КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.12.2011 № 18/177
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Мартюк А.І.
при секретарі: Рибаруку М.М.
за участю представників:
позивача: ОСОБА_1 – дов. №378 від 24.02.2011р.;
відповідача-1: ОСОБА_2 - дов. б/н від 23.02.2011р.;
відповідача-2: не з'явились;
відповідача-3: не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві
на рішення Господарського суду міста Києва
від 20.09.2011р.
у справі №18/177 (суддя Мандриченко О.В.)
за позовом Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями „Основа-Солсиф” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю
до 1) Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві
2) Головного управління державного казначейства України у м. Києві
3) Державного казначейства України
про повернення безпідставно стягнутих коштів у сумі 39 308,41 грн.
ВСТАНОВИВ:
Спільне українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями „Основа-Солсиф” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі – позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві (далі – відповідач-1), Головного управління державного казначейства України у м. Києві (далі – відповідач-2), Державного казначейства України (далі – відповідач-3) про стягнення з Державного бюджету України шкоди у сумі 39 308,41 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач-1 безпідставно списав з рахунку позивача судовий збір у розмірі 39 308,41 грн., хоча позивач в добровільному порядку сплатив заборгованість у встановлений державним виконавцем строк.
Відповідач-1 відзиву на позов не надав, явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, у зв’язку з чим Господарський суд міста Києва розглядав справу у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Відповідач-2 заперечував проти позову, наголошуючи на тому, що він не порушував права та охоронювані законом інтереси позивача. Також відповідач-2 зазначав, що він не є учасником спірних відносин і згідно зі своїми функціональними обов’язками не може надати будь-які фактичні дані, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин, що заперечують вимоги позивача, та доводити обставини, що мають значення для вирішення даного спору;
Відповідач-3 відзиву на позов не надав, представник відповідача-3 в усних поясненнях проти позову заперечував.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2011р. у справі №18/177 позовні вимоги до відповідача-1 було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача-1 на користь позивача 39 308,08 грн. збитків, 393,08 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні позовних вимог до відповідача-2 та відповідача-3 відмовлено. При цьому, місцевий господарський суд зазначив про те, що відповідач-2 та відповідач-3 не порушували права та охоронювані законом інтереси позивача, натомість виконавчий збір у сумі 39 308,08 грн. згідно з платіжною вимогою №1384-2/2 від 31.01.2011р. стягнутий з позивача на рахунок відповідача-1 (Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві), тому позовні вимоги підлягають задоволенню саме за рахунок відповідача-1.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2011р. у справі №18/177 скасувати.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані наступним:
- судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми чинного законодавства;
- в ході проведення виконавчих дій по примусовому виконанню наказу Господарського суду міста Києва у справі №16/567 від 04.11.2010р. платіжною вимогою №1384-2/2 від 31.01.2011р. з рахунку позивача на депозитний рахунок відповідача-1 було списано кошти у сумі 39 308,41 грн. згідно з постановою від 28.01.2011р. про стягнення з боржника виконавчого збору;
- згідно з п.п.1.3.1, 1.2 Інструкції про порядок бухгалтерського обліку депозитних сум, коштів виконавчого провадження, коштів виконавчого збору, стягнутого з боржника, та звітності про них, депозитні суми являють собою кошти, які не належать бюджетній установі, надходять у її тимчасове розпорядження та із настанням відповідних умов перераховуються за призначенням. Депозитні суми надходять до установи та не мають відношення до виконання єдиного кошторису бюджетної установи. Інструкція є обов'язковою для виконання органами державної виконавчої служби;
- платіжним дорученням №138412 від 01.02.2011р. кошти у сумі 39 308,41 грн. були перераховані в дохід держави на реквізити УДК у Печерському районі м. Києва як виконавчий збір;
- розпорядником рахунку, на який перераховано кошти, є Державне казначейство України, тоді як відповідно до п.4.6 Положення про Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві відповідач-1 утримується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2011р. апеляційну скаргу відповідача-1 було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.11.2011р.
У зв’язку з нез’явленням представників сторін у судове засідання 14.11.2011р., ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2011р. розгляд справи було відкладено на 28.11.2011р.
17.11.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшло клопотання про зобов’язання апелянта направити на адресу відповідача-2 копію апеляційної скарги з доданими до неї документами, а також про відкладення розгляду справи на іншу дату з метою надання відповідачу-2 можливості подати письмові пояснення по суті обставин, наведених в апеляційній скарзі.
В судовому засідання 28.11.2011р. представник відповідача-1 заявив клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, який безпосередньо проводив виконавчі дії під час виконання наказу Господарського суду міста Києва від 04.11.2010р. по справі №16/567 перебуває на лікарняному.
Представники відповідача-2 та відповідача-3 у судове засідання 28.11.2011р. не з’явились.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, вищевказані клопотання відповідача-1 та відповідача-2 були задоволені, розгляд справи відкладено на 12.12.2011р.
В судовому засіданні 12.12.2011р. представник відповідача-1 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2011р. у справі №18/177 скасувати.
В судовому засіданні 12.12.2011р. представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд в задоволенні скарги відмовити. Однак, при цьому представник позивача зазначив, що не погоджується з оскаржуваним судовим рішенням в частині стягнення шкоди саме з відповідача-1, а не з Державного бюджету України як просив позивач у позовній заяві.
Представники відповідача-2 та відповідача-3 в судове засідання 12.12.2011р. не з’явились, про поважність причин нез’явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представників відповідача-2 та відповідача-3 за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2010р. у справі №16/567 за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості із Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями „Основа-Солсиф” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю було задоволено частково, присуджено до стягнення із Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями „Основа-Солсиф” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 348 833,00 грн. основного боргу, 16 571,95 грн. пені, 348,83 грн. інфляційних втрат, 2 322,37 грн. 3% річних з простроченої суми, 21 120,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката та судові витрати.
Вказане рішення було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2010р.
04.11.2010р. Господарський суд міста Києва видав наказ про примусове виконання рішення від 12.02.2010р. у справі №16/567.
10.11.2010р. Відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вищевказаного наказу місцевого господарського суду. Однак названа постанова в подальшому була скасована постановою Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві від 18.11.2010р. про скасування процесуального документа.
18.11.2010р. Відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві (відповідач-1 у справі №18/177) винесена постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 04.11.2010 р. у справі №16/567, в якій боржнику – Спільному українсько-французькому підприємству з іноземними інвестиціями „Основа-Солсиф” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (позивач у справі №18/177) було встановлено 7-денний строк для добровільного виконання рішення суду.
Позивач добровільно виконав рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2010р. у справі №16/567, перерахувавши платіжним дорученням №5818 від 24.01.2011р. на рахунок відповідача-1 грошові кошти у розмірі 393 084,16 грн.
Згідно зі ст. 30 Закону «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на дату винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону. У разі повного добровільного виконання рішення боржником у встановлений для добровільного виконання строк державний виконавець складає про це акт, який є підставою для закінчення виконавчого провадження. Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.
Відповідно до п.8 ч.1 ст. 37 названого Закону виконавче провадження підлягає закінченню у випадку фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом.
Не дивлячись на сплату позивачем заборгованості, відповідач-1 виставив до АТ “Укрексімбанк” платіжну вимогу №1384-2/2 від 31.01.2011р. про стягнення з позивача виконавчого збору у сумі 39 308,41 грн.
З наявної у справі банківської виписки вбачається, що 07.02.2011р. грошові кошти у розмірі 39 308,41 грн. були списані з рахунку позивача на підставі вищевказаної платіжної вимоги №1383-2/2 від 31.01.2011р.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії відповідача-1 в порядку, встановленому ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2011р. у справі №16/567 скаргу позивача було частково задоволено, визнано неправомірними дії Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві в частині винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 28.01.2011р. та зобов’язано Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві скасувати свою постанову від 28.01.2011р.
При цьому, розглядаючи скаргу позивача на дії відповідача-1 у справі №16/567, місцевий господарський суд встановив, що боржником (позивач у справі №18/177) було здійснено оплату боргу на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2010р. у справі №16/567 в добровільному порядку у встановлений термін, тому визначені законом підстави для стягнення з боржника 39 308,41 грн., які були списані з рахунку останнього на підставі платіжної вимоги №1384-2/2 від 31.01.2011р., відсутні.
Згідно з нормами ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Належних та допустимих доказів на підтвердження зміни чи скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 15.03.2011р. у справі №16/567 не надано.
Шкода, спричинена державним виконавцем громадянину або юридичній особі при виконавчому провадженні, підлягає відшкодуванню, і предметом доказування в таких справах є саме неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця, спричинення шкоди та причинно-наслідковий зв’язок між неправомірними діями державного виконавця та спричиненою шкодою. При цьому, належним доказом неправомірності дій (бездіяльності) державного виконавця є відповідне рішення суду, що має преюдиційне значення для справи (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 25.10.2005р. у справі № 32/421).
Таким чином, неправомірність дій відповідача-1 по списанню (стягненню) з позивача 39 308,41 грн. встановлена у судовому порядку, однак колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Частиною 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження» збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що відповідач-2 та відповідач-3 не порушували права та охоронювані законом інтереси позивача, але відповідно до ч.3 ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом за рахунок держави.
Відповідно до статті 1 Закону України „Про державну виконавчу службу” державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України, тому є органом державної влади.
Згідно зі ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Місцевим господарським судом не були прийняті до уваги вищевказані правові норми, хоча в позовній заяві позивач просив стягнути шкоду саме з Державного бюджету України.
Відповідно до ч.1 ст. 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, прийнятим державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.
Частиною першою ст. 48 названого Кодексу встановлено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка, зокрема, передбачає здійснення Державним казначейством України: операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.
Таким чином управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, фінансування його видатків входить до компетенції Державного казначейства України.
Як зазначив Конституційний суд України в своєму рішенні від 03.10.2001р. №12-рп/2001 у справі №1-36/2001, не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.
Таким чином, з врахуванням наведених норм права, відшкодування шкоди в даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі №67/157-10 від 25.05.2011р.).
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги частково підтвердились під час розгляду даної справи, що свідчить про неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Зважаючи на вищевикладені обставини справ в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача-1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2011р. у справі №18/177 – частковому скасуванню.
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 75, 77, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2011р. у справі №18/177 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
“Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями “Основа-Солсиф” у формі товариства з обмеженою відповідальністю (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 17, код ЄДРПОУ 20057315) 39 308,41 грн. (тридцять дев’ять тисяч триста вісім гривень 41 копійку) - шкоди, 393,08 грн. (триста дев’яносто три гривні 08 копійок) - витрат по сплаті держмита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 копійок) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”.
3. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
4. Матеріали справи №18/177 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя
Судді Мартюк А.І.