Справа №2-377-2007

РІШЕННЯ

ім'ям    України

10 серпня 2007 року            місцевий суд Ленінського району міста Луганська в складі:

головуючого -  судді  Авалян Н.М.

при секретарі  -  Холодовій О.В.

адвокатів - ОСОБА_1., ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Асоціації „Промислова академія" про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, стягнення заборгованості по заробітній платі за роботу за сумісництвом, - 

ВСТАНОВИВ:

18.05.2006  року позивачка пред"явила до відповідача позовні вимоги про: 1)

поновлення на посаді завідуючої перукарні ( учбової) з одночасним сумісництвом посади

викладача перукарської справи; 2) стягнення середнього заробітку за час вимушеного

прогулу; 3) стягнення заробітної плати за сумісництво посади викладача перукарської

справи з 28.12.1999 року по 20.10.2004 року, а з 20.10.2004 року по 14.06.2005 року за роботу

завідуючої перукарні; 4) стягнення заробітної плати з 18.07.2005 року по 15.09.2005 року та

оплати лікарняних листів з 19.07.2005 року по 17.08.2005 року, /том 1 а.с.2-4/

В попередньому судовому засіданні, 14.09.2006 року, позивачка уточнила свої вимоги та просила: 1) поновити її на посаді завідуючої перукарні ( учбової) з одночасним сумісництвом посади викладача перукарської справи; 2) стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу станом на 14.09.2006 року в розмірі 3834 гривні; 3) стягнути заробітну плату за сумісництво посади викладача перукарської справи з 28.12.1999 року по 20.10.2004 року, а з 20.10.2004 року по 14.06.2005 року за роботу завідуючої перукарні; 4) стягнути заробітну плату з 18.07.2005 року по 15.09.2005 року, /том 1 а.с.219-222/

05.07.2007  року в судовому засіданні позивачка уточнила та доповнила позовні

вимоги та просила: 1) поновити строк на оскарження наказів №8 від 21.02.200 року та №37

від 22.10.2004 року; 2) визнати накази 8 від 21.02.200 року , №37 від 22.10.2004 року та №

11/1 від 20.06.2005 року неправомірними та скасувати їх; 3) поновити її на посаді завідуючої

перукарні ( учбової) з одночасним сумісництвом посади викладача перукарської справи; 4)

стягнути середній заробіток за дні вимушеного прогулу з 21.06.2005 року з розрахунку

середньоденної заробітної плати в розмірі 24,21 гривня; 5) забов"язати нарахувати та

виплатити заробітну плату завідуючої учбової перукрні за період з 22.02.2000 року оп

31.12.2003 року; 6) зобов'язати нарахувати та виплатити заробітну плату завідуючої учбової

перукарні за період з 21.10.2004 року по 20.06.2005 року в розмірі 1920 гривень; 7) стягнути

матеріальну шкоду в зв"язку з витратами на лікувння в розмірі 1 713,26 гривень; 8) стягнути

компенсацію моральної шкоди в розмірі 10 000 гривень; 9) стягнути витрати на правову

допомогу в розмірі 2 100 гривень; 10) стягнути з третьої особи ОСОБА_4. на користь

 

відповідача шкоду, нанесену виплатою середнього заробітку за дні вимушеного прогулу. /том 2 а.с. 57-59/

Ухвалою суду від 31.07.2007р. за клопотанням позивачки та її представника були роз*єднані - спір в частині стягнення заборгованості із заробітної плати за сумісництвом виділений в окреме провадження з наданням позивачці права звернутись з зазначеним позовом до суду на загальних підставах, /том 2 а.с.104/

Тому судом розглядаються уточнені позовні вимоги про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

В обгрунтування позову позивачка вказала, що вона була незаконно звільнена з роботи, в зв*язку з чим була вимушена звернутись до суду. А крім того, в період її роботи відповідач невірно проводив нарахування її заробітку, в зв*язку з чим утворилась заборгованість. Оскільки вона стала вимагати правильної виплати зарплати, а крім того, стала вимагата від ОСОБА_5., яка є засновкником підприємства та матір*ю директора ОСОБА_4., запозичену в неї крупну суму грошей, які вона не бажає повертати, керівництво стало до неї відноситься упереджено. Все це привело до того, що її просто після відпустки не допустили до роботи. В зв*язку з цим вона тривалий час вимушена була прикладати зусилля для захисту своїх прав, від чого морально штраждала. Моральні страждання, відсутність заробітку привело до захворювання печінки, в зв*язку з чим їй була встановлена інвалідність. А в зв*язку з розглядом справи в суді вона дізналась, що в перід її роботи відповідач видавав відносно неї незаконні накази, про які її не повідомляв.

В судовому засіданні позивачка та її предстівник уточнені позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити, надавши аналогічні пояснення по суті позову.

Представники відповідача та треті особи ОСОБА_3. та ОСОБА_4. в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, посилаючись на те, що дисциплінарні стягнення були застосовані до позивачки з дотриманням відповідної процедури за дисциплінарні проступки, які позивачка дійсно допустила та які належним чином зафіксовані. Крім того, зміни в трудовому договорі були викликані службовою необхідністю. Про видання наказів позивачка була повідомлена, але вона завжди категорично відмовлялась знайомитись з наказами.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, показання свідків, які не могли пояснити обставини звільнення позивачки, вказавши виключно на взаємовідносини в трудовому колективі, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти.

Позивачка 28.12.1999р. на підставі наказу №26 директора Асоціацації ОСОБА_3 була прийнята на роботу на посаду завідуючої перукарні /учбової/ з одночасним сумісництвом посади викладача перукарської справи, що підтверджено копією наказу та записом в трудовій книжці, /том1 а.с.6,9/

Наказом директора Асоціації ОСОБА_3 №8 від 21.02.2000р. відносно позивачки було скасовано сумісництво посади викладача, позивачка залишена на посаді завідуючої учбової перукарні /том 1 а. с. 64/.

Наказом директора Асоціації ОСОБА_3 №37 від 22.10.2004р. позивачка була звільнена з посади завідуючої учбової перукарні за неявку на роботу з 11.10.2004р. по 15.10.2004р. на підставі п.4 ст.40 КЗпП України з залишенням її на посаді викладача перукарської справи /том 1 а. с. 21/.

Позивачка в судовому засіданні пяснила, що про існування наказів №8 та №37 ій стало відомо тільки в зв*язку з розглядом її позову про поновлення на роботі. Раніше її з цими наказами не знайомили; з моменту прийняття на роботу вона завжди суміщала дві посади - завідуючою перукарні та викладача перукарської справи.

Доводи позивачки в цій частині не спростовані відповідачем.

 

Пояснення представників відповідача, а також представлені відповідачем акти /том 1 а.с.22,23/ про те, що позивачка відмовилась ознайомитись з вказаними наказами суд не приймає до уваги в зв*язку з наступним.

Скасування сумісництва відповідно до трудового законодавства розцінюється як істотні зміни умов трудового договору. При цьому, не зважаючи на те, що законом прямо не визначається перелік змін умов трудового договору, які розцінюються як істотні зміни, суд розцінює вказаний наказ саме як в одностонньому порядку зміна істотніх умовив трудового договору, оскільки такі зміни впливають на розмір заробітної плати в сторону її зменьшення, а також на режим роботи.

Відповідно до ст.32 ч.3 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється.

Згідно з законом зміна істотних умов праці допускається тільки у випадках зміни в організації виробництва і праці. Якщо таких змін не має власник не вправі односторонньо змінювати істотні умови праці.

Доказів того, що на підприємстві після прийняття позивачки на роботу відбулися зміни в організації виробництва і праці, відповідач всупереч вимог ст.60 ЦПК України суду не представив.

Крім того, запис про зміни в трудовому договорі не внесений відповідачем в трудову книжку позивачки, /том 2 а.с.151/

Доводи представника відповідача про те, що це пов*язане з неналежним виконанням своїх трудових обов*зків працівником, відповідальним за ведення трудових книжок, суд не приймає до уваги, оскільки зазначена обставина не скасовує обов*зку власника внести такий запис в трудову книжку.

Крім того, як вбачається з наданих відповідачем копій відомостей про нарахування заробітної плати, навіть після видання вказаного наказу, відповідно до якого позивачка з лютого 2000 року працювала на посаді завідуючої учбової перукарні, позивачці відповідачем нараховувалась та виплачувалась заробітна плата викладача /погодинно/ та заробітна плата завідуючої перукарні /тарифна ставка/. /том 1 а. с. 143-201/

З копії трудової книжки позивачки вбачається, що наказ не був занесений до трудової книжки позивачки, /том 2 а.с151./

Тобто, наказ фактично не виконувався відповідачем, про що також свідчить і та обставина, що наказом директора Асоціації ОСОБА_3 №37 від 22.10.2004р. позивачка була звільнена з посади завідуючої учбової перукарні, але залишенна на посаді викладача перукарської справи, тобто, не зважаючи на видання наказу №8 від 21.02.2000р., вона продовжувала працювати згідно з умовами укладеного сторонами в 1999 році трудового договору.

Наданий відповідачем акт /том 1 а.с.65/ про те, що позивачка відмовилась знайомитись з наказом, суд не приймає до уваги, оскільки він протирічить сукупності вищезазначених доказів.

За таких обставин позов в частині визнання незаконним та скасування наказу №8 від 21.02.2000р. підлягає задоволенню.

Також підлягає задоволенню позов в частині визнання незаконним та скасування наказу №37 від 22.10.2004р. з наступних підстав.

Як вбачається з тексту наказу, позивачка була звільненна з посади завідуючої перукарні та залишена на посаді викладача. /том 1 а.с.21/

Позивачка в судовому засіданні пояснила, що про існування цього наказу вона нічого не знала, продовжувала працювати, суміщуючи посади завідуючої перукарні та викладача перукарської справи, факт прогулу категорично заперечувала.

 

Її доводи в цій частині відповідачем не спростовані.

Напроти, з наданої суду відповідачем відомості про заробітну плату за жовтень 2004 року вбачається, що позивачка отримала заробітну плату за повний місяць за виконану роботу викладача та завідуючої перукарні /том 1 а.с.193/. Після видання зазначеного наказу, як вбачається з наданих відповідачем відомостей про заробітну плату за листопад, грудень 2004 року /том 1 а. с. 144,145/, відповідачем позивачці нараховувалась та виплачувалась викладача та завідуючої перукарні - тарифна ставка та погодинна оплата.

З копії трудової книжки позивачки вбачається, що наказ не був занесений до трудової книжки позивачки, /том 2 а. с. 151/

Вказані обставини свідчать про те, що наказ фактично не був виконаний відповідачем.

Надані відповідачем акти /том 1 а. с. 22,23/ про те, що позивачка була відсутня на роботі, відмовилась надати пояснення та ознайомитись з наказом, суд не приймає до уваги, оскільки він протирічить сукупності вищезазначених доказів.

За таких обставин судом встановлений факт, що позивачка на момент її звільнення з роботи 20.06.2005р. відповідно до умов укладеного сторонами трудового договору працювала на посаді завідуючої перукарні /учбової/ з одночасним сумісництвом посади викладача перукарської справи.

Та обставина, що з січня 2005 року, як вбачається з наданих відповідачем відомостей про нарахування та виплату заробітної плати, позивачці нараховувалась та виплачувалась тільки заробітна плата викладача /погодинна/, не скасовує встановленого судом факту ітого, що умови трудового договору сторонами не змінювались.

Судом також встановлено, що наказом директора Асоціації ОСОБА_4№11/1 від 20.07.2005р. /том 1 ас. 5/ позивачка була звільнена з посади викладача перукарської справи за прогули без поважних причин з 14.06.2005р. по 20.06.2005р. на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

Не зважаючи на те, що в тексті наказу місяць його видання зазначений нерозбірливо та може бути прочитаний як „июня" или „июля", третя особа ОСОБА_4. в судовому засіданні уточнила, що наказ був виданий в червні, а не в липні.

Відповідно до ст.40 ч.1 п.4 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.Відповідно до ст.147 КЗпП України звільнення є дисциплінарними стягненнями і повинні застосовуватись з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.

Відповідно до ст.43 КзПП України звільнення працівника з вказаної підстави можливе за попередньою згодою профспілкового органу, первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Судом встановлено, що звільнення позивачки проведено без попереднього узгодження з профспілкоим органом, позивачка не є членом профспілки, профспілкова організація на підприємстві відсутня.

Відповідно до ст. 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на работу працівника.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен витробувати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або

 

уповноваженим ним органом повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі /розпорядженні/ і повідомляється працівникові під розписку.

Позивачка не заперечувала того, факту, що в зазначені в наказі дні вона була відсутня на роботі, але свою відсутність вона пояснює тим, що вона знаходилась у відпустці, попередньо узгодивши дні відпустки з директором та отримавши на це дозвіл по телефону. Відпустка була їй необхідна для відвідування дочки, яка є інвалідом першої групи, потребує постійного стороннього догляду та проживає в Одеській області з бабусею. З відпустки вона вийшла на роботу 18.07.2005р., але до роботи її не допустили, однако наказ про звільнення їй не видали, причин відсутності на роботі не з*ясовували.

