ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
справа № 5020-1/009 |
ПОСТАНОВА
і м е н е м У к р а ї н и
"01" квітня 2008 р. 17:30 м. Севастополь
Господарський суд міста Севастополя в складі:
судді Алсуф’єва В.В.,
при секретарі: Філонович Є.Д.,
за участю представників:
позивача –Лаптіева А.М.,
відповідача –Чиркової О.М.,
прокурора –Шульги А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Прокурора міста Севастополя в інтересах держави
(99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 1)
в особі Верховної Ради України
(91019, м. Київ, вул. Грушевського, 5)
до Севастопольської міської Ради
(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3)
про визнання незаконним рішення Севастопольської міської Ради №3678 від 29.01.2008 „Про проголошення території м. Севастополя „Територією без НАТО” в частині пунктів 1, 2, 3 та їх скасування,
встановив:
Прокурор міста Севастополя (далі –Прокурор) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою в інтересах держави в особі Верховної Ради України (далі –Позивач) до Севастопольської міської Ради (далі –Відповідач) про визнання незаконним рішення від 29.01.2008 №3678 „Про проголошення території м. Севастополя „Територією без НАТО” в частині пунктів 1, 2, 3 та їх скасування.
Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що при прийнятті оспорюваного рішення Відповідач перевищив повноваження, надані йому статтями 25, 26 Закону України „Про місцеве самоврядування” від 21.05.1997 №280/97-ВР, порушив вимоги пункту 23 частини першої статті 85, пункту 2 частини другої статті 92 Конституції України, в яких визначено, що порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України встановлюється виключно законами України і віднесено до повноважень Верховної Ради України.
Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Крім підстав, визначених Прокурором, зазначив, що абзац перший спірного рішення суперечить положенням статей 8, 9 Закону України „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003 №964-ІV, а саме напрямам державної політики з питань національної безпеки України у зовнішньополітичній сфері, та прийнятий з порушенням компетенції та повноважень суб’єктів забезпечення національної безпеки, враховуючи те, що визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики відповідно до пункту 5 частини першої статті 85 та пункту 9 частини першої статті 92 Конституції України належить до повноважень Верховної Ради України, а також звернув увагу суду на те, що ця позиція була перевірена судами в аналогічних справах і знайшла відображення в судових рішеннях, які набрали законної сили (пояснення від 01.04.2008 /а.с.50-52/).
Відповідач позов не визнав, оскільки вважає, що оскаржуваний акт не є таким, що регулює правовідносини, регулювання яких віднесено законом до повноважень інших органів влади, або може встановлюватися тільки законом та міжнародним договором, тому не є таким, що прийнято з перевищенням повноважень міської ради (заперечення /а.с. 37-40/).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши інші докази в межах позовних вимог, суд встановив наступне.
20 січня 2008 року Севастопольською міською Радою прийнято рішення №3678 “Про проголошення території м. Севастополя “Територією без НАТО” (далі –Рішення) /а.с.7/.
Рішення опубліковано в газеті Севастопольської міської Ради „Севастопольские известия” №7 (967) від 30.01.2008 /а.с. 64/.
08 лютого 2008 року Прокурором в порядку нагляду принесений протест на Рішення (вих.№070-2-152 /а.с. 17-18/), але підготовлений на виконання цього протесту проект рішення Севастопольської міської Ради про його задоволення на пленарному засіданні 12-13 лютого 2008 року необхідної кількості голосів для прийняття рішення не набрав (лист Севастопольської міської Ради від 15.02.2008 за вих.№03-15/666 /а.с. 19/).
04.03.2008 Прокурор в інтересах держави в особі Верховної Ради України звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом, предметом якого є скасування пунктів 1, 2, 3 Рішення через їх незаконність.
Судом встановлено, що Рішення за своєю структурою не містить пунктів, як зазначає Прокурор, а мова йде про абзаци.
Відповідно до абзацу 1 Рішення Севастопольська міська Рада проголосила територію міста Севастополя територією без НАТО.
В абзацах 2 та 3 Рішення зазначено: “Это означает, что мы выступаем против присутствия в нашем регионе НАТОвских войск, инструкторов, инспекторов и других представителей НАТО.
Мы не даем согласие для использования городской инфрастуктуры для размещения и обеспечения военных подразделений НАТО”.
Акт державного чи іншого органу повинен відповідати вимогам чинного законодавства і визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов’язковою умовою правомірності акта є також відсутність порушень прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі у зв’язку з його прийняттям.
Судом встановлено, що абревіатура “НАТО” в Рішенні використовується в якості скороченого найменування Організації Північноатлантичного договору (North Atlantic Treaty Organization), що є міжнародною організацією, створеною на підставі Вашингтонського договору 1949 року, відповідно до статті 10 якого будь-яка держава при виконанні умов, передбачених даною статтею, може стати учасником цього договору (заперечення Відповідача від 28.03.2008 за вих.№03/15-1309 /а.с.37-38/).
Зі змісту абзацу 1 Рішення, а також 2 та 3, вбачається, що ним Відповідач надав певний правовий статус (режим) території міста Севастополя, а саме, статус „территории без НАТО”. Тобто, в межах міста Севастополя вирішив питання щодо приєднання держави Україна до Вашингтонського договору 1949 року і здійснення діяльності, спрямованої на таке приєднання, яке відноситься до питань зовнішньої політики та забезпечення національної безпеки.
Визначення засад зовнішньої політики відповідно до пункту 5 частини першої статті 85 та пункту 9 частини першої статті 92 Конституції України, а також абзацу 3 статті 9 Закону України „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003 №964-ІV, належить до повноважень Верховної Ради України та встановлюються виключно законами.
Згідно з положеннями статті 8 Закону України „Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України” від 22.02.2000 №1479-ІІІ прийняття відповідних рішень щодо допуску підрозділів збройних сил інших держав на територію України належить до компетенції Президента України та Верховної Ради.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування, під яким відповідно до статті 140 Конституції розуміється право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України „Про місцеве самоврядування” від 21.05.1997 №280/97-ВР рада приймає рішення в межах своїх повноважень.
В главі 1 розділу ІІ Закону України „Про місцеве самоврядування” від 21.05.1997 №280/97-ВР визначені повноваження сільських, селищних, міських рад, в тому числі їх виключна компетенція (стаття 26), однак право місцевих рад приймати рішення з питань щодо проведення військових навчань, співробітництва з іншими державами, міждержавними об’єднаннями, організаціями у військовій чи іншій сфері, допуску чи недопущення на територію України не передбачено.
Зазначене свідчить, що Відповідач, приймаючи Рішення, вийшов за межи своїх повноважень, встановлених Конституцією та законами України.
Крім того, Рішення суперечить положенням статті 8 Закону України „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003 №964-ІV, а саме, основним напрямам державної політики з питань національної безпеки України.
Доводи Відповідача про те, що Рішення є задекларованою думкою (поглядами, переконаннями, міркуваннями) депутатів Севастопольської міської Ради як „колективного суб’єкта” (заперечення Відповідача від 28.03.2008 за вих.№03/15-1309 /а.с.39/), не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 141 Конституції України, абзацу 6 частини першої статті 1 Закону України „Про місцеве самоврядування” від 21.05.1997 №280/97-ВР, частини першої статті 1 Закону України „Про статус депутатів місцевих рад” від 11.07.2002 №93-ІV Севастопольська міська Рада складається з депутатів, які створюють єдиний представницький орган місцевого самоврядування –раду.
Відповідно до усних пояснень представника Відповідача, Рішення є актом Севастопольської міської Ради в розумінні статті 59 Закону України „Про місцеве самоврядування” від 21.05.1997 №280/97-ВР, тобто, актом прийнятим саме Радою.
Відповідно до мотивувальної частини Рішення, воно прийнято на підставі результатів опитування мешканців м. Севастополя, а саме: “Выражая волю более 99% жителей Севастополя, проголосовавших в опросе 18 марта 2007 года против вступления Украины в НАТО ...”.
Проте, дослідивши надані Відповідачем матеріали опитування мешканців м. Севастополя 18.03.2007 /а.с.65-74/, судом встановлено, що ця теза заявлена в Рішенні безпідставно, оскільки зазначені відомості не відповідають дійсності.
Таким чином, з огляду на надані та досліджені в судовому засіданні докази, положення зазначеного вище законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України (Закон України №2747-ІV від 06.07.2005), суд
п о с т а н о в и в:
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати незаконним рішення Севастопольської міської Ради №3678 від 29.01.2008 „Про проголошення території м. Севастополя „Територією без НАТО” в частині абзаців 1, 2, 3.
3. Скасувати рішення Севастопольської міської Ради №3678 від 29.01.2008 „Про проголошення території м. Севастополя „Територією без НАТО” в частині абзаців 1, 2, 3.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини п’ятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Резолютивна частина постанови суду підлягає невідкладному опублікуванню Севастопольською міською Радою у газеті „Севастопольские известия” після набрання постановою законної сили.
Постанова складена та підписана 07.04.2008.
Суддя В.В. Алсуф`єв