- Третя особа: Державна казначейська служба України
- позивач: Шевченко Тарас Миколайович
- Представник позивача: Соломін Валерій Олександрович
- відповідач: Головне управління Національної поліції в Київській області
Ім`я | Замінене і`мя | Особа |
---|
Справа № 761/9969/25
Провадження № 2/761/5751/2025
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Осаулова А.А.
за участю секретаря судових засідань: Путря Д.В.
позивача: ОСОБА_1
представників позивача та відповідача: ОСОБА_2, Оверчук О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні в місті Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, -
в с т а н о в и в :
В березні 2025 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, в якому просило стягнути з Державного бюджету України 20000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що 28.08.2020 року о 14:00 год. інспектором СРПП №3 Ірпінського ВП ГУ НП в Київській області старшим лейтенантом поліції Явдаром Василем Івановичем було винесено постанову серії БАБ №362098 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, а саме за порушення ним п.п.3.2.1 ПДР (проїзд на забороняючий знак).Не погодившись з цієї постановою ОСОБА_1 було її оскаржено до Ірпінського міського суду Київської області.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області (набрало законної сили 13.08.2022 року) від 02.08.2022 року по справі № 367/5815/20 позов ОСОБА_1 задоволено, постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 362098 від 28.08.2020 року постановлену інспектором СРПП №3 Ірпінського ВП ГУ НП в Київській області старшим лейтенантом поліції Явдаром В.І. скасовано, а провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП - закрито.
Позивач зазначає, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).
Пдставою для відшкодування шкоди у цьому позові є встановлення рішенням Ірпінського міського суду Київської області (набрало законної сили 13.08.2022 року) від 02.08.2022 року по справі № 367/5815/20 порушення законного порядку та підстав притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, внаслідок чого йому були завдані душевні страждання, яких позивач зазнав у зв`язку із протиправною поведінкою щодо нього та у зв`язку із приниженням його честі, гідності а також ділової репутації, а також через відрив від звичайного способу життя, роботи, необхідністю поїздок до суду, пошук адвоката для відстоювання своїх порушених прав та законних інтересів, а також перенесеними переживанням (доведення в суді своєї невинуватості) під час довготривалого (2 роки) розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Моральну шкоду оцінює в 20000,00 грн, що стало підставою для звернення до суду.
Представник відповідача заперечує щодо задоволення позову, зазначає, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. ОСОБА_1 не надано інформацію (документи) чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, не обґрунтовану заявлену суму у розмірі 20 000, 00 грн. Сам лише факт порушення прав на думку позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, наскільки душевні переживання були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань. Позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння відповідачами моральної шкоди, яка згідно з частиною другою статті 23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Також звертає увагу, що закриття справи про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене статтею 124 КУпАП, через відсутність події і складу адміністративного правопорушення відшкодування шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР не є застосовними.
У відповіді на відзив представник позивача звертає увагу, що судом у справі № 367/5815/20 було встановлено протиправність притягнення Позивача до адміністративної відповідальності . Вважає, що в позивача виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.
Представник третьої особи подав пояснення, в яких заперечує щодо задоволення позовних вимог, зазначає, що судового рішення, яким дії посадових осіб Головного управління Національної поліції в Київській області визнано незаконними не надано, а скасування постанови та закриття провадження у справі не свідчать про завдання позивачу моральної шкоди. Жодних доказів як фізичного чи психічного впливу, порушення звичайного режиму життя позивачем не надано. Також вважає, що стаття 1176 ЦК України в не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, просили його задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позову.
Третя особа в судове засідання свого представника не направила, повідомлялась про день та час розгляду справи.
За приписами ч. 1 ст. 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні.
У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 12.03.2025 р. відкрито провадження у даній справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
Суд, вислухавши пояснення присутніх учасників, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Позивач звернувся до суду з даним позовом про відшкодування моральної шкоди, внаслідок безпідставного притягнення до адміністративної відповідальності, що було встановлено під час розгляду справи № 367/5815/20 за позовом ОСОБА_1 до інспектора СРПП №3 Ірпінського ВП ГУ НП в Київській області старшого лейтенанта поліції Явдар Василя Івановича, ВП №2 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Судом встановлено, що Рішенням Ірпінського міського суду Київської області (набрало законної сили 13.08.2022 року) від 02.08.2022 року по справі № 367/5815/20 позов ОСОБА_1 задоволено, постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 362098 від 28.08.2020 року постановлену інспектором СРПП №3 Ірпінського ВП ГУ НП в Київській області старшим лейтенантом поліції Явдаром В.І. скасовано, а провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП - закрито.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч. 5 ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 18 ЦПК України).
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою 28342 / 95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Вказаного висновку дійшов також Верховний Суд в постанові від 09.06.2022 р. у справі № 520/9588/16-ц.
Між тим, варто зазначити, що Головне управління Національної поліції в Київській області не було учасником справи № 367/5815/20, оскільки відповідачами були визначені інспектор СРПП №3 Ірпінського ВП ГУ НП в Київській області старший лейтенант поліції Явдар Василь Іванович, ВП №2 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.
У справі № 367/5815/20 підставою для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 362098 від 28.08.2020 року та закриття провадження у справі стало те, що позивач категорично заперечив факт вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а відповідач належними та допустимими доказами факту правомірності своєї постанови через доведеність вини позивача у цьому адміністративному правопорушенні не довів, відзиву на адміністративний позов не надав.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина першастатті 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування, про що Велика Палата Верховного Суду деталізує далі.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Тобто, протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов`язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов`язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.
Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.
Процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які полягають у фіксації адміністративного правопорушення, можуть бути оцінені на предмет відповідності закону чи іншому нормативному акту судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки оцінка таких дій без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності сукупно з іншими доказами є неможливою.
Схожого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 р. у справі № 638/3490/18.
Правомірність дій (бездіяльності) працівників поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення (близький за змістом висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 760/9462/16).
Ірпінський міський суд Київської області в рішенні від 02.08.2022 року по справі №367/5815/20 протиправність або незаконність дій працівників поліції під час складання постанови серії БАБ № 362098 від 28.08.2020 року не встановлював.
Між тим, відсутність у судовому рішенні, ухваленому за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, висновків суду про невідповідність/ суперечність) дій працівників поліції вимогам закону не перешкоджає зверненню особи до суду з вимогами про відшкодування шкоди за очевидно протиправні чи навіть свавільні дії поліцейських.
У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб`єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача. При цьому, очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) працівників поліції може бути встановлений судом загальної юрисдикції, зокрема й тоді, коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду.
У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.
Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.
Отже при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників поліції як обов`язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.01.2025 р. у справі № 335/6977/22
Відтак, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій поліцейських щодо складання постанови.
Саме лише задоволення позову про скасування постанови про притягнення до адмінвідповідальності не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв`язок (як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (див. висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц).
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, крім іншого, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.
У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної Постанови).
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (постанова Верховного Суду від 21.04.2021 р. у справі № 308/3695/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
З огляду на вищевикладене, закон пов`язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.
Позивач зазначає, що внаслідок безпідставного притягнення до адміністративної відповідальності йому заподіяно моральну шкоду, внаслідок чого йому були завдані душевні страждання, яких позивач зазнав у зв`язку із протиправною поведінкою щодо нього та у зв`язку із приниженням його честі, гідності а також ділової репутації, а також через відрив від звичайного способу життя, роботи, необхідністю поїздок до суду, пошук адвоката для відстоювання своїх порушених прав та законних інтересів, а також перенесеними переживанням (доведення в суді своєї невинуватості) під час довготривалого (2 роки) розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Між тим, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили йому страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли, не доведено причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, як і не обґрунтовано розмір моральної шкоди, який позивач оцінив в 20000,00 грн.
Так, до позовної заяви, як доказ заподіяння шкоди, надано виключно рішення Ірпінського міського суду Київської області від 02.08.2022 року по справі № 367/5815/20, яким при цьому ж протиправність дій працівників поліції не встановлена.
Очевидних ознак протиправності чи свавільності дій працівників поліції, під час винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 362098 від 28.08.2020 року судом не встановлено.
Також суд погоджується з посиланням сторони відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин приписів статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-В, що узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 22.01.2025 р. у справі № 335/6977/22
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі №755/18920/18 (провадження № 61-17205ск19).
Відтак, оскільки у справі не встановлено підстав, визначених статтею 1174 ЦК України для відшкодування шкоди, у позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позову.
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене вище, а також те, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ЦПК України обставин, на які вони посилаються, підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування шкоди, суд не вбачає.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 22, 23, 1173, 1174 ЦК України, ст.ст 12, 76, 77, 78, 79, 81, 89, 265, 268, 273, 352, 354-355, п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу XIII Перехідних Положень ЦПК України, суд, -
в и р і ш и в:
позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди,- залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Київській області, м.Київ, вул. Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 40108616.
Повне рішення виготовлено 16.04.2025 р.
Суддя: Андрій Осаулов
- Номер: 2/761/5751/2025
- Опис: про відшкодування моральної шкоди
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 761/9969/25
- Суд: Шевченківський районний суд міста Києва
- Суддя: Осаулов А.А.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено склад суду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 11.03.2025
- Дата етапу: 11.03.2025
- Номер: 2/761/5751/2025
- Опис: про відшкодування моральної шкоди
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 761/9969/25
- Суд: Шевченківський районний суд міста Києва
- Суддя: Осаулов А.А.
- Результати справи:
- Етап діла: Відкрито провадження
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 11.03.2025
- Дата етапу: 12.03.2025
- Номер: 2/761/5751/2025
- Опис: за позовом Шевченка Тараса Миколайовича до Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа – Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 761/9969/25
- Суд: Шевченківський районний суд міста Києва
- Суддя: Осаулов А.А.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено до судового розгляду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 11.03.2025
- Дата етапу: 14.03.2025
- Номер: 2/761/5751/2025
- Опис: за позовом Шевченка Тараса Миколайовича до Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа – Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 761/9969/25
- Суд: Шевченківський районний суд міста Києва
- Суддя: Осаулов А.А.
- Результати справи: в позові відмовлено
- Етап діла: Розглянуто
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 11.03.2025
- Дата етапу: 15.04.2025
- Номер: 2/761/5751/2025
- Опис: за позовом Шевченка Тараса Миколайовича до Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа – Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 761/9969/25
- Суд: Шевченківський районний суд міста Києва
- Суддя: Осаулов А.А.
- Результати справи:
- Етап діла: Подано апеляційну скаргу
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 11.03.2025
- Дата етапу: 15.05.2025
- Номер: 2/761/5751/2025
- Опис: за позовом Шевченка Тараса Миколайовича до Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа – Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 761/9969/25
- Суд: Шевченківський районний суд міста Києва
- Суддя: Осаулов А.А.
- Результати справи:
- Етап діла: Направлено до апеляційного суду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 11.03.2025
- Дата етапу: 26.05.2025