КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.12.2011 № 36/195
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів:
за участю представників сторін:
від позивача: представник – ОСОБА_1 – за довіреністю,
від відповідача: представник – ОСОБА_2 – за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Т.М.М.», м. Київ
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2011 р.
у справі № 36/195 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг», м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Т.М.М.», м. Київ
про стягнення 6 838,75 грн.,
В С Т А Н О В И В :
У червні 2011 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Т.М.М.» про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 1345/05/2008 від 11.05.2008 року в розмірі 6 838,75 грн., в тому числі 6 450,23 грн. основного боргу, 217,27 грн. пені, 129,19 грн. індексу інфляції та 42,06 грн. три відсотки річних, мотивуючи вимоги тим, що 16.05.2008 року між сторонами було укладеного договір фінансового лізингу №1345/05/2008, за умовами якого позивач зобов’язався передати без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації, а відповідач прийняти в тимчасове володіння та користування за плату майно – гідравлічний бур зі шнеком JSB та зобов’язався здійснювати лізингові платежі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2011 р. у справі № 36/195 позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Т.М.М.» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» суму основного боргу 6 450,23 грн., пеню в розмірі 217,27 грн., три проценти річних в розмірі 42,06 грн., індекс інфляції в розмірі 129,19 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 102,00 грн. та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Т.М.М.» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з посиланням на те, що рішення прийнято з неповним з’ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2011 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, просить її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.05.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М.» (Відповідач) було укладеного договір фінансового лізингу № 1345/05/2008 (Договір), за умовами якого позивач зобов’язався передати без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації, а відповідач прийняти в тимчасове володіння та користування за плату майно гідравлічний бур зі шнеком JSB та зобов’язався здійснювати лізингові платежі.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.
Відповідно до умов пункту 2.3. договору вартість майна, що передається лізингоодержувачу, складає суму еквівалентну 5 518,00 у.о., в тому числі ПДВ в розмірі 20 % - 919,67 у.о., що виражена в гривнях України.
30.07.2009 р. сторонами була укладена додаткова угода №1345/05/2008/R до договору фінансового лізингу № 1345/05/2008 від 16.05.2008р. та додаток №1 до даного договору.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що передача позивачем майна, а також необхідних комплектуючих та документів, які є невід’ємною частиною майна, і прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння і користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-прийняття майна.
Згідно з п. 3.5. договору з моменту підписання акту здачі-прийняття майна права володіння і користування майном переходять до лізингоодержувача, а зобов’язання лізингодавця з передачі майна у фінансовий лізинг вважаються виконаними.
На виконання умов договору позивачем було передано у користування відповідача предмет лізингу, а саме Гідравлічний бур зі шнеком, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000283 від 15.07.2008 р. та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯПЗ № 783129 від 14.07.2008 р. Вартість переданого майна складає 43 119,70 грн.
Відповідно до положень п. 6.1. договору сторони погодили, що валютою договору являється умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена у гривнях України та дорівнює одному Євро по курсу (п. 6.1.1 договору).
Лізингоодержувач зобов’язався вносити на розрахунковий рахунок лізингодавця авансові платежі, зазначені в додатку №1 до договору. Сума авансового платежу, підлягає сплаті в гривнях, розраховується як створення суми авансового платежу, зазначеного в додатку № 1 до договору та курсу НБУ, встановленого для одного Євро на дату встановлену для здійснення такого авансового платежу. Для авансових платежів використовується курс НБУ встановлений для одного Євро на дату, визначену для внесення такого авансового платежу, але не нижче курсу НБУ на дату підписання даного договору. Авансові платежі вносяться на протязі трьох банківських днів з дати, встановленої для проведення платежу відповідно до додатку № 1 до договору (п. 6.4. договору фінансового лізингу).
Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 статті 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Згідно ч. 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Частина 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно положень п.3 ч.2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Відповідно до ч.1 статті 16 Закону України “Про фінансовий лізинг”сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Пунктами 6.5., 6.6. договору передбачено, що лізингові платежі нараховуються за кожен період строку фінансового лізингу. Розмір, порядок і строки внесення грошових сум в рахунок лізингових платежів зазначаються у Графіку внесення платежів.
Частина 2 статті 530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За твердженням позивача відповідач не сплатив лізингові платежі в розмірі 6 450,23 грн. згідно графіку внесення платежів за 30-35 періоди, тобто відповідно по 19.12.2010 р., 19.01.2011 р., 19.02.2011 р., 19.03.2011 р., 19.04.2011 р., 19.05.2011 р..
За твердженням відповідача вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки позивач здійснює нарахування лізингових платежів з урахуванням зміни курсу НБУ, що суперечить нормам чинного законодавства, а саме Конституції України.
Відповідно до положень п. 6.4. договору сторони погодили, що сума авансового платежу, підлягає сплаті в гривнях, розраховується як створення суми авансового платежу, зазначеного в додатку № 1 до договору та курсу НБУ, встановленого для одного Євро на дату, встановлену для здійснення такого авансового платежу. Для авансових платежів використовується курс НБУ, встановлений для одного Євро на дату, визначену для внесення такого авансового платежу, але не нижче курсу НБУ на дату підписання даного договору.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Таким чином факт наявності основної заборгованості за договором фінансового лізингу №1345/05/2008 від 16.05.2008 року (з урахуванням додаткової угоди) в період з 19.12.2010 р. по 19.05.2011 р. згідно графіку внесення платежів у відповідача перед позивачем в сумі 6 450,23 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до п. 8.5. договору фінансового лізингу, відповідач повинен сплатити позивачеві неустойку в розмірі 0,25 (двадцять п’ять сотих) % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу в перші п’ять днів прострочки і 0,5 (п’ять десятих) % від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу починаючи з шостого дня прострочки.
Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань.
Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору (п.8.5), Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» та положень статті 625 Цивільного кодексу України.
З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 6450,23 грн. місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про погодження з розрахунком пені в розмірі 217,27 грн., 3 % річних у розмірі 1219,19 грн. та витрат пов’язаних з інфляційними процесами в сумі 42,06 грн., наданим позивачем.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладені обставини місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог повністю, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.
Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з’ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Т.М.М.» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2011 р. у справі № 36/195 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 36/195 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді