ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

У С Т А Н О В И В :

У січні 2007 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача  про виселення і зобов’язання повернути орендоване майно, посилаючись на припинення договору оренди № 1430 від 14.01.2005 року у зв’язку з закінченням його строку.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив заявлені вимоги  та просив повернути орендоване майно третій особі.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.04.2007 року в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2007 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі  позивач вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить  прийняті ним  рішення скасувати та позов задовольнити.

Відзиви на касаційну скаргу від відповідача та третьої особи до суду не надходили.

Заслухавши пояснення представників  сторін і третьої особи, дослідивши доводи  касаційної   скарги, перевіривши  матеріали  справи та  прийняті в ній судові  рішення, суд  вважає, що касаційна   скарга   підлягає   задоволенню частково   з наступних  підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено договір оренди № 1430 від 14.01.2005 року, за умовами  якого позивач зобов’язався передати, а відповідач зобов’язався  прийняти в строкове  платне користування нерухоме майно площею 47 кв.м. Зазначений договір  укладено сторонами на строк з 14.01.2005 року до 14.12.2005 року.

За п. 10.5 цього договору у разі відсутності заяви  однієї із сторін про припинення або зміну договору після  закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на  тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Листами № 30-04/8104 від 05.10.2006 року, № 30-04/8210 від 11.10. 2006 року, та № 30-04/9827 від 06.12.2006 року позивач  повідомив  відповідача про припинення договору оренди  у зв’язку із закінченням строку цього договору та повернення орендованого майна.

Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про виселення відповідача у зв’язку  із закінченням  строку договору  оренди.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 287 Господарського  кодексу України орендодавцями  щодо державного майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення, і зокрема, щодо нерухомого майна, яке є державною власністю.

Проте, суди  обох інстанцій  не врахували  вимог зазначеної норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про те, що договір укладений з третьою особою, яка  не є орендодавцем державного майна, щодо користування  відповідачем спірним  нерухомим майном надає йому правові підстави  користуватися цим  майном і не порушує  прав позивача, який є орендодавцем спірного майна відповідно до закону.

Відтак, суди попередніх інстанцій в порушення  вимог статті  43 Господарського процесуального кодексу України  не з"ясували  питання  про те, чи породжує правові наслідки  щодо спірного  нерухомого майна, яке  перебуває  в державній власності,  договір  укладений між відповідачем і третьою особою, яка є балансоутримувачем цього  майна.

           Згідно ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Аналогічні норми містяться і в ч.4 ст.284 ГК України та в ст.764 ЦК України.

У той же час, висновок суду першої інстанції про відхилення заяв позивача про припинення договору оренди поданих до закінчення строку договору не грунтується на зазначених нормах матеріального права та зроблений без врахування того, що заяву про припинення договору заінтересована сторона може  подати і до закінчення строку дії договору оренди.

До того ж, судом в порушення вимог ст.43 ГПК України, не було з’ясовано обставин, пов’язаних з поданням позивачем заяви про припинення договору оренди від 06.12.2006 року, тобто протягом місяця після закінчення його строку.

Разом з тим, зазначивши  про залишення без змін резолютивної частини рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд, в порушення вимог ст.ст.103, 105 ГПК України зробив суперечливі висновки, які свідчать про те, що апеляційний суд не погодився з мотивувальною частиною рішення місцевого господарського суду.

За таких обставин, оскарженні судові рішення не можна визнати законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2007 року та рішення  господарського суду м. Києва від 10.04.2007 року скасувати, і справу № 4/46 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий  суддя                                                               В.Перепічай                                                                                                                  

Судді                                                                                                  І.Вовк

                                                                                                  П.Гончарук

тє

гв.