ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
місто Київ
12 березня 2011 року Справа №2а-9927/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
судді: Пісоцької О.В.,
за участю секретаря
судового засіданні Кожокара М.Ю.,
розглянувши у приміщенні суду у місті Києві у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою Музею історико-архітектурної пам’ятки «Київська фортеця»
доКонтрольно-ревізійного управління в місті Києві
провизнання протиправною та скасування вимоги в частині,
ВСТАНОВИВ:
Музей історико-архітектурної пам’ятки «Київська фортеця»(далі –Музей «Київська фортеця», позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Контрольно-ревізійного управління в місті Києві (далі –КРУ в місті Києві, відповідач), в якій, з урахуванням уточнень від 07 жовтня 2010 року, просить:
- визнати нечинними окремі положення акту №04-30/197 КРУ в місті Києві ревізії фінансово-господарської діяльності Музею за період з 01 березня 2007 року по 01 листопада 2009 року, а саме, - що кореспондуються з п.п. 2, 5, 7, 9 –11, 13 вимоги відповідача від 14 квітня 2010 року №26-04-14-14/2209;
- визнати протиправною та скасувати вимогу КРУ в місті Києві від 14 квітня 2010 року №26-04-14-14/2209 в частині п.п. 2, 5, 6, 7, 9 –11, 13.
У судовому засіданні повноважні представники позивача позовні вимоги просили задовольнити, обґрунтовуючи їх тим, що під час проведення перевірки відповідачем не встановлено винну у виявлених порушеннях особу, що суперечить вимогам законодавства, яке врегульовує порядок діяльності контрольно-ревізійної служби в Україні.
Звертали увагу суду на помилковість висновків відповідача щодо нецільового використання позивачем коштів загального бюджету міста Києва, порушення законодавства про оплату праці.
Представники зауважували, що факт «витрати коштів загального фонду бюджету»відповідачем не встановлений. Премії працівникам виплачувались лише в межах фонду економії заробітної плати, що контролювалося відділенням Державного казначейства України на предмет відповідності кошторису і планам асигнувань, які не порушувались і не перевищувались.
Крім того, постановою Апеляційного суду міста Києва закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, чим фактично підтверджено відсутність з боку позивача порушень пункту першого статті 2 Закону України «Про державну закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 року №1490-ІІІ.
Вказували на порушення КРУ в місті Києві стандарту державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна-7, оскільки ревізійна група мала у своєму складі двох посадових осіб, які раніше приймали участь у проведенні перевірки Музею «Київська фортеця».
Отже, представники Музею «Київська фортеця»вважають, що висновки, викладені в акті перевірки, є протиправними, а тому останній підлягає визнанню нечинним, а складена на його підставі вимога в певних частинах - скасуванню.
Повноважний представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. Зазначав про дотримання КРУ в місті Києві порядку та строків проведення ревізії. Просив суд закрити провадження в частині вимог позивача про визнання нечинними окремих положень акту перевірки, оскільки останній не встановлює, змінює чи припиняє будь-які правовідносини, а тому позов в цій частині не може розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Вказував на порушення позивачем ряду нормативних актів у сфері бюджетного та трудового законодавства, що стало підставою для винесення вимоги про результати ревізії та вжиття заходів щодо усунення встановлених порушень.
Ухвалою суду від 12 березня 2011 року закрито провадження у справі №2а-9927/10/2670 за позовом Музею історико-архітектурної пам’ятки «Київська фортеця»до Контрольно-ревізійного управління в місті Києві в частині вимог про визнання нечинними окремих положень акту відповідача від 27 лютого 2010 року №04-30/197.
Згідно з частиною третьою статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 12 березня 2011 року о 11год. 29хв. у відкритому судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови про часткове задоволення позову.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов наступних висновків.
Приписи частини другої статті 19 Конституції України визначають, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначає Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»від 26 січня 1993 року №2939-XII (далі –Закон №2939-ХІІ).
Відповідно до статті 2 Закону №2939-ХІІ головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Пунктом сьомим статті 10 вказаного закону Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право, зокрема, пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідальними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання визначає Порядок проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 (далі –Порядок №550).
Відповідно до пункту 35 Порядку №550 результати ревізії оформляються актом, який складається на паперовому носії державною мовою і повинен мати наскрізну нумерацію сторінок.
Приписи пункту 45 Порядку №550 визначають, що у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи служби, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому.
Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом служби у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акту ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування (пункт 46 Порядку №550).
З матеріалів справи вбачається, що КРУ в місті Києві на підставі акту ревізії фінансово-господарської діяльності Музею історико-архітектурної пам’ятки «Київська фортеця»за період з 01 березня 2007 року по 01 листопада 2009 року від 27 лютого 2010 року №04-30/197 (далі –акт №04-30/197) пред’явило директору Музею вимогу про результати ревізії та вжиття заходів по усуненню порушень від 14 квітня 2010 року №26-04-14-14/2209 (далі –вимога №26-04-14-14/2209). Тобто, відповідачем під час прийняття вимоги №26-04-14-14/2209 дотримано положення Закону №2939-ХІІ та Порядку №550.
Оцінюючи обставини, на які посилається позивач як на підстави для скасування пункту другого вимоги №26-04-14-14/2209 щодо зменшення бюджетних асигнувань на суму використаних не за цільовим призначенням коштів в розмірі 70400грн. 00коп., суд зазначає наступне.
Засади бюджетної системи України, її структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства на момент виникнення спірних правовідносин визначалися Бюджетним кодексом України 21 червня 2001 року №2542-III.
Згідно з пунктом восьмим частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України бюджетна система України ґрунтується, зокрема, на принципі цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.
Частиною шостою статті 78 Бюджетного кодексу України визначено, що виконання місцевих бюджетів за видатками здійснюється за процедурою, визначеною статтею 51 цього Кодексу.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України стадією виконання Державного бюджету України за видатками визнається, зокрема, затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів.
Згідно з пунктом п’ятим Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228, установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, а вищим навчальним закладам та науковим установам також за наявності затверджених планів використання бюджетних коштів і помісячних планів використання бюджетних коштів.
Установи мають право брати бюджетні зобов'язання, витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду, а вищі навчальні заклади та наукові установи також установлених затвердженими планами використання бюджетних коштів і помісячними планами використання бюджетних коштів.
Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або в майбутньому.
Отже, чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством передбачалося обов’язкове документальне підтвердження використання бюджетних коштів. Крім того, Бюджетним кодексом України передбачено принцип цільового використання коштів, а тому видатки мають здійснюватися лише виходячи з зазначеного принципу.
Згідно з висновками акту №04-30/197 та позицією відповідача, між позивачем та фізичними особами укладалися строкові трудові угоди, результати виконання робіт за якими оформлювалися актом здавання-приймання виконаних робіт, що призвело до нецільового використання Музеєм коштів у розмірі 70100грн. 00коп.
Зазначені висновки суд оцінює критично з огляду на таке.
Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 23 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Зі змісту наведених вище норм випливає, що Кодекс законів про працю ототожнює поняття трудового договору і трудової угоди, а також закріплює можливість укладання трудової угоди на певний строк або на час виконання певних робіт. Отже, за своєю суттю строкова трудова угода є видом трудового договору, за яким власник або уповноважений ним орган (Музей «Київська фортеця») зобов’язаний виплачувати заробітну плату (частина перша статті 21 Кодексу законів про працю України).
Таким чином, проведення виплат позивачем за строковими трудовими угодами за КЕКВ 1110 «Оплата праці працівників бюджетних установ»та КЕКВ 1120 «Нарахування на заробітну плату»відповідають положенням Бюджетного кодексу України, Кодексу законів про працю України, Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228.
Стосовно правомірності прийняття абзацу другого пункту другого вимоги №26-04-14-14/2209 щодо зазначення порушень в частині нецільового використання коштів спеціального фонду бюджету міста Києва на загальну суму 300грн. 00коп. та порядку їх усунення, судом зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вбачається з поданого відповідачем заперечення проти позову від 12 січня 2011 року, КРУ в місті Києві зазначає про порушення позивачем принципу цільового використання бюджетних коштів, водночас суб’єктом владних повноважень не подано документів та інших доказів, які б підтверджували протиправне використання Музеєм коштів.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування пункту другого вимоги №26-04-14-14/2209.
Досліджуючи пункт п’ятий вимоги №26-04-14-14/2209 суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 10 Кодексу законів про працю України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Аналогічне визначення містить стаття 1 Закону України «Про колективні договори і угоди»від 01 липня 1993 року №3356-XII.
Підпунктом «а»підпункту третього пункту другого Наказу Міністерства культури і туризму України «Про впорядкування умов оплати праці працівників культури на основі Єдиної тарифної сітки»від 18 жовтня 2005 року №745 (далі –Наказ №745) встановлено надбавки працівникам у розмірі до 50 відсотків посадового окладу (ставки заробітної плати, тарифної ставки): за високі досягнення у праці; за виконання особливо важливої роботи (на строк її виконання); за складність, напруженість у роботі.
Згідно з частиною другою статті 13 Кодексу законів про працю України колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
Додаток №2 (Положення про доплати та надбавки) (далі –Додаток №2) до Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом Музею «Київська фортеця»на 2006-2008 роки, схваленого загальними зборами трудового колективу Музею 27 грудня 2005 року та зареєстрованого ЦПСЗН Печерської районної в місті Києві державної адміністрації за №36 від 26 січня 2006 року (далі –Колективний договір на 2006-2008 роки), надбавки працівникам встановлюються за високу професійну майстерність без зазначення розміру такої надбавки.
До Додатку №2 було внесено зміни відповідно до Наказу Міністерства культури і туризму України №745, якими встановлено необхідність читання «за складність, напруженість у праці»замість «за високу професійну майстерність».
Таким чином, позивачем було приведено положення колективного договору у відповідність до чинного законодавства, що, в свою чергу, не виключає правомірність нарахування надбавки за високу професійну майстерність. Отже, висновки відповідача, викладені у пункті п’ятому вимоги №26-04-14-14/2209, є помилковими, а тому позовні вимоги Музею «Київська фортеця»щодо його скасування підлягають задоволенню.
Перевіряючи наявність правових підстав прийняття пункту шостого вимоги №26-04-14-14/2209 суд зазначає про таке.
Так, пунктом 3 Наказу №745 вирішено надати право керівникам місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, при яких створені централізовані бухгалтерії, керівникам бюджетних установ, закладів та організацій культури в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах: а) установлювати працівникам цих установ, закладів та організацій конкретні розміри посадових окладів та доплат і надбавок до них; б) надавати працівникам матеріальну допомогу, у тому числі на оздоровлення, у сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік, крім матеріальної допомоги на поховання; в) затверджувати порядок і розміри преміювання працівників відповідно до їх особистого внеску в загальні результати роботи в межах коштів на оплату праці.
Преміювання керівників установ, закладів та організацій культури, їх заступників, установлення їм надбавок та доплат до посадових окладів, надання матеріальної допомоги здійснюються за рішенням органу вищого рівня у межах наявних коштів на оплату праці.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про оплату праці»від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі –Закон №108/95-ВР) організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на державному рівні; галузевих, регіональних угод; колективних договорів; трудових договорів.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач наказом від 09 листопада 2009 року №102-К відмінив з 01 листопада 2009 року наказ від 30 вересня 2002 року №48-К, яким визначався порядок преміювання співробітників. Проте, положення Наказу №745 набрали чинності з 01 вересня 2005 року (пункт 9 Наказу №745). Таким чином, з вказаної дати порядок преміювання керівників установ, закладів та організацій культури, їх заступників, установлення їм надбавок та доплат до посадових окладів визначається Наказом №745.
Оскільки нарахування премій керівному складу працівників Музею «Київська фортеця»у період з 01 січня 2008 року по 01 листопада 2009 року здійснювалось на підставі наказу від 30 вересня 2002 року №48-К, тобто - без урахування приписів Наказу №745, суд вважає, що в частині оскарження пункту шостого вимоги №26-04-14-14/2209 позов є безпідставним та необґрунтованим.
Надаючи оцінку пункту сьомому вимоги №26-04-14-14/2209 щодо нарахування та виплати премій працівникам, які працюють на умовах сумісництва, внаслідок чого в період з 01 січня 2008 року по 01 листопада 2009 року здійснено безпідставні витрати коштів загального фонду бюджету міста Києва на загальну суму 34000грн. 00коп., суд керувався наступним.
Відповідно до статті 102№ Кодексу законів про працю України працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Аналогічне положення містить стаття 19 Закону №108/95-ВР.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону праці»від 14 жовтня 1992 року №2694-ХІІ працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
Вищезгаданий Закон, як і трудове законодавство в цілому, не розмежовує поняття працівника та працівника на умовах сумісництва в контексті права на отримання додаткової заробітної плати.
Зазначену позицію також висловлює Міністерство праці та соціальної політики України в листі від 05 березня 2010 року №221/13/84-10.
Крім того, згідно зі статтею 2№ Кодексу законів про працю України Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
Отже, оскільки чинне законодавство про працю не містить жодних обмежень щодо виплати премій працівникам, що працюють на умовах сумісництва, тому суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправним та скасування пункту сьомого вимоги №26-04-14-14/2209.
Стосовно визначеної пунктом 9 вимоги №26-04-14-14/2209 необхідності повернення позивачем до загального фонду бюджету міста Києва коштів у розмірі 1022грн. 50коп., суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як було встановлено в ході ревізії та зафіксовано в акті від 27 лютого 2010 року №04-30/197 (аркуш акту №35-36), між позивачем та ОСОБА_5 укладалися угоди на виконання робіт, предметом яких було ведення контролю за розрахунками договірних цін нагромадження об’ємів виконаних робіт щомісячно та консультація з ремонтно-будівельних робіт (трудові угоди №2 від 03 січня 2007 року, №3 від 03 січня 2008 року, №11 від 01 квітня 2008 року, №2 від 02 січня 2009 року, №8 від 02 квітня 2009 року).
Пунктом восьмим частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетна система ґрунтується, зокрема, на принципі цільового використання бюджетних коштів –бюджетні кошти використовуються лише на цілі, визначені бюджетними призначеннями.
Водночас, з усних та письмових пояснень позивача та відповідача вбачається, що штатним розписом не передбачалося такої посади, а тому відсутні підстави вважати, що відбулося цільове використання бюджетних коштів.
Разом з тим, згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В ході аналізу поданих сторонами документів і матеріалів, суд дійшов висновків про відсутність належних доказів щодо дослідження та підтвердження з боку КРУ в місті Києві факту нецільового використання позивачем коштів у розмірі 1022грн. 50коп., а тому вважає за необхідне скасувати пункт дев’ятий вимоги №26-04-14-14/2209.
Оцінюючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування пункту десятого вимоги №26-04-14-14/2209, яким визначено, що в порушення вимог пункту 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року №996-XIV, нарахування та виплату винагороди по укладених строкових трудових угодах здійснено щомісячно в розмірі вартості наданих робіт (послуг) згідно з угодами визначеної на відповідний період, судом враховано наступне.
Позивачем протягом 2007-2009 років були укладені трудові угоди, в яких визначено та узгоджено, зокрема, оплату праці працівників без зазначення терміну, за який вона виплачується.
Водночас, при складанні вказаних угод були допущені помилки, а саме: не вказаного, за який самий період повинна була здійснюватися оплата праці. Музей «Київська фортеця», пунктом 3 наказу від 20 листопада 2009 року №108-К (далі –наказ №108-К) вніс зміни до вказаних трудових угод, в яких вказав, що винагорода за виконані роботи передбачала здійснення щомісячних виплат.
Відповідно до частини четвертої статті 97 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Оскільки зміст наказу №108-К спрямований не на зміну трудових угод, а на виправлення допущених при їх укладанні помилок і не погіршує умови відповідних виплат, тому зазначений десятий пункт вимоги №26-04-14-14/2209 є необґрунтованим та підлягає скасуванню.
Досліджуючи наявність підстав винесення відповідачем пункту одинадцятого вимоги №26-04-14-14/2209, в якому зазначено, що в порушення вимог чинного законодавства та колективного договору у період з 01 березня 2007 року по 01 листопада 2009 року здійснювалось нарахування та виплата премій фізичним особам, які надавали послуги (виконували роботи) відповідно до укладених строкових трудових угод, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як встановлено вище, вказані строкові трудові угоди у розумінні статей 21, 23 Кодексу законів про працю України є трудовими договорами, а отже фізичні особи, з якими вони були укладені, є працівниками Музею «Київська фортеця», що наділяє останніх правом на отримання премій, матеріальної, грошової допомоги тощо.
Відповідно до статті 97 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може проваджуватися за результатами індивідуальних і колективних робіт.
Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Згідно з підпунктом 4 пункту 5 Колективного договору на 2006-2008 роки адміністрація зобов’язується здійснювати преміювання працівників Музею «Київська фортеця»згідно з Положенням про преміювання (Додаток №3 до Колективного договору).
Пунктом 1 Положення про преміювання працівників пам’ятки –Музею «Київська фортеця»та надання матеріальної допомоги визначено, що преміювання проводиться по фактичним результатам роботи відповідного структурного підрозділу та вкладу кожного співробітника в досягнення цих результатів за показниками: культурного обслуговування населення; якщо немає порушень трудової і виконавчої дисципліни; за проявлену ініціативу.
Крім того, підпунктом 5 пункту 5 Колективного договору на 2006-2008 роки установлено умови і розміри оплати праці працівникам, що наймаються на роботу за трудовою угодою згідно з положеннями, визначеними цим колективним договором.
Отже, і приписами чинного законодавства про працю, і положеннями Колективного договору на 2006-2008 року визначено, що всі працівники незалежно від виду укладеного трудового договору, мають право на отримання премій, а тому суд дійшов висновку, що оскаржуваний одинадцятий пункт вимоги №26-04-14-14/2209 є протиправним та підлягає скасуванню.
Здійснюючи правову оцінку пункту тринадцятого вимоги №26-04-14-14/2209, яким визначаються порушення позивачем Закону України «Про державну закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», суд зазначає таке.
Правові та економічні засади здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів на момент виникнення спірних правовідносин встановлював Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»від 22 лютого 2000 року N1490-III (далі –Закон №1490-ІІІ).
Частина перша статті 2 вказаного Закону визначає, що цей Закон застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмету закупівлі для товару (товарів), послуги (послуг) становить або перевищує 20 тисяч гривень, а для робіт - 50 тисяч гривень.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Печерського районного суду міста Києва від 07 травня 2010 року, якою ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 164-14 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 07 липня 2010 року у справі №33-1032/10, ухвалену за апеляційною скаргою ОСОБА_6, скасовано рішення суду першої інстанції та встановлено, що згідно з укладеними між Музеєм «Київська фортеця»і кооперативом «Озеленитель»№11 від 12 квітня 2007 року, а також між Музеєм «Київська фортеця»і приватним підприємством «Юскор»№6/07 від 20 квітня 2007 року вартість робіт за угодами становила відповідно 49266грн. 00коп. та 48730грн. 00коп, що не перевищує суми встановленої Законом №1490-ІІІ для проведення закупівлі робіт за державні кошти без дотримання тендерних процедур.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно з частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Отже, вказана постанова Апеляційного суду міста Києва є такою, що набрала законної сили, а тому обставини, які встановлені нею, додатковому доказуванню не підлягають.
Таким чином, з наведеного вище вбачається, що є обґрунтованими позовні вимоги про визнання протиправним та скасування пункту тринадцятий вимоги №26-04-14-14/2209.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується, зокрема, принципом законності.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, оцінивши за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, наявні в матеріалах справи докази та пояснення представників сторін, надані під час розгляду даної справи, суд дійшов висновку, що даний позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправними та скасування пунктів 2, 5, 7, 9, 10, 11, 13 вимоги №26-04-14-14/2209. Решта позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Враховуючи вимоги статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодуванню з рахунків Державного бюджету України на користь Музею «Київська фортеця»підлягають витрати, пов’язані зі сплатою останнім судового збору, у розмірі 01грн. 70коп.
Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 86, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва
ПОСТАНОВИВ:
Позов Музею історико-архітектурної пам’ятки «Київська фортеця»задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати вимогу Контрольно-ревізійного управління в місті Києві «Про результати ревізії та вжиття заходів по усуненню порушень» від 14 квітня 2010 року №26-04-14-14/2209 в частині пунктів 2, 5, 7, 9, 10, 11, 13.
В частині решти позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути з рахунків Державного бюджету України на користь Музею історико-архітектурної пам’ятки «Київська фортеця»01грн. 70коп. витрат, пов’язаних зі сплатою судового збору.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Пісоцька