Доводи позивачки про те, що вона оформила заяви про відпустки /основну та додаткову/ підтверджені її заявами : від 14.05.2005р. про надання їй щорічної тарифної відпустки з 16.05.2005р. по 15.06.2005р. з резолюціє директора про згоду та додаткової відпустки без збереження заробітної плати з 15.06.2005р. по 16.07.2005р. з резолюцією директора про незгоду надання такої відпустки.

Третя особа директор ОСОБА_4. факт надання нею згоди на додаткову відпустку позивачці в телефонному режимі категорично заперечувала.

Як встановлено перевіркою територіальної державної інспекції праці в Луганській області /том 2 а.с.134/. основна відпустка позивачці була предоставлена. Відповідно до наказу позивачка повинна була стати до роботи 15.06.2005р. Наказ про відпустку відповідачем суду не представлений, але вказана обставина підтверджена актом перевірки територіальної державної інспекції праці в Луганській області, що сторонами не заперечується.

Але позивачка на роботу не вийшла, хоча наказу про надання їй додаткової відпустки не було, тому суд вважає встановленим факт скоєння позивачкою прогулу.

Доводи позивачки про те, що директор телефоном надала згоду на додаткову відпустку, суд не приймає до уваги, оскільки для використання відпустки необхідно видання наказу.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідачем була порушена процедура накладання дисциплінарного стягнення.

Відповідачем надані суду два акти /том 1 ас.28,29/ на підтвердження факту дотримання процедури звільнення.

З акту від 20.06.2005р. вбачається, що 20.06.2005р. комісія у складі директора та бухгалтера встановили факт відсутності позивачки на робочому місті в період с 15.06.2005р. по 20.06.2005р. та факт відмови позивачки надати пояснення причин її відсутності.

Вказаний акт суд не приймає до уваги, оскільки, як встановлено судом, позивачка вийшла на роботу тільки 18.07.2005р., тому 20.06.2005р. від неї не вимагали надати пояснення причин прогулу.

З акту від 18.07.2005р. вбачається, що 18.07.2005р. комісія у складі директора та бухгалтера встановили факт відсутності позивачки на робочому місті в період с 15.06.2005р. по 20.06.2005р. та факт відмови позивачки ознайомитись з наказом про її звільнення.

При цьому попередньо не з*ясовувались причини відсутності на роботі, що є обов*язковим, оскільки відповідно до закону звільнення відбувається у разі, якщо бути встановлено, що прогул був допущений без поважних причин.

Як пояснила в судовому засіданні позивачка, в неї є повнолітня дочка-інвалід дитинства першої групи, яка потребує постійного стороннього догляду, та яка проживає у бабусі. В період відсутності на робочому місті позивачка знаходилась у своєї дочки, в зв*язку з погіршенням стану здоров*я бабусі, яка є особою похилого віку.

Всупереч вимог закону відповідач застосувавши такий суровий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення, не врахував ступінь тяжкості вчиненого проступку; обставини, за яких вчинено проступок, а також попередню роботу працівника.

Крім того, як вбачається з тексту наказу, позивачка була звільнена за прогули без поважних причин з 14.06.2005р., але відповідно до наказу 14.06.2005р. є останнім /30-м

 

днем/ днем відпустки, наданої позивачці у встановленому порядку, що підтверджено резолюцією директора на заяві позивачці, відповідно до якої відпустка їй була надана по 15.06.2005р.

За таких обставин суд вважає звільнення позивачки проведеним з порушенням вимог законодавства, тому вона підлягає поновленню на роботі на посадах, які вона займала за трудовим договором.

Доводи представника відповідача про те, що посада завідуючої перукарні пілсі звільнення позивачки скасована суд не приймає до уваги, оскільки, відповідачем суду представлений затверджений 03.01.2004р. новий штатний розклад /том 1 а.с. 66/, відповідно до якого вказана посада збережена на підприємстві. Доказів того, що статний розклад був змінений відповідач суду не представив.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесені рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Розмір суми, яка підлягає стягненню, визначається за правилами встановленими Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, виходячи з заробітку за два повних відпрацьованих місяця до звільнення.

Для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачки суд приймає до уваги заробіток позивачки за повний відпрацьований місяць перед звільненням в березні 2005 року та в квітні 2005 року /том 1 а.с,138,139,141/ - по 228 грн.

Всього за два місяці позивачкою отримано зарплати 456 грн. (228 +228) та відпрацьовано 42 робочих дня (21 + 21). Таким чином, середньоднівний заробіток позивачки складає 10,86 грн. (228 +228): 42 = 456 : 42 = 10,86 грн.

В зв*язку з тим, що мінімальна заробітна плата з моменту звільнення позивачки на день вирішення спору змінювалась, суд відповідно до п. 10 зазначеної Постанови КМУ у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Коефіцієнт коригування складає 1,87 (450 грн. : 240 грн.). Таким чином, з урахуванням коефіцієнту середньоднівний заробіток позивачки складає 20,31 грн. (10,86 х 1,87)

Вимушений прогул позивачки з дня звільнення 21.06.2005р. на день розгляду справи при 5-денному робочому тижні складає 542 дня.

Таким чином сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 11 008,02 грн. (542 дня х 20,31 грн.), який підлягає виплаті позивачці.

Розрахунок, приведений представником позивачки суд не приймає до уваги, оскільки для визначення середнього заробітку представником позивачки брався до уваги заробіток, який фактично не нараховувся, в цій частині позовні вимоги за клопотанням позивачки та її представника судом не розглядались.

Вимога позивачки про стягнення втраченого заробітку з директора підприємства ОСОБА_4. задоволенню не підлягають в зв*язку з наступним.

 

Відповідно до ст.237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Наказ про звільнення позивачки з роботи, який визнаний судом незаконним, був виданий директором підприємства ОСОБА_4., яка наказом №2 від 30.01.2006р. звільнена з підприємства за власним бажанням. Таким чином, на момент розгляду справи ОСОБА_4. не є посадовою особою підприємства, /том 2 а.с. 10, 84/

Позов в частині відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 1 713,26 грн., яка складається з сум, витрачених позивачкою на лікування, задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 173 КЗпП України передбачене відшкодування працівнику матеріальної шкоди, якщо вона заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Як вказала позивачка, хронічні захворювання, з приводу яких вона проходила лікування, в неї існували до звільнення, професійними захворюваннями не визнані відповідно до закону. Звільнення з роботи, як пояснила позивачка, тільки загострило течію хронічних захворювань в зв*язку з хвилюваннями та негативними емоціями.

Вказані обставини є підставою для відшкодуванню моральної шкоди, яка відповідно до ст.23 ЦК України полягає у у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцством або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала в зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у дешевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в іншій спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визнанні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України у випадку порушення трудових прав працівника йому відшкодовується моральна шкода, якщо допущені до нього порушення призвели до необхідності прикладати додаткових зусиль для організації свого життя та спричинили інші негативні для працівника наслідки.

Судом встановлено, що в зв*язку з порушенням трудових прав позивачці завдані моральні страждання, оскільки вона була змушена докладати зусиль для відновлення своїх прав. Позивачка була вимушена звертатись за правовою допомогою, до органів прокуратури, до інспекці праці для отримання копії наказу про звільнення, і тільки після цього відповідач видав позивачці копію наказу про звільнення. Тривалий час з вини відповідача позивачка була позбавлена заробітної плати, яка була єдиним засобом її матеріального забезпечення. При цьому суд також враховує, що у позивачки є хронічні захворювання, з приводу яких вона після незаконного звільнення проходила курси лікування, але не мала можливості отримувати заробітну плату на період тимчасової непрацездатності.

За таких обставин суд вважає, що позивачка вправі вимагати відшкодування моральної шкоди.

Однак, суд вважає, що заявлена позивачкою сума відшкодування значно завищена і не відповідає тяжкості наслідків і тривалості моральних страждань.

 

Суд, виходячи із принципу розумності та справедливості, вважає, що в даному випадку у відшкодування моральної шкоди позивачці належить стягнути з відповідача суму відшкодування в 3 000 грн., що значно перевищує розмір витрат на лікування. Крім того, суд враховує, що в зв*язку з незаконним звільненням позивачці підлягає відшкодуванню відкорегований середній заробіток за дні вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного /міського/ суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. 

Строк на звернення до суду з позовами, встановлений ст.ст.233,241-1 КЗпП України, не пропущений, позивачкою не пропущений, оскільки, як встановлено судом копію наказу про звільнення позивачка отримала тільки 24.04.2006р. /том 1 а.с.3/, що представниками відповідача та третьою особою не заперечується, після чого вона звернулась до суду з позовом про поновлення на роботі впродовж місяця після отримання копії наказу. Про накази №8 від 21.02.2000р. та №37 від 22.10.2004р., як встановлено судом в судовому засіданні, позивачка також не була повідомлена, а дізналась про їх існування з матеріалів справи.

Доводи представника відповідача про те, що позивачка була ознайомлена з наказом про звільнення 16.09.2005р. суд не приймає до уваги оскільки ця обставина не скасовує обов*зку відповідача вручити в день звільнення працівнику копію наказу про звільнення або внести запис в трудову книжку.

Суд враховує, що на момент звільнення трудова книжка з лютого 2005 року /том 1 а.с.24/ знаходилась у позивачки, в зв*язку з чим відповідач не мав можливолсті внести запис про звільнення в трудову книжку, але відповідач мав можливість і зобов*язаний був вручити копію наказу про звільнення, що не було виконано, оскільки, як вбачається з тексту акту, відповідач лише намагався ознайомити позивачку з наказом, не зважаючи на те, що вона вимагала видати їй наказ.

Копія наказу була видана відповідачем тільки в квітні 2006 року на запит адвоката /том 1 а.с.8/, після чого 18.05.2006. позивачка звернулась до суду з позовом.

Відповідно до ст.367 ЦПК України рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в межах місячного платежу підлягає негайному виконанню.

Крім того, відповідно до вимог ст.ст. 79,80,88 ЦПК України та ДКМУ „Про державне мито" підлягає стягненню з відповідача на користь держави державне мито в розмірі 59,50 грн., виходячи із ставок державного мита та сукупності заявлених позовних вимог /51 + 8,50/, та витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 30 грн відповідно до ПКМУ „Про затвердження Порядку оплати витрат на інформаційне-технічне забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів" від 21.12.2005р. №1258.

Крім того, підлягають відшкодуванню на користь позивачки понесені нею судові витрати у вигляді оплати юридичної допомоги в розмірі 2 100 грн. /2 000 + 100/, оскільки в інтересах позивачки в суді приймав участь адвокат ОСОБА_1., а для оформлення позовної заяви позивачці надавав правовоу допомогу адвокат ОСОБА_6. За надання правової допомоги позивачкою оплачено адвокату ОСОБА_6 100 грн., адвокату ОСОБА_1. 2 000 грн., що підтверджено документально / том 1 а.с.212, 213, том 2 а.с.85, 131,152/.

Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 79, 80, 88, 212-215, 367 ЦПК України, ст.ст.32,40 ч.1 п.3,43, 147-1,148,149,173,233,235,237,237-1,241-1 КзПП України, ст.23 ЦК України, ст.ст.3.4 ДКМУ „Про державне мито" від 12.02.1993р., ПКМУ № 100 від 08.02.1995р., ПКМУ від 21.12.2005р. №1258, суд,-

ВИРІШИВ:

 

ВИРІШИВ:

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково. Визнати  неправомірним  та  скасувати  наказ  директора  Асоціації „Промислова академія"    ОСОБА_5 №8 від 21.02.2000р., відповідно до якого відносно ОСОБА_3 було скасовано сумісництво посади викладача з залишенням на посаді завідуючої учбової перукарні.

Визнати неправомірним та скасувати наказ директора Асоціації „Промислова академія" ОСОБА_5 №37 від 22.10.2004р., відповідно до якого ОСОБА_3 була звільнена з посади завідуючої учбової перукарні за неявку на роботу з 11.10.2004р. по 15.10.2004р. на підставі п.4 ст.40 КЗпП України з залишенням її на посаді викладача перукарської справи

Визнати неправомірним та скасувати наказ директора Асоціації „Промислова академія"ОСОБА_4 № 11/1 від 20.07.2005 року про звільнення ОСОБА_3 з посади викладача перукарської справи за прогули без поважних причин з 14.06.2005р. по 20.06.2005р.

Поновити ОСОБА_3 з 21 червня 2005 року на роботі в Асоціації „Промислова академія" на посаді завідуючої учбової перукарні з сумісництвом посади викладача перукарської справи.

Стягнути з Асоціації „Промислова академія" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за дні вимушеного прогулу у розмірі 11 008,02 грн., у відшкодування моральної шкоди 3 000 грн., у відшкодування витрат на правову допомогу 2100 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку підлягає негайному виконанню в межах сум платежу за один місяці - в розмірі  240 грн.

Стягнути з Асоціації „Промислова академія" на користь держави державне мито в розмірі 59,50 грн. та витрати на інфррмаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Ленінський районний суд М.Луганська шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження, після чого протягом двадцяти днів повинна бути подана апеляційна скарга.