ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601 м.Київ, вул. К. Каменєва, 8, корп. 1
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
місто Київ
15 листопада 2011 року Справа №2а-10013/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів:
головуючої судді:Пісоцької О.В.,
суддів:Баранова Д.О.,
Дегтярьової О.В.,
за участю секретаря
судового засідання Швеця О.Ю.,
розглянувши в приміщенні суду у місті Києві у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовною заявою ОСОБА_5
доГолови Служби безпеки України Хорошковського Валерія Івановича
прозобов’язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_5 (далі –ОСОБА_5, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Голови Служби безпеки України Хорошковського Валерія Івановича (далі –Голова СБУ, відповідач), в якому просить суд:
- зобов’язати Голову СБУ вчинити дії щодо припинення розповсюдження дитячої порнографії,
- зобов’язати відповідача «…вибачитись перед депутатом Європарламенту ОСОБА_4 за неправдиву інформацію про себе, про СБУ…», яку надано «…депутату в 2010 році в м. Брюсселі…».
Під час судового розгляду справи за вказаним вище позовом ОСОБА_5 неодноразово доповнював обґрунтування зазначених вище вимог до Голови СБУ, які містять посилання на обставини, що підтверджують порушення відповідачем, на думку позивача, вимог закону, а саме:
- на відмову посадових осіб органів внутрішніх справ міста Мукачева видати позивачу довідку про втрату його паспорту та постанову про відмову в порушенні кримінальної справи з питання крадіжки працівниками внутрішніх справ паспорта та інших речей ОСОБА_5;
- непритягнення до відповідальності начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області ОСОБА_8, начальника «…органу внутрішніх справ міста Мукачева ОСОБА_3…»та інших осіб за знищення скарги від 30 грудня 2010 року;
- шахрайство з підписами на копії скарги від 30 грудня 2010 року;
- на відмову в реєстрації звернення «…до органу внутрішніх справ міста Мукачева….»та на відмову у наданні «довідки для паспорта»та «постанови за шахрайську відповідь ОСОБА_8»від 01 лютого 2011 року.
Крім того, підставою для вказаних вище позовних вимог слугували неодноразові звернення позивача до Служби безпеки України, зокрема, від 12 липня 2010 року, 19 липня 2010 року, 08 серпня 2010 року, 08 листопада 2010 року, 08 грудня 2010 року, 09 грудня 2010 року, 03 березня 2011 року, 19 травня 2011 року, 06 червня 2011 року, 21 червня 2011 року, 29 червня 2011 року. У вказаних зверненнях позивачем повідомлялося про неправомірні дії вище зазначених осіб, співробітників та керівництва Служби безпеки України, а також –про протиправні дії працівників публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк».
ОСОБА_5 просить позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач стосовно задоволення позову ОСОБА_5 заперечує.
У судовому засіданні представник Голови СБУ в обґрунтування заперечень відповідача послався на безпідставність та надуманість позовних вимог. Зауважував, що оскарженню підлягають тільки ті рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, які мають бути здійснені ним у межах визначеної законодавством компетенції. Звертав увагу суду та позивача на те, що дії з розслідування категорії справ, в яких винним особам інкримінується розповсюдження дитячої порнографії, мають вирішуватися у порядку кримінального судочинства органами внутрішніх справ, а не –Службою безпеки України.
Також представник відповідача зазначав, що вирішення питань про оформлення та видачу паспорта громадянина України ОСОБА_5, про притягнення до відповідальності за вчинення незаконних дій «працівників органів внутрішніх справ України», до компетенції Служби безпеки України не належить. Крім того, наголошував, що ОСОБА_5 не уповноважений в установленому порядку представляти інтереси ОСОБА_4 в суді, а тому не має правових підстав звертатися до суду на захист прав та інтересів останнього (або Європарламенту) з вимогами про зобов’язання відповідача вибачитися перед ОСОБА_4.
Водночас, відповідач вважає, що позивач зловживає своїми правами, оскільки звернення, на які останній посилається, неодноразово в установленому законом порядку розглядались посадовими особами Головного управлінням по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України та Головною інспекцією Служби безпеки України. Крім того, за результатами проведених перевірок припущень скаржника щодо неправомірних дій співробітників Служби безпеки України були надані ґрунтовні відповіді, а також –за заявою ОСОБА_5 співробітниками Служби безпеки України проведено особистий прийом, під час якого надані додаткові відповідні роз’яснення щодо перевірки наведених у його зверненнях питань. Оскільки наступні звернення ОСОБА_5 аналогічні попереднім, на підставі статті 8 Закону України «Про звернення громадян», Службою безпеки України прийнято рішення про припинення розгляду таких звернень від 19 травня 2011 року та 29 червня 2011 року. Вказувалось також на повернення відділенням поштового зв’язку з адреси позивача надісланих Службою безпеки України листів з підстав закінчення терміну їх зберігання у відділенні поштового зв’язку.
Відповідач зазначив, що зі статті журналіста ОСОБА_9, на яку посилається позивач, як обґрунтування своїх позовних вимог, опублікованої в газеті «Вісті тижня-центр», вбачається, що Голова СБУ під час відвідування Брюсселю дійсно спілкувався з одним із депутатів Європарламенту ОСОБА_4, відповідав на його запитання. Вказані зустрічі чинним законодавством не заборонені, до того ж вони носили конструктивний характер, мета яких - розширення міжнародних стосунків держави.
Відповідно до частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у відкритому судовому засіданні 15 листопада 2011 року о 17год. 53хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови про відмову у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов наступних висновків.
Приписи частини 2 статті 19 Конституції України визначають, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано завдання адміністративного судочинства, яким є захист прав свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних, управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскарженні будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли, щодо таких рішень, дій чи бездіяльності, Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, оскарженню підлягають лише ті рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, які мають бути здійснені ним у межах визначеної законодавством компетенції.
Статтями 1 та 2 Закону України «Про Службу безпеки України»визначає, що Служба безпеки України є державним правоохоронним органом спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, і на який покладається, у межах визначеної законодавством компетенції, захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
Реалізовуючи функцію охорони прав і свобод громадян, до компетенції Служби безпеки України належить ведення досудового слідства у справах про злочини, що визначені частиною 3 статті 112 Кримінально-процесуального кодексу України. Дії з розповсюдження дитячої порнографії має вирішуватися у порядку кримінального судочинства, шляхом подання заяви або повідомлення про злочин у порядку, передбаченому статтею 95 Кримінально-процесуального кодексу України, що віднесено до компетенції органів внутрішніх справ.
Разом з тим, позивачем не надано жодного доказу, що з боку сторін у даній справі вчинялися будь-які дії з розгляду даного питання у порядку, визначеному Кримінально-процесуальним кодексом України.
Водночас, суд дійшов висновку, що не є обґрунтуванням позовної вимоги про зобов’язання відповідача вчинити дії щодо припинення розповсюдження дитячої порнографії посилання позивача на обставини стосовно:
- наявності відомостей в засобах масової інформації, що Держава Україна «займає перше місце»у нерозв’язанні вказаної проблематики у суспільстві,
- втрата позивачем або викрадання у нього паспорту, неможливість зареєструватися за адресою минулого місця проживання,
- ненадання правниками районного відділу внутрішніх справ документу, який би підтвердив викрадання паспорту у позивача,
- некоректна поведінка працівників та посадових осіб органів внутрішніх справ по відношенню до позивача,
- неправомірні (як зазначає позивач) дії та поведінка працівників і керівництва публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк»під час видачі пенсійних виплат та відповідних нарахувань фізичним особам,
- наявність (як вважає позивач) кримінальних угрупувань та незаконність прийнятих судами рішень.
Кожна з зазначених обставин, у випадку наявності, має певний порядок законодавчо визначеного врегулювання і не може встановлювати діяльність або бездіяльність відповідача у розповсюдженні дитячої порнографії.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 112 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 185, 357 Кримінального кодексу України, Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 червня 2006 року №600 зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 07 липня 2006 року за №804/12678, Служба безпеки України не відноситься до суб’єктів владних повноважень, до компетенції яких належить вжиття заходів щодо усунення причин та умов порушення закону у вище зазначених обставинах. Такою компетенцією наділені органи внутрішніх справ та прокуратури.
Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулюються Законом України «Про звернення громадян»від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР (далі –Закон №393).
Відповідно до частини 1 статті 1 вказаного Закону громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Стаття 3 Закону №393 закріплює три форми звернень громадян - пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Так, в розумінні частини третьої статті 3 Закону №393 заявою (клопотанням) є звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Відповідно до статті 15 Закону №393 органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Згідно з вимогами статті 16 Закону №393 скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
Суд, досліджуючи обставину, щодо належного розгляду відповідачем звернень позивача, зауважує, що ОСОБА_5 у позовній заяві не порушує питань стосовно необхідності розгляду будь-яких його заяв та скарг, надходження до Служби безпеки України яких відповідачем не заперечується та не спростовується.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на кожну скаргу та заяву позивача направлялися відповіді, дії щодо складання яких та результат реагування Служби безпеки України за такими звернення ОСОБА_5 у відповідному порядку та строки не оскаржувалися.
Відповідно статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб’єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Згідно з частиною 6 статті6 та частиною 2 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України іноземці користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи в Україні, і можуть бути позивачами в адміністративній справі. Іноземні громадяни відповідно до частини 1 статті 56 Кодексу адміністративного судочинства України можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника.
Згідно зі статтею 58 Кодексу адміністративного судочинства України, документом, що підтверджує повноваження представника в суді, є довіреність, ордер.
В матеріалах справи відсутні відомості про порушення відповідачем прав свобод та інтересів ОСОБА_4 та докази про намір останнього оскаржити дії Голови СБУ в суді, а також - документи, що підтверджують повноваження ОСОБА_5 на здійснення захисту прав та інтересів ОСОБА_4 в суді.
Отже, суд дійшов висновку, що позовна вимога ОСОБА_5 про зобов’язання відповідача «…вибачитись перед депутатом Європарламенту ОСОБА_4 за неправдиву інформацію про себе, про СБУ…», яку надано «…депутату в 2010 році в м. Брюсселі…», є такою, що подана поза межами адміністративного судочинства.
Водночас, суд зауважує, що примусове вибачення як спосіб судового захисту порушених прав, свобод та інтересів Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено.
Щодо додаткової вимоги позивача (у заяві від 03 серпня 2011 року) про необхідність застосування статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України задля усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 166 Кодексу адміністративного судочинства України, право суду, виявивши під час розгляду справи порушення закону, постановити ухвалу і направити її відповідним суб’єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Тобто, зазначена вимога позивача не може вважатися позовною, а є процесуальним правом суду.
Проте, як зазначено вище жодна з позовних вимог ОСОБА_5 не має належного обґрунтування, а тому правові підстави застосування статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Докази, які б підтверджували обґрунтованість вимог позивача, відсутні.
Таким чином, оцінивши за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи вимоги статті 2 цього Кодексу, наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва
ПОСТАНОВИВ:
ОСОБА_5 у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча суддя (підпис)О.В. Пісоцька
Судді:(підпис)Д.О. Баранов
(підпис)О.В. Дегтярьова
З оригіналом згідно.
Суддя О.В. Пісоцька