ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
26 жовтня 2011 року 16:26 № 2а-10048/11/2670
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Сервачинської І.М. та представників сторін:
від позивача: Бойко М.О.,
від відповідача: Мороза О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Державного підприємства «Енергоринок»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000694110 від 04 липня 2011 року, -
з
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Державне підприємство «Енергоринок»(далі –позивач, ДП «Енергоринок») з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі –відповідач, СДПІ у м. Києві) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 04 липня 2011 року № 0000694110.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач безпідставно дійшов висновку про завищення позивачем від’ємного значення з податку на додану вартість на 1 408,00 грн. у зв’язку з віднесенням до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі вартості готельних послуг, що надавалися ТОВ «Атлант».
Позивач зазначав, що на підтвердження надання готельних послуг його працівникам ТОВ «Атлант»було видано касові чеки, які відповідно до вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»№ 265/95-ВР від 06.07.1995 р. та пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є документами встановленої форми та змісту, що підтверджують факт надання послуг та є підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку, а тому ДП «Енергоринок»правомірно включено податок на додану вартість до складу податкового кредиту суми ПДВ за грудень 2008 року - у розмірі 325,00 грн. та за квітень 2009 року - у розмірі 1 083,00 грн.
На переконання позивача, доводи відповідача про те, що працівники ДП «Енергоринок»не мали права користуватися готельними послугами, які надавалися їм ТОВ «Атлант»через визнання останнього банкрутом 27 січня 2011 року є безпідставними. Як вказував позивач, віднесення податку на додану вартість до складу податкового кредиту на підставі виданих ТОВ «Атлант»касових чеків, здійснювалося у грудні 2008 року та квітні 2009 року, тобто до моменту визнання вказаного товариства банкрутом. Крім того, відповідно до чинного законодавства право платника податків на формування податкового кредиту не ставиться у залежність від порушення справи про банкрутство контрагента.
З урахуванням вказаного, позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення - рішення помилковим, таким, що порушує його законні права та інтереси та просить визнати його недійсним (нечинним).
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач проти задоволення позову заперечував посилаючись на обставини, встановлені в акті перевірки та викладені в письмових запереченнях, зазначивши, що перевіркою підприємства - позивача за період з 01.10.2008 по 31.12.2010, результати якої зафіксовані актом № 429/41-10/21515381 від 16.06.2011р., встановлено порушення ДП «Енергоринок»підпунктів 7.2.4, 7.2.6, 7.2.8 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997р., що призвело до зменшення розміру від’ємного значення суми податку на додану вартість на 1 408,00 грн., у зв'язку із чим і було прийнято оспорюване податкове повідомлення - рішення, яке відповідач вважає таким, що відповідає вимогам чинного законодавства України.
З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 26 жовтня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд
ВСТАНОВИВ:
У період з 10.03.2011р. по 08.06.2011р. Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків було проведено планову виїзну перевірку Державного підприємства «Енергоринок»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.12.2010р., валютного та іншого законодавства за період 01.10.2008р. по 31.12.2010р. за результатами якої було складено акт перевірки № 429/41-10/21515381 від 16.06.2011 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт).
На підставі вказаного Акту перевірки СДПІ у м. Києві було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000694110 від 04 липня 2011 року, яким позивачу за порушення підпунктів 7.2.4, 7.2.6, 7.2.8 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість на 1 408,00 грн.
Позивачем не надано доказів оскарження зазначеного рішення в адміністративному порядку.
Зміст порушень, що призвели до визначення вказаної суми, на яку підлягає зменшенню розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість позивача згідно оскаржуваного рішення, полягає в тому, що позивачем було неправомірно, на думку податкового органу, віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ, включені до складу вартості послуг згідно касових чеків, виданих ТОВ «Атлант», за проживання у готелі «Шахтар», що розташований у м. Донецьк по проспекті Титова, 15.
Як вбачається з Акту перевірки, вказане порушення спричинило завищення суми від’ємного значення суми податку на додану вартість у загальному розмірі 1 408,00 грн., а саме:
- за грудень 2008 року - на 325,00 грн., у зв’язку з формуванням податкового кредиту на підставі касових чеків № 9144 від 03.12.2008 р. на суму 650,00 грн. (в т. ч. ПДВ –108,33 грн.), № 9289 від 08.12.2008 р. на суму 1 300,00 грн. (в т.ч. ПДВ -216,67 грн.);
- за квітень 2009 року –на 1083,00 грн. у зв’язку з формуванням податкового кредиту на підставі касових чеків № 5489 від 20.04.2009 р. на суму 2 600,00 (в т.ч. ПДВ –433,33 грн.), № 5891 від 27.04.2009 р. на суму 1 300,00 грн. (в т.ч. ПДВ –216,67 грн.), № 5127 від 14.04.2009 р. на суму 2 600,00 грн. (в т.ч. ПДВ –433,33 грн.).
Перевіряючи обґрунтованість таких висновків контролюючого органу суд дійшов наступних висновків.
Спеціальним законом, який визначає платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997р. (тут і далі –в редакції, чинній на момент здійснення позивачем господарських операцій).
Вказаний Закон втратив чинність з 01.01.2011 року у зв’язку із вступом в дію Податкового кодексу України, однак положення даного Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки він був чинним на момент формування позивачем спірних сум податкового кредиту .
Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997р. (далі –Закон №168/97ВР) визначено, що податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до пункту 7.1 ст. 7 Закону № 168/97ВР поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.
Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.
Відповідно до частини 4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97ВР підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є:
- транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними стандартами;
- касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість).
Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Закон України «Про податок на додану вартість»не містить визначення господарської діяльності, однак відповідно до п. 1.15 зазначеного Закону інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, у частині, що не суперечить цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування.
Згідно із п. 1.32. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 334/94-ВР від 28.12.1994р., чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі —Закон № 334/94-ВР), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
З системного аналізу зазначених вище положень законодавчих актів суд приходить до висновку, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), які призначені для використання в подальшій господарській діяльності платника податків, направленій на отримання доходу.
Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами, позивач нарахував податковий кредит за грудень 2008 року та за квітень 2009 року на підставі касових чеків, виданих ТОВ «Атлант», за проживання у готелі «Шахтар», розташованому у м. Донецьку по пр. Титова, 15, а саме: касового чеку № 9144 від 03.12.2008 р. на суму 650,00 грн. (в т. ч. ПДВ –108,33 грн.), касового чеку № 9289 від 08.12.2008 р. на суму 1 300,00 грн. (в т.ч. ПДВ -216,67 грн.), касового чеку № 5489 від 20.04.2009 р. на суму 2 600,00 (в т.ч. ПДВ –433,33 грн.), касового чеку № 5891 від 27.04.2009 р. на суму 1 300,00 грн. (в т.ч. ПДВ –216,67 грн.), касового чеку № 5127 від 14.04.2009 р. на суму 2 600,00 грн. (в т.ч. ПДВ –433,33 грн.).
Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, вказані витрати були понесені у зв’язку з відрядженням працівників ДП «Енергоринок»до м. Донецька.
Відповідно до п.п. 1.1., п.п.1.3. п.1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства Фінансів України від 13.03.1998 року №59, направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або заступником і оформляється наказом (розпорядженням). Фактичний час перебування у відрядженні визначається за відмітками в посвідчені про відрядження щодо вибуття з місця постійної роботи й прибуття до місця постійної роботи.
Пунктом 1.6 зазначеної Інструкції передбачено, що підприємство за наявності підтвердних документів (в оригіналі) відшкодовує фактичні витрати відрядженим працівникам на наймання жилого приміщення з розрахунку вартості одного місця у готельному номері за кожну добу такого проживання з урахуванням побутових послуг, що надаються в готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу), за користування холодильником, телевізором, телефоном (крім витрат на телефонні переговори) тощо.
Згідно до п.п. 1.11 п.1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, відрядженому працівникові перед від’їздом у відрядження видається грошовий аванс у межах суми, визначеної на оплату проїзду, наймання житлового приміщення і добові. Після повернення з відрядження працівник зобов’язаний до закінчення третього банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження. Разом із звітом подається посвідчення про відрядження, оформлене в установленому порядку, і документи в оригіналі, що підтверджують вартість понесених у зв’язку з відрядженням витрат (транспортні квитки, транспортні рахунки, рахунки готелів, страхові поліси тощо.).
