КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2011                                                                                           № 20/129

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Зубець Л.П.

суддів:            Мартюк А.І.

при секретарі:          Рибаруку М.М.

за участю представників:

позивача:                     ОСОБА_1 – дов. №332 від 30.09.2011р.;

відповідача:                     не з’явились;

від третьої особи:          не з’явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу  Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал”   

на рішення                     Господарського суду міста Києва  

від                               20.09.2011р.

у справі                     №20/129 (суддя Палій В.В.)

за позовом                Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал”

до                               Комунального підприємства „Житлово-експлуатаційна організація-112”

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на

стороні відповідача Комунальне підприємство “Головний інформаційно-обчислювальний центр”

про                                  стягнення 849 306,14 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Комунального підприємства “Житлово-експлуатаційна організація-112” (далі – відповідач) заборгованості за договором №08111/2-01 від 02.01.2008р. у загальному розмірі 849 306,14 грн. (з них: 757 466,63 грн. - основний борг, 45 029,02 грн. – інфляційні втрати, 7590,89 грн. - 3% річних, 39 219,59 грн. – пеня), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг з водопостачання та водовідведення.

Відповідач у відзиві на позов визнав позовні вимоги на суму 551 603,62 грн., але наголосив на безпідставності нарахування позивачем оплати за послуги з постачання води, яка йде на підігрів, оскільки договір №08111/2-01 від 02.01.2008р. не регулює відносин щодо постачання холодної води, яка використовується для приготування гарячої (том справи – 1, аркуші справи – 35-38).

В процесі судового розгляду відповідач надав заяву (том справи – 1, аркуш справи - 60), в якій визнав заборгованість за холодне водопостачання по коду №1-1715 в сумі 48,90 грн., по коду №1-1716 у сумі 9127,98 грн., по коду №1-1591 у сумі 583 326,47 грн. Проти нарахування пені у сумі 30 185,15 грн. по коду №1-1591 за послуги холодного водопостачання заперечував і просив в цій частині в позові відмовити. В задоволенні вимог про стягнення заборгованості за послуги з гарячого водопостачання по коду №1-51591 в сумі 226 617,64 грн. також просив суд відмовити.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2011р. у справі №20/129 позов
задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 358 957,91 грн. основного боргу, 3 589,58 грн. державного мита, 99,74 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2011р. у справі №20/129 в частині відмови щодо стягнення з відповідача на користь позивача коштів в сумі 490 348,23 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані наступним:

- висновки, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи;

- судом першої інстанції під час розгляду справи були  порушені загальні принципи судочинства, закріплені в ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3, 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України;

- питна вода, яка поставляється позивачем, не має розмежування на гарячу і холодну, тобто вода, спожита відповідачем для потреб гарячого водокористування, є питною і підлягає оплаті відповідно до умов договору №08111/2-01 від 02.01.2008р.;

- позивачем були надані всі необхідні докази на підтвердження позовних вимог, зокрема,  детальний розрахунок, витяги з розрахункових листів відповідача, дебетово-інформаційні повідомлення за спірний період, копії актів про зняття показників лічильників за спірний період;

- місцевим господарським судом кошти, які надійшли від відповідача із призначенням платежу „за питну воду, яка була спожита для потреб гарячого водокористування” в сумі                192 645,71 грн., були безпідставно зараховані в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за користування відповідачем „питною холодною водою”;

- суд безпідставно відмовив в стягненні з відповідача боргу в сумі 490 348,23 грн. (з них: 226 617,64 грн. - за послуги водопостачання та водовідведення питної води для потреб гарячого водопостачання, 263 730,59 грн. - за послуги водопостачання та водовідведення холодної питної води).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2011р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 02.11.2011р.

В судове засідання 02.11.2011р. представник відповідача не з’явився, про поважність причин нез’явлення суд не повідомив.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2011р., на підставі          ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на  21.11.2011р.

В судовому засіданні 21.11.2011р. представник позивача заявив усне клопотання про залучення до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство “ГІОЦ”, обґрунтовуючи це тим, що саме вказане підприємство розподіляє платежі, які надходять від кінцевих споживачів послуг з водопостачання і водовідведення, зараховуючи їх частину на користь позивача.

Колегія суддів задовольнила вказане клопотання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2011р., на підставі      ст. ст. 27, 77 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Комунальне підприємство “ГІОЦ”,  розгляд справи відкладено на 05.12.2011р.

02.12.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові докази та пояснення по справі.

05.12.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких зазначено про те, що третя особа, виконуючи свої зобов'язання за договором №1704 від 02.01.2009р., укладеного з відповідачем, володіє достовірною інформацією стосовно суми коштів, яка за спірний період була сплачена мешканцями відповідача на розподільчий рахунок Комунального            підприємства „ГІОЦ” та за вказівкою відповідача була перерахована у спірний період часу із розподільчого рахунку третьої особи на рахунок позивача як оплата мешканцями відповідача вартості холодної води та холодної води для приготування гарячої води.

Відносно оплати мешканцями відповідача вартості гарячої води та оплати витрат на холодну воду та її підігрів до санітарних норм „гарячого водопостачання”, третя особа повідомила суд, що кошти, які мешканці сплачують за спожиту гарячу воду, надходять на розподільчий рахунок підприємства „ГІОЦ”, де обліковуються та розщеплюються у відповідності до методики, затвердженої Головним управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації на складові у певній пропорції: „холодна вода для підігріву” та „теплова енергія для підігріву холодної води” і спрямовуються у подальшому на рахунки позивача та на рахунок підприємства, яке здійснює підігрів води.

В судовому засіданні 05.12.2011р. представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2011р. у справі №20/129 в частині відмови в стягненні з відповідача на користь позивача коштів у сумі 490 348,23 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.12.2011р. надав письмові пояснення, в яких заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник третьої особи в судовому засіданні 05.12.2011р. підтримав свої письмові пояснення, а вирішення апеляційної скарги залишив на розсуд суду.

В судовому засіданні 05.12.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 07.12.2011р.

В судовому засіданні 07.12.2011р. представник позивача підтримав пояснення, надані у попередніх судових засіданнях, просив суд апеляційну скаргу задовольнити.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 07.12.2011р. не з’явились, про причини нез’явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки  явка представників сторін та третьої особи у судове засідання не була визнана обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третьої особи про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників відповідача та третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

02.01.2008р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як абонентом, було укладено договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №08111/2-01 (далі - Договір).

У відповідності до умов Договору (п.1.1) постачальник зобов'язався надавати Абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у міську каналізаційну мережу, тоді як абонент в свою чергу зобов'язався здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994р. №65, Правилами приймання стічних вод підприємства у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №37 від 19.02.2002р. (далі – Правила приймання), а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим Договором.

В п.2.1 Договору передбачено, що облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об’єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом. Обсяг наданої води для поливу визначається за показаннями лічильника. Зняття показань з лічильника (-ків) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника в присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента із стабільним об’ємом водоспоживання (до 30 м. куб. із незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватися постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи із його середньодобового споживання води. Показання лічильника за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг. Якщо лічильник не працює не з вини абонента, кількість поставленої води визначається, виходячи із середньодобової витрати абонента, яка визначається за показаннями працюючого лічильника в останні два розрахункові місяці. У випадку, коли лічильник працював менше двох місяців, кількість води визначається за її середньодобовою витратою не менше 10-ти днів. Облік води за таким порядком здійснюється до встановлення працюючого (повіреного) лічильника, перерахунки за відповідний період не проводяться. Кількість стічних вод визначається за показаннями лічильників стічних вод, або за кількістю стічних вод, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно показань лічильників води, або іншим способом визначення об’ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання.

Згідно з п.2.2 Договору постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії Договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у розрахункових документах без внесення додаткових змін до договору стосовно строків їх введення та розмірів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата за надані послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу. В разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Пункт 2.2.4 Договору передбачає порядок узгодження розбіжностей з приводу незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, згідно з яким абонент зобов'язаний у 10-денний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважається безпідставною.

