КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2011                                                                                           № 17/304

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Тищенко  О.В.

суддів:             

при секретарі                       Кривошея О.В.

за участю представників

від позивача:               ОСОБА_1. дов. від 17.11.2011 року

від відповідача:               ОСОБА_2. дов. №1053/05-ІІІ від 23.05.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю “Алко-Стандарт”

на рішення               Господарського суду м. Києва  

від                               12.10.2011 року

у справі                      № 17/304(суддя Удалова О.Г.)

за позовом                Товариства з обмеженою відповідальністю “Алко-Стандарт”

до                               Публічного акціонерного товариства “Піреус Банк МКБ”

про                             визнання недійсним кредитного договору  

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Алко-Стандарт” до Публічного акціонерного товариства “Піреус Банк МКБ” про визнання недійсним кредитного договору  № КЛ/09-23 від 30.09.2009 р., укладеного між сторонами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до умов спірного договору відповідач зобов’язався надати кредит позивачу в сумі 925 000 доларів США, однак вказане зобов’язання відповідачем не було виконано, у зв’язку з чим позивач вважає, що дана обставина є доказом того, що укладання спірного договору не було спрямовано на реальне настання правових наслідків, що, відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання його недійсним. Крім цього, позивач посилається на пов’язаність спірного договору з укладеними сторонами кредитними договорами № КЛ/08-17, № КЛ/08-08, № КЛ/08-07.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.10.2011 р. у справі № 17/304 в позові відмовлено повністю.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивачем за спірним Договором було отримано частину суми кредиту, за користування якої позичальник  мав сплачувати проценти та інші платежі. Однак внаслідок невиконання позивачем умов спірного Договору відповідач скористався передбаченим Договором правом на відмову у наданні іншої частини кредитних коштів. Крім того, внаслідок невиконання позивачем умов спірного Договору у відповідача виникло право вимагати повернення суми кредиту, процентів та інших платежів за укладеними сторонами кредитними договорами № КЛ/08-17, № КЛ/08-08, № КЛ/08-07 за умови порушення позивачем передбачених ними зобов'язань.

Позивачем не доведено наявність законних підстав для визнання спірного договору недійсним.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2011 р. у справі № 17/304 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.  

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник посилається на пов’язаність спірного договору з укладеними сторонами іншими кредитними договорами, а також зазначає, що відповідно до умов спірного договору відповідач зобов’язався надати кредит позивачу в сумі 925 000 доларів США, однак вказане зобов’язання відповідачем не було виконано, у зв’язку з чим позивач вважає, що дана обставина є доказом того, що укладання спірного договору не було спрямовано на реальне настання правових наслідків, що, відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання його недійсним.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2011 року апеляційну скаргу позивача  прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.11.2011 року.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з задоволенням клопотання позивача про відкладення, колегією суддів ухвалою від 16.11.2011 року розгляд справи було відкладено на 30.11.2011 року.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2011 року у справі № 17/304 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2011 року у справі № 17/304.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

09.06.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством “Піреус Банк МКБ” (правонаступник ПАТ “Піреус Банк МКБ”, далі –банк, відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю “Алко-Стандарт”(далі –позичальник, позивач) було укладено кредитний договір №  КЛ/08-07 (далі - Договір), який викладено в редакції додаткової угоди №4 від 29.07.2009 року.

Згідно п.1.1. Договору Банк зобов'язався відкрити Позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію для поповнення обіговий коштів в розмірі 808 000 доларів США терміном з 09.06.2008 року по 08.06.2009 року, а Позичальник зобов'язується повернути кредит у повному обсязі не пізніше 01.10.2009 року (п. 2.1 Договору № КЛ/08-07).

Додатковою угодою № 5 від 30 вересня 2009 року п.1.1. п. 2.1 було змінено в частині строку повернення кредиту та встановлено новий термін 09.12.2014 року.

09.06.2008 року між Відкритим акціонерним товариством “Піреус Банк МКБ” (правонаступник ПАТ “Піреус Банк МКБ”, далі –банк, відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю “Алко-Стандарт”(далі –позичальник, позивач) було укладено Кредитний договір № КЛ/08-08 (надалі Договір № КЛ/08-08), який викладено в новій редакції згідно Додаткової угоди №4 від 29.07.2009 року.

Згідно п.1.1. Договору Банк зобов'язався відкрити Позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію для поповнення обіговий коштів в розмірі 1 292 000 доларів США терміном з 09.06.2008 року по 09.06.2011 року, а Позичальник зобов'язується повернути кредит у повному обсязі не пізніше 09.06.2011 року (п. 2.1 Договору № КЛ/08-08).

Додатковою угодою № 5 від 30 вересня 2009 року п.1.1. п. 2.1 було змінено в частині строку повернення кредиту та встановлено новий термін 09.12.2014 року.

19.09.2008 року між Відкритим акціонерним товариством “Піреус Банк МКБ” (правонаступник ПАТ “Піреус Банк МКБ”, далі –банк, відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю “Алко-Стандарт”(далі –позичальник, позивач) було укладено Кредитний договір № КЛ/08-17 (надалі Договір № КЛ/08-17), який викладено в новій редакції згідно Додатково  угоди №2 від 29.07.2009 року.

Згідно п.1.1. Договору Банк зобов'язався відкрити Позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію для оплати за обладнання в розмірі 600 000 гривень терміном з 09.06.2008 року по 19.09.2011 року, а Позичальник зобов'язується повернути кредит.у повному обсязі не пізніше 19.09.2011 року (п. 2.1 Договору № КЛ/08-17).

Додатковою угодою № 3 від 30 вересня 2009 року п.1.1. та п. 2.1 було змінено в частині строку повернення кредиту та встановлено новий термін 19.12.2014 року.

Позивач зазначає, що відповідачем було в повному обсязі надано грошові кошти в обсязі передбаченому Договорами № КЛ/08-07, № КЛ/08-08 та № КЛ/08-17.

30.09.2009 р. між Відкритим акціонерним товариством “Піреус Банк МКБ” (правонаступник ПАТ “Піреус Банк МКБ”, далі –банк, відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю “Алко-Стандарт”(далі –позичальник, позивач) було укладено кредитний договір № КЛ/09-23 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 спірного кредитного Договору відповідач зобов’язався відкрити позивачу відкличну не відновлювальну кредитну лінію з лімітом в сумі 925 000 доларів США строком з 30.09.2009 р. по 28.02.2015 р., та на підставі додаткових угод до цього Договору окремими частинами (траншами) надати позивачу кредит у порядку та на умовах, визначеним останнім.

Відповідно до абз.3 п.1.1 спірного кредитного договору, банк має право відмовити у наданні кредиту (в тому числі, але не виключно, в укладенні кожної додаткової угоди про надання траншу), у випадку невиконання та/або неналежного виконання позичальником (позивач) своїх зобов’язань за цим договором.

Згідно п.3.2 спірного кредитного договору позивач зобов’язався сплачувати нараховані проценти згідно п.3.1 цього договору щомісячно не пізніше останнього робочого дня поточного місяця.

Відповідно до п.51.5 спірного кредитного договору позивач зобов’язаний сплачувати відповідачу комісію за надання кредиту.

Отже, позивач зобов’язався використовувати кредит з передбаченою Договором метою, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, виконувати інші умови Договору та повернути кредит у встановлені строки.

На виконання спірного кредитного договору позивач отримав кредитних коштів в сумі 656 107 доларів США, що підтверджується залученими до матеріалів справи копіями меморіальних ордерів.

Внаслідок невиконання позивачем умов кредитного договору № КЛ/09-23 щодо несплати згідно з умовами Договору процентів за користування кредитом та комісії, банком було відмовлено у наданні позивачу чергового траншу на підставі частини 3 пункту 1.1 спірного Договору.

Позивач стверджує, що відповідачем зобов’язання щодо надання позивачу кредиту в сумі 925 000 доларів США не було виконано, у зв’язку з чим позивач вважає, що укладання спірного Договору не було спрямовано на реальне настання правових наслідків, у зв’язку з чим останній, відповідно до статті 215 ЦК України, має бути визнаний недійсним. Крім цього, позивач посилається на пов’язаність спірного договору з укладеними сторонами кредитними договорами № КЛ/08-17, № КЛ/08-08, № КЛ/08-07, оскільки додаткові угоди до зазначених договорів про право банку вимагати повернення суми кредиту, процентів та інших платежів в разі невиконання умов всіх чотирьох договорів були підписані в день укладання спірного Договору.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину,  у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

-  правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215  ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 7 постанови від 06.11.2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 2 статті 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за спірним Договором було отримано частину суми кредиту, за користування якої останній мав сплачувати проценти та інші платежі.

Проте, позивачем порушено договірні зобов’язання за кредитним договором № КЛ/09-23 від 30.09.2009 р., а саме не сплачено проценти за користування кредитними коштами (п. 3.2 кредитного договору), а також комісію за надання кредиту (п.5.1.5 кредитного договору).

Внаслідок невиконання позивачем умов спірного Договору,  відповідач скористався передбаченим Договором правом на відмову у наданні іншої частини кредитних коштів (абз .3 п.1.1 спірного кредитного договору).

Крім того, внаслідок невиконання позивачем умов спірного Договору у відповідача виникло право вимагати повернення суми кредиту, процентів та інших платежів за укладеними сторонами кредитними договорами № КЛ/08-17, № КЛ/08-08, № КЛ/08-07 за умови порушення позивачем передбачених ними зобов'язань.

Позивач наведені твердження щодо невиконання умов кредитного договору не спростував та протилежного суду не довів.

Крім того, кожна сторінка оспорюваного договору скріплена підписом та печаткою уповноваженого представника позивача, що свідчить про те, що позивач знав про умови спірного договору та погодився з ними.

Отже, твердження відповідача про те, що укладення спірного кредитного Договору не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, спростовується наявними в матеріалах доказами.

Щодо взаємопов’язаності кредитних договорів, колегія суддів не погоджується з твердженнями позивача, оскільки джерелом і підставами виникнення спірних правовідносин сторін є різні кредитні договори, укладені у різний час та з різною сумою, тобто предметом договору, кожен із яких, незважаючи на однаковий суб’єктний склад, породжує різні взаємні права та обов’язки, що обумовлено відмінністю у предметах їх регулювання.

Згідно зі ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем не доведено наявність законних підстав для визнання спірного договору недійсним.

Таким чином, вимога позивача про визнання недійсним кредитного договору  № КЛ/09-23 від 30.09.2009 р. є необґрунтованою, отже судом першої інстанції правомірно було відмовлено в її задоволенні.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду м. Києва у справі № 17/304 від 12.10.2011 року відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Алко-Стандарт” залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2011 року по справі №17/304 залишити без змін.

Матеріали справи № 17/304 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді