Справа № 137/50/25

       Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" квітня 2025 р.

Літинський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Гопкіна П.В.,

за участю секретаря Іванової І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Літин цивільну справу за позовом заступника керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області в інтересах Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Щербич», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 , Головне Управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Суть звернення

14.01.2025 до суду надійшов зазначений позов мотивований тим, що Вінницькою окружною прокуратурою за результатами вивчення стану законності при розпорядженні земельними ділянками сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Вінницького району Вінницької області виявлено порушення вимог Земельного кодексу України при наданні у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

Прокуратура виявила фактичні обставини, зокрема з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно установлено, що ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 0522485400:02:000:0118, площею 1,9 га, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 243900 від 09.11.2012 (номер відомостей про речове право: 43843439, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2450085505224). Як вбачається із зазначеного державного акту, вищевказана земельна ділянка має цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства та розташована на території Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької області (за межами населеного пункту). Вказаний державний акт виданий на підставі розпорядження Літинської районної державної адміністрації № 295 від 16.05.2012.

Крім того, стало відомо, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 19.01.2017 був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності площею 1,000 га, з кадастровим номером 0522485400:01:000:0676. Право власності на цей об`єкт також було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Таким чином відбулося незаконне повторне надання земельної ділянки ОСОБА_2 ..

Представник позивача вважає, що органи Держгеокадастру мали перевірити, чи мав ОСОБА_2 право на безоплатне отримання земельної ділянки, перш ніж прийняти рішення про надання йому ще однієї земельної ділянки. Вважає, що протизаконність дій відзначається тим, що ОСОБА_2 на момент отримання земельної ділянки площею 1,000 га вже скористався правом на безоплатну передачу земельної ділянки раніше, і тому не мав юридичних підстав.

Згодом вказана земельна ділянка 27.02.2024 була продана ОСОБА_1 ..

Наказ Головного управління Держгеокадастру від 19.01.2017 вважає незаконним, оскільки земельна ділянка була надана з порушенням земельного законодавства. Згідно з оцінкою правомірності прийняття рішень органів державної влади, факти свідчать про вибуття земельної ділянки з державної власності без достатнього правового обґрунтування.

Таким чином, просили суд витребувати у відповідачів ОСОБА_1 та ФГ «Щербич» на користь Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 1.0000 га з кадастровим номером 0522485400:01:000:0676, розташовану в межах Вінницького району Вінницької області на території Якушинецької об`єднаної територіальної громади.

Процесуальні дії

При відкритті провадження у справі 15.01.2025 було накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 0522485400:01:000:0676 площею 1,0000 га, що розташована на території Якушинецької об`єднаної територіальної громади Вінницького району Вінницької області (а.с. 34-35).

31.01.2025 представником третьої особи Головного Управління Держгеокадастру у Вінницькій області Скоцькою А.Е. (уповноваженою представляти інтереси третьої особи на підставі довіреності від 15.11.2023 (а.с. 58) через підсистему «Електронний суд» надіслано пояснення на позовну заяву, відповідно до яких зазначає, що у лютому 2016 року до Головного управління надійшло клопотання від ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для безкоштовного отримання земельної ділянки. Головне управління підтвердило отримання усіх необхідних документів, у тому числі, що ОСОБА_2 не скористався правом на безоплатну приватизацію. Головне управління, відповідно до норм законодавства, діяло в межах своєї компетенції та розглянуло клопотання ОСОБА_2 та не встановило підстав для відмови. При затвердженні проекту землеустрою 19.01.2017 наказом № 2-1005/15-17СГ, управління діяло відповідно до вимог закону. Проте, прокурор стверджує, що Головне управління не перевірило наявність факту реалізації права ОСОБА_2 на безкоштовне отримання земельної ділянки. Це твердження вважають безпідставним, оскільки перевірка таких фактів не входила до компетенції Головного управління. До того ж ОСОБА_2 за даними матеріалів справи вже скористався своїм правом на безкоштовне отримання земельної ділянки. Таким чином вважають, що має місце факт подвійного набуття ОСОБА_2 земельних ділянок за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що є порушенням земельного законодавства. Відтак просили позов задовольнити (а.с. 53-57).

03.02.2025 представником третьої особи ОСОБА_2 – адвокатом Томляк Т.С. (уповноваженою представляти інтереси ОСОБА_2 на підставі ордеру серії АВ № 1181073 від 30.01.2025 (а.с. 94) подано пояснення щодо позовної заяви, відповідно до яких остання зазначає, що ОСОБА_2 не визнає позовні вимоги, оскільки має законне право на земельну ділянку, яка є предметом позову, яку набуто як учасник бойових дій. Представник зазначає, що ОСОБА_2 продав цю ділянку ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27.02.2024, що підтверджує законність його приватної власності. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, оскільки придбав землю за платою і дотримуючись норм Земельного кодексу України згодом на законних підставах передав її в оренду. Відтак просила відмовити у задоволені позову, оскільки вважає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 діяли у межах закону (а.с. 74-76).

Судовий розгляд

Прокурор Лащук В.М. до судового засідання не з`явився. Надав до канцелярії суду заяву, відповідно до якої просив розгляд справи проводити у відсутність прокурора. Вимоги позову підтримує в повному обсязі , просить їх задовольнити, а також вирішити питання про розподіл судових витрат (а.с. 140).

Представник Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області до судового засідання не з`явився. Часом раніше надіслали через підсистему «Електронний суд» заяву, якою просили розгляд справи проводити за відсутності представника Якушинецької сільської ради. Позовні вимоги заступника керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області підтримують у повному обсязі (а.с. 97 зв.).

Відповідач ОСОБА_1 досудового засідання не з`явився. При цьому надіслав на адресу суду заяву, якою просив розгляд справи проводити у його відсутність (а.с. 139).

Представник відповідача – ФГ «Щербич» до судового засідання не з`явився. На адресу від представника відповідача надійшла заява (а.с. 137), відповідно до якої просять розгляд справи проводити у відсутність представника ФГ «Щербич». При винесенні рішення покладаються на думку суду.

Третя особа ОСОБА_2 до судового засідання не з`явився. Натомість його представниця – адвокат Томляк Т.С. через підсистему «Електронний суд» надіслала клопотання, відповідно до якого просила розгляд справи проводити без участі ОСОБА_2 та його представника. Заперечує проти задоволення позовних вимог (а.с. 122).

Представник третьої особи Головного Управління Держгеокадастру у Вінницькій області до судового засідання не з`явились. Надіслали через підсистему «Електронний суд» заяву, якою просили судове засідання проводити без представника третьої особи (а.с. 126).

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не з`явилися у судове засідання.

Дослідивши заяви та клопотання учасників, матеріали справи, письмові пояснення представників, надавши їм оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Дослідженні докази

Так, згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно(а.с. 12) ОСОБА_2 , на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 0522485400:02:000:0118, площею 1,9 га, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 243900 від 09.11.2012.

Клопотанням від 28.02.2016 (а.с. 69) ОСОБА_2 просить надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства. Повідомляє, що правом безоплатної приватизації по даному виду цільового призначення не скористався (а.с. 69).

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-4698/15-16-сг від 11.05.2016 (а.с. 67-68) надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,000 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 19.01.2017 № 2-1005/15-17СГ затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької області та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької області площею 1,000 га з кадастровим номером 0522485400:01:000:0676 - для ведення особистого селянського господарства (а.с. 71).

27.02.2024 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 24-25), останній придбав у власність земельну ділянку площею 1,000 га з кадастровим номером 0522485400:01:000:0676 на території Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької області.

Відповідно до актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 02.08.2024 (а.с. 13), власником земельної ділянки кадастровий номер 0522485400:01:000:0676, станом на 02.08.2024 є відповідач ОСОБА_1 ..

Листом Якушинецької сільської ради від 14.08.2024 (а.с. 27) зазначається про те, що сільській раді не було відомо про порушення, відповідно питання про відновлення порушених прав на земельну ділянку та повернення її в комунальну власність радою не ініціювалось. Сільська рада не заперечує стосовно подання оружною прокуратурою відповідного позову до суду, щодо захисту інтересів держави.

Оцінка і висновки суду

Статтею 14 Конституції України та статтею 1 Земельного кодексу України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ч. ч. 1, 2 ст.324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

За приписами статей 81, 116 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини четвертої статті 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до п. «б» ч.1 ст.121 ЗК України, для ведення особистого селянського господарства громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі - не більше 2 гектара.

Згідно із ч.4 ст. 122 ЗК України земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті передає у власність або у користування для всіх потреб центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, таким відповідним центральним органом є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) та територіальні органи Держгеокадастру.

Частинами 1 і 4 статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 317, 319, 321 ЦК України, згідно з якими власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.

Приписами ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Згідно із статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Згідно з ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, як фактично, тобто повернення його у фактичне володіння, так і у власність цієї особи. При цьому у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні або поновленні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Відповідні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові 28 листопада 2018 року у справа № 504/2864/13-ц.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на час видання наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 19.01.2017 щодо земельної ділянки 0522485400:01:000:0676 для ведення особистого селянського господарства (а.с. 69, 71) вже являвся власником земельної ділянки із кадастровим номером 0522485400:02:000:0118 (а.с. 12), тобто своїм правом, передбаченим статтею 116 ЗК України, він скористався повторно.

Окрім того, у клопотанні від 28.02.2016 ОСОБА_2 повідомляє, що правом безоплатної приватизації по даному виду цільового призначення не скористався(а.с. 69).

Таким чином повторне набуття ОСОБА_2 у межах норм безоплатної приватизації на підставі Наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-1005/15-17СГ від 19.01.2017 є протиправним, а тому спірна земельна ділянка вибула із власності держави всупереч вимогам закону та волі власника Українського народу.

При цьому, ОСОБА_1 набув вказану земельну ділянку в особи, яка не мала права її отримувати та відчужувати, а тому спірна земельна ділянка підлягає витребуванню на користь територіальної громади.

Суд відхиляє доводи представника третьої особи ОСОБА_2 – адвоката Томляк Т.С. щодо втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, як добросовісного набувача.

Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме:1)чи є втручання законним;2)чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес;3)чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСГІЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Передача земель державної (комунальної) власності у приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес.

Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.

Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом держави переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів.

За таких обставин, витребування земельної ділянки становить «суспільний», «публічний» інтерес, оскільки вказане є задоволенням суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земель сільськогосподарського призначення, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу.

«Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в комунальну власність землі, що незаконно вибула.

Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні у розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з передачі громадянам у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю, явно переважає приватний інтерес у неправомірному отриманні спірних земельних ділянок.

Право держави витребувати земельні ділянки, належні до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність їх вибуття з власності держави, становить пропорційне втручання у право власності відповідачів з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Поряд з цим Верховний Суд у постанові від 28.12.2022 у справі № 472/156/21 підтримав позицію суду апеляційної інстанції, що у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до первісного незаконного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Враховуючи викладене, відповідачі не позбавлені права та можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до ОСОБА_2 , в якого придбана спірна земельна ділянка, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

З урахуванням положень ст.141 ЦПК України судовий збір слід покласти на відповідачів.

Питання щодо забезпечення позову суд вирішує відповідно до ст. 158 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 14, 19 Конституції України, ст. 116, 118, 121, 122, 155 ЗК України, ст.ст. 16, 21, 387, 393 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 13, 19, 76-82, 158, 247, 258-265, 268, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Витребувати у відповідачів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), Фермерського господарства «Щербич» (вул. Центральна, 62А, с. Селище, Літинська ТГ, Вінницький р-н, Вінницька обл., код ЄДРПОУ: 34142286) на користь Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області (23222, Вінницька обл., Вінницький район, с. Якушинці, вул. Новоселів, 1а, код ЄДРПОУ 04330021) земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 1.0000 га з кадастровим номером 0522485400:01:000:0676, розташовану в межах Вінницького району Вінницької області на території Якушинецької об`єднаної територіальної громади.

Стягнути з відповідачів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), Фермерського господарства «Щербич» (вул. Центральна, 62А, с. Селище, Літинська ТГ, Вінницький р-н, Вінницька обл., код ЄДРПОУ: 34142286) на користь Вінницької обласної прокуратури (IBAN UA 568201720343110002000003988 в банку - Державна Казначейська служба України, м. Київ МФО 820172, код класифікації видатків бюджету -2800, отримувач - Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909909) в рівних частинах по 2 271,00 грн. у відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Заходи забезпечення позову застосовані ухвалою суду від 15.01.2025 в даній цивільній справі продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили (ч.7 ст. 158 ЦПК України).

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя :                                         Гопкін П. В.