КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2011                                                                                           № 19/104

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Зубець Л.П.

суддів:            Мартюк А.І.

при секретарі:          Рибарук М.М.

за участю представників:

позивача:                     ОСОБА_1 – дов. б/н від 10.10.2011р.;

відповідача:                     не з’явились;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу  Приватного акціонерного товариства „Українська екологічна страхова компанія”   

на рішення                     Господарського суду міста Києва  

від                               07.10.2011р.

у справі           №19/104 (суддя Шаптала Є.Ю.)

за позовом                Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА”

до                                     Приватного акціонерного товариства „Українська екологічна страхова компанія”

про                                  відшкодування 11 176,66 грн.

ВСТАНОВИВ :

 Відкрите акціонерне товариство “Національна акціонерна страхова компанія “ОРАНТА” (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Закритого акціонерного товариства „Українська екологічна страхова компанія”, правонаступником якого є  Приватне акціонерне товариство “Українська екологічна страхова компанія” (далі – відповідач) 11 176,66 грн. страхового відшкодування в порядку регресу за договором добровільного страхування транспортного засобу НОМЕР_3 від 20.08.2007р.

Позовні вимоги мотивовані  тим, що згідно зі ст. ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України „Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги, яке особа що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Однак відповідач відмовляється в добровільному порядку перерахувати позивачу грошові кошти за регресними вимогами.

Відповідач відзиву на позов не надав, явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, у зв’язку з чим Господарський суд міста Києва розглядав справу у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2011р. у справі №19/104 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача в порядку регресу матеріальні збитки в сумі 11 176,66 грн., 111,77 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2011р. у справі №19/104 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, зокрема, положення Цивільного кодексу України та Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». На думку відповідача, позивач не є стороною за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та не є особою, яка постраждала внаслідок ДТП, а отже між позивачем та відповідачем відсутні будь-які правовідносини. Окрім того, відповідач зазначив про те, що чинним законодавством не передбачено право регресу за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів у страховика, який сплатив страхове відшкодування за майновим видом страхування. Зокрема, нормами Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на який посилаються позивач та місцевий господарський суд, не передбачено право регресу одного страховика до іншого страховика.  

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.11.2011р. Окрім того, здійснено заміну відповідача у справі №19/104 (Закрите акціонерне товариство „Українська екологічна страхова компанія”) його правонаступником  - Приватним акціонерним товариством „Українська екологічна страхова компанія”.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів           Новікова М.М., Мартюк А.І.

У зв’язку з нез’явленням у судове засідання 30.11.2011р. представника відповідача ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 12.12.2011р.

В судовому засіданні 12.12.2011р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача в судове засідання 12.12.2011р. не з’явився, про причини нез’явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний господарський суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

21.07.2008р. на проспекті Ватутіна у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) (зіткнення транспортних засобів) за участю автомобіля марки „DAEWOO Lanos” (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки „МАЗ 504” (державний реєстраційний номер НОМЕР_2), під керуванням              ОСОБА_3 (довідки ДАІ – том справи – 1, аркуш справи – 8-9).

Згідно з Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 11.09.2008р. у справі №3-36273/08 ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_3 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (том справи – 1, аркуш справи – 7).

Внаслідок ДТП автомобіль марки „DAEWOO Lanos”  (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) було пошкоджено, а його власнику ОСОБА_2 завдано майнової шкоди. Згідно зі звітом Товариства з обмеженою відповідальністю “Гарант АСІСТАНС” про оцінку автомобіля №9614_АІ3311АК_31.07-3_1с від 31.07.2008р. розмір майнової шкоди становить 12 149,66 грн. Відповідно до калькуляції №АІ3311АК-1 від 31.07.2008р. вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля складає 12 149,66 грн. (том справи – 1, аркуші справи – 20-27).

Майнові інтереси ОСОБА_2, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням автомобілем марки „DAEWOO Lanos”  (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), були застраховані у позивача за договором добровільного страхування транспортного засобу НОМЕР_3 від 20.08.2007р. (том справи – 1, аркуші справи – 10-12).

ДТП за участю застрахованого позивачем автомобіля марки „DAEWOO Lanos”  (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) була визнана позивачем страховим випадком. Відповідно до страхового акту №СТО-08-9614/1 від 11.08.2008р. (том справи – 1, аркуш справи – 31) сума страхового відшкодування становить 11 939,66 грн., яка була виплачена позивачем в повному обсязі, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №15665 від 16.09.2008р. (том справи - 1, аркуш справи - 33).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Оскільки транспортний засіб, яким керував винуватець ДТП, застрахований відповідачем за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВС/0124004 (том справи – 1, аркуш справи – 37), позивач звернувся з позовом про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу саме до відповідача.

Господарський суд міста Києва задовольнив позов повністю, визнавши позовні вимоги документально і нормативно підтвердженими.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно зі ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

В ст. 993 Цивільного кодексу України зазначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Пунктом 37.4 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВС/0124004 відповідачем застрахований транспортний засіб, яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому у позивача. Вина водія ОСОБА_3 встановлена в постанові Деснянського районного суду м. Чернігова від 11.09.2008р. у справі №3-36273/08.

Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації транспортного засобу марки „МАЗ 504” (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №ВС/0124004), саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки „DAEWOO Lanos” (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) відповідно до положень Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №ВС/0124004), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу НОМЕР_3 від 20.08.2007р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічні висновки по застосуванню положень Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” містяться у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25.11.2008р. у справі №11/406-07.  

Таким чином, твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що діючим  законодавством не передбачено право регресу за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів у страховика, який сплатив страхове відшкодування за майновим видом страхування, а також відсутності в Законі України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” норм, які б передбачали право звернення з регресними вимогами одного страховика до іншого страховика є необґрунтованими, оскільки, як уже зазначалось вище, достатньою підставою  для виплати позивачу страхового відшкодування в порядку регресу є факт виникнення у нього права на регрес та факт забезпечення транспортного засобу винуватця ДТП.

Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В п.12.1 ст. 12 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 (два) відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (поліс №ВС/0124004) передбачено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну у розмірі  25 500 грн., франшиза – 510 грн.

Відповідно до ст. 29 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з пунктом 37.1 статті 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу (№08-766/09-06-02/13044 від 22.06.2010р.), до якої були додані усі необхідні документи для здійснення такої виплати (том справи – 1, аркуші справи – 38-40). Однак, у встановленому порядку та строки відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування.

Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного відповідач суду не надав, тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та доведеність вимог позивача щодо стягнення з відповідача в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування у розмірі 11 176,66 грн.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, в порушення вищенаведених правових норм, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин.

З урахуванням вищевикладених обставин справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги  відсутні.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 77, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

  ПОСТАНОВИВ:

          1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Українська екологічна страхова компанія” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2011р. у справі №19/104 – без змін.

2. Матеріали справи №19/104 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          Мартюк А.І.