РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2011 року Справа № 7/61/2011/5003
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Дужич С.П. , суддя Юрчук М.І.
при секретарі Довгалюк О.
розглянувши апеляційну скаргу позивача на рішення господарського суду Вінницької області від 05.09.11 р. у справі № 7/61/2011/5003 (головуючий суддя Бананська О.О., судді Грабик В.В., Кожухар М.С.)
за позовом Отто Вольфф Хандельсгезельшафт мбХ
до Приватного підприємства "Автоелектроапаратура"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
- Відкрите акціонерне товариство "Київський завод гумових та латексних виробів";
- Приватне акціонерне товариство "Автобаза № 1"
про стягнення в сумі 470 000 евро заборгованості
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 (дов. б/н від 13.09.2011 р.)
від відповідача : ОСОБА_2 (дов. № 06-23/210 від 07.06.2010)
від третьої особи 1: ОСОБА_3. (дов. № 481 від 20.11.2011р.)
від третьої особи 2: ОСОБА_4 (дов. № 01/112 від 02.08.2011р.)
ВСТАНОВИВ:
Отто Вольфф Хандельсгезелльшафт мбХ (надалі–Позивач) звернувся в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (т. 1, а.с. 2-6) до Закритого акціонерного товариства "Автоелектроапаратура" (надалі - Відповідач), в якій просить стягнути з Відповідача на користь Позивача 470 000 євро заборгованості в зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем умов Контракту № 060207 в частині проведення оплати за поставлене обладнання.
Ухвалою господарського суду першої інстанції від 6 липня 2011 року (т. 2, а.с. 53-55) залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача Відкрите акціонерне товариство "Київський завод гумових та латексних виробів" (надалі –Третя особа 1) та Товариство з обмеженою відповідальністю "БМ Будмеханізація".
Ухвалою суду господарського суду Вінницької області від 21 липня 2011 року (т. 2, а.с. 117-119) залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача Приватне акціонерне товариство "Автобаза № 1" (надалі –Третя особа 2).
Ухвалою від 3 серпня 2011 року (т. 3, а.с. 146-148) виключено із складу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні Відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "БМ Будмеханізація".
Рішенням господарського суду Вінницької області від 5 вересня 2011 року № 7/61/2011/5003 (т. 4, а.с. 153-156), з підстав, вказаних у цьому рішенні, в позові відмовлено.
Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Позивач, звернувся з апеляційною скаргою (т. 5, а.с. 3-6) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Вінницької області від 5 вересня 2011 року по даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким зодовільнити позовні вимоги.
9 листопада 2011 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшло додаткові пояснення до апеляційної скарги Позивача (т. 5, а.с. 26), в якому Позивач висвітлив прохання відкласти розгляд справи до 9 грудня 2011 року для можливості отримання додаткових пояснень від DTV стосовно їх правовідносин з Позивачем, Відповідачем та перевізником, що склались в процесі передачі товару. В судовому засіданні оголошено перерву до 16 листопада 2011 року; після якої розгляд справи відкладено до 30 листопада 2011 року. Колегія суду констатує, що Позивачем за весь час розгляду апеляційної скарги по даній справі, не подано жодного доказу підтвердження доводів апеляційної скарги з урахуванням додаткового письмового пояснення.
При цьому, апеляційний господарський суд констатує факт неможливості нового відкладення розгляду спору в зв'язку із закінченням двомісячного строку розгляду даної апеляційної скарги... Водночас, жодних заяв про продовження спору апеляційному господарському суду не надходило...
Враховуючи вищевказане, приписи статей 102 Господарського процесуального кодексу України про строки перегляду справ в апеляційній інстанції, апеляційний господарський суд відхиляє дане клопотання представника Позивача.
В судовому засіданні представник Позивача підтримав доводи висвітлені в апеляційній скарзі.
7 листопада 2011 року Відповідач подав запереченні на апеляційну скаргу ( т. 5, а.с. 19-23), в якому з підстав, вказаних в цьому запереченні, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні представник Відповідача підтримав доводи висвітлені у відзиві на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні представники Третьої особи 1 та Третьої особи 2 заперечили проти позову Позивача та його апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення представників Позивача, Відповідача, Третьої особи 1 та Третьої особи 2, розглянувши матеріали та обставинами справи, апеляційну скаргу, заперечення на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 27 квітня 2007 року між Позивачем та Відповідачем укладено контракт № 060207 (т. 1, а.с. 13-19, надалі –Контракт).
Відповідно до пункту 1.1 Контракту: Позивач продає, а Відповідач купує товар на умовах FCA Дрезден у відповідності до ІНКОТЕРМС 2000, "модель машины вакуумной металлизации тип Meta 1101" компанії "VTD" (надалі –Товар), згідно додатку № 1, який є частиною даного Контракту.
Пунктом 1.2 Контракту передбачено, що: обсяг поставки товару, ціни, загальна сума контракту, а також опис і технічні характеристики товару вказані в додатках № 1-3 до даного Контракту, які являються його невід'ємною частиною.
Згідно пункту 2.2 Контракту: датою поставки вважається дата виставлення Позивачем інвойсу.
Відповідно до пункту 2.3 Контракту: поставка повинна бути схвалена органом експортного контролю Німеччини; у випадку негативного рішення згадуваного органу даний контракт анулюється.
Пунктом 3.1 Контракту передбачено, що: загальна вартість Контракту складає 470 000 Євро.
Також, у пункті 3.2 Контракту передбачено, що: ціна визначена на умовах FCA Дрезден у відповідності з Інкотермс 2000.
Крім цього, пунктом 3.3 Контракту обумовлено, що: ціна являється твердою і залишається без змін на весь строк дії даного Контракту.
Згідно пункту 5.2 Контракту: Відповідач зобов'язався здійснити платіж в безготівковому порядку за поставлений товар у відповідності з інвойсами Позивача на протязі 360 календарних днів з дати виставлення інвойса Позивачем.
Колегія суду наголошує на тому, що Позивач та Відповідач 26 червня 2007 року підписали Додаток № 1 до Контракту (т. 1, а.с. 20-24), Додаток № 2 до Контракту (т. 1, а.с. 25) та Додаток № 3 до Контракту (т. 1, а.с. 26)
Колегія апеляційного господарського суду зауважує, що 24 жовтня 2007 року Позивачем виставлено Відповідачу інвойс № 68033894 на оплату 470 000 Євро за отримане обладнання (т. 1, а.с. 29-30).
Рівненський апеляційний господарський суд наголошує на тому, що з суб'єктного складу сторін вбачається, що Позивач є нерезидентом.
Дослідивши зміст Контракту, колегія суду приходить до такого ж висновку, що і суд першої інстанції, а саме, що в його змісті відсутнє погодження між Позивачем та Відповідачем права, яке буде застосовуватись при виникненні спорів... Інших доказів з яких би суду можна було б визначити питання, яке право має застосовуватися у спірних правовідносинах, сторони суду не надали.
Відповідно до частини 2 статті 32 Закону України "Про міжнародне приватне право": у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.
В силу дії частини 3 статті 32 Закону України "Про міжнародне приватне право": якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.
Згідно статті 123 Господарського процесуального кодексу України: іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
При цьому, статтею 124 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість надана Верховною Радою України.
З огляду на усе вищеописане, та враховуючи вищевказане норми чинного законодавства України, колегія апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосовуватись норми законодавства України.
У відповідності до статті 11 Цивільного кодексу України: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Згідно статті 174 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що: зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Аналогічна норма міститься в статті 173 Господарського кодексу України, котра визначає, що: господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Дослідивши зміст оспорюваного Контракту, характер взятих на себе Позивачем та Відповідачем зобов'язань за цим Контрактом, колегія суду дійшла висновку про те, що між Позивачем та Відповідачем за цим за цим Контрактом мали виникти правовідносини які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".
В свою чергу, згідно частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України обумовлено, що: до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу дії статті 655 Цивільного кодексу України: за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 3 статті 664 Цивільного кодексу України встановлено, що: якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Колегія апеляційного господарського суду зауважує, що з змісту Контракту вбачається, що Контракт містить посилання на термін Інкотермс 2000 при визначенні умов поставки обладнання, а саме FCA Дрезден.
Колегія апеляційного господарського суду зауважує, що 1 січня 2000 року Міжнародною торговою палатою введені в дію офіційні правила Міжнародної торгової палати для тлумачення торговельних термінів Інкотермс, які полегшують ведення міжнародної торгівлі. Посилання на Інкотермс-2000 в договорі купівлі-продажу чітко визначає відповідні обов'язки сторін та зменшує ризик юридичних ускладнень.
Згідно пункту 9.2 Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року), які введені в дію з 1 січня 2000 року: "F"-терміни вимагають від продавця доставки товару для перевезення відповідно до вказівок покупця .
Термін FCA "франко-перевізник" означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Слід зазначити, що вибір місця поставки впливає на зобов'язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження. Якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, продавець не несе відповідальності за розвантаження товару.
Також, суд зауважує, що під словом "перевізник" розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту.
Якщо покупець призначає іншу особу, ніж перевізник, прийняти товар для перевезення, то продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки щодо поставки товару з моменту його передання такій особі.
Колегія суду звертає увагу на те, що в пункті А3 правил Інкотермс зазначено, що за поставкою згідно базису FCA у продавця відсутні зобов'язання щодо перевезення товару після його поставки у визначене базисом поставки місце. Проте за наявності прохання покупця або відповідної комерційної практики, у випадку, якщо покупець своєчасно не дав інших указівок, продавець вправі укласти договір перевезення на звичайних умовах за рахунок і на ризик покупця. У будь-якому випадку продавець може відмовитися від укладання такого договору. В такому разі він повинний негайно сповістити про це покупця.
Пунктом А4 правил Інкотермс визначено, що Продавець зобов'язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем або обраній продавцем у відповідності зі статтею А.3 "а", у названому місці у день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки.
Поставка вважається здійсненою: якщо названим місцем поставки є площі продавця - коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий перевізником, що призначений покупцем, чи іншою особою, що діє від імені останнього; якщо назване місце перебуває за межами площ продавця - коли товар наданий у розпорядження перевізника чи іншої особи, призначеної покупцем або обраної продавцем відповідно до статті А.3 "а", не розвантаженим з транспортного засобу продавця.
Відповідно до пункту Б3 Правил: покупець зобов'язаний за власний рахунок укласти договір перевезення товару від названого місця, окрім випадків, коли договір перевезення укладено продавцем відповідно до статті А.3 "а".
Також, відповідно до пункту Б5 цих Правил покупець зобов'язаний нести всі ризики втрати чи пошкодження товару з моменту, коли він є поставленим у відповідності до п. А4.
В силу дії пункту Б7 Правил: Покупець зобов'язаний дати продавцю достатнє повідомлення про назву особи, зазначеної в статті А.4, і, в разі необхідності, визначити вид транспорту, а також дату чи період поставки, і, в разі потреби, пункт у межах місця, де товар повинен бути доставлений перевізнику або іншій особі, зазначеній покупцем .
Враховуючи вищеописані умови FCA, колегія суду зауважує, що в Контракті покладає саме на Відповідача за договором укласти договір перевезення або надати згоду Позивачу укласти договір перевезення за рахунок Відповідача. Укладення договору перевезення без згоди Відповідача Продавцем здійснюється за рахунок і на ризик Відповідача.
