КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.12.2011 № 49/151-17/158
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Авдеєва П.В.
суддів:
за участю представників:
Від позивача: представник – не з’явився,
Від відповідача: представник – ОСОБА_1 - за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг”
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2011 року
по справі № 49/151-17/158 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом Малого підприємства „КМТ”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг”
про спонукання вчинити дії та розірвання договору.
За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг”
до Малого підприємства “КМТ”
про стягнення заборгованості
ВСТАНОВИВ:
У березні 2009 року Мале підприємство „КМТ” звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг” про спонукання вчинити дії та розірвання договору № 696 від 03.03.2008 р.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в односторонньому порядку збільшив розмір лізингових платежів в зв’язку з настанням світової фінансової кризи.
03.06.2009 р. до Господарського суду м. Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Євро Лізинг” про стягнення з Малого підприємства “КМТ” заборгованість в розмірі 149 034,65 грн., пені в розмірі 10 711,86 грн. 874,91 грн. –3% річних, 3 306,79 грн. –збитків від інфляції.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.08.2009 р. первісний позов задоволено повністю та вирішено розірвати договір фінансового лізингу № 696 від 03.03.2008 р. з 27.10.2008 р., у зв’язку з істотним порушенням умов договору відповідачем та стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Євро Лізинг”на користь малого підприємства “КМТ”275,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, зобов’язано ТОВ “Євро Лізинг”вчинити дії, пов’язані з поверненням предмету лізингу. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2010 р. рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2009 р. у справі № 49/151 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 10.03.2011 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2010 р. та рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2009 р. у справі № 49/151 скасовано щодо первісного позову Малого підприємства “КМТ” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Євро Лізинг” про розірвання договору та спонукання вчинити дії, в цій частині справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. В іншій частині постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2010 р. у справі № 49/151 залишена без змін.
16.05.2011 р. представник позивача до суду першої інстанції надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить покласти судові витрати, пов’язані з оплатою експертизи в сумі 10 000,00 грн., на відповідача.
Рішенням господарського суду м. Києва від 08.06.2011р. у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач за первісним позовом звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати частково, як таке, що прийнято з порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що метою судово-бухгалтерської експертизи, призначеною ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2010 року за клопотанням позивача, було доведення позивачем відсутності заборгованості на дату розірвання договору, а тому витрати її на проведення не підлягають стягненню з відповідача.
Відповідачем за первісним позовом до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення.
Позивачем за первісним позовом не використано наданого йому законом права на участь його представника у судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Причин неявки суду не повідомлено. Однак, матеріали справи містять докази належного його повідомлення про час та місце розгляду справи, що підтверджується, зокрема, поштовим повідомленням № 84945350 про вручення його представнику поштового відправлення.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (абзац 4 пункту 3.6. Роз’яснень Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 із змінами та доповненнями станом на 30.04.2009 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача за первісним позовом, за наявними в матеріалах справи доказами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника відповідача за первісним позовом, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.03.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Євро Лізинг” та Малим підприємством “КМТ” було укладено договір фінансового лізингу № 696.
Розділами 2,3 Договору передбачено, що лізингодаведь передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач отримує від лізингодавця у платне користування на умовах фінансового лізингу транспортний засіб (далі –ТЗ) у відповідності з замовленням на ТЗ. ТЗ, що передається у лізинг, придбаний на підставі наданого лізингоодержувачем замовлення на ТЗ. Лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу на строк, вказаний у плані лізингу.
Відповідно до п. 5.1 Договору за переданий у лізинг ТЗ у період з дати надання до завершення строку лізингу сплачуються лізингові платежі.
Додатком № 3 до Договору сторонами було затверджено план лізингу, а також встановлено розмір та періодичність платежів за курсом 1 долар США = 5,05 грн.
За приписами п. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності та було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Положення п. 1 ст. 806 ЦК України кореспондуються з положеннями п. 1 ст. 1 Закону України “Про фінансовий лізинг”.
Відповідно до п.п. 1, 2, 3, ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач зобов’язаний:
1) прийняти предмет лізингу та користуватись ним відповідно до його призначення та умов договору;
2) відповідно до умов договору своєчасно та в повному обсязі виконувати зобов’язання щодо утримання предмету лізингу, підтримувати його у справному стані;
3) своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Відповідно до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
В силу п. 1 ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 5.7 Договору лізингодавець має право змінити розмір лізингового платежу пропорційно або на одну й ту ж суму, якщо ціни, тарифи, платежі, податки, нормативи страхування ТЗ, що входять до складу лізингового платежу та пов’язані з виконанням даного Договору, змінюються внаслідок дій органів державної влади, тобто з незалежно від лізингодавця причин. Розмір лізингового платежу, належного до сплати за цим Договором, коригується лізингодавцем на дату, коли такі зміни набули чинності. В такому випадку лізингодавець зобов’язаний надати лізингоодержувачу розрахунок такого збільшення та, на вимогу лізингоодержувача, підтверджуючі документи.
З матеріалів справи вбачається, що 20.11.2008 р. позивач отримав від відповідача лист від 03.11.2008 р. за вих. № 696, яким останній повідомляв про прийняте рішення скористатись своїм правом, передбаченим п. 5.7 Договору та внести зміни до Планів лізингу в частині розміру лізингових платежів. При цьому, відповідач зазначив, що підвищення розміру лізингових платежів відбулося внаслідок зростання ставок на міжбанківському кредитному ринку.
Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на безпідставне та неправомірне збільшення відповідачем розміру лізингового платежу, у зв?язку з чим ним істотно було порушено договір, внаслідок чого подальше виконання погоджених сторонами умов договору було недоцільне, а позивач був позбавлений можливості подальшого оформлення права власності на предмет лізингу, на що він розраховував при укладенні договору.
За приписами ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що відповідач повідомляючи позивача про коригування розміру лізингового платежу, діяв відповідно до умов договору, передбачених пунктом 5.7. останнього, тому зазначені дії відповідача не можуть кваліфікуватися як істотне порушення умов Договору.
Пунктом 7.16 Договору передбачено, що лізингоодержувач зобов’язується вчасно та у повному обсязі сплачувати лізингодавцю всі необхідні лізингові платежі, а також платежі за послуги, надані лізингодавцем, штрафні санкції відповідно до положень цього договору та інші платежі, які пов’язані з використанням ТЗ і не входять до складу щомісячних лізингових платежів.
Відповідно до п. 5.6 Договору у разі прострочення лізингоодержувачем лізингових платежів (несплати або часткової несплати) більше 30 днів, на вимогу лізингодавця предмет лізингу підлягає поверненню у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Матеріали справи свідчать про те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2009 р. у справі № 6/638 за позовом Малого підприємства “КМТ” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Євро Лізинг” та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса недійсним та таким, що не підлягає виконанню, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2010 р., встановлено, що у зв’язку з припиненням сплати позивачем лізингових платежів з грудня 2008 року, на підставі договору та Закону України “Про нотаріат” 05.06.2009 р., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Євро Лізинг” було вчинено та зареєстровано в реєстрі за № 1156 виконавчий напис, яким запропоновано позивачу повернути відповідачу предмет лізингу за договором фінансового лізингу № 696 від 03.03.2008 р. за несплату лізингових платежів.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не належним чином виконував взяті на себе за Договором зобов’язання в частині сплати лізингових платежів, внаслідок чого 15.06.2010 р. предмет лізингу за договором фінансового лізингу № 696 від 03.03.2008 р. був повернутий відповідачеві, що підтверджується наданими позивачем належними доказами (накладною № 001 від 15.06 2010 р., актом приймання-передачі від 15.06.2011 р. та довіреністю позивача № 1811 від 08.06.2010 р.
За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що вимоги позивача про зобов’язання вчинити дії, пов’язані з поверненням предмету лізингу задоволенню не підлягають як безпідставні та необґрунтовані, оскільки позивачем не надано нормативного обґрунтування зазначеної вимоги, не вказано на відновлення якого права заявлені вимоги про повернення предмету лізингу та не вказано, які саме дії слід зобов’язати вчинити відповідача та на якій підставі.
Як встановлено ч. 1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
У постанові Вищого господарського суду України № 49/151 від 10.03.2011 р. (арк. 2, абз. 12) встановлено, що відповідач змінив розмір лізингового платежу, діючи в порядку 5.7. Договору, що навіть за умови, якщо він помилявся стосовно настання для цього узгоджених в наведеному пункті Договору підстав, не може кваліфікуватися як істотне порушення умов Договору.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що позивачем належним чином не доведено, що мало місце істотне порушення умов договору, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Оскільки, постановою Вищого господарського суду України від 10.03.2011 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2010 р. та рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2009 р. у справі № 49/151 скасовано лише щодо первісного позову, а в частині зустрічних позовних вимог постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2010 р. у справі № 49/151 залишена без змін, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що судові витрати пов’язані з оплатою призначеної ухвалою Київського апеляційного господарського суду № 49/151 від 26.11.2009 р. експертизи в сумі 10 000,00 грн., суд вважає за необхідне покласти на позивача за зустрічним позовом, оскільки апеляційною інстанцією рішення Господарського суду міста Києва в частині відмови в задоволенні зустрічного позову залишено без змін.
Судова колегія відхиляє, як необґрунтовані твердження апелянта про те, що метою судово-бухгалтерської експертизи, призначеною ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2010 року за клопотанням позивача, було доведення позивачем відсутності заборгованості на дату розірвання договору, а тому витрати її на проведення не підлягають стягненню з відповідача, оскільки, з ухвали Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2011р. про зупинення провадження у справі № 49/157 вбачається, що колегією суддів для повного та всебічного розгляду даної справи, у зв’язку з тим, що при вирішені господарського спору виникли питання, роз’яснення яких потребує спеціальних знань та враховуючи клопотання Малого підприємства “КМТ” про те, які питання слід поставити на вирішення експертів, було призначено судово-бухгалтерську експертизу.
Крім того, з експертного висновку № 4550/6383/6384/10-19 судово-економічної експертизи від 13.08.2010 р. вбачається, що він спростовує доводи апелянта по зустрічному позову, в якому останньому було відмовлено.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Апелянтом належними та допустимими доказами не спростовані встановлені вище обставини.
Враховуючи зазначене, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з’ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого господарського суду відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –
П О С Т А Н О В И В :
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг” на рішення Господарського суду м. Києва від 08.06.2011 року у справі № 49/151-17/158 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 08.06.2011 року у справі № 49/151-17/158 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 49/151-17/158 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді