КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2011                                                                                           № 51/159

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Авдеєва  П.В.

суддів:             

за участю представників:

Від прокуратури: Угринович О.М. – старший помічник прокурора Солом’янського району,

Від  позивача-1:  представник – ОСОБА_2 - за довіреністю.

Від  позивача-2:  представник – ОСОБА_3 - за довіреністю.

Від відповідача: представник – ОСОБА_4 - за довіреністю.

Від третьої особи: представник – ОСОБА_5 - за довіреністю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6

В С Т А Н О В И В :

У травні 2011 року Прокурор Солом’янського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Головного управління Держкомзему в м. Києві звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 про звільнення зайнятої земельної ділянки, приведення земельної ділянки у належний стан та стягнення 106 020, 68 грн.

       Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства використовує земельну ділянку площею 1 196, 98 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 під розміщення автостоянки без документів на право користування землею.

       30.05.2011 р. ухвалою Господарського суду м. Києва залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_7 підприємство “Солом’янка-Автопарк-Сервіс”.

        20.07.2011 р. до Господарського суду міста Києва від прокурора надійшла заява про уточнення позовних вимог, у якій він просить суд зобов’язати відповідача звільнити земельну ділянку площею 1 196, 98 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу встановленої огорожі; зобов’язати відповідача за власний рахунок привести спірну земельну ділянку у належний придатний для використання стан; стягнути з відповідача на користь держави в особі Київської міської ради суму шкоди в розмірі 106 020,68 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.09.2011 р. позовні вимоги задоволено частково, а саме:

– зобов’язано  Фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 звільнити земельну ділянку площею 1196,98 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, привівши її у придатний для використання стан.

– стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на користь Київської міської ради грн. 32 коп. шкоди.

– стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 в доход Державного бюджету України 719 (сімсот дев’ятнадцять) грн. 52 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  В решті заявлених вимог відмовлено.

          Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги в частині звільнення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 земельної ділянки площею 1196,98 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 з приведенням її у придатний для використання стан провадження припинити, а в решті позовних вимог – відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що відповідно до  вимог договору № 04/04/04-Ц від 01.01.2009р. про надання послуг на організацію експлуатації об’єкту платного зберігання (тимчасового відстою) транспортних засобів укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підприємством «Солом’янка- Автопарк- Сервіс» на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 покладені лише зобов’язання щодо організації діяльності об’єкту зберігання транспортних засобів, забезпечення охорони 100 місць зберігання (тимчасового відстою) транспортних засобів, а також сплачувати земельний податок.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення учасників процесу, судова колегія встановила наступне.

 Cт. 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 187 ЗК України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

За приписами ст. 2 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Положенням про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 224 від 19.03.2008, встановлено, що Держкомзем є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, одним з основних завдань якого є здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Відповідно до п.7 вказаного Положення Держкомзем здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, районах, містах, а також через міськрайонні, міжміські, міжрайонні територіальні органи і затверджує положення про них.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 17.06.2008 № 123 затверджено Положення про головні управління Держкомзему в містах Києві та Севастополі.

Пунктом 3 Положення про головні управління Держкомзему в містах Києві та Севастополі встановлено, що одним з основних завдань головного управління є здійснення державного контролю за використанням та охороною земель

В силу підп. 37 п. 4.3 Положення про головні управління Держкомзему в містах Києві та Севастополі Головне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний контроль за використанням та охороною земель відповідно до Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” та інших законів.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.04.2011р. Головним управлінням земельних ресурсів у м. Києві проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства при використанні ФОП ОСОБА_6 земельної ділянки по АДРЕСА_1, за результатами якої складено акт А246/6.

Проведеною перевіркою встановлено, що станом на 20.04.2011 р. відповідач самовільно займає земельну ділянку площею 0,2 га по АДРЕСА_1 під влаштування відкритої автостоянки. На момент проведення перевірки зазначена земельна ділянка огороджена парканом, має обмежений доступ та охороняється. Документи, передбачені ст. 126 ЗК України відсутні. Відповідач з зазначеним актом ознайомлений та копію такого отримав, про що свідчить підпис останнього.

20.04.2011 р. державним інспектором Головного управління Держкомзему у м. Києві складено протокол про адміністративне правопорушення № 00246.  

На підставі зазначеного вище та з метою усунення виявленого правопорушення ФОП ОСОБА_6 видано припис від 20.04.2011 р. № П246/6 про усунення порушень вимог земельного законодавства у 30-денний термін.

Окрім цього, 21.04.2011 р. державним інспектором з контролю за використанням і охороною земель у м. Києві Головного управління Держкомзему у м. Києві складено акт обстеження земельної ділянки № 47/6, у якому відображено самовільне зайняття ФОП ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,2 га, що віднесена до земель житлової та громадської забудови, по АДРЕСА_1 під влаштування відкритої автостоянки.

В силу п. 2 ч. 1 ст. 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

З матеріалів справи вбачається, що постановою про закриття справи № 26 від 21.04.2011 р. встановлено, що ОСОБА_6 порушив вимоги ст. 126 Земельного кодексу України, а саме: станом на 20.04.2011 р. самовільно займає земельну ділянку площею 0,2 га по АДРЕСА_1 під влаштування відкритої автостоянки, справ про адміністративне правопорушення, яке вчинив відповідач, закрито, а матеріали справи передано до прокуратури Солом’янського району м. Києва.

За приписами ст. 9 ЗК України до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.

Пунктом 7 ч. 2 ст. 9 ЗК України встановлено, що до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Положеннями ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Статтею 12 ЗК України визначені повноваження міських рад у галузі земельних відносин, до яких належить, зокрема розпорядження землями територіальної громади міста.

Відповідно до ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.   

В силу ст. 116 ЗК України підставами для набуття права на землю є рішення органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Статтями 123 та 124 ЗК України визначено умови надання земельних ділянок комунальної власності у користування.

Як передбачено ч. 1 ст. 124 ЗК України, передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 126 ЗК України документами, що посвідчують право на земельну ділянку є: державний акт на право власності на земельну ділянку; цивільно-правова угода щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтво про право на спадщину (щодо земельної ділянки, набутої у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового

призначення); державний акт на право постійного користування земельною ділянкою; договір оренди землі, зареєстрований відповідно до закону.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Пунктом 1 ст. 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Як свідчать матеріали справи, Київська міська рада рішення про передачу у власність чи користування, в тому числі на умовах оренди, земельної ділянки по АДРЕСА_1 на користь відповідача не приймала.

Окрім цього, в силу ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання сільських, селищних, міських рад належить прийняття рішень про організацію стоянок автомобільного транспорту, здійснення контролю за їх діяльністю відповідно до закону.

Рішенням Київської міської ради від 27.11.2003р. № 216/1090 «Про заходи щодо поліпшення роботи по організації дорожнього руху, розвитку мережі паркінгів, автостоянок, місць для паркування або інших об'єктів сервісу в м. Києві» було дозволено районним у м. Києві комунальним підприємствам, створеним районними у м. Києві радами у відповідності до цього рішення, стягувати збір за паркування та здійснювати експлуатацію платних місць паркування.

Рішенням Київської міської ради від 26.06.2007р. № 930/1591 «Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві», визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення єдиних абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту у м. Києві.

Крім цього, вищезазначеним рішенням внесено зміни до рішення Київської міської ради від 27.11.2003р. № 216/1090 в частині скасування дозволу районним у м. Києві комунальним підприємствам, створеним районними у м. Києві радами, стягувати збір за паркування та здійснювати експлуатацію платних місць паркування.

Таким чином, судова колегія прийшла до висновку, що з моменту винесення Київською міською радою рішення від 26.06.2007р. № 930/1591, Київська міська рада позбавила права районні у м. Києві комунальні підприємства здійснювати експлуатацію місць платного паркування на території м. Києва.

Крім того, з метою упорядкування паркування транспортних засобів на вулицях, майданах та міжквартальних територіях міста, підвищення культури паркування, підвищення дисципліни сплати збору за послуги паркування, збільшення фінансових, надходжень до бюджету м. Києва, Київською міською радою прийнято рішення від 25.12.2008р. № 1051/1051 «Про Правила благоустрою у м. Києві», яким визначено єдиний порядок організації та функціонування платних місць для паркування транспортних засобів на території міста Києва.

Пунктом   17.3.1.   Правил   паркування   транспортних   засобів   у   м.   Києві, затверджених рішенням Київської міської ради «Про Правила благоустрою міста Києва» від 25.12.2008р. №1051/1051, передбачено, що організація та експлуатація місць платного  паркування  транспортних  засобів  здійснюється  лише   оператором   або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.

Відповідно до Правил паркування транспортних засобів у місті Києві - оператор (уповноважена організація) - комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що визначено органом місцевого самоврядування для здійснення організації та експлуатації місць платного паркування транспортних засобів згідно з діючим порядком.

Рішеннями Київської міської ради від № 261/922 від 15.03.2007р. та 26.06.2007р. № 930/1591 «Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві» визначено комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтранспарксервіс» єдиним стягувачем збору та виготовлення абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту.

На підставі викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що враховуючи те, що належних доказів на підтвердження права власності або права користування земельною ділянкою площею 1196,98 кв.м. розташованої по АДРЕСА_1 в матеріалах справи відсутні, а також, зважаючи на те, що відповідач використовує згадану вище земельну ділянку без наявності правовстановлюючих документів, доказів того, що на спірній земельній ділянці розташоване правомірно набуте позивачем майно також не надано, а тому позовні вимоги про звільнення земельної ділянки привівши її у придатний для використання стан є законними, обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.

Однак, в частині вимог щодо демонтажу встановленої огорожі суд відмовляє, оскільки у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження розміщення зазначених об’єктів на спірній земельній ділянці саме відповідачем та документальне підтвердження щодо володіння останнім такими, чи то будь-якої належності їх ФОП ОСОБА_6

Судова колегія, не приймає до уваги  посилання апелянта на те, що відповідно до  вимог договору № 04/04/04-Ц від 01.01.2009р. про надання послуг на організацію експлуатації об’єкту платного зберігання (тимчасового відстою) транспортних засобів укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підприємством «Солом’янка- Автопарк- Сервіс» на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 покладені лише зобов’язання щодо організації діяльності об’єкту зберігання транспортних засобів, забезпечення охорони 100 місць зберігання (тимчасового відстою) транспортних засобів, а також сплачувати земельний податок, оскільки умовами вказаного договору встановлено використання вказаної земельної ділянки зберігання транспортних засобів саме відповідачем.

           Крім цього, прокурором заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача 106 020,68 грн. – шкоди.

За приписами ст. 162 ЗК України охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

          Відповідно до статті 35 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється Радами та їх виконавчими і розпорядчими органами, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органами

на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони республіки, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі. Порядок здійснення державного контролю за охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів визначається цим Законом та іншим законодавством України.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” у випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель чи вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до статей 211, 212 Земельного кодексу України, статей 22, 623, 1166, 1172, 1192 Цивільного кодексу України особами, що її заподіяли.

Як передбачено ст. 211 ЗК України, громадяни та юридичні особи за самовільне зайняття земельних ділянок несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007 р. затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу.

Пунктом 3.1. наказу Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції і контролю за використанням і охороною земель від 12.09.2007 №110 “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963. встановлено, що підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення цього правопорушення, а саме:

-          акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства;

               -          протокол про адміністративне правопорушення:

-          припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства);

-          акт обстеження земельної ділянки.

Тобто, підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі або територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, є вказані документи в їх сукупності, оскільки саме такі документи можуть підтвердити факт вчинення цього правопорушення,  розмір зайнятої ділянки та період часу, протягом якого вона використовується без належних правових підстав.

Аналогічний висновок міститься в постанові Пленуму Вищого Господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. “Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин”.

Постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007 р. затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу.

Пунктом 4 вищезгаданої методики розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, для земель житлової та громадської забудови визначається за такою формулою:

Шс = Пс х (Нпз х Кн х Кк) х Кф х Кі

Де Шс - розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки;

Пс - площа самовільно зайнятої земельної ділянки, га;

Нпз - середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель житлової та громадської забудови за цільовим призначенням відповідно до групи населених пунктів за чисельністю населення, визначений у додатку 5;

Кн - коефіцієнт, що застосовується до населених пунктів обласного значення, мм. Києва та Севастополя, визначений у додатку 6;

Кк - коефіцієнт, що застосовується до населених пунктів, віднесених до курортних, визначений у додатку 7;

Кф - коефіцієнт функціонального використання земель, визначений у додатку 4 ;

Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, який дорівнює добутку коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за 2007 та наступні роки, що визначаються відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 № 783.

          Відповідно до п. 7 згаданої Методики розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, проводиться інспекціями Мінприроди або Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель Держкомзему та її територіальними підрозділами.

           Статтею 56 Закону України “Про охорону земель” передбачено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Судова колегія  погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що проаналізувавши надані прокурором та сторонами докази у їх сукупності, в тому числі акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства А246/6 від 20.04.2011 р., акт обстеження земельної ділянки № 47/6 від 21.04.2011 р., протокол про адміністративне правопорушення № 00246 від 20.04.2011 р. та припис № П246/6 від 20.04.2011 р., суд дійшов висновку про наявність підстав щодо здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки.

Крім того, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, за перерахунком суду сума шкоди, заподіяної територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття ФОП ОСОБА_6 земельної ділянки, складає 63 452,32 грн., який проведений відповідно до площі самовільно зайнятої земельної ділянки –1196,98 кв.м, на зайняття якої, в свою чергу, вказує прокурор у заяві про уточнення позовних вимог.  

Тобто, враховуючи встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача шкоди у зв’язку з самовільним зайняттям земельної ділянки площею 1196,98 кв.м, розташованої за адресою: вул.

Качалова, 6 у м. Києві у Солом’янському районі м. Києва нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню у сумі 63 452,32 грн.

         Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.       

        Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

       Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені апелянтом в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

         Враховуючи зазначене вище, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з’ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого господарського суду відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

                      Місцевим господарським судом правильно дотримані вимоги ст. 49 ГПК щодо покладення судових витрат на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

                                           П О С Т А Н О В И В :

           1.  Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6

на рішення Господарського суду м. Києва від 28.09.2011 року залишити без задоволення.

          2.   Рішення Господарського суду м. Києва від 28.09.2011 року у справі № 51/159 – без змін.

          3.   Матеріали справи № 51/159 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

06.12.11 (відправлено)