Відповідно до статті 334 Цивільного кодексу України: право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором чи законом; передання майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові для відправлення, відчуженого без зобов'язання доставки.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України та частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що: одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України: боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Враховуючи докази, наявні в матеріалах справи докази та з огляду на досліджені умови Контракту, колегія суду приходить до аналогічного висновку, що і господарський суд першої інстанції, про доведення Позивачем факту поставки обладнання Відповідачу на підставі Контракту.
Рівненський апеляційний господарський суд наголошує на тому, що 9 листопада 2011 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги Позивача (т. 5, а.с. 26), в якому Позивач з підстав, висвітлених в цих поясненнях, просить відкласти розгляд справи до 9 грудня 2011 року. Колегія суду констатує, що Позивачем за весь час розгляду апеляційної скарги по даній справі, не подано жодного доказу підтвердження доводів апеляційної скарги з урахуванням додаткового письмового пояснення.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
В силу дії статті 33 Господарського процесуального кодексу України: обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України: господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищеописані норми, колегія суду приходить до висновку, що Позивачем не надано, а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції, належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт передачі Відповідачу товару на виконання саме умов Контракту.
Також, колегія апеляційного господарського суду зауважує, що Позивачем не спростовано твердження Відповідача про те, що він договору перевезення для отримання обладнання за Контрактом не укладав...
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, колегія апеляційного господарського суду констатує те, що в матеріалах справи відсутні доручення, які надав Відповідач Позивачу на укладення договору перевезення обладнання. Крім того, договір перевезення обладнання за Контрактом в матеріалах справи, теж відсутній.
Враховуючи вищевказане, Рівненський апеляційний господарський суд констатує недоведеність Позивачем факту існування даного договору перевезення в юридичній природі...
Крім того, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи (а саме: транспортну накладну від 6 листопада 2007 року (Delivery Note) [т. 1, а.с. 27]; СМR-накладну № 0006613 [т. 3, а.с. 136], Рівненський апеляційний господарський суд, констатує факт, що з даних документів не вбачається, що вони виконані на виконання умов Контракту, оскільки матеріали справи не містять доказів надання Відповідачем повідомлення Позивачу про особу, яка має здійснити перевезення обладнання, а також доказів укладення договорів перевезення між Позивачем, Відповідачем і перевізником.
Крім того, колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що Третя особа 2 заперечує факт перевезення обладнання за транспортною накладною від 6 листопада 2007 року (Delivery Note) та СМR-накладною № 0006613 з м. Дрезден, а вказує на здійснення з м. Дрезден перевезення за СМR-накладною № 0006555.
Дослідивши СМR-накладну № 0006613 (т. 3, а.с. 136), Рівненський апеляційний господарський суд, зауважує, що відправником вантажу, в цій накладній, значиться не Позивач, а інший суб'єкт господарювання - VTD VAKUUMTECHNIK DRESDEN Gmbh. При цьому вказана накладна не містить відмітки одержувача обладнання про прийняття вантажу (графа 24 СМR-накладної).
Також, дослідивши СМR-накладну № 0006555 (т. 3, а.с. 131), колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що в даній накладній, одержувачем товару значиться Третя особа 1, а не Відповідач по даній справі.
Крім того, в матеріалах справи містяться листи Державної митної служби, яка надавала інформацію з якої вбачається, що протягом 2007 року - 2011 року Відповідач не розмитнював обладнання, яке надійшло від Позивача чи VAKUUMTECHNIK DRESDEN Gmbh (а саме: листи від 30 травня 2011 року № 18/15.6-17-2915, від 22 червня 2011 року № 18/15.6-17-3425 [т. 2, а.с. 28], від 30 червня 2011 року № 12/3-3440 [т. 2, а.с. 36], від 8 липня 2011 року № 18/15.6-26-3840ДСК [т. 2, а.с. 58], від 27 липня 2011 року № 18/15.6-26-4315ДСК [т. 2, а.с. 127], від 18 серпня 2011 року № 18/15.6-26-4904ДСК [т. 4, а.с. 7]).
В той же час, з вищеописаних листів вбачається, що одержувачем продукції від Позивача були Третя особа 2 та ЗАТ "Укторгімпекс" (а.с. 58-63, т. 2).
Водночас з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що у власності Відповідача знаходиться обладнання, яке аналогічне тому, що являлось предметом Контракту. Набуття у власність вказаного обладнання Відповідачем відбулось на підставі акту передачі у власність № 5 від 3 грудня 2007 року в якості внеску до статутного фонду від Tycon Bussiness LTD, яке виступило відправником обладнання, що вбачається із ВМД наявної в матеріалах справи.
В той же час, Рівненський апеляційний господарський суд критично оцінює посилання Позивача на листування між сторонами (т. 2, а.с. 106-110), як на доказ належного виконання умов Контракту. Колегія суду констатує, що зміст вказаних листів не підтверджує факт отримання обладнання Відповідачем за Контрактом з огляду на вказане вище у даній судовій постанові...
Також, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи (а саме: лист від 30 листопада 2007 року), колегія суддів звертає увагу на те, що в зазначеному листі міститься посилання на договір № 630058.01, а адресатом значиться не Позивач, а VTD VAKUUMTECHNIK DRESDEN Gmbh; лист від 13 жовтня 2008 року адресатом значиться не Позивач, а VTD VAKUUMTECHNIK DRESDEN Gmbh; лист Позивача від 12 грудня 2008 року міститься інший номер інвойсу (68003389) ніж долучено до позовної заяви (68033894); в листі-відповіді на лист від 12 грудня 2008 року є посилання на контракт № 060207, але не вказано про те, що саме за ним отримано обладнання...
Враховуючи усе вищеописане у даній судовій постанові, колегія апеляційного господарського суду, погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що Позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували правомірність та обґрунтованість заявленого позову.
Також, з огляду на вищеописане не подання Позивачем відповідних доказів, на подання яких він вказував у поданих ним додаткових поясненнях (т. 5, а.с. 26) суд констатує факт відсутності будь-яких доказів, які б могли спростувати висновок суду першої інстанції... Водночас, з огляду на їх неподачу (з урахуванням оголошення судом перерви і подальшого відкладення розгляду справи) суд критично оцінює дане прохання Позивача, адже останній на думку колегії суду (та з огляду на вищеописане) свідомо вказував у додатковому поясненні на дату (9 грудня 2011 року), на яку суд не міг відкласти розгляд справи з огляду на те, що: двомісячний строк розгляду апеляційної скарги (який не може бути перевищений судом) закінчується 5 грудня 2011 року; Позивач за даний строк не подавав суду жодних заяв про продовження строку розгляду апеляційної скарги...
Дане, на думку колегії, апеляційний господарський суд свідчить про недобросовісне користування ним своїми процесуальними правами...
З огляду на усе вищеописане, доводи апеляційної скарги є безпідставними, необґрунтованими і недоведеними належними та допустимими доказами, а тому до уваги судом не беруться.
За таких обставин (з огляду на неподання Позивачем факту спірної поставки саме за Контрактом), колегія апеляційного господарського суду констатує неможливість задоволення позовних вимог про стягнення 470 000 Євро, на підставі договірних відносин сторін за Контрактом. Також, із урахуванням усього вищеописаного у судовій постанові, суд апеляційної інстанції констатує факт неможливості задоволення даного позову з огляду на не доведення апелянтом факту здійснення поставки обладнання Відповідачу саме Позивачем...
За таких обставин, Рівненський апеляційний господарський суд, приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача –без задоволення.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Вінницької області від 05.09.11 р. у справі №7/61/2011/5003 залишити без змін, апеляційну скаргу Отто Вольфф Хандельсгезельшафт мбХ - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Дужич С.П.
Суддя Юрчук М.І.
01-12/17213/11 17213/11