1119, ч. 1 ст. 11110 ГПК України, постанова підлягає скасуванню, а законне та обґрунтоване рішення, яким позов задоволено повністю, підлягає залишенню без змін.
Згідно із п. 11 ч. 2 ст. 11111 ГПК України у постанові має бути зазначено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, п. 6 ст. 1119, ст. ст. 11110, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.08.2011р. скасувати, а рішення Господарського суду Херсонської області від 14.06.2011р. у справі № 5024/859/2011 залишити без змін.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" (вул. Леніна, 28, м. Іллічівськ, Одеська область, код ЄДРПОУ 21650966, в особі Херсонської філії Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" (вул. Червонопрапорна, 1, м. Херсон, код ЄДРПОУ 33647539) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) 2869,50 грн. в рахунок відшкодування судових витрат, понесених позивачем у зв'язку з оплатою касаційної скарги державним митом.
Доручити Господарському суду Херсонської області видати наказ на виконання даної постанови.
Головуючий суддя Могил С.К.
Суддя Вовк І.В.
СуддяКондратова І.Д.