ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01014 м.Київ, вул. К. Каменєва, 8, корп. 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

місто Київ

 15 липня 2011 року                                                Справа №2а-3832/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

судді:                                  Пісоцької О.В.,

за участю секретаря

судового засідання       Швеця О.Ю.,

розглянувши у приміщенні суду у місті Києві у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою  суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_2

доУправління у справах захисту прав споживачів у м. Києві

проскасування постанови від 10 січня 2011 року №000072/я,

ВСТАНОВИВ:

Суб’єкт підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_2 (далі –СПД ОСОБА_2, позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Управління у справах захисту прав споживачів у місті Києві (далі –Управління, відповідач), в якій просила скасувати постанову Управління від 10 січня 2011 року №000072/я про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», в сумі 4723грн. 60коп.

У судовому засіданні СПД ОСОБА_2 позовні вимоги просила задовольнити, обґрунтовуючи їх тим, що відповідачем порушено порядок проведення перевірки та строки направлення акту перевірки підконтрольному об’єкту. Звертала увагу суду на невідповідність висновків, викладених в акті перевірки, фактичним обставинам. Зазначала про невірне обчислення розміру штрафних санкцій, визначеного ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідач у письмових поясненнях проти задоволення позову заперечує, посилаючись на необґрунтованість вимог позивача та їх безпідставність.

У судовому засіданні представник Управління зазначав, що під час проведення перевірки відповідачем дотримано всіх вимог чинного законодавства, зокрема, щодо своєчасного надіслання акту господарюючому суб’єкту. Наголошував, що зняття позивачем з реалізації товарів, термін придатності яких минув, не підтверджується жодним документом (актом списання, актом повернення виробнику нереалізованого простроченого товару). Крім того, зауважував, що до кожної одиниці простроченого для вживання товару були прикріплені цінники, що спростовує доводи позивача про наявність мети повернення його виробнику або списання. Представник відповідача наполягав на правильності обрахування штрафних санкцій під час винесення оскаржуваної постанови.

Згідно з частиною третьою статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 15 липня 2011 року о 10год. 06хв. у відкритому судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача суд встановив наступне.

Посадовими особами Управління на підставі ст. 26 Закону України «Про захист прав споживачів», Плану проведення перевірок, наказу №452 від 24 вересня 2010 року та згідно з направленням №004381/0509 від 18 листопада 2010 року на право проведення перевірки, проведено планову перевірку СПД ОСОБА_2 з питань дотримання вимог законодавства України про захист прав споживачів, якості продукції, додержання обов’язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг при реалізації продовольчих товарів.

За результатом проведення перевірки Управлінням складено акт, в якому зафіксовано, що позивачем здійснювалася реалізація товару, термін придатності якого минув, чим СПД ОСОБА_2 порушено вимоги пп. 14 Правил роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затвердженими Наказом Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України №185 від 11 липня 2003 року, п. 15 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України №854 від 30 липня 1996 року та п. 14 Порядку провадження торгівельної діяльності та правил торгівельного обслуговування населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №833 від 15 червня 2006 року (далі –Порядок №833), ст. 7 Закону України «Про захист прав споживачів». Зазначені порушення зафіксовані в акті перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів №002936 від 30 листопада 2010 року.

За результатами перевірки винесено припис керівнику господарюючого суб’єкта від 30 листопада 2010 року про тимчасове припинення реалізації продукції. Також у зазначеному приписі позивача зобов’язано доповісти про його виконання до 13 грудня 2010 року.

27 грудня 2010 року посадовими особами Управління винесено постанову №003519/я у справі про адміністративне правопорушення, якою до СПД ОСОБА_2 застосовано штрафні санкції у розмірі 170грн. відповідно до ч. 1 ст. 155 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою передбачена відповідальність за порушення правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю.

10 січня 2011 року Управлінням винесено постанову №000072/я (далі –оскаржувана постанова) про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів»та застосовано до позивача штрафні санкції на загальну суму 4723грн. 60коп.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення стосовно їх задоволення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов наступних висновків.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності врегульовані Законом України «Про захист прав споживачів»від 12 травня 1991 року №1023-XII (далі –Закон №1023-ХІІ), яким також визначаються відповідні права споживачів та механізм їх захисту, а також - основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ст. 26 Закону №1023-ХІІ спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право, зокрема, давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання припису про припинення порушень прав споживачів; перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі - ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єктів; накладати на винних осіб у випадках, передбачених законодавством, адміністративні стягнення; накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Положення про Управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 23 червня 2009 року №229 (далі –Положення №229), територіальними органами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики є управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління), які підпорядковуються Державному комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Пунктом 3.1 Положення №229 передбачено повноваження відповідача перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до діючого законодавства будь-які виробничі, складські, торгівельні та інші приміщення цих суб'єктів. Результати перевірок кожного суб'єкта господарювання оформляти відповідним окремим актом.

Згідно з приписами пункту 3.15 Положення №229 Управління має право приймати рішення до усунення виявлених недоліків про припинення суб'єктами господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, реалізації та виробництва продукції, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів.

Як встановлено судом, відповідачем 30 листопада 2010 року з 14год. 01хв. до 17год. 50хв. проведено перевірку позивача з питань дотримання законодавства у сфері захисту прав споживачів, за результатом якої складено акт від 30 листопада 2010 рок №002936.

Суд критично оцінює посилання СПД ОСОБА_2 на неналежне повідомлення про проведення перевірки, оскільки, як вбачається зі змісту розписки №004002/227 від 15 листопада 2010 року, позивач 16 листопада 2011 року ознайомлена, що у період з 29 листопада 2010 року по 03 грудня 2010 року буде проведена перевірка.

Посилання позивача стосовно наявності у відповідача обов’язку відкласти перевірку у випадку її відсутності у магазині, бо, як зазначила СПД ОСОБА_2, вона фізично не мала можливості бути присутньою під час проведення перевірки, судом не враховуються, оскільки особа про зазначені обставини Управління не повідомила, а тому підстав для розгляду питання про перенесення вказаного заходу не існувало.

Крім того, відповідно до п. 37 Порядку №833 перевірка діяльності суб’єкта господарювання проводилась посадовими особами Управління після пред’явлення службового посвідчення та направлення на перевірку, зробивши відповідний запис в журналі реєстрації перевірок (не спростовується позивачем), в присутності особи, що здійснює продаж товарів (яка здійснює реалізацію продукції в разі відсутності керівника (власника) суб’єкта господарювання –продавця ОСОБА_3

Разом з тим, оскільки продавець ОСОБА_3 відмовилася від підписання та отримання акту від 30 грудня 2010 року №002936, останній 02 грудня 2010 року направлено на адресу позивача засобом поштового зв’язку, а одержано суб’єктом господарювання 11 грудня 2010 року. Про наявність зазначених обставини позивач не заперечувала.

Отже, враховуючи викладене, суд не вбачає порушень з боку Управління порядку проведення перевірки.

Оцінюючи відповідність оскаржуваної постанови приписам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону №1023-ХІІ для продукції, споживчі властивості якої можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна споживачів і навколишнього природного середовища, встановлюється строк придатності, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до неї при продажу, і який вважається гарантійним строком.

Строк придатності обчислюється починаючи від дати виготовлення, яка також зазначається на етикетці або в інших документах, і визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання.

Продаж товарів, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув, забороняється.

Приписи пункту 14 Правил роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11 липня 2003 року №185 визначають, що реалізація харчових продуктів на підприємствах роздрібної торгівлі дозволяється тільки протягом термінів їх придатності до споживання, що визначені нормативними документами для певних видів продуктів.

Аналогічне положення щодо алкогольних напоїв закріплює пункт 15 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 року №854.

Таку ж заборону містить пункт 17 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2006 року №833, в якому визначено, що забороняється продаж товарів, що не мають відповідного маркування, належного товарного вигляду, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, строк придатності яких минув, а також тих, що надійшли без документів, передбачених законодавством, зокрема, які засвідчують їх якість та безпеку.

Під час судового розгляду даної справи позивач наполягала на тому, що товари, термін придатності яких закінчився та перелік яких зазначено у пунктах 2-44 та 46-55 додатку до акту, не знаходились на реалізації, а були підготовлені на повернення постачальнику, а тому зафіксовані відповідачем відповідні порушення не мали місця.

Проте, вказані твердження позивача судом не можуть бути враховані, оскільки будь-яких доказів стосовно списання вказаного товару, зняття його з реалізації у зв’язку з закінченням терміну придатності суб’єкт господарювання не надав як під час проведення перевірки, так і в судовому засіданні. Крім того, у засіданні СПД ОСОБА_2 особисто зазначила про наявність на всіх товарних одиницях, що внесені до акту, цінників.

Водночас, судом враховується наявний в матеріалах справи звіт-інформація від 04 лютого 2011 року, адресований позивачем до Управління на виконання припису останнього, з якого вбачається, що реалізація товару, зазначеного в акті від 30 листопада 2010 року припинено, знято з продажу і вивезено з магазину. Жодним доказом зазначене позивач підтвердити не змогла.

Доказів, які б спростовували зафіксовану в акті перевірки інформацію щодо реалізації таких товарів, СПД ОСОБА_2 суду не надала.

Суд зауважує, що відповідальність реалізацію товарів, термін зберігання яких минув, закріплена у пункті 10 ч. 1 ст. 23 Закону №1023-ХІІ, яким визначено, що у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за реалізацію товару, строк придатності якого минув, - у розмірі двохсот відсотків вартості залишку одержаної для реалізації партії товару, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Наведені вище норми вказують на те, що, по-перше, відповідальність суб’єкта господарювання настає за сам факт реалізації товару, строк придатності якого минув (при цьому Закон не бере до уваги виконання/невиконання припису керівнику господарюючого суб’єкта); по-друге, штрафні санкції обраховуються виходячи з 200 відсотків вартості залишку одержаної для реалізації партії товару. Тобто, Закон пов’язує розмір штрафних санкцій виходячи з вартості товару для реалізації, а не із закупівельних цін.

Надані Управлінням розрахунок та пояснення представником відповідача свідчать про правильність обрахування суми штрафу, що підлягає сплаті СПД ОСОБА_2

За таких обставин, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про порушення позивачем вимог положень ст. 7 Закону №1023-ХІІ та інших нормативних актів у сфері захисту прав споживачів, а тому вважає оскаржувану постанову правомірною та такою, що скасуванню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Управлінням у повному об’ємі обґрунтовано правомірність прийняття оскаржуваної постанови та спростовано відповідні доводи позивача.

Так, оцінивши за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, наявні в матеріалах справи докази та пояснення позивача та представника відповідача, судом позовні вимоги СПД ОСОБА_2 до Управління у справах захисту прав споживачів у м. Києві про скасування постанови від 10 січня 2011 року №000072/я визнаються необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

Суб’єкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_2 у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя            (підпис)О.В. Пісоцька

З оригіналом згідно.

Суддя  О.В. Пісоцька