Справа № 552/7578/24

Провадження № 4-с/761/58/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Путря Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Києві скаргу стягувача ТОВ «Брайт Інвестмент» на дії Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, боржник ОСОБА_1 , у виконавчому провадженні №46411217,

в с т а н о в и в:

В грудні 2024 р. до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла скарга стягувача ТОВ «Брайт Інвестмент» на дії Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, боржник ОСОБА_1 , у виконавчому провадженні №46411217, якій стягувач просив визнати дії заступника начальника Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шматченко Л.О. неправомірними, постанову від 14.06.2022 р. про закінчення виконавчого провадження №46411217 скасувати, зобов`язати заступника начальника Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шматченко Л.О. продовжити проводити подальші виконавчі дії щодо боржника та провести перерахунок залишку заборгованості з урахуванням норм чинного законодавства за офіційним курсом НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу.

Скарга мотивована тим, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21.06.2010 року у справі № 2-8358/10 задоволено позов Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Розірвано кредитний договір №440/11/08-А від 14.02.2008 року укладений між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та стягнуто із ОСОБА_1 та із ОСОБА_2 солідарно на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра», суму боргу за кредитним договором №440/11/08-А від 14.02.2008 р. в розмірі 9012,62 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 68130,22, а також понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 681,30 грн. та витрати по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн.

Ухвалою суду від 25.01.2022 р. замінено стягувача Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Надра» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» у виконавчому проваджені № 46411217 з примусового виконання виконавчого листа №2-8358/10, що видав Шевченківський районний суд м. Києва про стягнення солідарно із ОСОБА_1 та із ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра», суму боргу за кредитним договором №440/11/08-А від 14.02.2008 р. в розмірі 9012,62 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 68130,22, а також понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 681,30 грн. та витрати по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн., щодо боржника: ОСОБА_1 .

22.02.2022 р. на адресу відділу ДВС була направлена заява про заміну стягувача разом з ухвалою суду від 25.01.2022 р., в якій було прохання направити на адресу стягувача постанову про відкриття виконавчого провадження з ідентифікатором доступу.

Не отримавши вказаної постанови стягувач повторно звернувся до відділу ДВС з запитом та 22.10.2024 р. після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження з ідентифікатором доступу сторін дізнався про винесення 14.06.2022 р. постанови про закінчення виконавчого провадження №46411217 на підставі п.9 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Стягувач вважає, що постанова про закінчення виконавчого провадження є передчасною, оскільки за рішенням суду сума боргу визначена в іноземній валюті з відображенням її еквіваленту у гривнях станом на 21.06.2010 р. Заступник начальника Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шматченко Л.О. не врахувала, що стягувачу має бути перерахована вказана в резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Так, на користь ТОВ «Брайт Інвестмент» було перераховано 21999,76 грн, а на користь первісного стягувача - 46931,76 грн.

Оскільки рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21.06.2010 року у справі № 2-8358/10 не виконане боржником в повному обсязі, стягувач звернувся до суду з даною скаргою.

Ухвалою судді від 06.01.2025 р. поновлено стягувачу ТОВ «Брайт Інвестмент» строк на подання скарги на дії Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, боржник ОСОБА_1 , у виконавчому провадженні №46411217, прийнято скаргу до розгляду.

В судове засідання учасники не з`явились, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі.

Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду. (ч. 2 ст. 450 ЦПК України).

Зважаючи на строки розгляду скарги передбачені ст. 450 Цивільним процесуальним кодексом України та на належність повідомлення заінтересованих осіб про дату та час розгляду скарги, суд вважає за можливе розглянути скаргу за наявними доказами в матеріалах справи.

Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання. Стаття 18 ЦПК України передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно ч. 1 до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21.06.2010 року у справі № 2-8358/10 задоволено позов Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Розірвано кредитний договір №440/11/08-А від 14.02.2008 року укладений між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та стягнуто із ОСОБА_1 та із ОСОБА_2 солідарно на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра», суму боргу за кредитним договором №440/11/08-А від 14.02.2008 р. в розмірі 9012,62 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 68130,22, а також понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 681,30 грн. та витрати по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн.

11.02.2013 р. було видано виконавчий лист щодо божника ОСОБА_1 .

06.12.2015 р. відкрито виконавче провадження №46411217 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» заборгованості.

Ухвалою суду від 25.01.2022 р. замінено стягувача Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Надра» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» у виконавчому проваджені № 46411217 з примусового виконання виконавчого листа №2-8358/10, що видав Шевченківський районний суд м. Києва про стягнення солідарно із ОСОБА_1 та із ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра», суму боргу за кредитним договором №440/11/08-А від 14.02.2008 р. в розмірі 9012,62 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 68130,22, а також понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 681,30 грн. та витрати по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн., щодо боржника: ОСОБА_1 .

15.02.2022 р. заступником начальника Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шматченко Л.О. винесено постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних та замінено стягувача на Товариство з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ»

Згідно платіжних доручень на користь ТОВ «Брайт Інвестмент» у виконавчому провадженні було стягнуто з боржника ОСОБА_1 21999,76 грн, а на користь первісного стягувача Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» - 46931,76 грн.

Відтак, в загальному розмірі з боржника ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження № 46411217 було стягнуто 68931,52 грн.

14.06.2022 р. заступником начальника Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шматченко Л.О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки рішення виконано в повному обсязі, виконавчий збір та витрати ВП сплачено.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Статтею 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Згідно статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, згідно з якою грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року N 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

Частиною 3 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14 зроблено правовий висновок про те, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.

Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні (Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16).

Із рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21.06.2010 року у справі № 2-8358/10 вбачається, що стягнуто із ОСОБА_1 та із ОСОБА_2 солідарно на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра», суму боргу за кредитним договором №440/11/08-А від 14.02.2008 р. в розмірі 9012,62 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 68130,22, а також понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 681,30 грн. та витрати по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн.

Тобто, суд ухвалюючи рішення у справі № 2-8358/10 визначив суму заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з боржників у солідарному порядку в іноземній валюті із зазначенням його еквіваленту в національній валюті, а також окремо судовий збір та витрати на ІТЗ у національній валюті

Отже, у зв`язку з ухваленням судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті, стягувачу має бути перерахована сума саме в іноземній валюті, визначена судовим рішенням, а у боржника існує обов`язок виконати зобов`язання саме в іноземній валюті (доларах США), а не у національній валюті України гривні.

Між тим, в рамках виконавчого провадження № 46411217 було фактично стягнуто з боржника 68931,52 грн., тобто еквівалент боргу станом на час розгляду справи, що не узгоджується з вищевказаними приписами законодавства України.

Відтак, приймаючи постанову про закінчення виконавчого провадження, заступник начальника Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шматченко Л.О. не виконала вимоги статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки між стягувачем та боржником існувало грошове зобов`язання в іноземній валюті і заборгованість за кредитним договором стягнута судом в іноземній валюті.

Даних про повне погашення боргу матеріали справи не містять.

За змістом ч. 2, 3 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, про необхідність визнання неправомірним дій заступника начальника Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шматченко Л.О. щодо закінчення виконавчого провадження №46411217 із примусового виконання виконавчого листа №2-8656/10 від 11.02.2013 р. щодо боржника ОСОБА_1 та скасування постанови заступника начальника Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шматченко Л.О. від 14.06.2022 р. про закінчення виконавчого провадження №46411217 із примусового виконання виконавчого листа №2-8656/10 від 11.02.2013 р. щодо боржника ОСОБА_1 .

Щодо вимог заявника про зобов`язання заступника начальника Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шматченко Л.О. продовжити проводити подальші виконавчі дії щодо боржника та провести перерахунок залишку заборгованості з урахуванням норм чинного законодавства за офіційним курсом НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу, варто зазначити наступне.

За умовами ст.451 ЦПК України та у відповідності до загальних положень Закону України «Про виконавче провадження» прийняття відповідних рішень та винесення процесуальних документів державним виконавцем є виключно його дискреційними повноваженнями, у проведення яких суд втручатись не вправі. Так, суд у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця державної виконавчої служби або приватного виконавця зобов"язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника, але при цьому не вправі зобов`язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом України можуть здійснюватися тільки державним виконавцем державної виконавчої служби або приватним виконавцем.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради від 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеної у справах «Класс та інші проти Німеччини» від 6 вересня 1978 року, «Фадєєва проти Росії» від 09 червня 2005 року, «Кумпене і Мазере проти Румунії» від 17 грудня 2004 року, завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, а тому суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 18 березня 2014 року у справі № 21-11а14 та від 21 травня 2013 року у справі № 21-87а13, та Верховного Суду у справі № 766/1637/21 від 29 вересня 2021 року.

На думку суду, повноваження державного виконавця щодо проведення подальших виконавчих дій щодо боржника та проведення перерахунку залишку заборгованості за своєю правовою природою є дискреційними та відносяться до виключної компетенції органів виконавчої служби, а тому, суд не вправі покладати на себе функції інших органів державної влади, та втручатися в делеговані повноваження.

З огляду на викладене, скарга в цій частині задоволення не підлягає.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу варто зазначити наступне.

Чинне законодавство не містить заборони на користування професійною правничою допомогою учасниками справи під час звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного (приватного) виконавця. Відсутні подібні обмеження щодо використання правничої допомоги і суб`єктами оскарження.

Згідно зі статтею 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Отже, відшкодування судових витрат має відбуватись на будь-якій стадії судового провадження, зокрема і на стадії судового контролю за виконанням судових рішень.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 921/357/20, до закінчення розгляду якої було зупинено розгляд заяви ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" про покладення на Відділ ДВС судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 14/161-09.

П. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В той же час, ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За умовами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження витрат на правничу допомогу заявником надано договір №01/05-23 від 01.05.2023 р., додаток №1 від 01.05.2023 р. з переліком та вартістю послуг, акт про надання правової допомоги №1803/25 від 18.03.2025 р., за яким вартість послуг адвоката складає 16000,00 грн, з яких: ознайомлення з матеріалами справи за наданим пакетом документів, аналіз, ознайомлення з судовою практикою, визначення перспективи справи - 3 год. 4500,00 грн, складення скарги - 1500,00 грн, гонорар за прийняття рішення на користь клієнта - 10000,00 грн.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Таким чином матеріалами справи підтверджено, що представником заявника були надані належні та допустимі докази на підтвердження заявленого розміру витрат, пов`язаних з правовою допомогою, співмірності обсягу послуг, наданих адвокатом.

Згідно ч.5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідачем не подано.

В постанові Верховного Суду від 22.11.2019 р. у справі №910/906/18 зазначено, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших».

Між тим, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.3,4,5 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої увалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч.3,4,5 ст.141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно сказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. ( правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 11 листопада 2021 року у справі № 873/137/21).

У постановах Верховного Суду від 7 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 8 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи складність справи та об"єм виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), беручи до уваги те, що скаргу задоволено частково (задоволено дві з трьох вимог), суд вважає можливим стягнути з Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ТОВ «Брайт Інвестмент» 10666,67 грн витрат на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог. В задоволенні іншої частини вимог слід, - відмовити.

Керуючись ст. ст. 10, 258-261, 268, 352-354, 447, 450, 451 ЦПК України, Конституції України; Законом України «Про виконавче провадження», суд, -

У х в а л и в :

Скаргу стягувача ТОВ «Брайт Інвестмент» на дії Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, боржник ОСОБА_1 , у виконавчому провадженні №46411217, - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії заступника начальника Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шматченко Л.О. щодо закінчення виконавчого провадження №46411217 із примусового виконання виконавчого листа №2-8656/10 від 11.02.2013 р. щодо боржника ОСОБА_1 .

Скасувати постанову заступника начальника Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шматченко Л.О. від 14.06.2022 р. про закінчення виконавчого провадження №46411217 із примусового виконання виконавчого листа №2-8656/10 від 11.02.2013 р. щодо боржника ОСОБА_1 .

В задоволенні іншої частини вимог скарги, - відмовити.

Стягнути з Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код 34962532, м. Полтава, вул. Української Повстанської Армії, 29) на користь ТОВ «Брайт Інвестмент» (код 43115064, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, 54, оф. 402) витрати на правничу допомогу 10666,67 грн

Ухвалу суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги, протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення.

Суддя: А.А.Осаулов