ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/3592/15-к Номер провадження 11-кп/814/492/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 року м. Полтава

Колегія суддів Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді                             ОСОБА_2 ,

суддів                                                 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з секретарем судового засідання     ОСОБА_5

за участі:

прокурора                       ОСОБА_6 , ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

обвинуваченого                               ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Полтаві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015170090000473 від 06.02.2015, за апеляційною скаргою прокурора Шишацького відділу Миргородської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_10 на вирок Шишацького районного суду Полтавської області від 17 лютого 2022 року щодо

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Веселий Поділ Семенівського району Полтавської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, раніше судимого вироком Воєнного апеляційного суду Центрального регіону України від 19 листопада 2004 року за п.п.4, 7 ч.2 ст. 115 КК України, з урахуванням внесених до нього змін ухвалою Верховного Суду України від 25 травня 2005 року до остаточного покарання у виді 12 років позбавлення волі. 20 серпня 2014 року звільнений відповідно до ухвали Ленінського районного суду м. Полтава від 12 серпня 2014 року на невідбутий строк покарання - 1 рік 9 місяців 12 днів,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.13 ч.2 ст. 115 КК України,

УСТАНОВИВ:

Цим вироком ОСОБА_9 визнано невинуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого п.13 ч.2 ст.115 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу вказаного кримінального правопорушення.

Роз`яснено ОСОБА_9 право на поновлення в його правах, обмежених під час кримінального провадження у порядок та спосіб, визначений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові, незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 про стягнення моральної та матеріальної шкоди залишено без розгляду.

Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів.

Органом досудового розслідування ОСОБА_9  обвинувачується у тому, що 05 лютого 2015 року приблизно о 16 год. ОСОБА_9 , знаходячись за місцем свого тимчасового проживання у будинку потерпілого ОСОБА_12 , який розташований  за адресою: АДРЕСА_2 , в якій також проживав ОСОБА_13 , на кухні вищевказаного будинку разом вживали алкогольні напої. В цей же день, близько 16 год. ОСОБА_13 вийшов з будинку та поїхав до своєї знайомої ОСОБА_14 , а потім близько 18 год. повернувся. Між ОСОБА_9 та ОСОБА_12 в ході вживання алкогольних напоїв, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виникла сварка, яка тривала у присутності ОСОБА_13 та за його відсутності, оскільки він приблизно о 2 год. 06 лютого 2015 року поїхав знову до ОСОБА_14 .

У вказаний період  часу з 16 год. 05.02.2015 року до 02 год. 06.02.2015 року ОСОБА_9 , під час сварки, яка виникла раптово на ґрунті неприязних відносин між ним та потерпілим ОСОБА_12  маючи прямий злочинний умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_12 , наніс не менше 12 ударів ногами йому в обличчя, далі схопив дерев`яну палицю та наніс нею не менше 5 ударів по голові останнього, а потім скляними банками та їх осколками кидаючи наніс ще не  менше 3 ударів в область голови  потерпілого ОСОБА_12 .

Продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на позбавлення життя людини, ОСОБА_9 став наносити удари потерпілому ОСОБА_12 руками та ногами по тулубу, а саме: не менше 1 удару в ділянку грудної клітки та не менше 1 удару в ділянку печінки, не менше 5 ударів по правій нозі, не менше чим по 1 удару по спині, лівому та правому ліктьовому суглобі та по лівій нозі. Після отриманих тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_12 втратив свідомість.

У подальшому, 06.02.2015 року, близько 02 год. 00 хв., ОСОБА_9 разом з ОСОБА_13 заздалегідь не домовляючись, з метою приховування слідів злочину, винесли потерпілого ОСОБА_12 на вулицю та відтягли в район будинку АДРЕСА_3 , де ОСОБА_12 через деякий час помер. Після цього ОСОБА_9 з місця події зник, а ОСОБА_13 з метою знищення слідів злочину, за адресою: АДРЕСА_2 замив сліди крові та прибрав на кухні.

У результаті протиправних дій ОСОБА_9 , згідно висновку судово-медичної експертизи № 70/1 від 20.03.2015 року потерпілому ОСОБА_12 були завдані тілесні ушкодження , які можливо поділити на 2 групи :

До першої групи відносяться тілесні ушкодження у вигляді: закритої сполученої травми голови, тулуба та правої нижньої кінцівки у вигляді: рани в лобній ділянці справа; рани в передній частині тім`яної ділянки по серединній лінії, ближче до лобної; рани задньої частини лівої тім`яної ділянки; рани в лобній ділянці по серединній лінії; рани в правій тім`яній ділянці; рани в проекції правого тім`яного горба; рани задньої частини тім`яної ділянки по серединній лінії; двох ран в лівій лобно-скроневій ділянці; синця навколо правого ока з переходом на надбрівну ділянку, з раною з зовнішнього кінця брови; синця на переніссі та спинці носа з раною на переніссі; синців в лобній ділянці зліва, на нижній повіці лівого ока з переходом на виличну та скроневу ділянку, на лівій вушній раковині, в біля вушній ділянці зліва з переходом на скроневу ділянку, в правій тім`яній ділянці; синця на правій вушній раковині з ранами на його тлі; саден в проекції лобного горба справа, в лобній ділянці по серединній лінії, на підборідді зліва; крововиливів під слизову оболонку верхньої та нижньої губи з ранами слизової; тріщини зовнішньої кісткової пластинки лобної кістки; дрібних периваскулярних крововиливів в підкіркових ділянках; перелому грудини в проекції 3-го міжребір`я; переломів 2, 3, 4 ребра справа та 2, 3, 4, 5, 6 ребер зліва по середньо-ключичним лініям; переломів 7, 8, 9, 10 ребер по підпахвовим лініям справа; перелому 11 ребра по лопатковій лінії справа; перелому 11, 12 ребер по біляхребтовій лінії зліва; крововиливу в м`які тканини спини в ділянці правої лопатки; щілиноподібного розриву правої частки печінки по нижній поверхні; крововиливу в ділянці ложа жовчного міхура; крововиливу в печінково-дуоденальну зв`язку; саден передньої поверхні правого колінного суглобу; садна з раною передньої поверхні правої гомілки в верхній третині; внутрішньосуглобового перелому заднього краю суглобової поверхні правої великогомілкової кістки з крововиливом в порожнину правого колінного суглобу. Всі виявлені тілесні ушкодження за своїми характеристиками є прижиттєвими, утворилися в короткий проміжок часу, не більше доби до настання смерті.

Вищевказані тілесні ушкодження у вигляді закритої сполученої травми голови, тулуба та правої нижньої кінцівки супроводжувались зовнішньою і внутрішньою кровотечею та ускладнились травматичним шоком, тому по ступеню тяжкості, стосовно живої особи, можуть бути оцінені лише в сукупності як такі, що мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, за критерієм небезпеки для життя, і в даному випадку призвели до смерті. Смерть потерпілого ОСОБА_12 настала від тупої сполученої травми голови, тулуба та кінцівок, яка ускладнилася травматичним шоком.

До другої групи відносяться тілесні ушкодження у вигляді: синців на лівому ліктьовому суглобі, правому ліктьовому суглобі, правому передпліччі та тильній поверхні обох кистей; садна на правому стегні; синців з саднами на їх тлі на тильній поверхні правої стопи, на середній поверхні лівого колінного суглобу, на тильній поверхні лівої стопи; гнійних саден (подряпин) на задній поверхні грудної клітини в нижній частині та поперековій ділянці, в проекції крижа. Виявлені тілесні ушкодження за своїми характеристиками є прижиттєвими, утворилися в короткий проміжок часу, не більше доби до настання смерті. Тілесні ушкодження другої групи мають ознаки легких тілесних ушкоджень.

Вказані дії ОСОБА_9 органами досудового розслідування кваліфіковані за п.13 ч. 2 ст. 115 КК України, як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинені особою, яка раніше скоїла умисне вбивство.

Визнаючи невинуватим та виправдовуючи ОСОБА_9 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого п.13 ч.2 ст.115 КК України, суд першої інстанції зазначив, що стороною обвинувачення не надано доказів, які беззаперечно підтверджували б вину ОСОБА_9 в інкримінованому йому обвинуваченні за п.13 ч.2 ст. 115 КК України, а тому вважав недоведеною належними і допустимими доказами його винуватість у вчиненні зазначеного злочину.

Суд першої інстанції в ході дослідження доказів визнав протокол огляду місця події від 07 лютого 2015 року, складений старшим слідчим слідчого відділу СУ УМВС України в Полтавській області, майором міліції ОСОБА_15 у період часу з 20 год. 30 хв. до 20 год. 45 хв. недопустимим доказом та похідний від нього доказ висновок експерта № 214 від 10 березня 2015 року.

Окрім цього, суд визнав недопустимим доказом й протокол огляду від 07 лютого 2015 року складений слідчим ОСОБА_16 , який, як вказав суд не мав повноважень проводити будь - які слідчі дії у межах кримінального провадження № 12015170090000473 від 06 лютого 2015 року, оскільки останній не входив до складу слідчої групи.

З урахуванням доктрини «плодів отруйного дерева» суд визнав недопустимими доказами похідні дані, що були отриманні внаслідок проведеного слідчим ОСОБА_16 07 лютого 2015 року огляду місця події, а саме висновок експерта в експертизі № 212 від 18 березня 2015 року, та висновок експерта №123 від 17 квітня 2015 року.

При цьому, суд зазначив, що експертом була надана відповідь на питання, яке не ставилось на вирішення. 

Крім того, суд зазначив, що в порушення вимог ч. 5 ст. 240 КПК України слідчий експеримент був проведений у житлі без попереднього дозволу суду, що у відповідності з вимогами п. 1 ч. 2 ст. 87 КК України є істотним порушенням прав і свобод людини, а відтак є недопустимим доказом у справі.

Також суд вказав, що під час проведення слідчого експерименту було застосовано відеозапис цифровою відеокамерою «Панасонік VOR - 250 EES», хоча із відтвореного в судовому засіданні відеозапису слідує, що слідча дія фіксувалася за допомогою відеокамери «Соні». Суд зазначив, що вказані порушення та недоліки викликають обґрунтований сумнів у цілісності, достовірності та автентичності відеозапису, який більше того проводив не спеціаліст, а слідчий ОСОБА_17 .

Далі судом визнано недопустимим доказом висновок експерта №211 від 12 березня 2015 року та висновок №73-МК від 03 квітня 2015 року складеними за результатами дослідження підштаників  ОСОБА_18  у зв`язку з відмовою слідчим суддею 09 лютого 2015 року у тимчасовому доступі слідчому у кримінальному провадженні №12015180090000473 від 06 лютого 2015 року.

Також вирок Автозаводського районного суду м.Кременчука від 06 травня 2015 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості ОСОБА_13 та прокурором судом першої інстанції визнано недопустимим доказом, оскільки як вказав суд у своєму вироку, стороною обвинувачення вказаний вирок у порядку ч.11 ст. 290 КПК України не відкривався стороні захисту.

Не погодившись із вказаним рішенням суду прокурор Шишацького відділу Миргородської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_19 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду першої інстанції скасувати, ухвалити новий вирок, за яким визнати ОСОБА_9 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого п.13 ч.2 ст. 115 КК України та призначити йому покарання у виді 14 років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 71 КК України до даного покарання частково приєднати не відбуту частину покарання за вироком Воєнного апеляційного суду Центрального регіону України від 19.11.2004 року та остаточно призначити покарання у виді 15 років позбавлення волі.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.396 КПК України повторно дослідити наявні в матеріалах справи докази.

Посилається на незаконність вироку Шишацького районного суду Полтавської області від 17 лютого 2022 року у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки вина ОСОБА_9 підтверджується сукупністю доказів наявними у матеріалах справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно виправдав ОСОБА_9 за п.13 ч.2 ст. 115 КК України та невмотивовано визнав докази, які надані стороною обвинувачення недопустимими.

Вказує, що висновки судових медико-криміналістичних експертиз, висновки судово-медичних, судово-цитологічних та імунологічних експертиз є допустимими доказами, оскільки при дослідженні та наданні експертом відповідних висновків до уваги бралися дані про групу крові не лише тільки ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , а і дані про групу крові потерпілого ОСОБА_12 , відібрання якої здійснювалося в бюро СМЕ безпосередньо судово-медичним експертом.

У запереченнях на апеляційну скаргу прокурора від захисника – адвоката ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 , які надійшли на адресу Полтавського апеляційного суду вказано про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою. Доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до перерахування доказів, наданих стороною обвинувачення без зазначення того, яким чином останні доводять винуватість ОСОБА_9 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні та без вказівки на конкретні порушення, які були допущені судом першої інстанції при оцінці доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Вказує, що посилання прокурора на те, що судами першої інстанції при постановлені попередніх обвинувальних вироків докази, які Шишацький районний суд Полтавської області визнав недопустимими, визнавались допустимими та лягли в основу обвинувальних вироків відносно ОСОБА_9 є необґрунтованими, оскільки вказані вироку суду були скасовані судами апеляційної інстанції, а такі висновки судів першої інстанції, викладені у судових рішеннях з приводу допустимості чи недопустимості доказів, не мають преюдиційного значення при проведенні повторного розгляду справи судом першої інстанції.

 Заслухавши доповідь судді–доповідача, доводи прокурора на підтримку апеляційної скарги, заперечення обвинуваченого, його захисника, провівши дослідження доказів, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного.

Відповідно до положень ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом, згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченого Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Рішення про визнання невинуватим та виправдання ОСОБА_9 за п.13 ч.2 ст. 115 КК України суд першої інстанції ухвалив без належної оцінки доказів, які мають вирішальне значення для правильного та повного встановлення істини по справі, без перевірки їх зв`язку із обставинами даного кримінального провадження, не проаналізував їх у сукупності та взаємозв`язку, в результаті чого ухвалив помилкове судове рішення, яке не відповідає вимогам закону.

З матеріалів кримінального провадження та вироку суду першої інстанції вбачається, що висновок суду про відсутність в діях обвинуваченого ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, передбаченого п.13 ч.2 ст. 115 КК України ґрунтується на відомостях, які не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Доводи прокурора про безпідставність виправдання ОСОБА_9 й доведеність винуватості останнього у вчиненні злочину, передбаченого п.13 ч.2 ст. 115 КК України, сукупністю доказів у матеріалах кримінального провадження, колегія суддів уважає обґрунтованими.

Виходячи з положень п.3 ч.1 ст.407 та п.3 ч.1 ст.420 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.

Відповідно до п.п.1, 2, 3 ч.1 ст.409 КПК України підставами для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження ; істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Однак наведене вище залишилось поза увагою місцевого суду, який не оцінив досліджені докази як того вимагає ст.94 КПК України, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про визнання невинуватим і виправдання ОСОБА_9 за п.13 ч.2 ст. 115 КК України.

Колегія суддів визнала доведеним, що ОСОБА_9 05 лютого 2015 року приблизно о 16 год, знаходячись за місцем свого тимчасового проживання - у квартирі у квартирі АДРЕСА_4 , вживав алкогольні напої разом із ОСОБА_12 , якому належить квартира, та з ОСОБА_13 , який також проживав у даній квартирі.

В період часу з 16 год 05 лютого 2015 року до 02 год 06 лютого 2015 року ОСОБА_9 під час сварки з ОСОБА_12 , яка виникла раптово на ґрунті неприязних відносин, маючи умисел на заподіяння смерті останнього, наніс ОСОБА_12 не менше 12 ударів ногами в обличчя, не менше 5 ударів дерев`яною палицею по голові, не менше 3 ударів по голові скляними банками.

Після чого ОСОБА_9 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, направленого на позбавлення життя людини, наніс ОСОБА_12 удари ногами по тулубу та кінцівках. В результаті отриманих тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_12 втратив свідомість.

У подальшому, 06 лютого 2015 року приблизно о 02 год ОСОБА_9 разом із ОСОБА_13 , заздалегідь не домовляючись, з метою приховування слідів злочину, винесли потерпілого на вулицю та відтягли в район будинку АДРЕСА_3 , де ОСОБА_12 через деякий час помер. Після цього ОСОБА_9 з місця події зник, а ОСОБА_13 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , з метою знищення слідів злочину замив сліди крові та прибрав на кухні.

Смерть ОСОБА_12 настала від тупої сполученої травми голови, тулуба та кінцівок, яка ускладнилась травматичним шоком.

Апеляційний суд зазначені вище дії ОСОБА_9 кваліфікує за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України - умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство.

Такий висновок підтверджується безпосередньо дослідженими колегією суддів належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми та взаємозв`язаними доказами.

Натомість, рішення про визнання невинуватим і виправдання ОСОБА_9 суд першої інстанції ухвалив виключно на підставі поверхневої оцінки показань обвинуваченого та свідків, письмових доказів в сукупності, у тому числі протоколів оглядів місця події, даними слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_13 , даними висновку судових експертиз, без перевірки їх зв`язку із обставинами даного кримінального провадження, не дав належної оцінки більшій частині доказів сторони обвинувачення, які мають вирішальне значення для правильного та повного встановлення істини по справі, не вказавши, чому суд бере до уваги одні докази та відкидає інші, однобічно, вибірково й відокремлено один від одного оцінив докази, не проаналізував їх у сукупності та взаємозв`язку, в результаті чого ухвалив помилкове судове рішення, яке не відповідає вимогам закону.

З кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_9 в судах першої та апеляційної інстанцій хоча й не визнав винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину, однак не заперечував те, що дійсно станом на лютий 2015 року проживав у будинку ОСОБА_12 разом з ОСОБА_13 за адресою: АДРЕСА_2 .

Повторно дослідженні у судовому засіданні суду апеляційної інстанції обставини, встановлені під час кримінального провадження та докази, подані стороною обвинувачення, доводять про хибність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, винуватість ОСОБА_9 у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується сукупністю наступних доказів, а саме:

- протоколом огляду місця події від 06.02.2015 року з фототаблицями, відповідно до якого була оглянута квартира АДРЕСА_4 , в ході огляду були виявлені та вилучені, зокрема, дерев`яна палиця довжиною 101 см, порожня скляна пляшка з-під горілки «Хлібний дар», зелений рушник, скляна банка з написом «З лану до столу», уламки скла – всі зазначені речі з нашаруваннями крові, а також 7 липких стрічок зі слідами пальців рук, гіпсові зліпки (2шт.) сліду підошви взуття, змиви крові зі снігу, льоду, сухі гілочки з нашаруванням РБК, зіскоби з підлоги в кухні (т.2, а.с. 3-21). В подальшому на вилучених на місці події речах, які були предметом експертного дослідження, знайдена кров людини, виявлений антиген Н; яка може походити від ОСОБА_12

- протоколом проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_13 від 10.02.2015 року, під час якого ОСОБА_13 розповів про фактичні обставини умисного вбивства ОСОБА_12 . ОСОБА_9 і вказав про обставини нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_12 з боку ОСОБА_9 , вказавши що повернувся додому близько 18-00 години та бачив ОСОБА_12 сидячого на кухні біля холодильника, у якого була кров на голові. Показав, за яких обставин ОСОБА_9 наносив тілесні ушкодження потерпілому та яким чином виніс потерпілого та де його залишили. (т.2,а.с. 48-63, т.3, а.с. 232);

- протоколом огляду місця події від 07.02.2015 року з фототаблицею, з якого встановлено, що ОСОБА_9 добровільно видав одягнені на ньому речі – курточку-дублянку чорного кольору, та взуття чорного кольору з біркою «WATERРROOF» та написом на підошві «CAT». На яких виявлені нашарування речовини бурого кольору, схожі на кров (т.2, а.с.71-74);

- протоколом огляду місця події від 07.02.2015 року з фототаблицею до нього , де зазначено , що ОСОБА_9 в приміщенні ІТТ Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області добровільно видав належний йому одяг, в якому він був одягнений під час затримання кофту сірого кольору із вставками та штани сірого кольору, на яких наявні нашарування речовини бурого кольору, схожої на кров ( а.с. 76-77 т.2)

- протоколом огляду місця події від 07.02.2015 року з фототаблицею до нього, яким зафіксовано добровільну видачу ОСОБА_20 у квартирі АДРЕСА_5 двох телефонів марки Нокіа 2700С-2 та 1100 , зарядного пристрою до телефону та чорні брюки зі шкіряним поясом ( а.с. 31-32 т.2)

-протоколом затримання ОСОБА_9 від 06.02.2015 року, за даними якого 06 лютого 2015 року, о 22 год. 12 хв. було затримано по факту завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_12 в буд. АДРЕСА_6 , від яких той помер. На підставі ч. 3 ст. 208 КПК України слідчим ОСОБА_21 проведено обшук затриманої особи, під час якого виявлено та вилучено светр з речовиною бурого кольору на передній поверхні з правого боку в районі рукава. (Т.2 а.с.64);

Ухвалою слідчого судді Автозаводського районного суду м. Кременчука від 09 лютого 2015 року накладено арешт на вилучене майно підозрюваного ОСОБА_9 , у тому числі в ході затримання./ т. 2, а.с. 29-30 /;

Далі із матеріалів кримінального провадження вбачається, що вина обвинуваченого ОСОБА_9 в умисному протиправному заподіянні смерті ОСОБА_12 підтверджується також висновками досліджених судових експертиз:

- висновком судово-медичної експертизи №70/1 від 20.03.2015 року трупа ОСОБА_12 під час якої у останнього виявлені такі тілесні ушкодження, які умовно можна розділити на групи:

Перша група - закрита сполучена травма голови, тулуба та правої нижньої кінцівки у вигляді: рани в лобній ділянці справа; рани в передній частині тім`яної ділянки по серединній лінії, ближче до лобної; рани задньої частини лівої тім`яної ділянки; рани в лобній ділянці по серединній лінії; рани в правій тім`яній ділянці; рани в проекції правого тім`яного горба; рани задньої частини тім`яної ділянки по серединній лінії; двох ран в лівій лобно-скроневій ділянці; синця навколо правого ока з переходом на надбрівну ділянку, з раною у зовнішнього кінця брови; синця на переніссі та спинці носа з раною на переніссі; синців в лобній ділянці зліва, на нижній повіці лівого ока з переходом на виличну та скроневу ділянку, на лівій вушній раковині, в біля вушній ділянці зліва з переходом на скроневу ділянку, в правій тім`яній ділянці; синця на правій вушній раковині з ранами на його тлі; саден в проекції лобного горба справа, в лобній ділянці по серединній лінії на підборідді зліва; крововиливів під слизову оболонку верхньої та нижньої губи з ранами слизової; тріщини зовнішньої кісткової пластинки лобної кістки; дрібний периваскулярний крововиливів в підкіркових ділянках; перелому грудини в проекції 3-го міжребір`я; переломів 2,3,4-го ребра справа та 2,3,4,5,6-го ребер зліва по середньо-ключичним лініям; переломів 7,8,9,10-го ребер по підпахвовим лініям справа; перелому 11-го ребра по лопатковій лінії справа; перелому 11,12-го ребер по біля хребтовій лінії зліва; крововиливу в м`які тканини спини в ділянці правої лопатки; щілиноподібного розриву правої частки печінки по нижній поверхні; крововиливу в ділянці ложа жовчного міхура; крововиливу в печінково-дуоденальну зв`язку; саден передньої поверхні правого колінного суглобу; садна з раною передньої поверхні правої гомілки в верхній третині; внутрішньосуглобового перелому заднього краю суглобової поверхні правої великогомілкової кістки з крововиливом в порожнину правого колінного суглобу.

Всі виявлені тілесні ушкодження за своїми характеристиками є прижиттєвими і утворилися в короткий проміжок часу, не більше доби до настання смерті.

Вищевказані тілесні ушкодження у вигляді закритої сполученої травми голови, тулуба та правої нижньої кінцівки супроводжувались зовнішньою і внутрішньою кровотечею та ускладнились травматичним шоком, тому по ступеню тяжкості, стосовно живої особи, можуть бути оцінені лише в сукупності як такі, що мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, за критерієм небезпеки для життя, і в даному випадку призвели до смерті (пункт 2.1.2. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень» Наказу №6 МОЗ України від 17.01.1995р. «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України).

Між тілесними ушкодженнями першої групи спричиненими ОСОБА_12 та настанням його смерті існує прямий причинно-наслідковий зв`язок.

Враховуючи характер, параметри, морфологічні особливості виявлених тілесних ушкоджень, слід вважати що:

- рана в лобній ділянці справа; рани в передній частині тім`яної ділянки по серединній лінії, ближче до лобної; рана задньої частини лівої тім`яної ділянки; тріщина зовнішньої кісткової пластинки лобної кістки, утворились від трьохкратної дії тупого твердого предмета (предметів) з обмеженою контактуючою поверхнею видовженої форми (про що свідчать параметри ран, нерівні краї та заокруглені кінці ран), яким могла бути дерев`яна палка, або інший предмет з подібними характеристиками;

- рана в лобній ділянці по серединній лінії та рана в правій тім`яній ділянці утворились від двократної дії тупого твердого предмета (предметів) з обмеженою контактуючою поверхнею, індивідуальні особливості якого в ушкодженнях не відобразились (про що свідчать осаднені, нерівні краї ран та заокруглені кінці), при цьому не виключається що таким предметом могла бути торцева частина палки;

- рана в проекції правого тім`яного горба та рана задньої частини тім`яної ділянки по серединній лінії утворились від двократної травмуючої дії предметів з ріжучими властивостями (про що свідчать рівні краї ран та гострокутові кінці), якими могли бути осколки скла, наприклад розбитої банки;

- рани в лівій лобно-скроневій ділянці утворились від не менш ніж однократної дії тупого твердого предмета з обмеженою контактуючою поверхнею та не менш ніж однократної дії предмета з ріжучими властивостями;

- синець навколо правого ока з переходом на надбрівну ділянку, з раною у зовнішнього кінця брови; синець на переніссі та спинці носа з раною на переніссі; синці в лобній ділянці зліва, на нижній повіці лівого ока з переходом на виличну та скроневу ділянку, на лівій вушній раковині, в біля вушній ділянці зліва з переходом на скроневу ділянку, в правій тім' яній ділянці; синець на правій вушній раковині з ранами на його тлі; садна в проекції лобного горба справа, в лобній ділянці по серединній лінії, на підборідді зліва; крововиливів під слизову оболонку верхньої та нижньої губи з ранами слизової, утворились від не менше чим дванадцятикратної дії тупих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, якими могли бути долоні стиснуті в кулак, ноги у взутті або інший предмет з подібними характеристиками;

- перелом грудини в проекції 3-го міжребір`я, переломи 2,3,4-го ребра справа і 2,3,4,5,6-го ребер зліва по середньо-ключичним лініям та переломи 11,12-го ребер по біляхребтовій лінії зліва, утворились від не менш ніж однократної дії тупого твердого предмета з обмеженою поверхнею контактування, який діяв з силою достатньою для утворення даних тілесних ушкоджень, з місцем прикладання травмуючої сили в ділянці грудини в напрямку спереду-назад, яким могла бути нога у взутті, або інший предмет з подібними характеристиками;

- переломи 7,8,9,10-го ребер по підпахвовим лініям справа та перелому 11-го ребра по лопатковій лінії справа; щілиноподібний розриву правої частки печінки по нижній поверхні; крововилив в ділянці ложа жовчного міхура; крововилив в печінково-дуоденальну зв`язку, утворились від не менш ніж однократної ударної дії тупого твердого предмета з обмеженою поверхнею контактування, який діяв з силою достатньою для утворення даних тілесних ушкоджень, з місцем прикладання травмуючої сили в ділянці нижньої частини правою бокової поверхні грудної клітини в напрямку справа-наліво, яким могла бути нога у взутті, або інший предмет з подібними характеристиками;

- садна передньої поверхні правого колінного суглобу; садно з раною передньої поверхні правої гомілки в верхній третині; внутрішньосуглобового перелому заднього краю суглобової поверхні правої великогомілкової кістки з крововиливом в порожнину правого колінного суглобу, утворились від не менш ніж чотрирьохкратної дії тупого твердого предмета (предметів) з обмеженою поверхню контактування видовженої форми, який діяв з силою достатньою для утворення даних тілесних ушкоджень, яким могла бути дерев`яна палка;

- крововилив в м`які тканини спини в ділянці правої лопатки, утворились від не менш ніж однократної травмуючої дії тупого твердого предмета (предметів), індивідуальні особливості якого в ушкодженнях не відобразились;

Виявлені тілесні ушкодження у вигляді синців та садна, які віднесено до другої групи мають ознаки легких тілесних ушкоджень як кожне окремо, так і в комплексі.

Виявлені тілесні ушкодження за своїми характеристиками є прижиттєвими, утворилися в короткий проміжок часу, не більше доби до настання смерті.

Смерть ОСОБА_12 настала від тупої сполученої травми голови, тулуба та кінцівок, яка ускладнилась травматичним шоком. Об`єктивних ознак послідовності нанесення виявлених тілесних ушкоджень при судово-медичній експертизі ОСОБА_12 не виявлено. Приймаючи до уваги безпосередню причину смерті, ступінь розвитку трупних явищ, смерть ОСОБА_12 настала за 8-10 години до моменту проведення судово-медичної експертизи. Враховуючи морфологічну характеристику виявлених тілесних ушкоджень, а також данні судово-гістологічного дослідження, слід вважати, що після заподіяння ОСОБА_12 тілесних ушкоджень першої групи, він міг жити певний проміжок часу (від кількох десятків хвилин до годин), при цьому повністю не виключається можливість здійснення потерпілим деяких активних дій (в тому числі пересуватись на незначну відстань, розмовляти, кричати, здійснювати рухи руками, чинити опір) до моменту настання незворотної втрати свідомості. Локалізація, кількість, морфологічна характеристика всіх виявлених на тілі потерпілого тілесних ушкоджень, а також їх взаєморозташування дозволяє виключити можливість утворення їх внаслідок падіння з висоти власного зросту з положення стоячи (на площині), як з наданим тілу прискоренням, так і без такого, з подальшим ударом об тверду поверхню або виступаючі предмети, а також спричинення їх власного рукою. При судово-токсилогічному дослідженні крові та сечі, взятих від трупа ОСОБА_12 виявлено етиловий спирт в концентрації: в крові- 2,7 проміле, в сечі – 3,1 проміле, що стосовно живої особи, може відповідати сильному ступеню алкогольного сп`яніння.( а.с.99-104 т.2 )

- висновком експерта № 70/2 від 21 березня 2015 року, відповідно до якого, у показах свідка ОСОБА_13 під час проведення слідчого експерименту механізм спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_12 не вказаний (т. 2, а.с.23).

- висновком судово-медичної імунологічної експертизи №211 від 19.03.2015 року, відповідно до якого на підштаниках, наданих на дослідження і які належать ОСОБА_13 , були виявлені антиген В та Н, ця кров може походити від ОСОБА_13 , походження цієї крові від ОСОБА_12 виключається. На парі черевик, які надані на дослідження, кров не знайдена (т.3, а.с. 15-17);

- висновком судово-медичної імунологічної експертизи №212 від 23.03.2015 року, відповідно до якого на светрі темно-зеленого кольору, що наданий на дослідження і який належать ОСОБА_9 знайдена кров людини. В об`єктах №1-3 виявлений антиген Н, ця кров може походити від ОСОБА_12 , походження цієї крові від ОСОБА_13 виключається. В об`єктах №4-5 виявлені антигени В та Н. Ця кров може походити від ОСОБА_13 , походження цієї крові від ОСОБА_12 виключається. На брюках, які надані на дослідження, кров не знайдена (т.3, а.с. 19-21);

- висновком судово-медичної імунологічної експертизи №213 від 23.03.2015 року, відповідно до якого на дублянці (слідчим указана як курточка), що надана на дослідження і належить ОСОБА_9 , знайдена кров людини. В об`єкті №1 виявлений антиген В та Н, ця кров може походити від ОСОБА_13 , походження цієї крові від ОСОБА_12 виключається. В об`єкті №4 (на лицевій поверхні лівої половини спинки дублянки на відстані 3,5 см. від шва пришива лівого рукава та на відстані 4,5 см. від лівого плечового шва група помарок сіро-коричневого кольору) виявлені антигени Н. Ця кров може походити від ОСОБА_12 , походження цієї крові від ОСОБА_13 виключається. На правому черевику, що наданий на дослідження і який належить ОСОБА_9 , в об`єкті №8 знайдена кров людини, де виявлений антиген Н. Ця кров може походити від ОСОБА_12 , походження цієї крові від ОСОБА_13 виключається (т.3, а.с. 51-53);

- висновком судово-медичної криміналістичної експертизи №72-МК від 06.04.2015 року, відповідно до якого на клаптику шкіри з лобно-тім`яної ділянки голови потерпілого ОСОБА_12 виявлено три забитих рани (№1,№2,№3), які могли утворитись від ударної дії одного і того ж твердого тупого предмета, який має обмежену контактуючу поверхню, і дві різані рани ( №4,№5), які утворились від дії предмету, який має гострий край. В області забитих і різаних ран, на клаптику шкіри, металізації сполуками заліза не виявлено. Забиті рани могли утворитись від ударної дії дерев`яної палиці, наданої на експертизу. Утворення різаних ран №4, №5 від дерев`яної палиці виключається (т.3, а. с.162-163);

- висновком судово-медичної криміналістичної експертизи №73-МК від 06.04.2015 року, відповідно до якого на підштаниках, належних ОСОБА_13 , по передній поверхні зліва і справа, і по задній поверхні справа виявлені сліди-помарки речовини, подібної до крові, без визначенні виду, з ділянками незначного просочення тканини, які могли утворитись як від зіткнення з поверхнею, покритою кров`ю, так і при попаданні рідкої крові на поверхню виробу (т.3, а.с.165-166);

- висновком судово-медичної криміналістичної експертизи №123-МК від 23.04.2015 року відповідно до якого на дублянці ОСОБА_9 по передній поверхні справа, по низу дублянки, наявність вирізів тканини, де виявлена група слідів, подібних до крові. Дані сліди є бризками крові, яка може походити від ОСОБА_13 , бризки летіли до поверхні дублянки під незначними кутами, по задній поверхні дублянки зліва, біля плечового шва, два вирізи тканини, по краях яких малопомітні ділянки накладень речовини, подібної до крові, яка може походити від ОСОБА_12 . На светрі по передній поверхні справа і по передній поверхні правого рукава виявлені групи слідів- помарок, подібних до крові, в області помарок вирізи тканини, зазначені як об`єкти №1 і №5 (рукав). В об`єкті №1 кров може походити від ОСОБА_12 , в об`єкті №5 кров може походити від ОСОБА_13 ; по передній поверхні светра справа по низу вирізи тканини (об`єкт №2), з мало вираженими помарками речовини, подібної до крові, в об`єкті №2 кров може походити від ОСОБА_12 ; по задній поверхні зліва, біля бокового шва, виявлені дві групи помарок, об`єкт №3 і об`єкт №4, в об`єкті №3 кров може походити від ОСОБА_12 , в об`єкті №4 кров може походити від ОСОБА_13 (т.3, а.с. 177-179);

- висновком судової трасологічної експертизи №252 від 03.04.2015 року, відповідно до якого слід низу взуття №1 на фототаблиці, виявлений 06.02.2015 року поблизу трупа ОСОБА_12 за адресою АДРЕСА_3 , залишений не взуттям, вилученим у ОСОБА_9 , та не взуттям, вилученим у ОСОБА_13 . Слід низу взуття №2 на фототаблиці, виявлений 06.02.2015 року поблизу трупу ОСОБА_12 за адресою АДРЕСА_3 , залишений не взуттям, вилученим у ОСОБА_13 , а взуттям однієї групової належності з тим, яке було вилучене у ОСОБА_9 (т.3, а.с. 138-149).

Дії обвинуваченого апеляційний суд кваліфікує за п.13 ч.2 ст.115 КК України, як умисне протиправне заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_12 , вчинені особою, яка раніше скоїла умисне вбивство.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для виправдання ОСОБА_9 було визнання недопустимими ряду письмових доказів, які були безпосередньо дослідженні судом.

Як вбачається зі змісту вироку, суд першої інстанції не обґрунтовано, не аналізуючи докази в їх сукупності та не вдаючись до їх співставлення, безпідставно відкинув частину доказів обвинувачення.

Мотиви, з яких суд першої інстанції визнав зазначені вище докази недопустимими, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.

Ухвалою слідчого судді проведення огляду квартири  АДРЕСА_4 легалізовано шляхом надання дозволу на проведення вказаного обшуку за адресою проживання потерпілого ОСОБА_12 по АДРЕСА_2 та вилучення речей.

Огляд квартири АДРЕСА_4 від 06.02.2015 року проведений уповноваженою особою з дотриманням вимог ст. 233 КПК України, а тому є допустимим доказом.

Проведення слідчої дії, зокрема квартири №2 іншим слідчим, аніж ініціатором клопотання, якому слідчий суддя надав дозвіл не свідчить про проведення слідчої дії неуповноваженою особою.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 КПК додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків.

За змістом цієї статті, додаток до протоколу має бути засвідчений або слідчим, або прокурором, або спеціалістом, або іншими особами, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків (хоча це не виключає й можливості засвідчення додатку кількома особами).

З протоколу огляду місця події слідує, що до протоколу додана фототаблиця, яка, всупереч твердженням суду, засвідчена підписом слідчого ОСОБА_17 , який склав вказану фототаблицю.

Відсутність підписів спеціаліста та інших осіб, які брали участь під час слідчої дії та при виготовлені додатку до протоколу огляду від 06.02.2015 у виді фототаблиці не свідчить про допущення порушень вимог КПК в даному випадку.

У свою чергу, відеозапис до протоколу огляду місця події не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступають відомості, які встановлені під час проведення вказаної слідчої дії і зафіксовані в протоколі цієї слідчої дії, який є документом.

А тому його відсутність у матеріалах наданих суду не є в цьому провадженні тим істотним порушенням, яке б мало наслідком недопустимість вказаного протоколу та не ставить під сумнів його доказове значення.

Далі суд першої інстанції у вироку вказав про відсутність передбачених КПК України підстав для затримання ОСОБА_9 працівниками правоохоронного органу та відсутність точного часу затримання ОСОБА_9 , що мало місце 06 лютого 2015 року.

З наведеним колегія суддів не погоджується на зауважує, що за ч. 1 ст. 208 КПК уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках:

1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин;

3) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України;

4) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого статтями 255, 255-1, 255-2 КК.

З указаних положень процесуального закону вбачається, що для оцінки законності затримання необхідно, зокрема встановити чи існували для цього підстави визначені у ст. 208 КПК.

Апеляційний суд встановив, що 06 лютого 2025 року в межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 121170090000473 від 06 лютого 2015 року за ч.1 ст.115 КК України, в ході проведення слідчих дій по факту умисного вбивства ОСОБА_22 свідок ОСОБА_13 після вчинення злочину, будучи фактичним очевидцем подій побиття потерпілого, вказав про заподіяння смерті останньому саме від дій ОСОБА_9 .

Місце перебування ОСОБА_9 після вбивства ОСОБА_22 встановлено працівниками СКР Кременчуцького МВ в Полтавській області шляхом проведення оперативно-розшукових заходів, згідно рапорту / Т.6 а.с. 8/

Працівниками СКР Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області 06 лютого 2015 року ОСОБА_9  було виявлено та затримано за місцем проживання його матері - ОСОБА_20 у с. Вереміївка, Семенівського району, куди обвинувачений подався після вчинення злочину. При цьому, ОСОБА_9 добровільно погодився проїхати з працівниками міліції до приміщення Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області.

З огляду на ці обставини колегія суддів доходить висновку, що в працівників правоохоронного органу були достатні підстави для затримання ОСОБА_9 .

Колегія суддів зауважує, що норми КПК України не ставлять перед поліцейським вимоги вже в момент затримання переконатися поза розумним сумнівом у тому, що особа, яку він підозрює у вчиненні злочину, насправді його вчинила.

А тому затримання обвинуваченого 06.02.2015 року на підставі статті 208 КПК України є правомірним.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що фактичне затримання ОСОБА_9 працівниками оперативного підрозділу Кременчуцького МВ УМВС було о 19:00 годині, а протокол про таке затримання було складено слідчим о 22:12. Водночас колегія суддів зауважує, що ст. 208 КПК не вимагає складання протоколу затримання негайно, в ході затримання. Такий протокол має бути складений, як тільки це стане практично можливим. Про наведене свідчить і вказівка у ч. 5 ст. 208 КПК про те, що в протоколі затримання, крім часу складання протоколу, має зазначатися місце, дата і точний час затримання відповідно до положень ст. 209 цього Кодексу.

До моменту складення протоколу затримання з ОСОБА_9 не проводилися жодні слідчі дії, а тому твердження суду та захисника про порушення прав останнього, оскільки фактично він був затриманий за адресою проживання його матері у с. Вереміївка, Семенівського району за три години до складання протоколу затримання слідчим в приміщенні Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області, не є слушними.

Враховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що можливе неточне зазначення часу фактичного затримання ОСОБА_9 у протоколі в цьому кримінальному провадженні могло вплинути на оцінку допустимості доказів, покладених в основу обвинувального вироку.

Таким чином, матеріали провадження свідчать про те, що ОСОБА_9 було затримано із дотриманням положень ст. 208 КПК України, а неточність зазначення у протоколі часу затримання не тягне за собою визнання незаконним цього заходу забезпечення кримінального провадження. Будь які порушення вимог кримінального процесуального закону при застосуванні заходів кримінального провадження не можна визнати достатньою підставою для скасування вироку.

Разом з цим, в ході затримання ОСОБА_9 слідчим ОСОБА_21 у присутності понятих було проведено його особистий обшук, у ході якого у нього було виявлено й вилучено светр з речовиною бурого кольору на передній поверхні з правого боку в районі рукава.

Відповідно до ч. 3 ст. 208 КПК уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 цього Кодексу.

Колегія суддів наголошує, що особистий обшук особи під час затримання, є складовою частиною затримання особи в порядку, передбаченому ст. 208 КПК, відповідно до сформованої практики Верховного Суду (постанови від 29 жовтня 2020 року у справі № 748/780/18, від 15 червня 2021 року у справі № 204/6541/16-к, від 13 грудня 2021 року у справі № 754/2818/20).

На переконання колегії суддів, відсутні підстави ставити під сумнів, що 06 лютого 2015 року у ОСОБА_9 був вилучений светр, вказаний у протоколі, оскільки даний факт не заперечувався ОСОБА_9 в ході його вилучення, який підписав протокол без жодних зауважень, у тому числі й щодо його належності ОСОБА_9 .

Доводи сторони захисту про не відкриття, в порядку ст.290 КПК України, речового доказу (светру), не заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 290 КПК України прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.

Із матеріалів кримінального провадження встановлено, що 23 квітня 2015 року ОСОБА_9 та його захиснику були відкриті матеріали досудового розслідування. 06 жовтня 2015 року та 04 лютого 2016 року ОСОБА_9 надано доступ до матеріалів досудового розслідування.

Крім того, їм вручався реєстр матеріалів досудового розслідування, в якому, зокрема, було зазначено про визнання та приєднання до кримінального провадження речових доказів, в тому числі светра. Обвинувачений та його захисник не були позбавлені права, у разі необхідності, ознайомитися із даним речовим доказом.

Колегія суддів зауважує, що ОСОБА_9 та його захисник в ході надання доступу до матеріалів досудового розслідування не були позбавлені можливості заявляти клопотання про доступ до речових доказів.

На переконання колегії суддів, відсутність таких зауважень свідчить про небажання обвинуваченого та його захисника скористатися правом на відкриття речових доказів.

Окрім того, у матеріалах кримінального провадження відображені відомості про відкриття постанови про визнання предметів речовими доказами. За вказаною постановою від 06 квітня 2015 року, наявною в матеріалах провадження, поряд з іншими доказами, светр темно-зеленого кольору було визнано речовим доказом.

Факт відкриття даної постанови про визнання речовими доказами в порядку статті 290 КПК України учасниками процесу не заперечується.

Крім цього, апеляційним судом не встановлені обставини порушення вимог КПК України при добровільній видачі ОСОБА_9 власного одягу.

Апеляційний суд висновки суду першої інстанції про визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця події, складений 07 лютого 2015 року слідчим ОСОБА_16 з підстав того, що слідчий не входив до складу слідчої групи та не мав повноважень проводити жодні слідчі дії в межах даного кримінального провадження вважає помилковими з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2022 року у справі 756/10060/17 дійшла висновку, що у разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося.

Тим самим, суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або вузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Як вбачається з витягу з ЄРДР 06 лютого 2015 року внесено відомості за правовою кваліфікацією ч.1 ст.115 КК України слідчим СВ Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області, лейтенантом міліції ОСОБА_21 (т.15, а.с.191).

Відповідно до постанови заступника начальника слідчого управління УМВС України в Полтавській області, підполковника міліції ОСОБА_23 від 06 лютого 2015 року, досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170090000473 від 06 лютого 2015 року, доручено слідчій групі в складі: слідчого СВ Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_21 , старшого слідчого криміналіста відділу СУ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_24 , -старшого слідчого відділу СУ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_17 . При цьому, старшим групи призначено слідчого СВ Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_21 (т.9, а.с. 76).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 07 лютого 2015 року у період часу з 12 год. 40 хв. по 13 год. 04 хв. слідчим СВ Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області, лейтенантом міліції ОСОБА_16 у присутності понятих ОСОБА_25 , ОСОБА_26 за участю власника ОСОБА_20 складено протокол огляду квартири АДРЕСА_5 . В ході проведення даної слідчої дії ОСОБА_20 добровільно видала два мобільні телефони: «Nokia 1100», ІМЕІ: НОМЕР_1 , «Nokia 2700 - с», ІМЕІ: НОМЕР_2 , зарядний пристрій, чорні брюки з шкіряним поясом (т. 2, а. с. 31 – 35).

Однак, висновок суду першої інстанції про недопустимість як доказу протокол огляду від 07 лютого 2015 року не містить жодних мотивів щодо ймовірного існування навіть припущень чиї права та свободи могли бути порушені внаслідок проведення огляду слідчим ОСОБА_16 , який не входив до складу слідчої групи, оскільки в подальшому слідчим суддею задоволено клопотання слідчого СВ Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_21 та накладено арешт на речі ОСОБА_9 , у тому числі й що добровільно видані матір`ю останнього.

При цьому, при проведенні вказаного огляду дотримано процедуру його проведення, тобто, дотримано суттєвих умов, які виключають відповідно до положень ст. 87 КПК України, визнання отриманих внаслідок цієї процесуальної дії фактичних даних недопустимими доказами через істотні порушення прав і свобод людини.

Постановляючи оскаржуваний вирок, суд вказав лише про формальне порушення кримінального процесуального закону при отриманні доказів, проте не мотивував, яким чином дана обставина вплинула на звуження чи обмеження конвенційних та конституційних прав і свобод обвинуваченого ОСОБА_9 та не мотивував у чому це виразилося.

Окрім того, й учасники провадження жодним чином не обґрунтували, яким чином проведення огляду квартири №1 слідчим СВ Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_16 призвело до порушення прав обвинуваченого та гарантій, про які йдеться у ст. 87 КПК України, або іншим чином вплинуло на їх реалізацію.

Таким чином, слідчий ОСОБА_16 , хоч і не був призначений слідчим у кримінальному провадженні №12015170090000473, однак в силу своїх повноважень будучи слідчим СВ Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області та задля невідкладності фіксації та забезпечення схоронності речей добровільно наданих матір`ю ОСОБА_9 провів вказану слідчу дію у квартирі матері обвинуваченого.

Тому сам факт проведення такої слідчої дії слідчим, що не входив до складу слідчої групи, якій доручено розслідування, на думку колегії суддів, жодним чином не призвело до звуження прав обвинуваченого та не вплинуло на доказовість відомостей за результатами проведеної слідчої дії та можливість їх використання.

За таких обставин, висновки суду про недопустимість доказу - протоколу огляду місця події від 07 лютого 2015 року та, як наслідок висновку експерта №212 від 18 березня 20215 року та висновку №123 від 17 квітня 2015 року, на переконання колегії суддів, є передчасним, оскільки проведення цієї слідчої дії відбулося без порушення будь-яких прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та Конституцією України.

Крім того, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про проведення експертизи №212 без відповідного рішення слідчого та з виходом експерта за межі своїх повноважень.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на підставі постанови слідчого від 09 лютого 2015 року було проведено судово-медичну експертизу і складено відповідний висновок від 18 березня 2015 року. Для проведення експертизи експерту на дослідження експерту було надано два поліетиленові пакети, один з яких мав напис – светр темно-зеленого кольору вилучений в ході затримання ОСОБА_9 , в іншому – брюки чорного кольору підозрюваного ОСОБА_9 , добровільно видані його матір`ю 07.02.2015.

На переконання колегії суддів, проведення експертом судово-медичної експертизи светра та брюк, наданих йому у розпорядження задля дослідження, перебувало в межах повноважень експерта.

Відсутність у постанові слідчого, якою призначено проведення судово-імунологічної експертизи вказівки на надання у розпорядження експерта пакета, в якому знаходиться светр не є підставою для не проведення експертом відповідної експертизи наданих на дослідження об`єктів, а лише свідчить про недоліки слідчого в ході складання процесуального документу.

Тому експерт під час проведення експертного дослідження та складання висновку судово-імунологічної експертизи №212 від 18 березня 2015 року діяла в межах своїх повноважень та не вийшла за межі питань, які належать до компетенції судового експерта, а висновки суду першої інстанції про протилежне неправильними та не свідчать про порушення експертом вимог КПК.

Далі суд першої інстанції дійшов висновку про недопустимість висновку експерта №211 від 12 березня 2015 року та висновку №73-МК від 03 квітня 2015 року щодо дослідження речей ОСОБА_13 з підстав відмови слідчим суддею в тимчасовому доступі слідчому до цих речей.

Апеляційним судом встановлено, що 07 лютого 2015 року у період часу з 18 год. 25 хв. до 18 год. 35 хв. у Кременчуцькому МВ УМВС України в Полтавській області свідок ОСОБА_13 у межах кримінального провадження №12015170090000473 від 06 лютого 2015 року добровільно видав свій одяг, в якому з його слів був одягнутий 05 лютого 2015 року: пару зимового взуття – ботинок, чорного кольору, 42 розміру, з написом «Urcan Style for men», підштаники чорного кольору з написом на поясі «Vovoboy», на яких мається нашарування речовини бурого кольору, схожі на кров, в яких він був одягнутий 05 лютого 2015 року мобільний телефон « Samsung Duos GT – E 1182 ».

В подальшому за результатами розгляду клопотання слідчого про надання тимчасового доступу до речей ОСОБА_13 , які добровільно ним видані, слідчий суддя відмовив у задоволенні клопотання про тимчасовий доступ до речей ОСОБА_13 у кримінальному провадженні № 12015170090000473 від 06 лютого 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України.

При цьому, апеляційним судом встановлено, що слідчий суддя відмовив у тимчасовому доступі до речей ОСОБА_13 через відсутність такої потреби у зв`язку з наявним протоколом огляду місця події від 07 лютого 2015 року у службовому кабінеті №18 Кременчуцького МВ УМВС України, в якому зазначено про вилучення вказаних речей, тим самим мета, зазначена у клопотанні слідчого, була досягнута в ході проведення відповідного огляду.

Апеляційний суд наголошує, що мотиви відмови слідчого судді у тимчасовому доступі до речей ОСОБА_13 жодним чином не стосувалися правомірності отримання слідчим указаних речових доказів.

Доказ, отриманий у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом, відповідно до статті 86 КПК України є допустимим. У той же час, у матеріалах кримінального провадження відсутні підстави, визначені статтею 87 КПК України, для визнання висновків вказаних експертиз щодо дослідження підштаників ОСОБА_13 недопустимими доказами.

Також колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо визнання недопустимим доказом протокол слідчого експерименту від 10 лютого 2015 року зі свідком ОСОБА_13 з підстав його проведення у житлі без попереднього дозволу слідчого судді.

Апеляційний суд зауважує, що матеріали кримінального провадження не містять відомостей про заперечення власника квартири ОСОБА_11 на проведення слідчого експерименту в її житлі.

Більше того, слідчий експеримент проводився за місцем тимчасового проживання ОСОБА_13 , який і був учасником даної слідчої дії.

Помилка у протоколі слідчої дії у назві технічного засобу фіксації відеозаписуючого пристрою за допомогою якої фіксувався слідчий експеримент зі свідком ОСОБА_13 , на переконання колегії суддів, жодним чином не свідчить недостовірність відеофайлів, а є лише технічною помилкою при складанні протоколу. Проведення відеозйомки слідчим не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та жодним чином не впливає на порушення прав ОСОБА_9 .

Більше того, в ході проведення досудового розслідування та судового розгляду матеріалів провадження достовірність та автентичність відеозапису, який має безперервний характер та узгоджується зі змістом протоколу слідчого експерименту, учасниками провадження не заперечувались.

При цьому, матеріальний носій СД-диск - є лише способом збереження інформації, доказів щодо спотворення чи підміни відеозапису або інших сумнівів у його достовірності апеляційному суду не надано.

За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно відображені у протоколі слідчого експерименту та доданому до нього відеозапису.

Під час слідчого експерименту, проведеного 10 лютого 2015 року за участю свідка ОСОБА_13 , останній у присутності понятих, спеціаліста послідовно, докладно та детально розповів та показав на місці, у квартирі АДРЕСА_6 розказав про обстановку та обставини спричинення потерпілому ОСОБА_12 тілесних ушкоджень обвинуваченим ОСОБА_9 .

Даний слідчий експеримент було проведено зі свідком ОСОБА_13 10 лютого 2015 року з метою перевірки та уточнення відомостей про подію, що сталася 05 лютого 2015 року в його присутності. Свідку було роз`яснено його права та обов`язки та попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України.

В даній слідчій дії брали участь поняті спеціаліст, яким відповідно до вимог статтей 11, 13, 15 та 223 КПК України було роз`яснено їхні права та обов`язки. Фіксування процесуальної дії відбулось за допомогою відеокамери. Протокол слідчого експерименту підписали учасники процесуальної дії та поняті, зазначивши про відсутність зауважень та доповнень.

Таким чином, матеріали кримінального провадження містять достатні підстави для висновку про те, що протокол слідчого експерименту від 10 лютого 2015 року відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зокрема ст.ст. 104,105 КПК України, а саму слідчу дію проведено за правилами та в порядку, передбаченими ст. 240 КПК України, з дотриманням встановленої кримінальним процесуальним законом процедури проведення слідчого експерименту за участю свідка.

Отримані в результаті проведення слідчої дії - слідчого експерименту дані щодо обставин завдання ОСОБА_9 потерпілому ударів вважає достовірними, та кладе їх в основу обвинувачення останнього, оскільки зафіксовані під час його проведення обставини розвитку подій відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення.

Окрім того, з відтворених показань свідка ОСОБА_13 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , наданих ним у судовому засіданні перед іншим складом суду 08 лютого та 27 липня 2016 року за участю сторони захисту вбачається, що свідок пояснив, що на початку лютого 2015 року, точної дати не пам`ятає, повернувся додому приблизно о 12-13 год., зателефонував ОСОБА_12 та повідомив про намір приїхати додому, щоб забрати деякі речі. Лагуновський був у місті, зателефонувавши до нього сказав, щоб він купив пляшку горілки, яку в подальшому випили втрьох з нагоди народження дитини у спільної знайомої випили пляшку горілки. Потім ОСОБА_9 пішов ще в магазин, приніс пляшку горілки та пляшку вина.

Випивши пляшку вина, він перевдягнувся, та поїхав на «Пивзавод» до знайомої ОСОБА_14 , це було приблизно о 16 годині. По дорозі до ОСОБА_14 купив квіти, зайшов до неї привітав її, приблизно о 18 годині поїхав додому, де проживає.

Зайшовши до будинку, побачив на кухні ОСОБА_9 , який сидів за столом та ОСОБА_12 , який був побитий та весь у крові, сидів на підлозі біля холодильника, в стані алкогольного сп`яніння. На голові у нього було садно та текла кров. Він казав ОСОБА_9 зупинитися, який був в стані легкого алкогольного сп`яніння. Тілесних ушкоджень у ОСОБА_9 не було. Коли спитав, що трапилося, ніхто не відповів. Пішов перевдягатися. ОСОБА_9 був злий на ОСОБА_12 , причини не оголошував. ОСОБА_12 казав, що хоче вийти на вулицю, подихати свіжим повітрям. Потім через деякий час, приблизно через 30 хв. - 1 год. ОСОБА_9 з невідомих причин напав на ОСОБА_12 та наніс йому 2 чи більше ударів в область спини пластиковою палкою від плінтуса. Коли він намагався припинити бійку, ОСОБА_9 наніс йому в область ліктя випадково удар.

Потім ОСОБА_9 заспокоївся та спілкувався з ОСОБА_12 . Орієнтовно через 30 хвилин, можливо менше, ОСОБА_9 з ОСОБА_12 почали сваритися із-за невідомих причин. ОСОБА_9 відчинив погріб та штовхнув туди ногою ОСОБА_12 , який знаходився відносно ОСОБА_9 спиною, у сидячому положенні, стрибнувши до нього.

В подальшому, свідок намагався завадити побиттю та змусив ОСОБА_9 та потерпілого вилізни з льоху. ОСОБА_9 брав порожні банки з верхньої полиці та кидав у ОСОБА_12 , деякі банки розбивались, деякі ні.

Допоміг піднятися ОСОБА_12 вгору, який був дуже побитий, при цьому ОСОБА_9 допоміг його витягти у приміщення кухні. Потім продовжили сидіти на кухні та спілкуватися, ОСОБА_12 постійно щось бормотав.

Потім ОСОБА_12 захотів вийти на вулицю, вони його вивели на вулицю. Оскільки ОСОБА_12 був у стані алкогольного сп`яніння, йому допомогли одягнутися, при цьому, ОСОБА_9 наносив удари ногою по спині ОСОБА_12 . Далі ОСОБА_9 перекинув ОСОБА_12 через плече на поніс на вулицю, який самостійно пересуватися не міг через перебування у стані сп`яніння.

Вказати точну кількість нанесених ОСОБА_9 ударів ОСОБА_12 не зміг, але здебільшого вони приходились по тулубу.

ОСОБА_9 ніс його на плечах до перехрестя поблизу з будинком, де дорога йде в сторону «Молокозавода» приблизно на відстані 30- 50 метрів від будинку, а він йшов позаду притримуючи ОСОБА_12 , бо було слизько. На перехресті залишили на землі ОСОБА_12 , поблизу лежали гілки куди посадили останнього, щоб він не впав в канаву, після чого ОСОБА_9 зателефонував до швидкої допомоги і пішли додому, залишивши останнього.

Прийшовши додому ОСОБА_9 ліг спати, а він перевдягнувшись, приблизно о 2 години, знову поїхав на «Пивзавод» до ОСОБА_14 .

Приїхавши до ОСОБА_14 , він розповів їй про те, що ОСОБА_9 побив ОСОБА_9 , що він весь в крові і вони його винесли з будинку, залишивши на вулиці. ОСОБА_14 вмовила його поїхати назад до місця, де вони з ОСОБА_9 залишили ОСОБА_12 та пересвідчитись у приїзді швидкої допомоги. Близько 02 год. 45 хв. пішов від ОСОБА_14 , на маршрутному таксі, попередньо випивши кави, пішов на місце, де вони залишились ОСОБА_12 , підійшовши до нього близько 04 години ранку, побачив, що він був без ознак життя.

Після чого, він пішов додому, розбудив ОСОБА_9 , та почав прибирати в кухні, витирав кров, яка була на холодильнику, під вішалкою, на підлозі.

Приблизно о 8 годині ОСОБА_9 зібрав речі, сумку, пішовши у невідомому напрямку. Був вдома поки не приїхала міліція, ніхто міліцію не викликав. Коли приїхала міліція, забрали деякі речі, та його забрали та повезли до райвідділу. ОСОБА_9 був одягнутий у сірі штани та светр темного кольору, сіро-синього. Він був одягнутий в трико, футболку, в`язаний светр. Потерпілий був одягнутий в трико, брюки, черевики та кофтину синього кольору.

Конфлікт між ОСОБА_12 та ОСОБА_9 виник через небажання ОСОБА_12 , щоб ОСОБА_9 проживав у належному йому будинку. На цій підставі у нього також виникали конфлікти з ОСОБА_12 . Плату за проживання він здійснював як за себе, так і за ОСОБА_9 . Коли перебували всі разом вдома конфліктів не було. ОСОБА_12 коли вживав спиртні напої був спокійний, але постійно щось бормотав. Раніше сварки між ОСОБА_12 та ОСОБА_9 траплялися, але лише словесні.

Оцінивши зазначені показання свідка ОСОБА_13 щодо обставин вказаних подій, з точки зору їх належності та допустимості, апеляційний суд зазначає, що вони відповідають вказаним критеріям, в цілому є логічними, послідовними та такими, що не протирічать судово-медичним даним, отриманих під час судово-медичних експертиз трупу ОСОБА_12 та узгоджуються з протоколом слідчого експерименту, висновками судових експертиз, проведених у справі та іншими доказами.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність вироку суду та правильність оцінки доказів досліджених саме судом першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав невірну оцінку показанням свідка ОСОБА_14 в суді першої інстанції.

Апеляційний суд критично ставиться до показань свідка ОСОБА_14 , наданих у Шишацькому районному суді Полтавської області.

Допитана у судових засіданнях 09.02.16 та 10.02.2017 перед іншим складом суду свідок ОСОБА_14 вказувала, що до неї на початку лютого 2015 року ОСОБА_13 приходив в гості сам, щоб привітати з народженням дитини. Вдруге вночі знову приходив один.

Зміст показань свідка ОСОБА_14  під час допиту судом 18.06.2021 в частині відвідування її  ОСОБА_13  разом з  ОСОБА_12  не узгоджується з  показаннями даного свідка, наданих під присягою в ході судового розгляду справи перед іншим складом суду, тобто її показання не є стабільними, що викликає сумнів у їх достовірності.

Тому апеляційний суд бере до уваги показання свідка ОСОБА_14 надані суду 09.02.16 та 10.02.2017, які узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_13 .

Будь яких підстав вважати, що свідок ОСОБА_14 в суді першої інстанції 09.02.16 та 10.02.2017 давала свідчення під тиском чи внаслідок застосування до неї недозволених методів слідства колегія суддів не вбачає.

Показання свідків ОСОБА_27 та ОСОБА_28 не підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню, а отже вплинути на висновок про причетність обвинуваченого до заподіяння тілесних ушкоджень.

Час зазначений у протоколі допиту свідка ОСОБА_27 , який відповідає часу проведення огляду місця події за участі свідка, як понятої, колегія суддів вважає технічною помилкою, з огляду відсутності жодних зауважень.

Свідки ОСОБА_27 та ОСОБА_28 були залучені як поняті під час огляду квартири та слідчого експерименту. Як видно з протоколів огляду квартири та слідчого експерименту, поняті засвідчили своїми підписами проведення слідчих дій без будь-яких застережень чи зауважень.

