Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22ц-11733/11 Головуючий у 1 й інстанції - Самоткан Н.Г.
Категорія 26 Доповідач - Кочкова Н.О.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2011 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Кочкової Н.О.,
суддів - Кіктенко Л.М., Пищиди М.М.,
при секретарі - Сичевській А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2011 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення, і за зустрічним позовом про визнання дій по нарахуванню заборгованості незаконними, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого (з урахуванням уточнення позовних вимог) посилався на те, що 22 травня 2008 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір № DNQ0GA0000000334, за умовами якого позивач надав, а ОСОБА_2 отримав кредит у сумі 210 282,00 гр. на строк до 22 травня 2018 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,04 % на рік у строки та у порядку, передбаченому договором. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором сторони 22 травня 2008 року уклали договір іпотеки DNQ0GA0000000334, згідно якого відповідач надав в іпотеку квартиру загальною площею 66,90 кв. м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1. Свої зобов’язання позивач виконав у повному обсязі, а відповідач порушив виконання зобов'язань за кредитним договором, у зв’язку із чим станом на 22 липня 2011 року виникла заборгованість у загальній сумі 478370,65 грн. Позивач просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором DNQ0GA0000000334 звернути стягнення на квартиру загальною площею 66,90 кв. м, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки, надавши позивачу право укладати договір купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу із Державного реєстру прав власності, а також надання ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Крім того просив виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, які проживають та за реєстровані у спірній квартирі (а.с.2-3, 25-29,74-76).
ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом про захист прав споживачів, в якому просив визнати незаконними дії відповідача щодо нарахування заборгованості за кредитним договором № DNQ0GA0000000334 від 22 травня 2008 року, та зобов'язати здійснити перерахунок (а.с.49-51).
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2011 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк»задоволені у повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову відмовлено, вирішено питання про стягнення судових витрат (а.с.89-90).
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду в частині виселення, та дозволу Банку отримувати витяг із реєстру прав власників та дозволу укласти договір купівлі-продажу із іншим покупцем та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, стягнення суми заборгованості із поручителя; у частині звернення стягнення на предмет іпотеки рішення суду залишити без змін (а.с.105-107).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом 1 інстанції встановлено, що 22 травня 2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір № DNQ0GA0000000334, за умовами якого Банк надав, а позичальник отримав кредит у сумі 210 282,00 гр. на строк до 22 травня 2018 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,04 % на рік у строки та у порядку, передбаченому договором. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором сторони 22 травня 2008 року уклали договір іпотеки DNQ0GA0000000334, згідно якого відповідач передав в іпотеку квартиру загальною площею 66,90 кв. Свої зобов’язання позивач виконав у повному обсязі (а.с.4-9,
Із розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 22 липня 2011 року заборгованість складає: по тілу кредиту 209 196,26гр., по відсоткам –129 745,93 гр., по комісії 23 529,97грн.; крім того пеня –115 898,49 грн., а всього 478 370,65 грн. (а.с.77).
Задовольняючи позовні вимоги, суд 1 інстанції виходив із того, що заборгованість за кредитним договором відповідачем не погашена, станом на 22 липня 2011 року вона складає 478 370,65 грн., а порушення відповідачем своїх зобов’язань є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Вказані висновки зроблені судом без порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, у встановлений договором строк (ч.1 ст. 530).
Відповідно до ст. 589, ч.2 ст. 590 ЦК та ст. 33 Закону України «Про іпотеку»у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду у частині дозволу Банку отримувати витяг із реєстру прав власників та дозволу укласти договір купівлі-продажу із іншим покупцем протирічать ст. 39 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що договір поруки був укладений не тільки з відповідачкою ОСОБА_3, а також з ОСОБА_5, який повинен нести солідарну відповідальність разом із позичальником та іншим поручителем, оскільки у судовому засіданні клопотання про залучення ОСОБА_5 в якості відповідача до участі у справі не заявлявся. Крім того, судом розглядався спір про звернення стягнення на предмет іпотеки, а не про стягнення заборгованості.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду 1 інстанції у частині звернення стягнення на предмет іпотеки, який у досить повному обсязі з’ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірив і дав їм належну правову оцінку; неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення не встановлено, підстав для виходу за межі апеляційної скарги не вбачається, тому рішення суду у цій частині слід залишити без змін.
У той же час, задовольняючи позовні вимоги в частині виселення відповідачів із спірної квартири та зняття їх з реєстрації, суд порушив норми матеріального права (не застосовано закон, який підлягав застосуванню), що згідно із п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.
Відповідно до ч.3 ст. 109 ЖК України, яка підлягала застосуванню до правовідносин, що виникли між сторонами, звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадян, що мешкають у ньому, зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
У матеріалах справи відсутні докази направлення письмової вимоги позивача до відповідачів про звільнення жилого приміщення, тому у задоволення позову про виселення та зняття з реєстрації відповідачів слід відмовити.
Керуючись ст. 307-309 ЦПК України, апеляційний суд, -
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 –задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2011 року – у частині виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, які зареєстровані і проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволення вказаних позовних вимог.
В іншій частині рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2011 року залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: