ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
УХВАЛА
11 березня 2011 рокуо 13год. 39хв.Справа № 2а-398/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
судді: Пісоцької О.В.,
за участю секретаря
судового засідання Швеця О.Ю.,
розглянувши у приміщенні суду у місті Києві у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою
до
проОСОБА_2
прокуратури Деснянського району міста Києва,
прокуратури міста Києва
зобов’язання вчинити певні дії, відшкодування
моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до прокуратури Деснянського району міста Києва (відповідач-1), прокуратури міста Києва (відповідач-2), в якій просить:
- зобов’язати відповідачів розглянути заяву про злочин, який вчинили працівники прокуратури і надати відповідь в межах діючого законодавства України (cт. 97 КПК України);
- стягнути з відповідачів на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1000000грн. 00коп.
Також, у позовній заяві позивач просить звільнити його від сплати державного мита.
Ухвалою суду від 17 січня 2011 року відкрито провадження у справі №2а-398/11/2670 за вказаним позовом ОСОБА_2 та призначено справу до розгляду у попередньому судовому засіданні на 31 січня 2011 року, яке, у зв’язку з перебуванням судді на лікарняному, перенесено на 04 березня 2011 року.
04 березня 2011 року в попереднє судове засідання прибули позивач та представник відповідачів. У зв’язку з необхідністю надання сторонами додаткових доказів у засіданні оголошено перерву до 09 березня 2011 року.
09 березня 2011 року попереднє судове засідання продовжено, прибули ОСОБА_2 та представник відповідачів.
Представник прокуратури Деснянського району м. Києва та прокуратури м. Києва надала витребувані судом докази та звернулася до суду з клопотанням відповідача-1 про закриття провадження у справі.
Позивач стосовно закриття провадження у справі не заперечував. Разом з тим, наголошував, що у випадку задоволення клопотання відповідачів та прийняття рішення щодо закриття провадження у справі, стаття 157 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює обов’язок суду роз’яснити позивачу, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд даних позовних вимог.
У зв’язку з наданням додаткових доказів та з урахуванням пояснень сторін у попередньому судовому засіданні оголошено перерву до 11 березня 2011 року.
11 березня 2011 року до суду прибула представник відповідачів.
Позивач в судове засідання не прибув, у заяві від 09 березня 2011 року просив даний позов розглядати без його участі.
Представник прокуратури Деснянського району м. Києва та прокуратури м. Києва просила клопотання від 09 березня 2011 року про закриття провадження у справі задовольнити, в обґрунтування якого зазначила, що вирішення спірних питань за даним позовом не віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Перевіривши матеріали справи, враховуючи пояснення сторін під час проведення підготовчого провадження судом встановлено наступне.
01 листопада 2010 року ОСОБА_2 звернувся до прокурора Деснянського району м. Києва зі скаргою на дії працівників прокуратури Деснянського району м. Києва, в якій просив порушити кримінальну справу відносно помічника прокурора Даценка Валентина Сергійовича та двох охоронців прокуратури.
В обґрунтування вимоги щодо порушення кримінальної справи позивач послався на те, що дії вказаних посадових осіб містять ознаки злочину, склад якого визначений у статті 135 Кримінального кодексу України, а саме: завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через…хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
У зазначеній скарзі ОСОБА_2 також просив прокурора надати йому «…відповідь на предмет відмови в порушенні кримінальної справи…», щоб він мав можливість її оскаржити у судовому порядку.
10 листопада 2010 року за підписом прокурора Деснянського району м. Києва на адресу позивача направлено лист, в якому останнього повідомлено, що «…проведена перевірка, в ході якої відібрано пояснення у заступника прокурора Шестакова Д.В., помічника прокурора Даценка В.С., лікаря швидкої допомоги Ісаєва Д.О., інспекторів БПС Гжибовського О.І. та Малиша М.В…». Також зазначено, що порушень закону не встановлено, документи прокурорського реагування не вносились.
На повторне звернення позивача, 13 грудня 2010 року прокуратурою Деснянського району м. Києва ОСОБА_2 повідомлено, що відсутні нові дані або факти, які потребують додаткової перевірки, а тому відповідно до статті 8 Закону України «Про звернення громадян»провадження за заявою ОСОБА_2 припинено.
Матеріали даної справи містять копії матеріалів наглядового провадження за скаргою ОСОБА_2, зокрема: копії скарги позивача, пояснень Гжибовського О.І., Малиша М.В., заступника прокурора Шестакова Д.В., помічника прокурора Даценка В.С. та лікаря швидкої допомоги Ісаєва Д.О.
Встановлені обставини сторонами не спростовувалися.
Разом з тим, у судовому засіданні та у позові ОСОБА_2 зазначав, що вказані відповіді відповідача за своєю формою та змістом є незаконними, оскільки не містять рішень, передбачених статтею 97 Кримінально-процесуального кодексу України. Вказував на те, що чинне законодавство не передбачає реагування органів прокуратури на заяви та повідомлення про злочин листами. Зауважував, що прокурор Деснянського району міста Києва, керуючись статтею 97 Кримінально-процесуального кодексу України, отримавши заяву або повідомлення про злочин, не пізніше триденного строку зобов’язаний був прийняти одне з таких рішень: 1) порушити кримінальну справу; 2) відмовити в порушенні кримінальної справи; 3) направити заяву або повідомлення за належністю. Проте, вчинені відповідачем дії під час розгляду повідомлення про злочин вимогам кримінального судочинства не відповідають.
Встановивши перелічені обставини та дослідивши наявні у справі докази суд дійшов наступних висновків.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, а частиною другою статті 4 цього Кодексу визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлено інший порядок судового рішення.
Пунктом першим частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено юрисдикцію адміністративних судів, зокрема, яка поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (далі –адміністративна справа)–переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб’єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Як вище зазначено, позивач не погоджується з діями та рішеннями відповідачів під час дослідження та розгляду його скарги, яка містить повідомлення про вчинення злочину посадовими особами та працівниками прокуратури, передбаченого статтею 135 Кримінального кодексу України.
Проте, дії (бездіяльність) органів прокуратури та їх посадових осіб під час перевірки заяви про злочин та її вирішення, вчинюються не в площині виконання владних управлінських функцій, а стосуються лише владних процесуальних функцій.
У Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року N6-рп/2001 зазначено, що кримінальне судочинство –це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу –підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Так, згідно з вимогами частин першої та другої статті 3 Кримінально-процесуального кодексу України провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами Кодексу незалежно від місця вчинення злочину.
Завданнями кримінального судочинства відповідно до статті 2 Кримінально-процесуального кодексу України є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Під час дослідження обставин, викладених у заяві або повідомлені про вчинення злочину, прокурор слідчий, орган дізнання, суддя керуються виключно положеннями Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року, з урахуванням змін та доповнень на час виникнення спірних правовідносин (далі –КПК України), зокрема, статтями 94, 95, 98 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 97 КПК України по заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя зобов’язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу, відмовити у порушенні кримінальної справи, направити заяву або повідомлення за належністю.
Статті 110, 234, 236 КПК України визначають можливість осіб оскаржити дії органів прокуратури до суду.
Отже, прокурор, слідчий або орган дізнання під час перевірки заяви про злочин та відповідного реагування на неї автоматично набувають статусу особи, яка користується правами та виконує обов’язки, передбачені КПК України, є самостійною у визначені напряму процесуальних дій та несе повну відповідальність за їх законне та своєчасне проведення. Тобто, у випадку вчинення відповідачем процесуальних дій (бездіяльності) або прийняття відповідного рішення за КПК України, останній не виконує владних управлінських функцій (вирішує питання премій, розміру зарплати, присвоєння звання тощо) та не має ознак суб’єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, суд, з’ясовуючи питання щодо правомірності вчинених дій (допущення бездіяльності) або прийняття рішень органами прокуратури під час розгляду заяви або повідомлення про злочин, має встановлювати їх відповідність КПК України, а також визначати наявність підстав для прийняття певного рішення цим органом за конкретною заявою або повідомленням, що до повноважень судів адміністративної юрисдикції не віднесено.
Такий висновок суду узгоджується також з пунктом другим частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, яким визначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати у порядку кримінального судочинства.
Захист прав і свобод людини не може вважатися надійним без надання їй можливості оскаржувати до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури, але таке оскарження має здійснюватися у порядку, за яким прийняті такі рішення або вчинені дії, - тобто, встановленим КПК України, що віднесено до юрисдикції місцевого суду загальної юрисдикції.
Враховуючи наведене та вимоги пункту другого частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, пункту першого частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про обґрунтованість клопотання прокуратури Деснянського району м. Києва та про необхідність закриття провадження у справі №2а-398/11/2670.
Згідно з вимогами статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками підготовчого провадження суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття провадження у справі (п. 3 ч. 1).
Керуючись статтями 2, 3, 17, 121, 157, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва
УХВАЛИВ:
Закрити провадження у справі №2а-398/11/2670 за позовною заявою ОСОБА_2 до прокуратури Деснянського району міста Києва, прокуратури міста Києва про зобов’язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди.
Роз’яснити ОСОБА_2, що розгляд даних позовних вимог має здійснюватися за правилами, встановленими Кримінально-процесуальним кодексом України, що належить до компетенції місцевого суду загальної юрисдикції.
Додатково роз’яснити, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про закриття провадження у справі, не допускається.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Пісоцька