ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025 м.Київ, вул. Десятинна, 4/6
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
місто Київ
13 грудня 2010 року Справа №2а-10155/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
судді: Пісоцької О.В.,
за участю секретаря
судового засідання Кузьменкової С.П.,
розглянувши у приміщенні суду у місті Києві у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів
дотовариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Тур»
простягнення штрафних санкцій у розмірі 13183грн. 17коп.,
ВСТАНОВИВ:
Заступник прокурора Печерського району міста Києва (далі –прокурор) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі –Фонд, позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Тур»(далі –ТОВ «Транс-Тур», відповідач), в якій просило стягнути з ТОВ «Транс-Тур»штрафні санкції за нестворені робочі місця для інвалідів у 2009 році та пеню на загальну суму 13183грн. 17 коп.
У судовому засіданні представники прокуратури Печерського району міста Києва та позивача позовні вимоги просили задовольнити, обґрунтовуючи їх порушенням відповідачем положень чинного законодавства в частині працевлаштування інвалідів (стаття 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).
Представник відповідача у письмовому запереченні та усно в судовому засіданні повідомив, що проти позову заперечує та просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зазначав про вжиття ТОВ «Транс-Тур»всіх можливих заходів для працевлаштування інвалідів, у тому числі - створення одного робочого місця для них.
Згідно з частиною третьою статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 13 грудня 2010 року о 15год. 37хв. у відкритому судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови про відмову у задоволенні позову.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов наступних висновків.
Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21 березня 1991 року №875-XII (далі –Закон №875-ХІІ) визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами.
Згідно зі статтею 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома. Інваліди можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.
Статтею 19 Закону №875-ХІІ передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, директором ТОВ «Транс-Тур» 25 лютого 2009 року було видано наказ №01-109-к «Про створення робочого місця для працевлаштування осіб, що мають інвалідність». Крім того, відповідачем щомісячно подавалися звіти про наявність вакансій за формою №3-ПН.
Відповідно до статті 20 вказаного Закону підприємства (об'єднання), установи і організації, в тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ і організацій у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 25 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда, і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Таким чином, Закон №875-ХІІ встановлює відповідальність суб’єктів господарювання за невиконання вимог стосовно створення робочого місця для працевлаштування інваліда, а обов’язок щодо працевлаштування покладений на відповідний центр зайнятості.
Згідно з частиною першою статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Згідно частини другої статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується, зокрема, принципом законності.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В матеріалах справи міститься лист Печерського районного центру зайнятості від 19 квітня 2010 року за №1802-02, зі змісту якого вбачається, що центром зайнятості не направлялися до ТОВ «Транс-Тур»інваліди для працевлаштування, оскільки протягом 2009 року особи з інвалідністю, які за висновками МСЕК, могли б працювати вантажниками, на обліку не перебували.
Згідно з довідкою Головного управління статистики у місті Києві серії «АА»за №267122 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, видами діяльності відповідача є: організаційні перевезення вантажів, інші види оптової торгівлі, діяльність автомобільного вантажного транспорту.
Таким чином, оцінивши за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, наявні в матеріалах справи докази та пояснення представників сторін та прокуратури, а також - враховуючи специфіку діяльності ТОВ «Транс-Тур», а також –те, що законодавство не встановлює обмежень для суб’єктів господарювання стосовно вибору в характері визначення праці для інваліда та забезпечення останнього робочим місцем для її виконання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Пісоцька