Порядком складання Звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, затвердженим Наказом ДПА України від 19.09.2003 року №440 (Наказ втратив чинність згідно з наказом ДПА України від 23.12.2010 року № 996, однак станом на момент виникнення спірних правовідносин був чинним) також визначено, що звіт про використання коштів, наданих на відрядження або звіт надається до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження.
Проте, в ході судового розгляду позивачем в підтвердження наявності та доцільності витрат по вказаним касовим чекам не були надані належним чином завірені та оформлені відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»копії документів, якими підтверджується зв’язок таких витрат з господарською діяльністю позивача, а саме: звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, копії товарних чеків, видаткових касових ордерів, квитанцій прибуткового касового ордену, прибуткових ордерів, службових записок на ім’я керівника підприємства із зазначенням доцільності використання коштів, акти виконаних робіт на кошти, видані під звіт, копії посвідчень про відрядження тощо.
На неодноразові вимоги суду надати вищевказані документи, рівно як і касові чеки № 9144 від 03.12.2008 р., № 9289 від 08.12.2008 р., № 5489 від 20.04.2009 р., № 5891 від 27.04.2009 р., № 5127 від 14.04.2009 р. позивачем наведених вимог суду не виконано, таких документів не надано.
Не надано позивачем до суду й будь-яких інших документів, якими підтверджуються факт перебування працівників позивача у відрядженні - накази або розпорядження по підприємству, посвідчення про відрядження, транспортні квитки, транспортні рахунки, рахунки готелів тощо.
З цих підстав, суду залишаються невідомим ті обставини, чи такі документи складалися взагалі, чи мало місце відрядження працівників позивача до м. Донецьк 03.12.2008р., 08.12.2008р., 14.04.2009р., 20.04.2009р., 27.04.2009р. та чи надавалися ТОВ «Атлант»позивачеві послуги за проживання в готелі «Шахтар», яка дійсна вартість таких послуг, якщо вони оплачувалися та яку суму податку на додану вартість позивач мав право віднести до складу податкового кредиту за такі послуги, в разі їх надання.
З огляду на викладене, доводи позивача про помилковість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з тих підстав, що ТОВ «Атлант»надавав готельні послуги працівникам позивача про що було видано касові чеки, які є документами встановленої форми та змісту і підтверджують факт надання послуг, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.
Враховуючи недоведеність позивачем зв’язку понесених витрат на оплату послуг по проживанню у готелі з господарською діяльністю позивача, суд вважає безпідставним віднесення сум ПДВ, сплачених (нарахованих) у складі таких витрат, до складу податкового кредиту за відповідні періоди.
В той же час суд вважає безпідставним посилання податкового органу на постанову господарського суду Донецької області від 27.01.2011 р., якою ТОВ «Атлант»визнано банкрутом, та рішенні про анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Атлант»від 10.03.2011 р. № 44, оскільки зазначені обставини мали місце після складання розглядуваних касових чеків.
На переконання суду, визнання юридичної особи банкрутом та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не спричиняють недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляють правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні, касові чеки та інші первинні документи.
Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Згідно пп. 7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);
б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Отже, визначальним для бюджетного відшкодування є фактична сплата отримувачем товарів (робіт та послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт та послуг).
Суд звертає увагу, що право на бюджетне відшкодування взаємопов’язане з правом на податковий кредит з ПДВ.
Враховуючи те, що судом не було встановлено підстав для формуванням позивачем податкового кредиту за грудень 2008 року, квітень 2009 року на підставі касових чеків № 9144 від 03.12.2008 р., № 9289 від 08.12.2008 р., № 5489 від 20.04.2009 р., № 5891 від 27.04.2009 р., № 5127 від 14.04.2009 р., виданих ТОВ «Атлант», включення зазначених сум ПДВ до складу бюджетного відшкодування є також безпідставним.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частин п’ятої та шостої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Беручи до уваги викладене у сукупності, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Патратій О.В.
Повний текст постанови складено та підписано: 03 листопада 2011 року.