Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22ц-11431/11 Головуючий у 1 й інстанції - Шелестов К.О.
Категорія 26 Доповідач - Кочкова Н.О.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2011 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
Головуючої - судді Кочкової Н.О.,
суддів - Кіктенко Л.М., Пищиди М.М.,
при секретарі - Сичевській А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними, -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2011 року у задоволенні позовних вимог –відмовлено (а.с.77-80).
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с.83-84).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом 1 інстанції встановлено, що 16 листопада 2006 року між позивачем та ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого являється Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», був укладений кредитний договір № 8/2006/840-К/90-Н за яким Банк надав позивачу кредит у розмірі 365 000, 00 дол. США на строк до 10 листопада 2026 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом, а також інших платежів у порядку, на умовах та у строки, передбачені договором, На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором у цей же день між позивачем та відповідачем укладено договір іпотеки № 590-Н на домоволодіння та земельну ділянку №13 по провулку Одоєвському у м. Дніпропетровську (а.с. 6-7). Крім того, для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 8/2006/840-К/90-Н від 16 листопада 2006 року між ПАТ КБ «Надра»та ОСОБА_3 було укладено догові поруки б/н від 16 листопада 2006 року.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд послався на те, що отримуючи кредит в іноземній валюті, позивач не вимагав зміни валюти кредитування, порядку та строків вплати кредиту, не вважав кредит недійсним. Форма і зміст договору відповідають ст.. 203 ЦК України.
Вказані висновки зроблені судом без порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов*язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов*язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч. 1-3, 5, ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Позивач як на підставу для визнання кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки недійсними посилався на відсутність у сторін договору на момент його укладення індивідуальної ліцензії Національного банку України, яка передбачена пп. «г»п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», і яка б дозволяла використовувати Банку іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов’язань за кредитним договором, а недійсність основного кредитного зобов’язання тягне недійсність договору іпотеки та поруки. Однак, із такими доводами погодитись неможливо.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
За положеннями ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі –Декрет КМУ) операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету.
Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операції, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у п. 5. 3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.
Таким чином, Банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог пп. «в»п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.
Отже, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов’язані з іноземною валютою.
Тобто надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Судом 1 інстанції у досить повному обсязі з’ясовані права та обов'язки сторін, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення не встановлено, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі наданих доказів, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, тому апеляційний суд вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст.. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 ВІДХИЛИТИ.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: