КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.12.2011 № 4/139-11
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Мартюк А.І.
при секретарі: Рибарук М.М.
за участю представників:
позивача: ОСОБА_1 – дов. б/н від 10.11.2011р.;
відповідача: ОСОБА_2 – дов. №ос/03-445 від 12.12.2011р.;
розглядаючи у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Трест Бориспільсільбуд”
на рішення Господарського суду Київської області
від 17.10.2011р.
у справі №4/139-11 (суддя Щоткін О.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства „Просто-страхування”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Трест Бориспільсільбуд”
про стягнення 6 819,39 грн.
ВСТАНОВИВ :
Приватне акціонерне товариство „Просто-страхування” (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Бориспільсільбуд”, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю „Трест Бориспільсільбуд” (далі - відповідач) про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 6 819,39 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно зі ст. ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України „Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги, яке особа що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. В даному випадку позивач відповідно до ст. ст. 1172, 1194 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача розмір майнової шкоди, яка становить різницю між фактичним розміром шкоди і здійсненою страховиком відповідача страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідач відзиву на позов не надав, явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, у зв’язку з чим Господарський суд Київської області розглядав справу у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Рішенням Господарського суду Київської області від 17.10.2011р. у справі №4/139-11 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 6 819,39 грн. шкоди, 102,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 17.10.2011р. у справі №4/139-11 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач наголошував на тому, що місцевим господарським судом не було надано належної оцінки тій обставині, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з регресними вимогами до відповідача, хоча відповідно до п.4 ст. 267 Цивільного кодексу України вказана обставина є безумовною підставою для відмови у позові.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.11.2011р.
Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Новікова М.М., Мартюк А.І.
У зв’язку з нез’явленням у судове засідання 30.11.2011р. представника відповідача, а також необхідністю витребування від відповідача додаткових доказів по справі, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 12.12.2011р.
Представник відповідача в судовому засіданні 12.12.2011р. підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 17.10.2011р. у справі №4/139-11 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Представник позивача в судовому засіданні 12.12.2011р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
05.08.2008р. у м. Києві на перехресті вул. Ахматова - пр. Григоренка сталась дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю автомобіля марки “Фольксваген” (державний реєстраційний номер НОМЕР_2), належного відповідачу, під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля марки „Toyota Rav 4” (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), під керуванням ОСОБА_4 (довідка ДАІ – том справи – 1, аркуш справи - 12).
У відповідності до постанови Дарницького районного суду м. Києва від 04.09.2008р. ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_3 вимог п.16.6 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (том справи – 1, аркуш справи – 11 (на звороті).
Внаслідок ДТП автомобіль марки „Toyota Rav 4” (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), застрахований позивачем за договором страхування №131773 серії АТК від 31.08.2007p., було пошкоджено. Згідно зі звітом №770 від 01.10.2008р. розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки „Toyota Rav 4” (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) становить 32 745,86 грн. (том справи – 1, аркуші справи – 13-14).
ДТП за участю автомобіля марки „Toyota Rav 4” (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) була визнана позивачем страховим випадком. Відповідно до страхового акту від 04.09.2008р. та додаткового страхового акту від 06.10.2008р. (том справи – 1, аркуші справи – 28-29) сума страхового відшкодування становить 31 809,39 грн., яка була виплачена позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями №62 від 08.09.2008р., №130 від 17.10.2008р. та реєстрами одержувачів страхових відшкодувань (том справи - 1, аркуші справи – 30-33, 60-64).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки “Фольксваген” (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) була застрахована ПАТ “Страхова компанія “Універсальна”. Страховик відповідача виплатив в порядку регресу страхове відшкодування в межах ліміту, передбаченого полісом, у сумі 24 990,00 грн. (за вирахуванням франшизи у розмірі 510,00 грн.). Посилаючись на ст. ст. 1172, 1194 Цивільного кодексу України, позивач просить суд стягнути з відповідача 6 819,39 грн. майнової шкоди, яка становить різницю між фактичним розміром шкоди, виплаченим позивачем, і здійсненою страховиком відповідача страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Місцевий господарський суд задовольнив позов повністю, визнавши позовні вимоги нормативно та документально підтвердженими.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно зі ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.
Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.
В ст. 993 Цивільного кодексу України зазначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно зі ст. 29 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Пунктом 37.4 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач застрахував у ПАТ „Страхова компанія „Універсальна” свою цивільно-правову відповідальність як власника транспортного засобу, яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому у позивача. Вина водія ОСОБА_3 встановлена постановою Дарницького районного суду м. Києва від 04.09.2008р.
Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність відповідача в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації транспортного засобу марки “Фольксваген” (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) була застрахована ПАТ “Страхова компанія “Універсальна” на підставі укладеного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що не заперечується відповідачем, саме назване товариство (страховик відповідача) є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки „Toyota Rav 4” (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) відповідно до положень Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування №131773 серії АТК від 31.08.2007p., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічні висновки по застосуванню положень Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” містяться у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25.11.2008р. у справі №11/406-07.
Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
В п.12.1 ст. 12 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 (два) відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з полісом, за яким ПАТ “Страхова компанія “Універсальна” було застраховано цивільно-правову відповідальність відповідача ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 25 500 грн. та франшиза – 510 грн., тому ПАТ “Страхова компанія “Універсальна” (страховик відповідача) здійснило виплату страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності за вирахуванням суми безумовної франшизи, а саме у розмірі 24 990,00 грн. (25 500,00 – 510,00 = 24 990,00).
Зважаючи на те, що позивач виплатив своєму страхувальнику (потерпілій особі) 31 809,39 грн., в даному випадку має місце недостатність страхового відшкодування за полісом ПАТ “Страхова компанія “Універсальна” для відшкодування шкоди, завданої водієм відповідача внаслідок ДТП. Залишок майнової шкоди, не покритої лімітом відповідальності за вищезгаданим полісом становить 6 819,39 грн. (31 809,39 - 24 990,00 = 6 819,39)
У відповідності до ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Згідно зі ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Як було з’ясовано судом, ОСОБА_3 (винна в ДТП особа) перебував в трудових відносинах з відповідачем і на час вчинення ДТП виконував свої трудові (службові) обов'язки, що, зокрема, підтверджується наявними в матеріалах справи наказами (розпорядженнями) про прийом на роботу №Б/К-000618 від 07.07.2008р. та про припинення трудового договору (контракту) №Б/К-000077 від 25.02.2009р.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 6 819,39 грн. майнової шкоди, завданої працівником відповідача ОСОБА_3
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Однак, в порушення вищенаведених правових норм, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивачем було пропущено строк позовної давності не може бути прийнято судом до уваги, оскільки згідно з ч.3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За змістом зазначеної норми відповідну заяву має бути зроблено в суді першої інстанції до моменту прийняття ним рішення по суті заявлених вимог. Інше означало б можливість скасування апеляційною інстанцією рішення місцевого господарського суду (внаслідок застосування позовної давності та в зв’язку з цим необхідності відмови в позові) за відсутності підстав для такого скасування, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України.
Аналогічна правова позиція наведена в п.32 Листа Вищого господарського суду України №01-08/163 від 12.03.2009р. «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України».
Відповідач був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи Господарським судом Київської області, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень (том справи – 1, аркуші справи – 4, 58), але не скористався своїми процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, подання пояснень та доказів, заявлення клопотань, тощо.
Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що згідно з ч.6 ст. 261 Цивільного кодексу України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
В даному випадку основним зобов’язанням є сплата позивачем своєму страхувальнику суми страхового відшкодування, про стягнення якого в порядку регресу заявлено позов у даній справі.
З наявних у справі платіжних доручень №62 від 08.09.2008р. та №130 від 17.10.2008р. вбачається, що страхове відшкодування виплачено позивачем в повному обсязі 17.10.2008р., а позов надіслано на адресу Господарського суду Київської області 09.09.2011р. (том справи – 1, аркуш справи - 54), тобто в межах законодавчо встановленого строку позовної давності, на застосуванні якого наполягав відповідач.
З урахуванням вищевикладених обставин справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 77, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Трест Бориспільсільбуд” залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 17.10.2011р. у справі №4/139-11– без змін.
2. Матеріали справи №4/139-11повернути до Господарського суду Київської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя
Судді Мартюк А.І.