Справа № 2-4757/11

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

13 грудня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді –          Цокол Л.  І. ,

при секретарі –                    Шарапа М. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання кредитного договору недійсним,

В С Т А Н О В И В :

 Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду і просить визнати недійсним кредитний договір №014/2567/74/17194 від 23 серпня 2005 року  укладений між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль»  та ОСОБА_1 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час укладення позивачем кредитного договору не було визначено грошового еквіваленту  суми кредиту в національній валюті, при цьому відповідач на момент укладення договору не мав індивідуальної  ліцензії  на надання та отримання кредиту в іноземній валюті. Під час судового розгляду представник позивача зазначав  про те, що відсутність у відповідача індивідуальної ліцензії на здійснення операції з іноземною валютою суперечить нормам чинного законодавства, а тому  укладені правочини є недійсними.

Представник відповідача Окост В.С. вимоги позову не визнав, заперечував проти їх задоволення, зазначаючи про те, що на момент вчинення правочину банк мав генеральну ліцензію на право здійснення операцій з валютними цінностями, при цьому діючим на час вчинення правочину законодавством отримання індивідуальної ліцензії не було передбачено.  

Суд вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши письмові докази по справі, прийшов до наступного висновку.

Під час судового розгляду судом було встановлено, що 23 серпня 2005 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №014/2567/74/17194, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в сумі 80 000,00 доларів США зі сплатою 14,5% річних за користування вказаними коштами.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті,  сума, що підлягає сплаті у гривнях,  визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених Законом.  

Законом України “Про банки і банківську діяльність”встановлено, що кошти в розумінні цього Закону, це гроші у національній  або іноземній валюті чи їх еквівалент. Згідно п.3 частини першої ст.47 цього ж Закону на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.    

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій , які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії  видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії , на весь період дії режиму валютного кредитування.  Пунктом 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001р. №275, передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, до яких належить і іноземна валюта. При цьому пунктом 5.3 цього Положення визначено, що письмовий дозвіл на здійснення  операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМ України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Відповідач на момент укладення договору мав генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій,що підтверджується банківською ліцензією №10 видану АППБ «Аваль» та зареєстровану 27 березня 1992 року за №94,дозволом №10-1 та додатком до нього.

Пункт 4 статті 5 Декрету КМ України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, передбачає отримання індивідуальної ліцензії  на надання і одержання кредитів в іноземній валюті у випадку, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.  Таких обмежень діюче законодавство не передбачало.   

За таких обставин посилання представника позивача на недодержання відповідачем норм чинного законодавства, яке регулює повноваження відповідача для надання кредиту в іноземній валюті є безпідставним.

Посилання представника позивача на те, що відповідач зобов’язаний  був визначити зобов’язання у грошовій одиниці  України (гривні)  на рівні іноземного курсу валюти станом на день укладення договору є необґрунтованим. Так, норми чинного законодавства чітко визначають, що у разі визначення   грошового  еквіваленту  в іноземній валюті,  сума, що підлягає сплаті у гривнях,  визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інше не встановлено договором або законом.   Офіційні курси іноземних валют, встановлюються НБУ і не є незмінними. Взявши на себе зобов’язання повернути отриманий кредит у вигляді іноземної валюти, позивач самостійно обрав вид кредитування в такий  спосіб. Відповідач в свою чергу є особою, яка на власних умовах і на власний  ризик здійснює діяльність пов’язану із залученням грошових коштів, а отже уклавши з позивачем кредитний договір в іноземній валюті розраховував на належне виконання позичальником своїх зобов’язань, а саме на повернення кредитних ресурсів, отриманих за вказаним договором.

Вищезазначені обставини переконують суд в необґрунтованості поданого позивачем позову, а тому вимоги позивача підлягають відхиленню.         

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203,215, 524 ЦК України, Закону України “ Про банки та банківську діяльність ”,  ст.ст. 8,10,11,60,88,208,212,213,214, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

   В задоволенні вимог  ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання кредитного договору недійсним, відмовити.   Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти діб з дня його проголошення.

Суддя                                                                                           Л. І. Цокол