ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
місто Київ
15 грудня 2010 року Справа № 2а-13433/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів:
головуючої судді:Пісоцької О.В.,
суддів:Аблова Є.В.,
Шейко Т.І.,
за участю секретаря
судового засіданняКузьменкової С.П.,
розглянувши в приміщенні суду у мусті Києві у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявоюОСОБА_1
доМіністра праці та соціальної політики України
прозобов’язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі –позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністра праці та соціальної політики України (далі –відповідач, Міністр праці), в якій, з урахуванням уточнень від 09 жовтня 2009 року, просить «…зобов’язати відповідача захистити…»його «…права і інтереси на підставі п. 3 Положення…»про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №50 від 18 січня 2003 року, а саме - задовольнити вимоги позивача щодо «…припису держнаглядпраці про усунення порушень трудового законодавства…».
11 листопада 2010 року позивач в судовому засіданні уточнив позовні вимоги, надавши відповідні письмові пояснення. Просив зобов’язати відповідача вчинити певні дії «…по скасуванню наказу №311-к від 30.08.94 як незаконного за змістом і за формуліровкою.».
Так, в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що 30 серпня 1994 року наказом №311-к він звільнений з посади вчителя математики середньої загальноосвітньої школи №229 м. Києва під час відпустки.
Територіальною державною інспекцією праці у м. Києві Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю було винесено припис №26-09-18/485-388 від 16 вересня 2005 року про поновлення позивача на посаді вчителя математики середньої загальноосвітньої школи №229 м. Києва.
Вказаний припис було скасовано рішенням Солом’янського районного суду міста Києва, яке Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю не оскаржив, чим, на думку позивач, порушив його права відповідно до п. 3 вказаного вище Положення.
На підставі наведених обставин, позивач 23 червня 2008 року звернувся до Міністра праці з листом, в якому просив: прийняти його, взяти справу на контроль та вирішити питання останнього шляхом скасування незаконного наказу про скорочення №311-к від 30 серпня 1994 року. Також ОСОБА_1 у вказаному зверненні просив дати відповідь «…за В/підписом.».
На зазначене звернення відповідачем на адресу позивача надіслано відповідь від 09 вересня 2008 року, в якій рекомендовано звернутися з позовом до суду за вирішенням трудового спору щодо поновлення на роботі.
13 грудня 2010 року ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги та просив суд зобов’язати «…Міністра праці та соціальної політики вчинити певні дії відповідно до…наказу…і інструкції про ведення трудових книжок,…», а також –захисти його трудові права. В обґрунтування уточнених вимог позивач послався на неналежне реагування відповідачем на його звернення від 21 липня 2008 року.
Міністр праці та соціальної політики України заперечує проти задоволення позовних вимог.
У судовому засіданні в обґрунтування заперечень представник відповідача зазначив, що позов є безпідставним, оскільки Міністром праці вжито всіх заходів задля захисту прав позивача у межах повноважень та строків, визначених чинним законодавством України.
Крім того, в неодноразових відповідях на звернення ОСОБА_1 роз’яснено, що відповідач не має повноважень щодо вирішення питань про поновлення працівників на роботі, а також заявнику рекомендовано звернутися до суду за вирішенням трудового спору.
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 15 грудня 2010 року о 10год. 48хв. у відкритому судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти письмові звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Так, ОСОБА_1 працював вчителем математики в середній загальноосвітній школі міста Києва №229. Наказом від 30 серпня 1994 року №311-к позивача звільнено на підставі пункту першого статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі скороченням кількості класів.
Означена обставина стала підставою неодноразових звернень позивача до Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, Міністерства праці та соціальної політики України, народного депутата В.Бондаренка, які, їх розглядаючи, пропонували звернутися позивачу до суду за вирішенням даного спору.
Так, на виконання особистого доручення Міністра праці 16 вересня 2005 року державним інспектором праці Територіальної державної інспекції праці у місті Києві проведено перевірку стосовно додержання Управлінням освіти Солом'янського району міста Києва законодавства про працю, за результатами якої внесено припис №26-09-18/485-389 про поновлення ОСОБА_1 на посаді вчителя математики середньої загальноосвітньої школи №229 м. Києва (а.с. 17).
Не погодившись з приписом Солом'янське районне управління освіти у місті Києві звернулося до суду з позовом про скасування припису, оскільки в ньому йшлося про поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді вчителя математики, що не є компетенцією Управління освіти Солом'янського району.
Солом’янський районний суд м. Києва скасував припис виходячи з того, що Територіальна державна інспекція праці у м. Києві Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю вийшла за межі наданих їй законодавством повноважень, а поновлення на роботі відповідно до вимог статей 232, 233, 234 Кодексу законів про працю України віднесено до повноважень суду.
Предметом даного спору є розгляд Міністром праці звернень ОСОБА_1 від 23 червня 2008 року та 21 липня 2008 року, на думку останнього, такий розгляд є неналежним.
У зверненні від 23 червня 2008 року позивач звернувся з наступними вимогами: прийняти його, взяти справу ОСОБА_1 на контроль, вирішити його питання, що можливо через скасування незаконного наказу про скорочення №311-к від 30 серпня 1994 року (далі –наказ №311-к), - якому передували наступні обставини.
Позивачем не надано доказів реєстрації цього звернення, проте останнім повідомлено, що під час здійснення прийому громадян відповідач отримала його особисто.
Представник відповідача не заперечував, щодо наявності таких обставин, оскільки на підставі цього звернення Міністром праці надавалися відповідні доручення.
Вимоги, викладені у зверненні від 23 червня 2008 року, обґрунтовані заявником тим, що наказ №311-к від 30 серпня 1994 року є незаконним, оскільки на його підставі позивача звільнено під час перебування у відпустці.
Складений на підставі проведення перевірки припис від 16 вересня 2005 року скасований судом, як і його висновки про наявність порушень під час скорочення позивача. Також судом «…перекручено…»статтю 232 Кодексу законів про працю України, оскільки останній замість «безпосередньо судами»- трактував її «виключно судами».
«…Держнаглядпраці не подав ні апеляцію, ні касацію», тим самим «…не захистив прав…»позивача «…відповідно до п. 3 Положення про держнаглядпраці №50 від 18.01.03.».
За дорученням відповідача 11 липня 2008 року Першим заступником Міністра ОСОБА_2 на звернення ОСОБА_1 надано відповідь, якою останнього повідомлено про те, що рішення про визнання незаконним наказу про звільнення позивача з роботи може бути прийнято у судовому порядку, а тому рекомендовано звернутися з відповідними вимогами до суду.
Крім того, стосовно неоскарження рішення суду, яким скасовано припис Територіальної державної інспекції праці у місті Києві, роз’яснено, що відповідно до статті 185 Кодексу адміністративного судочинства України ОСОБА_1 як третя особа наділений правом оскарження вказаного судового рішення, а також описаний механізм поновлення порушення трудових прав.
21 липня 2008 року позивач подав до Управління комунікацій та зв’язків з громадськістю Міністерства охорони навколишнього природного середовища України звернення, адресоване Міністру праці Денісовій Л.Л., про що свідчить відмітка головного спеціаліста вище вказаного управління.
У зазначеному зверненні від 21 липня 2008 року позивач, звертаючись до відповідача, зазначив, що як відповіддю заступника Міністра праці від 18 липня 2008 року, так і попередньою відповіддю начальника відділу Держнаглядпраці не задоволений. Просив «…Як і в заяві від 23.06.08р. …розглянути заяву від 23.06.08р…»стосовно справи позивача і надати відповідь за особистим підписом відповідача.
Супровідним листом Міністерство охорони навколишнього природного середовища України вказане звернення від 21 липня 2008 року за належність 06 серпня 2008 року передано Державному департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю, про що свідчить наявність відтиску штемпелю вхідної кореспонденцію з реєстраційним №013-Ж1083/26 від 06 серпня 2008 року.
29 серпня 2008 року за підписом в.о. директора Держнаглядпраці –Головного державного інспектора праці України В.Сумською на підставі вищезазначеного звернення позивача на адресу Міністра праці Денісової Л.Л. направлено лист з додатком хронології розгляду звернень заявника.
09 вересня 2008 року за підписом Міністра праці на адресу позивача направлено відповідь на його звернення від 21 липня 2008 року.
Зі змісту листа вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово звертався з одним і тим же питанням до відповідача та отримував відповіді. Відповідач зазначає, що Мінпраці відповідно до наданих повноважень було вжито всіх можливих заходів щодо захисту трудових прав позивача.
Крім того, у вказаній відповіді звернуто увагу позивача на те, що згідно зі статтею 232 Кодексу законів про працю України питання поновлення працівників на роботі, незалежно від підстав звільнення, розглядаються безпосередньо судами, делегування функцій яких не допускається. Тому, посадові особи Мінпраці, у т.ч. й Держнаглядпраці, не мають права вирішувати питання щодо поновлення працівників на роботі. Позивачу роз’яснено, що за вирішенням трудового спору щодо поновлення на роботі останньому рекомендовано звернутися з позовом до суду (а.с. 6).
З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян»від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР (далі –Закон №393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно зі статтею 15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Статтею 19 Закону України №393/96-ВР передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Так, відповідно до п. 3 Положення про Міністерство праці та соціальної політики України затвердженого Указом Президента України від 30 серпня 2000 року №1035/2000 (далі –Положення №1035/2000) основними завданнями Мінпраці України є: забезпечення розвитку соціально-трудових відносин та захисту прав працюючих громадян шляхом здійснення державного нагляду за додержанням роботодавцями вимог законодавства про працю.
Позивач стверджує, що Міністр праці в межах своїх повноважень не захистила його прав та інтересів, тоді як цей обов’язок передбачений законодавством.
Проте, такі твердження ОСОБА_1 не відповідають дійсності, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, листи відповідача відповідають на питання, порушені у вказаних зверненнях позивача, а також не суперечать вимогам Положення №1035/2000 та Закону України №393/96-ВР.
Крім того, суд зауважує, що в судовому засіданні позивачем не надано жодного ґрунтовного пояснення щодо способу захисту його права, а також –яке право ОСОБА_1 було порушено саме Міністром праці.
Також суд звертає увагу позивача, що зі змісту норм чинного законодавства України не вбачається обов’язку чи наявності повноважень відповідача приймати рішення або вчиняти дії стосовно вирішення трудових спорів, зокрема, - скасування наказів та поновлення на роботі. Звернення до суду з позовами стосовно поновлення порушених прав у трудових відносинах є виключним правом особи, щодо якої прийняті відповідні рішення та вчиненні певні дії, і розгляд таких позовів може здійснюватися лише у судовому порядку.
Статтею 20 Закону України №393/96-ВР передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Сторони про наявність порушень строків розгляду звернень позивача від 23 червня та 21 липня 2008 року не зазначали, будь-яких доказів про наявність порушеного права позивача під час отримання відповідей не надали.
Судом встановлено, що відповіді на вище вказані звернення позивачу надавалися своєчасно - в межах строків, визначених Законом України №393/96-ВР.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Доказів, які б підтверджували правомірність позиції позивача та визначали обґрунтованість його позовних вимог останній суду не надав.
Таким чином, оцінивши за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, наявні в матеріалах справи докази та пояснення, надані позивачем та представником відповідача, суд вважає, що адміністративний позов є безпідставним, а тому задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва
ПОСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча суддя(підпис)О.В. Пісоцька
Судді:(підпис)Є.В. Аблов
(підпис)Т.І. Шейко
З оригіналом згідно.
Суддя О.В. Пісоцька
Повний текст постанови підписаний 21 грудня 2010 року.