ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий суддя у першій інстанції: Осташ А.В.

08 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/1213/24 пров. № А/857/1608/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого судді:                                                  Бруновської Н.В.

суддів:                                                                      Хобор Р.Б, Шавеля Р.М.

за участю секретаря судового засідання:                    Юник А.А.

представника апелянта:                                        Ориник Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року   у справі № 500/1213/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до   Золотопотіцької селищної ради про визнання   протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

04.03.2024р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Золотопотіцької селищної ради, у якому просила суд:

- визнати протиправними дії щодо відмови у наданні відпустки без збереження заробітної плати відповідно до п.1 абз.1 ч.1 ст.25 Закону України "Про відпустки" як матері, що має двох і більше дітей віком до 15 років на 10 календарних днів з 03.08.2023р. - 11.08.2023р. відповідно до поданої заяви від 01.08.2023р.;

- визнати протиправними дії щодо відмови у наданні відпустки без збереження заробітної плати відповідно до п.1 абз.1 ч.1 ст.25 Закону України "Про відпустки" як матері, що має двох і більше дітей віком до 15 років на 2 календарні дні з 21.08.2023р. - 22.08.2023р. відповідно до поданої заяви від 17.08.2023р.;

- визнати протиправним та скасувати розпорядження №179-К від 22.08.2023р. "Про звільнення з роботи за прогул " на підставі п.4 ст.40 КЗпП України;

- поновити на посаді начальника Відділу освіти, культури, молоді та спорту Золотопотіцької селищної ради з 22.08.2023р.;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.08.2023р. по дату винесення рішення суду.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року позов задоволено частково.

Суд визнав протиправними дії тимчасово виконуючої обов`язки Золотопотіцького селищного голови щодо відмови в наданні ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати відповідно до п.1 абз.1 ч.1 ст.25 Закону України "Про відпустки" як матері, що має двох і більше дітей віком до 15 років на 10 календарних днів з 03.08.2023р. - 11.08.2023р. відповідно до поданої заяви від 01.08.2023р.

В задоволенні інших позовних вимог суд відмовив.

Не погодившись з цим судовим рішенням в частині відмовлених позовних вимог, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду   від 27.11.2024р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Представник апелянта, Ориник Н.С. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала з підстав у ній зазначених.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

31.01.2018р. ОСОБА_1 на підставі розпорядження селищного голови Золопотіцької селищної ради № 28-к призначена на посаду начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Золотопотіцької селищної ради, як така, що пройшла конкурс.

Згідно даних особової справи, за попереднім місцем роботи позивачу присвоєний 13 ранг 6 категорії посадової особи місцевого самоврядування та 03.10.2016р. остання прийняла Присягу посадової особи органу місцевого самоврядування.

Протягом липня-серпня 2023 року ОСОБА_1 неодноразово зверталась до т.в.о. Золотопотіцького селищного голови Дем`янчук У.Т. із заявами про надання відпусток, зокрема:

-27.07.2023р. з проханням надати щорічну основну відпустку на 14 календарних днів з 29.07.2023р. - 11.08.2023р.;

-31.07.2023р. з проханням надати додаткову соціальну відпустку як матері, яка виховує трьох дітей на 10 календарних днів з 01.08.2023р. - 10.08.2023р.;

-01.08.2023р. з проханням надати відпустку без збереження заробітної плати, як матері, яка виховує трьох дітей на 9 календарних днів з 03.08.2023р. - 11.08.2023р.;

-14.08.2023р. з проханням надати частину щорічну основної відпустку на 14 календарних днів з 15.08.2023р. - 28.08.2023р.;

- 14.08.2023р. з проханням надати додаткову соціальну відпустку як матері, яка виховує трьох дітей на 2 календарні дні з 16.08.2023р. - 25.08.2023р.;

- 17.08.2023р. з проханням надати відпустку без збереження заробітної плати, як матері, яка виховує трьох дітей на 10 календарних днів з 21.08.2023р. - 22.08.2023р.

Жодна із поданих заяв не погоджена. На частині заяв, а саме: від 27.07.2023р., 31.07.2023р., 01.08.2023р. міститься резолюція "Заперечую" та підпис, а на іншій частині заяв (від 14.08.2023р., 17.08.2023р.) містяться резолюції: "заперечую. відпустку перенесено на 15 вересня 2023 року" та підпис.

Крім того, 01.08.2023р. ОСОБА_1 зверталась до т.в.о. селищного голови Дем`янчук У.Т. із заявою про надання роз`яснень з приводу відмов у наданні відпусток. З пояснень позивача, наданих в судовому засіданні, відповіді на свою заяву вона так і не отримала.

Згідно акту від 21.08.2023р. зафіксовано відсутність позивача на робочому місці 21.08.2023р. в період з 08:00 год. до 13:00 год.

З акту від 22.08.2023р. зафіксовано відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 22.08.2023р. в період з 08:00 год до 17:15 год.

Розпорядженням т.в.о. Золотопотіцького селищного голови №179-к від 22 серпня 2023 року ОСОБА_1 - начальника Відділу освіти, культури, молоді та спорту Золотопотіцької селищної ради, звільнено з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП України та закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" через відсутність на роботі без поважних причин протягом 2 календарних днів, а саме 21.08.2023р. та 22.08.2023р.

Не погоджуючись із даним розпорядженням та діями т.в.о. Золотопотіцького селищного голови Дем`янчук У. щодо ненадання відпусток без збереження заробітної плати згідно заяв від 01.08.2023 та 17.08.2023, позивач звернулась із цим позовом до суду.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ст.43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст.1, ст.2 Закону України від 07.06.2001р. № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон України № 2493-III) служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом; посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

ст.20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України.

Права та обов`язки посадових осіб органу місцевого самоврядування регламентовані чинним Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 7 червня 2001 року № 2493-III.

Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» № 3077-IX від 02.05.2023р., на час виникнення спірних правовідносин,  та на час перегляду справи в суді апеляційної інстанції не набрав законної сили.

Вищезазначеним законом не визначено підстав для звільнення службової особи органу місцевого самоврядування за прогул та процедуру притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності за таке порушення. Таке питання на даний час врегульовано КЗпП України.

Так, ст.1 КЗпП України передбачено, що цей кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

п.4 ч.1 ст.40 КЗпП  встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

В ст.149 КЗпП встановлено порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Згідно вищезазначеної норми, встановлені наступні умови:

- до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення;

- за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення;

- при обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника;

- стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Питання надання відпусток службовим особам органу місцевого самоврядування регламентовано також КЗпП України та Законом України "Про відпустки".

Відповідно до ст.84 КЗпП України у випадках, передбачених ст.25 Закону України "Про відпустки", працівнику за його бажанням надається в обов`язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

В п.1 ч.1 ст.25 Закону України «Про відпустки» видно, що відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов`язковому порядку: матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно.

ст.1 Указу Президента України від 24.02.2022р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022р. № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан, який відповідними Указами Президента України продовжено досі.

Введення воєнного стану в Україні створює особливі умови праці і перш за все потребує від державних службовців ще більш суворіше дотримуватися виконання своїх функціональних обов`язків належним чином.

15 березня 2022 року прийнятий Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX.

Колегія суддів застосовує норми даного закону в редакції станом між 01.08.2023р. (подання першої заяви про відпустку) та 22.08.2023р. (час винесення оскаржуваного розпорядження про звільнення ОСОБА_1 )

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (ч. 1 ст. 1 цього Закону).

ч.1 ст.3  Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регулює надання відпусток на час воєнного стану.

Зокрема, ч.1 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік.

Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.

У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки. Норми ч.7 ст.79, ч.5 ст.80 КЗпП України та ч.5 ст. 11, ч.2 ст.12 Закону України "Про відпустки" у період дії воєнного стану не застосовуються.

У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури (ч.2 ст.12 цього Закону).

ч.3 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч.1 чт.26 Закону України "Про відпустки".

