Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22ц-11738/11 Головуючий у 1 й інстанції - Чередниченко В.Є.
Категорія 56 Доповідач - Кочкова Н.О.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2011 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої судді Кочкової Н.О.,
суддів - Кіктенко Л.М., Пищиди М.М.,
при секретарі - Сичевській А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2011 року та на додаткове рішення від 21 вересня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального закладу «Дніпропетровський обласний наркологічний диспансер»про оскарження рішень і дій посадових осіб, -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2011 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про оскарження рішень і дій посадових осіб відмовлено. Додатковим рішенням цього ж суду від 21 вересня 2011 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у частині визнання неправомірними дій щодо посягання на життя та здоров*я, визнання неправомірними дій по застосуванню при складанні протоколу № 114 від 13 жовтня 2004 року форми № 129/о для збирання, збереження, використання та поширення конфіденційної інформації, визнання недостовірною інформацією, визнання протоколу № 114 від 13 жовтня 2004 року недійсним, зобов*язання до відкликання та видачі всіх примірників протоколу № 114 від 13 жовтня 2004 року (том 2, а.с.16-17, 55-56).
В апеляційних скаргах позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, незаконність та необґрунтованість як основного, так і додаткового рішень, ставить питання про їх скасування (том 2, а.с.29-36, 73-78).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 13 жовтня 2004 року лікарем ОКЗ "Павлоградський наркологічний диспансер" ОСОБА_3 було проведено медичний огляд позивача на стан сп’яніння та складено протокол № 114 медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп’яніння від 13 жовтня 2004 року за формою № 129/о, згідно з яким лікар, враховуючи дані позивача з його слів, що зазначено у протоколі № 114, та дані медичного огляду, прийшов до висновку, що ОСОБА_2 перебуває в стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю (том 1 а.с.106).
У передбачений п.3.8 спільного Наказу міністерства Внутрішніх Справ України, Міністерства Охорони здоров’я України, Міністерства Юстиції України «Про затвердження Інструкції про порядок направлення громадян для огляду на стан сп’яніння в заклади охорони здоров’я та проведення огляду з використанням технічних засобів» десятиденний строк позивач висновки протоколу не оскаржив.
Згідно наказу Головного управління охорони здоров’я Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 27 жовтня 2008 року ОКЗ "Павлоградський наркологічний диспансер" було реорганізовано шляхом приєднання до Комунального закладу «Дніпропетровський обласний наркологічний диспансер»(том 1, а.с.116,193-194, 203-217+), який і є його правонаступником.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження неправомірності дій відповідача стосовно проведення медичного огляду.
Вказаний висновок є правильним, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Згідно із ч.3 ст.10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Крім того, згідно із ст.. 3 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до змісту ст.. 11, 15 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Захист цивільних прав –це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст.. 16 ЦК України. Як правило, власник порушеного права може скористатись не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Протокол № 114 медичного огляду для встановлення факту сп’яніння від 13 жовтня 2004 року складений працівниками ОКЗ "Павлоградський наркологічний диспансер", які діяли як посадові особи на підставі відповідних положень спільного Наказу міністерства Внутрішніх Справ України, Міністерства Охорони здоров’я України, Міністерства Юстиції України «Про затвердження Інструкції про порядок направлення громадян для огляду на стан сп’яніння в заклади охорони здоров’я та проведення огляду з використанням технічних засобів».
Оскарження дій посадових осіб як щодо факту складення акту, так і змісту самого акту, який не встановлює для позивача будь-яких обов’язків, крім фіксування знаходження його у стані сп’яніння, що було підставою для звільнення його з роботи за п.7 ч.1 ст.. 40 КЗпП України, - не передбачено чинним законодавством у якості способу захисту цивільних чи трудових прав. Зазначений протокол був визнаний у якості доказу при вирішенні іншого спору, зокрема, позовної заяви ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «Завод «Павлоградхіммаш»про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 грудня 2006 року у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено ( том 1, а.с.241-242, 75-76).
Посилання апелянта на те, що судом не прийнято до уваги, що відповідачем порушено п. 3.10 Інструкції «Про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів», а саме: відсутня письмова заява позивача на проведення зазначеного медичного огляду, що призвело до неправильного вирішення питання, так як складений медичний висновок є недійсним, - є безпідставними, оскільки не спростовують правильність висновків суду.
Доводи апелянта про те, що суд не відобразив в рішенні результати оцінки доказів –спростовуються текстом судового рішення, у якому суд дав оцінку доказів у взаємному зв*язку та у сукупності.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд при ухваленні додаткового рішення керувався нормами матеріального права, які не регулюють правовідносини, що виникли між сторонами: ст.. 220, 84, 88 ЦК України, - не можуть бути взяті до уваги, оскільки із тексту додаткового рішення вбачається, що суд фактично керувався ст.. 220, 84, 88 ЦПК України і допустив описку, яка не свідчить про його незаконність і може бути усунена відповідно до ст. 219 ЦПК України за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи.
Посилання в апеляційній скарзі не те, що додаткове рішення ухвалено судом, який не був неупередженим, та не ухвалив додаткове рішення протягом 1 місяця, як вимагав Апеляційний суд Дніпропетровської області в ухвалі від 11 липня 2011 року та в ухвалі від 3 серпня 2011 року –не являються підставою для скасування додаткового рішення, оскільки заяв про відвід чи інших доказів неупередженості суду у матеріалах справи не має, а саме по собі порушення місячного терміну не свідчить про упередженість суду.
Інші доводи апеляційних скарг суттєвими не являються, носять, в основному, теоретичний характер і не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування чи зміни рішення.
Прохання в апеляційних скаргах про скасування рішення та додаткового рішення суду і направлення справи на новий розгляд до суду 1 інстанції в іншому складі протирічить ст.. 311, 309 ЦПК України у редакції, яка діє з 30 липня 2010 року.
Судом 1 інстанції у досить повному обсязі з’ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків суду, справа розглянута в межах позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду від 21 червня 2011 року та додаткове рішення від 21 вересня 2011 року є законними і обґрунтованими, і їх слід залишити без змін.
Керуючись ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2011 року та додаткове рішення цього ж суду від 21 вересня 2011 року –залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: