ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
23 листопада 2011 року 09:34 № 2а-13879/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Кармазіна О.А. при секретарі судового засідання Руденко Н.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 10.10.2011 р.)
від відповідача: не з’явився, просив розглядати справу за відсутності відповідача
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом фізичної особи –ОСОБА_2
доДержавної податкової інспекції у м. Ялті
про скасування податкового повідомлення-рішення № 0121821701 від 29.04.11 р.
ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась фізична особа –ОСОБА_2 з позовом до ДПІ у м. Ялта про скасування податкового повідомлення-рішення № 0121821701 від 29.04.2011 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб»у розмірі 35147,22 грн.
Позивач зазначає, що згідно із ст. 274 ПК України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у ст.ст. 272, 273, 276, 278 ПК України. Позивач посилається на те, що ДПІ при розрахунку керується державним актом на право власності на земельну ділянку ЯЕ № 804777, згідно якого позивач є власником земельної ділянки площею 0,9020 га. за адресою АДРЕСА_2 та інформацією управління Держкомзему у м. Ялті № 1832-2/10-25-4 згідно якого, грошова оцінка земельної ділянки становить 388,72 грн. за 1 кв.м.
Однак, як зазначено у позові, вищевказані дані є необґрунтованими та не відповідають дійсності, а податкове зобов’язання розраховано невірно.
У додаткових поясненнях, поданих в судовому засіданні 03.11.2011 року, представник позивача деталізував (уточнив) свою правову позицію щодо незгоди з оскаржуваним рішенням та зазначив, що на думку позивача він повинен сплачувати плату за землю у розмірі 3% від вищезгаданого 1% на підставі положень п. 276.1. ПК України, оскільки цільове призначення земельної ділянки –будівництво кварталу житлової забудови з рекреаційною функцією.
Виходячи з вищенаведеного, позивач просить задовольнити позов.
Відповідач в судове засідання не з’явився, просив розглядати справу за його відсутності. По суті позову відповідачем надано заперечення № 5839/9/10-0 від 28.10.2011 р. та пояснення від 08.11.2011 р. № 6083/9/17.3 в яких надано розрахунок сум податкових зобов’язань та викладена правова позиція, заснована на положеннях п. 274.1., ст. 289 ПК України та яка, зокрема, полягає у тому, що відповідно до положень податкового законодавства позивач повинен сплачувати 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням, як то передбачено законодавством, коефіцієнту індексації. Як вбачається з письмових пояснень податкового органу, останній не передбачає застосування при розрахунку податкових зобов’язань положень п. 276.1. ПК України щодо сплати податку у розмірі 3% від нарахованого 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 23.11.2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши подані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 804777 від 09.07.2008 року, підписаному головою Лівадійської селищної ради та начальником Ялтинського міського Управління земельних ресурсів, громадянин ОСОБА_2, який проживає у АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу частини земельної ділянки від 24.04.2008 року ВКІ № 051437 (р. № 14063) є власником земельної ділянки площею 0,9020 га (9020 кв.м.). Земельна ділянка розташована –АДРЕСА_2.
Цільове призначення (використання) земельної ділянки –для будівництва кварталу житлової забудови з рекреаційною функцією. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів за № 010800700135. Кадастровий номер земельної ділянки –0111947900:08:001:0647.
29 квітня 2011 року ДПІ у м. Ялта прийнято податкове повідомлення-рішення № 0121821701, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на землю у розмірі 35147,22 грн., яке визначено згідно з п/п. 54.3.3. ПК України та п. 286.5. ПК України.
Спірне рішення оскаржено позивачем в адміністративному порядку за результатами якого, рішенням ДПА в АР Крим від 28.07.2011 р. № 842/к/25-023 та рішенням ДПА України від 26.08.2011 р. № 7465/к/25-0315, оскаржуване рішення залишено без змін, а скарги позивача –без задоволення.
За змістом наведених вище рішень податкових органів, виходячи з того, що позивач є власником вищенаведеної земельної ділянки та на нього покладено обов’язок із сплати податку, беручи до уваги інформацію управління Держкомзему у м. Ялті № 1832-2/10-25-4 від 20.04.2011 року стосовно того, що грошова оцінка земельної ділянки становить 388,72 грн. за 1 кв.м., податкові органи вважать правомірним визначення позивачу земельного податку у розмірі 35147,22 грн.
У свою чергу позивач зазначає, що виходячи з грошової оцінки 1 кв.м. земельної ділянки 388,72 грн., площі земельної ділянки 9020 кв.м. та цільового призначення земельної ділянки, відповідно до п. 276.1. ПК України він повинен сплатити 1051,87 грн., що складає 3% від 1% виходячи з того, що 3% від 1% від нормативної грошової оцінки розраховується виходячи з площі ділянки 9020 кв.м. помноженої на 388,72 грн.(нормативна грошова оцінка 1 кв.м. земельної ділянки) де 1% складає 35062,54 грн., а 3 відсотки від суми 35062,54, складає за розрахунком позивача 1051,87 грн.
Таким чином, сторонами визначається та не заперечується площа земельної ділянки, нормативна грошова оцінка 1 кв.м. земельної ділянки, визначена управлінням земельних ресурсів.
Спірним між сторонами, як вбачається з позовної заяви, є питання щодо можливості застосування до спірних відносин положень п. 276.1. ПК України, тобто визначення позивачу податкових зобов’язань у розмірі 3% від ставки, визначеної згідно положень 274.1. ПК України (від 1 відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки).
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю, це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п/п. 14.1.147 ПК України).
Під земельним податком розуміється обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу) (п/п. 14.1.72. ПК України).
Платниками плати за землю є, зокрема, власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) (п/п. 269.1.1. ПК України).
Під власниками земельної ділянки розуміється юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (п/п. 14.1.34.).
Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1. ПК України).
Об’єктом оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (п/п. 270.1.1. ПК України).
Базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п/п. 271.1.1. ПК України); площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (п/п 271.1.2. ПК України).
Під нормативною грошовою оцінкою земельних ділянок для цілей розділу XIII, глави 2 розділу XIV цього Кодексу, розуміється капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів (п/п. 14.1.125.)
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 і 278 цього Кодексу (п. 274.1. ПК України).
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1. ПК України). Згідно з п/п. 14.1.42. ПК України дані державного земельного кадастру, це сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
Відповідно до п. 289.1. ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
У взаємозв’язку з вищенаведеним та щодо оцінки землі, слід додати наступне.
Правові засади проведення оцінки земель в Україні визначені Законом України від «Про оцінку земель».
Відповідно до абзацу 5 статті 5 Закону N 1378-IV грошова оцінка земельних ділянок залежно від призначення та порядку проведення може бути нормативною і експертною. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності про що також йдеться у ч. 1 ст. 12 Закону та у ч. 3 ст. 201 ЗК України.
Отже, земельний податок в даному випадку розраховується на підставі положень вищезгаданих правових норм, а саме: підпункту 16.1.4. ПК України; ст. 206 ЗК України; п/п. 269.1.1. ПК України; п/п. 270.1.1. ПК України (об’єктом оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні); п/п 271.1.1. ПК України (базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації), п. 286.1. ПК України (підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру), п/п. 14.1.42. ПК України (щодо відомостей про оцінку землі, як складової відомостей державного земельного кадастру); а також визначених ПК України ставок.
Зокрема, загальною відносно спірних відносин є ставка у розмірі 1%, визначена за правилами ст. 274 ПК України.
У той же час, статтею 276 ПК України, на п. 276.1. якої посилається позивач, передбачено особливості встановлення ставок земельного податку.
Зокрема, п. 286.1. ПК України, на який посилається позивач в обґрунтування позову, передбачено, що податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів), зайняті житловим фондом, автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, які використовуються без отримання прибутку, гаражно-будівельними, дачно-будівельними та садівницькими товариствами, індивідуальними гаражами, садовими і дачними будинками фізичних осіб, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу.
Таким чином, виходячи з правового аналізу наведених вище норм законодавства України у їх сукупності, суд приходить до висновку, що правила п. 286.1. ПК України при визначені земельного податку застосовуються лише у тому випадку, коли земельна ділянка вже зайнята житловим фондом, тобто коли на земельній ділянці побудовано та введено в експлуатацію об’єкти житлового фонду, а не лише саме визначення цільового призначення земельної ділянки «для будівництва кварталу житлової забудови з рекреаційною функцією».
Проте, під час розгляду справи позивачем не надано доказів того, що на земельній ділянці побудовано та введено в експлуатацію житловий будинок, тобто не надано доказів того, що земельна ділянка зайнята об’єктами житлового фонду, а отже позивачем не доведено обставин та підстав, з якими п. 276.1. ПК України пов’язує можливість застосування пільгового оподаткування.
Як зазначено вище, позиція позивача полягає у тому, що для застосування ставки, передбаченої п. 286.1. ПК України є достатнім визначення цільового призначення, як у даному випадку, - для будівництва кварталу житлової забудови з рекреаційною функцією.
Однак, як приходить до висновку суд, саме лише визначення цільового призначення земельної ділянки (для будівництва кварталу житлової забудови з рекреаційною функцією) ще не є підставою для застосування правил п. 276.1. ПК України щодо пільгового оподаткування.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Отже, оскільки позивач у позові не наводить інших обставин та підстав в обґрунтування позову та, в силу положень ч. 2 ст. 11 КАС України, суд не може виходити за межі позовних вимог, беручи до уваги що у даному випадку позивачем не доведено невідповідності наведеним вище нормам законодавства оскаржуваного рішення, у т.ч. - наявності підстав для застосування до спірних відносин положень п. 276.1. ПК України, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову із заявлених позивачем підстав та, відповідно, не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись вимогами статей 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов фізичної особи –ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2; адреса: 03057, АДРЕСА_1) залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя О.А.Кармазін
Повний текст постанови складено та підписано 25.11.2011 р.