В п.4.2 Договору передбачено, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п.7.1 Договору останній укладається на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач наголошував на тому, що на виконання умов Договору у період з 01.08.2010р. по 01.05.2011р. надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 2 195 766,05 грн., тоді як відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов’язання, здійснивши лише частковий розрахунок з позивачем, внаслідок чого за вказаний період у відповідача виникла заборгованість у розмірі 757 466,63 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути також пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги, визнавши їх нормативно та документально обґрунтованими лише в частині стягнення з відповідача 358 957,91 грн. основного боргу за холодне водопостачання. В задоволенні решти вимог позивача суд відмовив у зв’язку з їх недоведеністю. При цьому, місцевий господарський суд зазначив:

- вимоги про стягнення боргу по оплаті вартості питної води, використаної для потреб гарячого водопостачання, задоволенню не підлягають, оскільки на балансі відповідача теплові пункти, з яких йому здійснюється постачання гарячої води, не перебувають;

- позивач не є особою, яка надає послуги з гарячого водопостачання, як самостійного різновиду енергії (продукції);

- нарахування пені, 3% річних та збитків від інфляції на суму боргу є правомірним, але надані позивачем розрахунки пені, 3% річних та збитків від інфляції не містять необхідних елементів для їх обчислення та перевірки правильності нарахування.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,  визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість, що виникла за період з 01.08.2010р. по 01.05.2011р., про стягнення якої позивачем подано позов, включає в себе борг за послуги як з холодного водопостачання та водовідведення, так і з постачання холодної води води, яку використано на підігрів (для виготовлення гарячої води).

Відповідач, з яким погодився місцевий господарський суд, зазначав про те, що умовами спірного Договору не передбачено надання послуг з гарячого водопостачання (постачання води на підігрів).

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Послуги з гарячого водопостачання (питна вода, яка іде на підігрів) обліковуються позивачем за кодом №1-51591 і за розрахунком позивача у спірному періоді було надано вказаних послуг на загальну суму 398 508,72 грн., з яких відповідач оплатив лише 192 645,71 грн. Тобто, заборгованість за послуги гарячого водопостачання становить 205 863,01 грн.

Відповідно до положень ст. ст. 16, 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Позивачем не було надано належних і допустимих доказів укладення будь-яких додаткових угод до спірного Договору, якими було б врегульовано питання щодо поставки холодної питної води, яка використовується для виготовлення гарячої води.

Окрім того, в пункті 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008р., передбачено, що розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб’єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

Належних та допустимих доказів на підтвердження наявності на балансі відповідача у спірному періоді теплових пунктів (бойлерів) суду надано не було.

В матеріалах справи наявні копії постанов Вищого господарського суду України від 26.10.2011р. у справі №23/615 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до Комунального підприємства «ЖЕО-112» про стягнення                   258 929,16 грн. та від 27.10.2011р. у справі №7/294-38/56 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до Комунального підприємства «ЖЕО-112», третя особа Акціонерна енергетична компанія «Київенерго» про стягнення 550 181,85 грн.

У справах №23/615 та №7/294-38/56 приймали участь ті ж самі сторони, а предметом розгляду є стягнення заборгованості за тим самим договором №08111/2-01 від 02.01.2008р., що й у справі №20/129, але за різні періоди.

Згідно з ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як вбачається з тексту вищезгаданих постанов, під час розгляду справ №23/615 та №7/294-38/56 судами попередніх інстанцій встановлений факт перебування теплових пунктів, з яких здійснюється постачання гарячої води, на балансі Акціонерної енергетичної компанії «Київенерго», а не відповідача. Питна вода, що використовується для виготовлення гарячої води транспортується водопровідними мережами позивача на теплові пункти Акціонерної енергетичної компанії «Київенерго», де підігрівається, а вже звідти гаряча вода, тобто готовий продукт, на межі балансової належності водопровідних мереж позивача та ПАТ «Київенерго» передається відповідачу. Таким чином, теплові пункти, з яких здійснюється постачання гарячої води до Комунального підприємства «ЖЕО-112» (відповідача у справі №20/129), на балансі останнього не перебувають, власником водопровідних мереж, якими здійснюється постачання гарячої води та індивідуальних теплових пунктів (бойлерів) є ПАТ “Київенерго”. З урахуванням викладеного, суди дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення вартості питної води, використаної для потреб гарячого водопостачання, оскільки позивач не є особою, яка надає послуги з гарячого водопостачання як самостійного різновиду енергії (продукції).

Доказів, які б спростували обставини, встановлені у господарських справах №23/615 та №7/294-38/56, або підтверджували наявність на балансі відповідача у періоді з 01.08.2010р. по 01.05.2011р. (спірний період у справі №20/129) теплових пунктів (бойлерів) ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції надано не було.

Отже, приймаючи до уваги, що умовами спірного Договору не передбачено обов’язку відповідача оплачувати холодну воду, яка використовується для гарячого водопостачання та опалення, а інших договорів надано не було, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість позовних вимог про стягнення вартості питної води, використаної для потреб гарячого водопостачання, і в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Відносно решти позовних вимог (стягнення заборгованості за холодну питну воду), судом було встановлено, що у спірному періоді позивач надав відповідачу послуг з водопостачання питної води та водовідведення на загальну суму 1 797 257,33 грн. (коди                 №1-1591, №1-1715, №1-1716). Надання позивачем відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення, зокрема, підтверджується наявними в матеріалах справи актами зняття показань з приладів обліку, підписаними та погодженими представниками сторін, витягами з розрахункових листів відповідача.

В оплату вказаних послуг відповідач перерахував позивачу грошові кошти у сумі             1 245 653,71 грн. Окрім того, відповідач сплатив позивачу грошові кошти за кодом №1-51591 (питна вода, що іде на підігрів) у розмірі 192 645,71 грн.

Оскільки, як уже зазначалось вище, умовами спірного Договору не передбачено надання послуг з постачання питної води, для виготовлення гарячої води, грошові кошти у сумі 192 645,71 грн. підлягають зарахуванню в оплату послуг за постачання питної (холодної) води та водовідведення, наданих на підставі Договору №08111/2-01 від 02.01.2008р.

За розрахунком суду апеляційної інстанції, який збігається з розрахунком місцевого господарського суду, заборгованість відповідача по оплаті спожитої води за період з 01.08.2010р. по 01.05.2011р. становить 358 957,91 грн. (1 797 257,33 грн. – 1 245 653,71 грн. –192 645,71 грн. = 358 957,91 грн.).

Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження погашення вказаної заборгованості, тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 358 957,91 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В п.4.2 Договору передбачено, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Окрім того, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов’язань за Договором, нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені на суму заборгованості є правомірним. Однак колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що згідно з розрахунками позивача нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені проведено як за послуги із постачання холодної питної води, так і за послуги з постачання питної води, використаної на підігрів, що в свою чергу унеможливлює встановлення періоду прострочення виконання грошових зобов’язань та суми боргу при розрахунках вартості послуг саме з постачання холодної питної води.

Колегією суддів враховано, що відповідач в наданих місцевому господарському суду поясненнях не заперечує проти нарахування санкцій на частину основного боргу, проте згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Оскільки позивачем не надано розрахунку заборгованості, який би містив усі необхідні елементи для обчислення та перевірки правильності нарахування пені, інфляційної складової боргу і 3% річних, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню лише в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 358 957,91 грн. В задоволенні решти позовних вимог має бути відмовлено.

У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Приймаючи до уваги вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2011р. у справі №20/129 прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим правові підстави для скасування чи зміни даного рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-35, 43, 49, 75, 77, 86, 99, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2011р. у справі №20/129 – без змін.

2. Матеріали справи №20/129 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          Мартюк А.І.