Дата документу 17.04.2025Справа № 554/3234/24

Провадження № 2/554/707/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2025 року м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого судді - Материнко М.О.,

за участю секретаря судового засідання Кашуби В.А.,

за участю представника позивача - адвоката Лабик Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого,

В С Т А Н О В И В :

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ.

ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Стефківського В.І. звернулася до Октябрського районного суду м. Полтави із позовом до АТ "Страхова група" ТАС" про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого.

В обґрунтування заяви зазначила, що 22.11.2021 р. близько 16 год. 45 хв. в Полтавській обл., м. Шевченкове відбулася дорожньо-транспортна пригода в якій водій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем марки "ВАЗ 21011", р.н. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Внаслідок даної ДТП ОСОБА_3 від отриманих травм помер. За фактом ДТП Головним управлінням Національної поліції у Полтавській області матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 Кримінального кодексу України внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021170440000825. 25 травня 2022 року зазначене провадження було закрите відповідною постановою заступника начальника ВРЗСТ СУ ГУНП у Полтавській області у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення. Вказаною постановою встановлено, що пішохід ОСОБА_3 загинув внаслідок наїзду на нього автомобіля "ВАЗ 21011", р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 .. На дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки "ВАЗ 21011", р.н. НОМЕР_1 , була застрахована у Відповідача, відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №AТ1112310.

Вказує на те, що з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №465/4287/15 (провадження №14-406цс19, постанова від 11 грудня 2019 року) та користуючись своїм Конституційним правом, нею не вживалось жодного досудового врегулювання, а навпаки прийнято рішення про звернення безпосередньо до суду з позовом про стягнення страхового відшкодування зі страхової компанії.

В позовній заяві позивачка просила стягнути з АТ "СГ "ТАС" (приватне) на її користь 24'000,00 грн. страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, 177'198,00 грн. страхового відшкодування витрат у зв`язку із втратою годувальника та 14'000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 02 квітня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у загальному позовному провадженні. Підготовче судове засідання призначено на 09.05.2024 року на 15 год 30 хв. у залі судового засідання в приміщенні суду.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 05 листопада 2024 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ "СГ "ТАС" (ПРИВАТНЕ) про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 11.12.2024 року о 16 год.00 хв..

ІІ. ЗАЯВИ (КЛОПОТАННЯ) УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

29.04.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував з приводу позовних вимог позивачки з тих підстав, що позивач не звертався до АТ «СГ «ТАС» (приватне) із заявою про виплату страхового відшкодування та відповідно рішення про виплату страхового відшкодування не приймалося, а отже з боку AT «СГ «ТАС» (приватне) відсутній факт порушення прав, свобод та інтересів позивача, тобто звернення позивача до суду є передчасним. Також зіслався на висновок Верховного Суду викладений у постанові від 10.04.2020 у справі №532/1374/18, згідно якого відсутність у водія технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою, оскільки в даному випадку зіткнення його автомобіля з пішоходом не залежало від нього, при усій обачливості його дій та/або поведінки, останній не міг передбачити таку подію або передбачив проте не міг її відвернути. З урахуванням цього висновку, відповідач вважає, що вимоги позивача про стягнення страхового відшкодування є безпідставними та необґрунтованими, оскільки у діях потерпілого вбачається непрямий умисел та наявний факт непереборної сили, що спричинило на нього наїзд автомобілями. Щодо розміру страхового відшкодування моральної шкоди, відповідач зазначив, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів що смерть потерпілого настала саме внаслідок ДТП та щодо кола осіб, які мають право на отримання відшкодування моральної шкоди, а безпідставно вимагає стягнути на його користь 1/3 частину моральної шкоди, передбаченої законодавством. Щодо позовної вимоги про стягнення страхового відшкодування по втраті годувальника, відповідач зазначає, що позивачем не додано до позовної заяви документів, передбачених пп. є), п. 32.5, ст. 35 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо доходів ОСОБА_3 за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік. Вказує на те, що посилання позивача на п. 27.5. є безпідставним, оскільки даною нормою регламентовано лише право Страховика, а не обов`язок відшкодовувати шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого, шляхом здійснення одноразової виплати, що роз`яснюється у Постанові Верховного Суду від 05.02.2020 року по справі №326/40/19, а тому вважає, що страхове відшкодування по втраті годувальника відшкодовується в розмірі 36 мінімальних заробітних плат та виплачується непрацездатним особам рівними частинами щомісячними платежами після звернення до страховика із заявою про страхове відшкодування. Щодо вимоги про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, відповідач зазначив, що позивачем не надано видаткових касових ордерів або платіжних доручень про передачу коштів адвокату та не встановлено й не зазначено, якими доказами підтверджується фактичне понесення Позивачем витрат на правову допомогу (їх оплати). Разом із відзивом відповідачем було подано до суду клопотання про передання справи на розгляд до Святошинського районного суду м. Києва, яке обгрунтуватив тим, що при укладенні Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів AT «СГ «ТАС» (приватне) взяло на себе зобов`язання здійснити страхову виплату на користь потерпілої особи, а не відшкодувати шкоду, заподіяну ДТП, а отже ч. 3, ст. 28 ЦПК України не може бути застосована, оскільки у AT «СГ «ТАС» (приватне) не є завдавачем шкоди, а виконує виключно договірне зобов`язання перед страхувальником. Також подав клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, яке обґрунтовує тим, що позивачем безпідставно та необгрунтовано встановлено вартість правової допомоги в розмірі 14'000,00 грн.. також подав клопотання про об`єднання в одне провадження, яке обґрунтовує тим, що в провадженні Київського районного суду м. Полтави знаходиться цивільна справа №552/6325/23 за позовом ОСОБА_4 до АТ "СГ "ТАС" (приватне) про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, а також в Октябрському районному суді м. Полтави знаходиться цивільна справа №554/10138/23 за позовом ОСОБА_5 до АТ "СГ "ТАС" (приватне) про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, а тому вважає, що дані судові справи є пов`язаними між собою та не можуть бути розглянуті окремо, оскільки у відповідності до п. 27.3. ст. 27 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" моральна шкода виплачується рівними частинами її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим).

19.02.2025 року до суду надійшло клопотання представника позивачки - адвоката Руслана Лабика про долучення доказів, в якому останній просив долучити до матеріалів цивільної справи копію постанови Полтавського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року у справі №552/6325/23.

Позивачка в судове засідання не з`явились, проте в судовому засіданні в режимі відеоконференції прийняв участь її представника адвокат Руслан Лабик, який на спростування доводів відповідача, вказаних у його відзиві, зазначив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №465/4287/15, зазначено, що у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону № 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування. Щодо доводу відповідача про наявність у діях потерпілого непрямого умислу та факту непереборної сили, представника позивача зазначив, що під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду, при цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними, а непереборна сила - це об`єктивно невідворотна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди та потерпілим, тобто це завжди зовнішня подія по відношенню до водія та пішохода. Зазначає, що правова позиція Верховного Суду, на яку посилається відповідач є неактуальною, оскільки з 2020 року Верховним Судом зроблено десятки інших правових позицій, які повністю спростовують правову позицію Верховного Суду викладену у справі №532/1374/18. Щодо доводу відповідача про ненадання доказів причини смерті потерпілого та відомостей про коло осіб, які мають право на отримання відшкодування моральної шкоди, представника позивача зазначив, що причинно-наслідковий зв`язок між дорожньо-транспортною пригодою та смертю потерпілого встановлений постановою про закриття кримінального провадження та лікарським свідоцтвом про смерть потерпілого, а коло осіб підтверджено свідоцтвами про смерть батьків потерпілого, свідоцтвом про одруження потерпілого та свідоцтвами про народження дітей у потерпілого. Щодо доводу відповідача про ненадання довідки про доходи потерпілого, представника позивача зазначив, що вказана довідка не є обов`язковою при прийнятті рішення про виплату страхового відшкодування пов`язаного із втратою годувальника, крім цього вказана довідка видається виключно на запит суду, оскільки стосується померлої особи, до цього ж відповідач не заявляв жодного клопотання про витребування такої довідки, а тому слід прийти до висновку, що така довідка для виплати страхового відшкодування страховику не є потрібною. Також зазначив, що з моменту смерті потерпілого по сьогодні пройшло вже більше 48 місяців, а тому посилання відповідача на те, що страхове відшкодування пов`язане із втратою годувальника виплачується щомісячно, є необґрунтованим. Щодо клопотання відповідача про передання справи на розгляд до Святошинського районного суду м. Києва, представника позивача зазначив, що згідно ч. 3 ст. 28 ЦПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди. Щодо клопотання відповідача про об`єднання в одне провадження, представника позивача зазначив, що на сьогоднішній день судові справи, на які зіслався відповідач, є завершинити ухваленням судових рішень, які набрали законної сили. У всіх вказаних судових справах прийнято рішення про задоволення позовних вимог позивачів. До цього ж, у всіх справах було подано позовні заяви, в яких представником позивача було чітко розмежовано вимоги кожного з родичів потерпілого, тому жодне із вказаних рішень не впливає на права та обов`язки іншого родича потерпілого. На завершення представник позивача просив позов задовольнити повністю.

Відповідач в судове засідання не з`явився, надав відзив на позов, із заявою про розгляд справи у його відсутність до суду не звертався.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.

Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 22.05.2022 року, прийнятої заступником начальника ВРЗСТ СУ ГУНП в Полтавській області у кримінальному провадженні №12021170440000825, 22.11.2021 року близько 16 год. 40 хв., в темний час доби, по Центральній вулиці села Шевченкове Полтавського (колишня назва Решетилівського) району від вул. Шевченка у напрямку вул. Леніна рухався автомобіль марки ВАЗ 21011 д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проїжджаючи неподалік електроопори №1821Л ЗКТП235 скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що рухався по проїзній частині дороги у попутному напрямку. У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_6 згідно висновку судово-медичної експертизи №1356 від 11.01.2022 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент спричинення. Причиною смерті ОСОБА_7 стала відкрита черепно-мозкова травма з переломом кісток основи черепа, епі- та субдуральним, субарахноїдальним крововиливами, про що свідчить комплекс морфологічних ознак властивих такій травмі.

Вказано постановою, кримінальне провадження №12021170440000825, закрито у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_2 , складу кримінального правопорушення. При винесенні такої постанови враховано, що причиною дорожньо-транспортної пригоди являється порушення п.4.7., 4.14 (а) Правил дорожнього руху України з боку пішохода ОСОБА_3 , який, не впевнившись у відсутності небезпеки, вийшов на проїзну частину дороги та рухався по ній у попутному напрямку, поза межами пішохідного переходу, у недозволеному для переходу місці, де й відбувся на нього наїзд, у результаті чого загинув, а в діях водія ОСОБА_2 будь-яких порушень Правил дорожнього руху України, які б з технічної точки зору знаходилися у причинному зв`язку з виникненням ДТП не вбачається та він не мав технічної можливості попередити вказану пригоду в даних дорожніх умовах, тобто в його діяннях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 виданого 14.12.2021 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №2253.

Згідно лікарського свідоцтва про смерть №1498 виданого 11.12.2021 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у стаціонарному відділенні Комунального підприємства ''3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" по причині крововиливу під оболонки мозку та дифузної травми головного мозку отриманих внаслідок наїзду невстановленого транспортного засобу на пішохода.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 виданого 21.04.1956 року, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьками зазначено: батько - ОСОБА_8 , матір - ОСОБА_9 , актовий запис №69.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 виданого 05.03.1991 року, ОСОБА_10 , (батько загиблого) помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис №10.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 виданого 12.03.2003 року, ОСОБА_9 , (матір загиблого) померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , актовий запис №10.

Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_7 виданого 11.08.1968 року, 11.08.1968 року ОСОБА_3 одружився з ОСОБА_11 , яка після одруження змінила прізвище на " ОСОБА_12 ".

Згідно свідоцтва про народження, серії НОМЕР_8 виданого 18.11.1969 року, народився ІНФОРМАЦІЯ_7 (син загиблого) ОСОБА_4 , батьками зазначено: батько - ОСОБА_3 , матір - ОСОБА_5 , актовий запис №2970.

Згідно свідоцтва про народження, серії НОМЕР_9 виданого 19.04.1978 року, народилася ІНФОРМАЦІЯ_8 (дочка загиблого) ОСОБА_13 , батьками зазначено: батько - ОСОБА_3 , матір - ОСОБА_5 , актовий запис №547.

Згідно свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_10 виданого 10.07.1998 року, ОСОБА_14 та (дочка загиблого) ОСОБА_13 уклали 10.07.1998 року шлюб. Після реєстрації шлюбу присвоєно прізвище дочці загиблого ОСОБА_18", актовий запис №889.

Згідно свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_11 виданого 17.07.2017 року, помер (чоловік позивачки) ОСОБА_14 , актовий запис №1053.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №107562 від 19.06.2021 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , 19.06.2021 року первинно встановлено другу групу інвалідності по причині її наявності з дитинства на строк до "безтерміново". У висновку про умови та характер праці вказано праця без тяжких фізичних та виражених емоційно-інтелектуальних навантажень.

Згідно відповіді Головного управління пенсійного фонду України в Полтавській області вих.1600-0217-8/78816 від 27.10.2023 року, ОСОБА_1 отримує пенсію по втраті годувальника за померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно довідки про доходи №0726 7679 3698 1789 виданої 02.10.2023 року, ОСОБА_1 отримала пенсію по втраті годувальника з квітня 2023 року по вересень 2023 року включно у місячному розмірі 2'520,00 грн..

Згідно постанови Полтавського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року у справі №552/6325/23, 22 листопада 2021 року у с.Шевченкове Полтавського району Полтавської області сталася ДТП за участю автомобіля "ВАЗ 21011", р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та пішохода ОСОБА_3 , у результаті якої останній отримав тяжкі тілесні ушкодження. За фактом викладеного 23.11.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення за ч.2 ст.286 КК України, номер кримінального провадження: 12021170440000825. Цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією транспортного засобу "ВАЗ 21011", р.н. НОМЕР_1 , станом на 22.11.2021 застрахована у АТ «СГ «ТАС» (приватне), поліс №АТ1112310. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер. Постановою заступника начальника ВРЗСТ СУ ГУНП в Полтавській області від 25.05.2022 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021170440000825 від 23.11.2021, закрито у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_2 , складу кримінального правопорушення. При винесенні такої постанови враховано, що причиною дорожньо-транспортної пригоди являється порушення п.4.7., 4.14 (а) Правил дорожнього руху України з боку пішохода ОСОБА_3 , який, не впевнившись у відсутності небезпеки, вийшов на проїзну частину дороги та рухався по ній у попутному напрямку, поза межами пішохідного переходу, у недозволеному для переходу місці, де й відбувся на нього наїзд, у результаті чого загинув, а в діях водія ОСОБА_2 будь-яких порушень Правил дорожнього руху України, які б з технічної точки зору знаходилися у причинному зв`язку з виникненням ДТП не вбачається та він не мав технічної можливості попередити вказану пригоду в даних дорожніх умовах, тобто в його діяннях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Вказаною постановою апеляційного суду скасовано рішення Київського районного суду м.Полтави від 30 квітня 2024 року та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого - задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_4 страхове відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, у розмірі 24'000,00 грн., страхове відшкодування витрат на поховання у розмірі 10'802,00 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4'000,00 грн., а всього 34'802,00 грн..

ІV. МОТИВИ СУДУ ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА.

Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Разом з цим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Частиною першою статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Згідно із пунктом 27.1 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Стаття 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до поняття «шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого», включає, зокрема, моральну шкоду, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, а також відшкодування пов`язане із втратою годувальника.

Пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (пункт 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Пунктом 27.5 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі №554/858/19 (провадження №61-6775св20) та від 26 квітня 2022 року у справі №184/1461/20-ц (провадження №61-14226св21).

Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди; подія, яка не повинна бути причинно пов`язана з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі №466/4412/15-ц (провадження №61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі №756/16649/13-ц (провадження №61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі №447/2438/16-ц (провадження №61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі №601/1304/15-ц (провадження №61-33216св18); від 26 квітня 2022 року у справі №184/1461/20-ц (провадження №61-14226св21).

У статті 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення.

Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.

Обов`язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. покладається на володільця джерела. Правила частини другої статті 1187 ЦК України передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Разом із цим, враховуючи те, що постановою про закриття кримінального провадження від 22.05.2022 року, прийнятої заступником начальника ВРЗСТ СУ ГУНП в Полтавській області у кримінальному провадженні №12021170440000825, встановлено факт дорожньо-транспортної пригоди та її наслідки, суд приходить до висновку про те, що ДТП, яка сталася 22.11.2021 року за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої загинув батько позивачки - ОСОБА_3 , є страховим випадком, а тому в страховика виник обов`язок виплатити страхове відшкодування за шкоду, завдану забезпеченим транспортним засобом, яка пов`язана зі смертю потерпілого.

Такий висновок узгоджується із правовими висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладеними у постановах: від 14 січня 2019 року, справа №751/8121/17 (провадження №61-39326св18); від 30 жовтня 2019 року, справа №323/2127/16-ц (провадження №61-33689св18); від 26 квітня 2022 року у справі №184/1461/20-ц (провадження №61-14226св21).

Посилання відповідача у відзиві на позов на постанову Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 532/1374/18 є нерелевантним до справи, яка переглядається. За змістом постанови від 10 квітня 2020 року у справі № 532/1374/18, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову фізичної особи - потерпілого, який був винуватцем ДТП, до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра-Україна» про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я. У судових рішеннях у вказаній справі суди послалися на положення статей 22, 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та виходили з того, що позивач усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, так як, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, своїми діями створив небезпеку, яка унеможливила відвернення негативних наслідків. На відміну від справи №532/1374/18, у справі, яка розглядається, позивач не була учасником ДТП, а звернулися до суду з позовом до АТ "СГ "ТАС" (приватне) як до страховика забезпеченого транспортного засобу про відшкодування шкоди, завданої смертю їх чоловіка та батька, з підстав, передбачених пунктом 27.3 статті 27 Закону України. Крім того, у справі, яка переглядається, судом не встановлено обставин, які свідчили б про те, що потерпілий ОСОБА_3 передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП зі смертельним наслідком.

Доводи відповідача стосовно того, що позивачка не зверталася до відповідача АТ «СГ «ТАС» (приватне) суд відхиляє, так як у Законі №1961-IV прямо не передбачено, щодо встановлення досудового порядку врегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування і попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика чи МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону №1961-IV, загалом не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №465/4287/15 (провадження № 14-406цс19), зазначено, що у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

Щодо заявлених позивачем позовних вимог про стягнення страхового відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

За змістом п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Матеріалами справи встановлено, що особами, які мають право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у зв`язку із смертю ОСОБА_3 є: дружина ОСОБА_5 ; син ОСОБА_4 та донька ОСОБА_16 .

Судом встановлено, що батьки загиблого: батько - ОСОБА_17 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , матір - ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .

На день настання страхового випадку, статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено у 2021 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6'000,00 гривень.

Оскільки відповідно до ст. 8 Закону України «Про державний бюджет на 2021 рік» на момент настання смерті потерпілого розмір мінімальної заробітної плати становив 6'000,00 грн., а право на страхове відшкодування мали трьоє осіб, то розмір належного позивачу, ОСОБА_1 , страхового відшкодування становить 24'000,00 грн. (6'000,00 грн. х 12 / 3).

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з АТ "СГ "ТАС" (приватне) 24'000,00 грн. страхового відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем позовних вимог про стягнення страхового відшкодування пов`язаного із втратою годувальника, суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 27 Закону №1961-IV від 01.07.2004 в редакції чинній на дату пригоди: "Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку".

Згідно ч.1, ч.2 ст.1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) інвалідам - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

У загиблого ОСОБА_3 , на день його смерті, на утриманні перебувала дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , яка на день смерті матері була особою з інвалідністю другої групи з дитинства.

Як вже було зазначено вище, шкода пов`язана із втратою годувальника відшкодовується інвалідам - на строк їх інвалідності. На дату смерті годувальника позивачці було продовжено групу інвалідності з дитинства до "безтерміново".

Згідно ст.198 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Отже, в розумінні вищенаведеної норми ЦК України, Позивачка є особою, яка має право на відшкодування шкоди у зв`язку із загибеллю батька.

Згідно п.27.2 ст.27 Закону №1961-IV, загальний розмір страхового відшкодування утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Тобто при покладенні обов`язку по відшкодуванню шкоди, пов`язаної зі смертю потерпілого, на страховика, діюче законодавство передбачає певні межі такої відповідальності. Зокрема, загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (п.27.2. ст. 27 Закону № 1961-ІV)

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є спеціальним соціально-правовим механізмом, який запроваджено державою для захисту майнових інтересів як власників транспортних засобів, так і осіб, права яких можуть бути порушені під час використання джерела підвищеної небезпеки. Саме баланс таких інтересів у визначених законом межах забезпечується страховиком.

На день настання страхового випадку, статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено у 2021 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6'000,00 гривні.

Отже, мінімально гарантований загальний розмір страхового відшкодування пов`язаного з втратою годувальника, обрахований відповідно до п.27.2 ст.27 Закону №1961-IV, становить 216'000,00 грн., який розрахований за формулою: 36 х 6'000,00 (мінімальну заробітну плату у 2021 році).

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з АТ "СГ "ТАС" (приватне) 216'000,00 грн. страхового відшкодування пов`язаного із втратою годувальника підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем клопотань, суд зазначає наступне.

Також, представником відповідача разом із відзивом подано клопотання про передання справи на розгляд до Святошинського районного суду м. Києва, яке він мотивує тим, що місцезнаходження відповідача місто Київ, пр. Перемоги, буд. 65, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію. Щодо цього клопотання, то суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ч. 3 ст. 28 ЦПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди. Позивачка ОСОБА_1 у позовній заяві зазначає своє місце проживання: АДРЕСА_1 , що за підсудністю відноситься до Октябрського районного суду м.Полтави. При цьому, та обставина, що страхова компанія не є завдавачем шкоди та не має договірних відносин із позивачем, не має правового значення при визначенні підсудності спору, оскільки ч. 3 ст. 28 ЦПК України не підлягає розширеному тлумаченню і не містить прив`язки до особи відповідача. Єдиною підставою для висновку про поширення на спірні правовідносини зазначеної норми права є зміст позовних вимог (про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину). Таким чином, позивач відповідно до положень ч. 3 ст.28 ЦПК України правомірно пред`явила свій позов за місцем заподіяння шкоди, скориставшись правом альтернативної підсудності, а тому суд доходить до висновку, що у задоволенні клопотання відповідача про передання справи на розгляд до Святошинського районного суду м. Києва слід відмовити.

Також, представником відповідача разом із відзивом подано клопотання про об`єднання в одне провадження, яке він обґрунтовує тим, що в провадженні Київського районного суду м. Полтави знаходиться цивільна справа №552/6325/23 за позовом ОСОБА_4 до АТ "СГ "ТАС" (приватне) про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, а також в Октябрському районному суді м. Полтави знаходиться цивільна справа №554/10138/23 за позовом ОСОБА_5 до АТ "СГ "ТАС" (приватне) про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, а тому вважає, що дані судові справи є пов`язаними між собою та не можуть бути розглянуті окремо. Щодо цього клопотання, то суд вважає за необхідне зазначити, що цивільна справа №552/6325/23 завершена 12 вересня 2024 року прийняттям постанови Полтавським апеляційним судом, а цивільна справа №554/10138/23 перебуває у провадженні Полтавського апеляційного суду, що відповідно унеможливлює їх об`єднання. Крім цього, у всіх вказаних цивільних справах позовні вимоги позивачів відокремлено та в жодній із вказаних цивільних рішення суду не впливатиме на права та обов`язки ні, дружини потерпілого, ні його сина, ні його дочки, а тому суд доходить до висновку, що у задоволенні клопотання відповідача про об`єднання в одне провадження, слід відмовити.

Щодо заявлених позивачем позовних вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно із частиною третьою статті 141 ЦПК України з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованої у додатковій постанові №755/9215/15-ц від 19.02.2020, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Для вирішення питання про розподіл судових витрат суд також має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Наведене відповідає позиції Верховного Суду у справі №925/1545/20 від 18.02.2022.

У даній справі судом встановлено, що представництво інтересів позивачки ОСОБА_1 в суді забезпечувалося адвокатом Стефківським В.І. та адвокатом Лабиком Р.Р., що підтверджується ордерами про надання правничої (правової) допомоги та договором про надання професійної (правничої) допомоги №Ж920 від 17.01.2022 року.

Додатком до Договору про надання професійної (правової допомоги) №Ж920 від 17.01.2022, укладеним 17.01.2022 між АО «Всеукраїнський центр адвокатських розслідувань ДТП «Автопоміч» та ОСОБА_1 погоджено: 1) плата за наданні Адвокатським об`єднанням послуги на виконання Договору про надання правової допомоги становить 2'000,00 грн. за 1 год. роботи; 2) клієнт здійснює оплату за надану професійну правничу (правову) допомогу протягом 3 місяців після вступу рішення в законну силу.

07.11.2023 керуючим партнером АО «Всеукраїнський центр адвокатських розслідувань ДТП «Автопоміч» складено детальний розрахунок робіт (наданих послуг) виконаних для надання правничої (правової) допомоги, у наступному обсязі: 1) правовий аналіз наявних доказів (документів) у справі - витрачено 1 год., вартістю 2'000,00 грн.; 2) опрацювання законодавчої бази, що регулюють відносини між позивачем та відповідачем; формування правової позиції по веденню справи та вибір стратегії; аналіз судової справи - витрачено 1 год., вартістю 2'000,00 грн.; 3) написання, підготовка, копіювання та надсилання позовної заяви з додатками в суд (у т.ч. сторонам) - витрачено 5 год., вартістю 10'000,00 грн.. Всього 14'000,00 грн..

Представником відповідача разом із відзивом подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу., яке обгрунтоване тим, що положеннями ч.3 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та рекомендаціями щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, який за годину роботи бути на рівні 50% прожиткового мінімуму на день оплати. Таким чином вважає, що позивачем безпідставно та необґрунтовано встановлено вартість правової допомоги в розмірі 14'000,00 грн..

За встановлених обставин, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, суд визнає наявними підстави для відшкодування правничих витрат, понесених ОСОБА_1 у розмірі 10'000,00 грн.. Такий розмір стягнення відповідатиме принципу пропорційності, критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Оскільки позивач при зверненні до суду звільнена від сплати судового збору, відтак з відповідача в дохід держави, на підставі статті 141 ЦПК України, слід стягнути судовий збір в розмірі 2'011,98 грн..

Керуючись ст.ст. 16, 22, 23, 1167, 1168, 1172, 1187, 1201 ЦК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 19, 141, 263 - 265 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (Ідентифікаційний код юридичної особи - 30115243) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_12 ) 24'000,00 грн. (двадцять чотири тисячі гривень 00 копійок) страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, 177'198,00 грн. (сто сімдесят сім тисяч сто дев`яносто вісім гривень 00 копійок) страхового відшкодування витрат у зв`язку із втратою годувальника та 10'000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (Ідентифікаційний код юридичної особи - 30115243) на користь держави судовий збір у розмірі 2'011,98 грн. (дві тисячі одинадцять гривень девяносто вісім копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне найменування та ім`я сторін та інших учасників справи.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП - НОМЕР_12 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС", ідентифікаційний код юридичної особи - 30115243, адреса місцезнаходження: 03117, місто Київ, проспект Берестейський, будинок, 65.

Повний текст рішення виготовлено 18 квітня 2025 року.

Суддя М.О. Материнко