Так, досліджуючи мотив та умисел злочинних дій ОСОБА_9 , колегія суддів апеляційного суду виходить з того, що конфлікт між ОСОБА_9 та ОСОБА_12 виник на побутовому ґрунті щодо небажаного проживання ОСОБА_9 у будинку, який належав потерпілому, до події злочину відносини між обвинуваченим та ОСОБА_12 були неприязними, виникали сварки, з урахуванням місця події, способу нанесення та кількість концентрованих ударів по голові, тулубу та кінцівках потерпілого, ударів дерев`яною палкою по голові потерпілого, скляними банками та їх уламками з урахуванням відсутності жодного активного опору діям ОСОБА_9 з боку потерпілого, з огляду на концентрацію етилового спирту в крові 2,7 проміле, у сечі – 3,1 проміле за даними судово-медичної експертизи, що вказує про перебування потерпілого у тяжкому стані алкогольного сп`яніння, а також характеру й локалізації тілесних ушкоджень (множині переломи ребер, розриву правої частки печінки по нижній поверхні, тілесні ушкодження голови та тулубу, які супроводжувались внутрішньою та зовнішньою кровотечею), причини смерті потерпілого ОСОБА_12 (закрита тупа сполучена травма голови, тулуба та кінцівок, яка ускладнилась травматичним шоком), характером протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_9 , який наносив потерпілому ОСОБА_12 чисельні удари руками, ногами та іншими предметами по голові та тулубу протягом тривалого часу з 16:00 години 05 лютого до 02:00 години 06 лютого 2015 року, тобто майже 10 годин, що у своїй сукупності з усією очевидністю вказують на те, що ОСОБА_9 умисно наносячи удари потерпілому ОСОБА_12 у життєво важливі ділянки тіла та голову, усвідомлював суспільну небезпечність свого діяння та розумів можливий результат нанесення таких ударів у виді смерті потерпілого, та підтверджує спрямованість умислу обвинуваченого ОСОБА_9 на протиправне заподіяння смерті потерпілому.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що після нанесення протягом тривалого часу тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 жодним чином не намагався надати медичну допомогу потерпілому, а навпаки вчинив дії на приховування факту побиття в приміщенні квартири шляхом винесення на вулицю в умови низької температури повітря у зимовий період ОСОБА_12 , який перебував у безпорадному стані, не дочекавшись на приїзд карети швидкої медичної допомоги.

При цьому, міркування обвинуваченого та сторони захисту, колегія суддів оцінює критично, оскільки вони зводяться до особистого тлумачення ОСОБА_9 норм кримінального та кримінального процесуального законодавства України, переоцінки наявних в матеріалах кримінального провадження письмових доказів з метою трактування їх на свою користь та уникнення ним від кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.

Вищевикладене свідчить про те, що суд першої інстанції під час розгляду даного кримінального провадження припустився суттєвих порушень вимог кримінального процесуального закону щодо об`єктивності, повноти та неупередженості при дослідженні доказів та ухвалені свого рішення, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про недопустимість доказів та про відсутність у діях обвинуваченого ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, передбаченого п.13 ч.2 ст.115 КК України.

З огляду на це, оцінюючи всі докази в їх сукупності колегія суддів приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого п.13 ч.2 ст. 115 КК України, як умисне протиправне заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_12 , вчинені особою, яка раніше скоїла умисне вбивство.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про скасування виправдувального вироку суду першої інстанції на підставі п.3 ч.1 ст. 420 КПК України, задовольнивши частково апеляційну скаргу прокурора, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винуватим за п.13 ч.2 ст. 115 КК України.

За змістом приписів ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Призначаючи ОСОБА_9 покарання за п.13 ч.2 ст. 115 КК України, апеляційний суд відповідно до ст.ст. 65, 66, 67 КК України враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно із ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжкого злочину, та особу обвинуваченого, його вік та стан здоров`я, який раніше судимий за вчинення умисного аналогічного злочину проти життя особи, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, на момент постановлення вироку відомості про працевлаштування обвинуваченого відсутні.

Обставин, що пом`якшують показання ОСОБА_9 судом апеляційної інстанції не встановлено, обставиною, що обтяжує покарання є вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.

При призначенні остаточного покарання апеляційний суд застосовує положення ч.1 ст. 71 КК України, частково приєднавши покарання за вироком Військового апеляційного суду Центрального регіону України від 19.11.2004 року до покарання за даним вироком.

На підставі ч.5 ст. 72 КК України підлягає зарахуванню ОСОБА_9 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 06.02.2015 по 17.02.2022 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Окрім цього, потерпілою ОСОБА_11 було заявлено цивільний позов про стягнення майнової та моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_9 .

Частиною 5 статті 128 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами визначеними КПК України і при цьому застосовуються норми ЦПК України.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження потерпіла після смерті сина, понесла витрати на його поховання на суму 5 187,15 гривень, що підтверджується доданими до цивільного позову рахунком-фактурою №ЗУ-0000546 від 11 лютого 2015 року та чеком від 11 лютого 2015 року. А тому цивільний позов в частині майнової шкоди є доведеним.

Відповідно до вимог ч.2 ст.23, ст.1167 ЦК України, моральна шкода заподіяна особі підлягає відшкодуванню, якщо шкода заподіяна знівеченням або ушкодженням здоров`я. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які фізична особа зазнала внаслідок знівечення або пошкодження здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, його майнового стану, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення.

Пунктом 2 частини 2 статті 23 ЦК України, передбачено, що моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно з роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року (далі - ППВСУ) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями інших осіб.

Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Встановивши доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочину, конкретних обставин справи, те, що у зв`язку зі смертю ОСОБА_12 потерпіла перенесла тяжкі душевні страждання, з огляду на втрату єдиної дитини, що негативно вплинуло на її душевний та фізичний стан, а також характер злочину, глибину фізичних та моральних страждань, колегія суддів дійшла висновку про доведеність факту завдання потерпілій моральної шкоди у розмірі 100 000 гривень

У зв`язку з вказаним цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ст.ст. 122, 124 КПК України підлягають стягненню з ОСОБА_9 на користь держави витрати на проведення судових експертиз: судової дактилоскопічної – 196, 56 гривень та судово-трасологічної – 245,52 гривень, що у загальному складає 442, 08 гривень.

Питання щодо речових доказів підлягає вирішення в порядку ст. 100 КПК України.

Таким чином, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. 376, 405, 407, 409, 420, 424 КПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу прокурора Шишацького відділу Миргородської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_10 задовольнити частково.

Вирок Шишацького районного суду Полтавської області від 17 лютого 2022 року щодо ОСОБА_9 скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.13 ч.2 ст. 115 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.

На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Військового апеляційного суду Центрального регіону України від 19.11.2004 року та остаточно призначити ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі строком на 14 років.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_9 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 06.02.2015 по 17.02.2022 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Станом на 17 квітня 2025 року призначене ОСОБА_9 покарання вважати відбутим.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_9 на користь потерпілої ОСОБА_29 матеріальну шкоду у розмірі 5187,15 гривень та 100 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_9 судові витрати за проведення судово-дактилоскопічної та судово- трасологічної експертиз у розмірі 442,08 гривень на користь держави.

Речові докази по справі: пара ботинок 42-го розміру, підштаники чорного кольору, які належать ОСОБА_13 , які знаходяться на зберіганні у камері схову речових доказів Кременчуцького відділу поліції ГУНП в Полтавській області, відповідно до ст. 100 КПК України знищити . Светр з синтетичної тканини сіро-синього кольору, кофта з капюшоном сіра «EIFUTOOL», штани спортивні сірого кольору, курточка чорна дублянка, пара кросівок чорного кольору з написом «Waterproof» , які належать ОСОБА_9 і знаходяться на зберіганні у камері схову речових доказів Кременчуцького відділу поліції ГУНП в Полтавській області, відповідно до ст. 100 КПК України повернути йому за належністю. Пляшка з горілки «Хлібний дар» ємкістю 0, 37 л., скляна банка з синьою кришкою «З лану до столу», скляна банка, уламки скла з РБК, змив РБК зі снігу вилученого з місця події, зіскоб з підлоги в кухні ,вилучений в ході огляду місця події у вигляді дрібних частинок деревини темно-коричневого кольору, контрольний зіскоб з підлоги в кухні, вилучений в ході огляду місця події у вигляді дрібних частинок деревини світло-коричневого кольору, рушник зеленого кольору з РБК, зрізі нігтьових пластин ОСОБА_9 , зрізи нігтьових пластин, фрагменти зрізів нігтьових пластин ОСОБА_13 , ниточки стерильної марлі з нанесеними на них витяжкам, зрізи нігтьових пластин ОСОБА_12 , залишки ниточок стерильної марлі з нанесеними на них витяжками, дерев`яна палиця світло-коричневого кольору, сліди пальців рук вилучені по факту огляду трупа ОСОБА_12 , клаптик шкіри від трупа ОСОБА_12 ,спортивні штани темно-синього кольору , пара ботинок чорного кольору, кофта синього кольору, майка чорного кольору та сорочка синьо-сірої джинсової тканини, куртка темного кольору, кофта спортивна синього кольору, кофта бордового кольору, спортивні штани синього кольору,які належали потерпілому ОСОБА_12 , які знаходяться на зберіганні у камері схову речових доказів Кременчуцького відділу поліції ГУНП в Полтавській області, відповідно до ст. 100 КПК України – знищити.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

СУДДІ :

Головуючий ОСОБА_2

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4