Стосовно ненадання відпусток без збереження заробітної плати згідно заяв від 01.08.2023р. та 17.08.2023р., колегія суддів звертає увагу на таке.

Дійсно, в мирний час, законодавець передбачив особливу поведінку роботодавця по відношенню до працівниці, яка є матір`ю двох та більше дітей віком до 15 років, де дискреційні повноваження роботодавця не діють, оскільки діють імперативні норми Закону України «Про відпустки», які вказують на обов`язок, а не право надати відпустку такій матері у зручний для неї час, в тому числі і відпустку без збереження заробітної плати.

Проте, з 24.02.2022р. по даний час на території України діє воєнний час, а в період дії воєнного стану, згідно ч.3 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надати відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку встановленого ч.1 ст.26 Закону України від 15 листопада 1996 року № 505/96-ВР «Про відпустки».

Тобто, законодавством передбачається, що в період дії воєнного стану, надання відпустки без збереження заробітної плати та без обмеження строку є правом роботодавця, але ніяк не його обов`язком.

Отже, в даному випадку т.в.о. Золотопотіцького селищного голови Дем`янчук У.Т. під час воєнного стану має право надавати відпустки без збереження заробітної плати в тому числі і матерям які виховують троє і більше дітей віком до 15 років.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи дії т.в.о. голови Золотопотіцької селищної ради Дем`янчук У.Т. щодо ненадання відпусток без збереження заробітної плати ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції наголошує, що ненадання відпустки за заявою від 01.08.2023р. є протиправними

При цьому,  відповідач не зазначив причин з яких така відпустка не надана за заявою від 01.08.2023р. в резолюції на самій заяві, та не надав відповіді на заяву ОСОБА_1 від 01.08.2023р. (щодо пояснення причин ненадання відпустки).

Не заслуговують на увагу, як на причину ненадання відпустки показання свідка ОСОБА_2 , яка пояснила, що ненадання відпустки зумовлено необхідністю підготовки навчальних закладів до нового навчального року, а також покликання на розпорядження №78-од від 14.08.2023р. "Про створення комісії для здійснення обстеження закладів освіти на предмет готовності безпечних умов перебування у закладах освіти здобувачів освіти і працівників", на наказ №80-од від 04.08.2023р. "Про проведення огляду готовності загальноосвітніх навчальних закладів дошкільної освіти до нового 2023-2024 навчального року та до роботи в осінньо-зимовий період".

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими покликання суб`єкта владних повноважень  на ч.2 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» щодо права не надавати відпустку працівнику який залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури, оскільки ОСОБА_1 не належить до такої категорії осіб.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному випадку вірними є висновки суду першої інстанції, що орган місцевого самоврядування, незважаючи на його право, не обґрунтовано та безпідставно, відмовив у наданні ОСОБА_1 у наданні відпустки без збереження заробітної плати за заявою від 01.08.2023р. на 09 календарних днів з 03.08.2023р. - 11.08.2023р.

Стосовно ненадання відпустки за заявою від 17.08.2023р. суд апеляційної інстанції зазначає про таке.

В ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 подавши заяву на відпуску від 17.08.2023р., не дочекавшись результату її вирішення, 18.08.2023р. виїхала за межі України.

В даному випадку, апеляційний суд враховує, що дії Золотопотіцької селищної ради є правомірними, оскільки т.в.о. Золотопотіцької снлищної ради Дем`янчук У.Т. на заяві позивача поставила резолюцію, зі змісту якої видно, що вона заперечує, щодо надання відпустки саме в період 21.08.2023р. - 22.08.2023р. Проте, не заперечує, щодо надання такої відпустки після 15.09.2023р.

ОСОБА_1 не заперечила тієї обставини, що її повідомлено 17.08.2023р. шляхом надіслання на "Вайбер" фотокопії її заяви з резолюцією т.в.о. селищного голови. Дана обставина також підтверджується показаннями ОСОБА_2 та письмовими поясненнями провідного спеціаліста сектору з питань персоналу та юридичного забезпечення Золотопотіцької селищної ради Головецької З.,  яка повідомляла позивачу.

В даній частині спірних правовідносин, колегія суддів також враховує ту обставину, що ОСОБА_1 як начальник відділу освіти, молоді та спору в силу свої функціональних обов`язків зобов`язана вживати заходів для належної організації навчальних закладів Золотопотіцької селищної громади перед навчальним роком.

Тобто, в даному випадку т.в.о. голови селищної ради ОСОБА_2 , користуючись своїм правом надавати чи не надавати відпустку ОСОБА_1 , діяла обґрунтовано, а тому позовні вимоги, в частині визнання протиправними дій щодо ненадання відпустки позивачу згідно заяви від 17.08.2023р. на 2 календарні дні з 21.08.2023р. - 22.08.2023р., не підлягають до задоволення.

Стосовно звільнення позивач із займаної посади, зокрема Розпорядження Золотопотіцької селищної ради № 179-К від 2208.2023р. «Про звільнення з роботи за прогул ОСОБА_1 » на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України, суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на таке.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом).

Законодавством не визначено перелік поважних причин відсутності на роботі, тому, вирішуючи це питання щодо працівника на роботі, звільненого за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази із числа передбачених відповідними процесуальними кодексами, у даному випадку КАС України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають вину працівника.

Разом із цим, відповідно до сталої судової практики у такій категорії спорів, причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази (постанови Верховного Суду від 22 грудня 2023 року у справі № 756/8875/21, від 27 листопада 2023 року у справі № 486/78/23, від 05 жовтня 2023 року у справі № 671/2022/22, від 20 вересня 2023 року у справі № 309/399/22.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. При цьому власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2024 року у справі № 683/1745/22.

Апелянт поважність причин відсутності на робочому місці 21.08.2023р. та 22.08.2023р., обґрунтовує протиправністю дій т.в.о. голови селищної ради Дем`янчук У.Т, щодо ненадання відпустки.

Разом з тим,  суд апеляційної інстанції наголошує, що така причина не свідчить про поважність причин відсутності на роботі, оскільки суд встановив, що дії керівника Золотопотіцької селищної ради Дем`янчук У.Т щодо ненадання відпустки за заявою позивача від 17.08.2023р. є правомірними та обґрунтованими. Відповідно не набувши права на відпустку дії ОСОБА_1 повністю підпадають під прогул, оскільки вона не заперечує факту відсутності на робочому місці 22.08.2023р. та 23.08.2023р.

Щодо покликань апелянта на правові позиції Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 08.06.2021р. у справі №487/8206/18, апеляційний суд зазначає, що вони не є релевантними до даних правовідносин з кількох причин:

- у даній справі мова йде про надання відпустки без збереження заробітної плати, а у справі №487/8206/18 про надання відпустки матері по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку;

- у даній справі спірними є правовідносини, з приводу проходження публічної служби (служби в органах місцевого самоврядування), у справі №487/8206/18 - цивільно-правові відносини між роботодавцем та найманим працівником;

- найголовніше: у справі №487/8206/18 здійснювалось застосування Закону України "Про відпустки" в мирний час без урахування вимог Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що є правозастосовним до розгляду даної справи.

Отже, позов в частині вимог щодо визнання протиправним та скасування розпорядження Золотопотіцької селищної ради №179-К від 22.08.2023р. "Про звільнення з роботи за прогул Демах Анастасії " на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, та похідні вимоги в частині поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають до задоволення.

ст.6 КАС України та ст.17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до п.30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно п.29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, ст.6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Хоча, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10 лютого 2010 року).

В п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень  видно, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

З огляду на наведене апеляційний суд надав правову оцінку визначальним доводам апеляційної скарги. Суд зауважує, що не надання оцінки іншим доводам сторін жодним чином не відобразилось на повноті та об`єктивності дослідження судом обставин справи та не вплинуло на результат апеляційного розгляду.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні решти позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно п.1 ч.1 ст.315, ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 48, 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1  - залишити без задоволення, а Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року   у справі № 500/1213/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді Р. Б. Хобор

Р. М. Шавель

Повне судове рішення складено 15.04.2025р.