ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2008 р. | № 22/3(9/480-06)-07 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. ( головуючого ), |
Вовка І.В., Гончарука П.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу | Державного підприємства Державного комітету України з державного матеріального резерву "Хлібна база № 73" |
на рішення | господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2007 року |
у справі за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Києва" |
до | Державного підприємства Державного комітету України з державного матеріального резерву "Хлібна база № 73" |
третя особа: | Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротранс" |
про | стягнення збитків,
|
УСТАНОВИВ:
У жовтні 2006 року позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача про стягнення збитків у сумі 135690,04 грн. у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язання за договором від 29.11.2005 року № 101/05 щодо якості повернутого із зберігання зерна.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2007 року залучено до справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ТзОВ "Агротранс".
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2007 року стягнуто з відповідача на користь позивача 135690,04 грн.
В апеляційному порядку зазначене рішення суду першої інстанції не переглядалося.
У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняте ним рішення скасувати та в позові відмовити.
Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняте в ній судове рішення, касаційний суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами було укладено договір від 29.11.2005 року № 101/05, за умовами якого позивач зобов’язався передати зерно пшениці, а відповідач зобов’язався прийняти його на зберігання та надати послуги приймання, сушки, очистки і відпуску.
За п.6.1 зазначеного договору відповідач несе перед позивачем повну матеріальну відповідальність за кількісне збереження продукції та якісні її показники, які склалися після сушки, очистки та зберігання і відшкодовує неоправдану недостачу продукції за біржовими цінами, що склалися на день приймання продукції.
За складськими квитанціями № 72/05 від 29.11.2005 року , № 77/05 та 78/05 від 15.12.2005 року відповідач прийняв від позивача на зберігання 3500 тон пшениці 3 класу.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про стягнення збитків з відповідача у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язання за договором зберігання щодо якості повернутого із зберігання зерна.
Відповідно до роз’яснень, викладених у п.п. 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 “ Про судове рішення ”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Прийняте у даній справі судове рішення цим вимогам не відповідає.
Так, дійшовши висновку про стягнення з відповідача збитків, пов’язаних з поверненням зерна, завданих поверненням зі зберігання зерна, якість якого не відповідала умовам договору, суд не з’ясував правову природу укладеного між сторонами договору, та норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, і як наслідок не встановив дійсних прав та обов’язків сторін щодо предмету спору.
До того ж, суду слід було мати на увазі, що відносини зберігання регулюються Главою 66 ЦК України.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищеним або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
За вимогами ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.
Отже, умовами відповідальності у вигляді відшкодування збитків є встановлення факту їх наявності, порушення стороною зобов’язання та причинний зв’язок між порушенням зобов’язання і завданими збитками. При цьому на кредитора покладається обов’язок доведення факту порушення зобов’язання, наявності збитків і їх розміру та причинно-наслідкового зв’язку між порушенням зобов’язання й понесеними збитками.
У той же час, висновок про стягнення збитків зроблений судом без врахування зазначеного та без з’ясування обставин, пов’язаних з наявністю умов для покладення на відповідача обов’язку про відшкодування збитків, у порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з цим, судом не було перевірено доводів відповідача щодо необгрунтованості розміру заявлених до стягнення збитків і обгрунтування розрахунків розміру цих збитків за заявленим позовом, та не наведено розрахунків, з яких виходив суд, задовольняючи грошові вимоги.
За таких обставин, оскаржене судове рішення не можна визнати законним й обгрунтованим, і тому воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державного підприємства Державного комітету України з державного матеріального резерву "Хлібна база № 73" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2007 року скасувати, і справу № 22/3 (9/480-06)-07 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Головуючий суддя В. Перепічай
Судді І. Вовк
П. Гончарук
дп