ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.12.2011 року Справа № 21/5005/11886/2011
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Білецької Л.М.–доповідача
суддів: Тищик І.В., Логвиненко А.О.
при секретарі судового засідання: Ревковій Г.О.
Прокурор у судове засідання не з"явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність №7/11-197 від 22.02.11;
від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність №б/н від 16.02.11.
розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства “Металургмаш”, м.Дніпропетровськ
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2011р.
у справі № 21/5005/11886/2011
за позовом: Дніпропетровського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ
до відповідача: публічного акціонерного товариства “Металургмаш”,
м. Дніпропетровськ
про зміну договору оренди земельної ділянки від 25.07.02р. (площею 0,5064 га)
ВСТАНОВИВ:
15.03.2011 року позивач - Дніпропетровський міжрайонний природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради звернувся з позовною заявою до відповідача Відкритого акціонерного товариства «Металургмаш» з позовною заявою про зміну договору оренди земельної ділянки від 25.07. 2002 року в порядку ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», ст. 2 ГПК України. Необхідність таких змін прокурор вбачав у тому, що з 4.06.2008 року(набрання чинності змін до Закону України «Про оренду землі»та починаючи з 1.01.2011 року (набрання чинності Податковим кодексом України ) розмір річної орендної плати за земельну ділянку, надану в оренду відповідачу, суперечить чинному законодавству. Між тим, сторонами у п. 3.1 додаткової угоди до договору, яка є невідємною частиною Договору було встановлено річну орендну плату за земельну ділянку у грошовій формі( у гривнях) у розмірі 1 відсоток від нормативної грошової оцінки та дорівнює розміру земельного податку. У той час, як ст. 288 Податкового Кодексу України передбачено, що розмір орендної плати для інших категорій земель не може бути меншим трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.
8.11.2011 року справа № 21/5005/11886/2011 (суддя Назаренко Н.Г.) розглянута судом першої інстанції повторно після скасування Вищим господарським судом України всіх судових рішень у справі, якими позовні вимоги прокуратури були задоволені, а апеляційним судом таке рішення суду першої інстанції залишено без змін ( т.1 а.с. 75, 111). Підставою для скасування всіх судових рішень став висновок Вищого господарського суду України про те, що розмір, форма і строки внесення орендної плати є суттєвими умовами договору оренди, проте п. 3 .1 вирішено питання тільки про розмір орендної плати.
Суд першої інстанції погодився з доводами прокуратури і зазначив, що зміни до договору оренди вносяться не з моменту його укладення, а на майбутнє, тобто з моменту набрання чинності судовим рішенням у даній справі. На обґрунтування такого висновку суд навів практику Верховного Суду України у цій категорії справ, а також обґрунтував його рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням національного Банку України щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9.02. 1999 року.
У апеляційній скарзі відповідач посилається на необхідність залишення позовної заяви без розгляду, оскільки в провадженні господарського суду Дніпропетровської області є справа про спір між тими ж сторонами, про той же предмет, з тих же підстав № П8/ 14471-10(8-190-10). Відповідач вважає, що суд першої інстанції порушив вимоги ст. 111-12 ГПК України в частині обов’язковості вказівок касаційної інстанції для нижчестоящих судів під час нового розгляду справи, а саме відсутності у договорі форми платежу. Судом першої інстанції не було враховано той факт, що договір оренди землі укладено 25.07.2002 року, тобто значно раніше оприлюднення нормативно-правових актів, на які посилається у своєму позові відповідач, а саме Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України №309-6 від 30.06.08 р., яким внесено зміни до Закону України «Про оренду землі», Податковий кодекс України, а тому положення даного Закону можуть бути застосовані тільки до тих правовідносин, які виникли після набрання чинності цим Законом. Просив скасувати рішення суду, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.11.11р. (у складі колегії суддів: головуючого судді Білецької Л.М. суддів: Верхогляд Т.А., Тищик І.В.) прийнято апеляційну скаргу до розгляду у судому засіданні 06.12.11р. на 10:15.
06.12.11р. винесено ухвалу про відкладення розгляду справи до 15.12.11р.
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якій зазначено, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено матеріали справи, прийнято вірне рішення у відповідності до норм чинного законодавства, доводи відповідача, в свою чергу, які зазначені в апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими. Просить залишити оскаржуване рішення –без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення
У відповідності з розпорядженням секретаря судової палати Лотоцької Л.О. від 14.12.11р. дану справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді: Білецької Л.М. суддів: Тищик І.В., Логвиненка А.О.
В судовому засіданні 15.12.2011 року оголошені вступна та резолютивна частини постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Вислухавши у судовому засіданні представників Дніпропетровської міської ради та відповідача, дослідивши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, а також застосування норм процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У відповідності до ст. 93 Земельного кодексу України «Право оренди земельної ділянки «1. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. 2. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. 3. Не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів. 4. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років. 5. Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного фонду власником земельної ділянки –на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом. 6. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). 7. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. 8. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Ст. 13 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі визначено як договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Ст. 14 цього Закону передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України. Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; та оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо. Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом. У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи ( ст. 15 Закону України «Про оренду землі»).
Щодо форми платежу і порядку внесення орендної плати, про що було зазначено у постанові Вищого господарського Суду України від 16 серпня 2011 року у цій справі, апеляційний суд відмічає, що п.3.4-3.6 Додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 28 вересня 2005 року зазначено розрахунковий рахунок орендодавця, на який має зараховуватися орендна плата, а п. 3.6 цієї Додаткової угоди передбачено вид платіжного документа- платіжне доручення або квитанція, тобто допускається як готівкова, так і безготівкова форма розрахунку. Тому суд першої інстанції правильно не скористався правом, наданим йому ст. 83 ГПК України і не визнав цей договір недійсним, оскільки відсутність цієї істотної умови могла б спричинити недійсність договору оренди.
Щодо аргументу в апеляційній скарзі про необхідність залишення позовної заяви без розгляду, апеляціний суд зазначає, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 7.06.2011 року у справі № П8/14471-10(8/190-10) (суддя Дубінін І.Ю.) прийнято зустрічну позовну заяву у спорі між тими ж сторонами, про той же предмет, і з тих же підстав, що і розглядувана справа, проте у відповідності до ст. 62 ГПК України така позовна заява не могла бути прийнята до провадження господарського суду і суддя мав відмовити у її прийнятті по п.2 ч. 1 ст. 62 ГПК України. Оскільки у цій справі позовна заява перебувала у провадженні господарського суду з 16.03.2011 року, тобто була прийнята раніше, про що суд не знав, оскільки прийняв зустрічну позовну заяву з аналогічними вимогами, то тепер є процесуальні підстави залишити без розгляду зустрічну позовну заяву як подану пізніше на підставі ст. 81 ГПК України.
Щодо інших доводів апеляційної скарги слід зазначити, що дійсно з 4.06.2008 року (набрання чинності змін до Закону України «Про оренду землі»та починаючи з 1.01.2011 року (набрання чинності Податковим кодексом України ) розмір річної орендної плати за земельну ділянку, надану в оренду відповідачу, суперечить чинному законодавству. Ст. 288 Податкового Кодексу України передбачено, що розмір орендної плати для інших категорій земель не може бути меншим трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.
У Постанові Пленуму Вищого господарського Суду України від 17 травня 2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»у п. 2.18 йдеться про те, що вирішення спорів про внесення змін до договору пов’язане із застосуванням положення ч. 1 ст. 626 ЦК України, відповідно до якої договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов’язати іншу сторону внести зміни до нього. Отже зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення змін до договору згідно з рішенням суду, а не про зобов’язання відповідача внести такі зміни до договору. У разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування в установленому законом порядку. Ст. 30 Закону України «Про оренду землі»передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. Оскільки відповідно до ст.. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, внесення змін до договору оренди землі у разі зміни ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів уповноваженим органом повинно здійснюватися з дотриманням порядку, визначеного цією статтею ГК України. У разі недосягнення згоди щодо змін умов договору оренди спір вирішується в судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. При цьому згідно з ч. 3 ст. 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов’язання змінюється або припиняється з момента набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
2.02.2011 року Дніпропетровська міська рада прийняла рішення сесії № 216/8 «Про приведення рішень міської ради та деяких проектів рішень міської ради, які погоджено виконавчим комітетом міської ради, у галузі земельних відносин, у відповідність до вимог чинного законодавства»п. 1 якого вирішила до моменту прийняття міською радою рішення про визначення розміру річної орендної плати за земельні ділянки залежно від їх функціонального призначення встановити розмір річної орендної плати за користування земельними ділянками у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному Податковим кодексом України, незалежно від мети використання.(т.1 а.а.18). 13.08.2010 року відповідачеві направлена вимога про приведення договору оренди відповідно до вимог діючого законодавства, докази направлення є в матеріалах справи(т.1 а.с. 19.20). Проте вказана вимога залишилася без відповіді і задоволення. Щодо терміну укладення договору і необхідності внесення до нього змін, то суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі зміни внесені на майбутнє, що цілковито узгоджується з вимогами ч. 3 ст. 653 ЦК України.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009р. № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 10.12.1996р. № 02-5/422 "Про судове рішення" - рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав їм правильну юридичну оцінку, прийняв законне і обґрунтоване рішення, підстави для скасування якого відсутні.
Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду, а тому її слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.11р. у справі № 21/5005/11886/2011 –залишити без змін, а апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства “Металургмаш”, м.Дніпропетровськ–без задоволення.
Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Л.М. Білецька
Суддя І.В. Тищик
Суддя А.О. Логвиненко