ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

12.10.06р.

Справа № А9/368-06

За позовом  Прокурор Дзержинського району м. Кривого Рогу в інтересах держави в особі:  

                    Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,

                    м. Дніпропетровськ  

до   Комунального житлового підприємства № 8, м. Кривий Ріг

                    Дніпропетровської області   

про стягнення 5246 грн. 97 коп.

Суддя  Подобед І.М.

Представники сторін:

  Від позивача – Ахметова О.О. – провідний спеціаліст – юрисконсульт, довіреність №03-

06/04 від 05.01.06р.

Від відповідача – представник не з’явився

В судовому засіданні прийняли участь – Овчар Т.В. – прокурор відділу облпрокуратури,

посвідчення №173 від 28.10.03р.  

СУТЬ СПОРУ:

Прокурор Дзержинського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області звернувся у серпні 2006 року із позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до КЖП №8, в якому просить господарський суд стягнути з відповідача на користь позивача 5246,97 грн. адміністративно-господарських санкцій за нестворені у 2005 році місяця для забезпечення працевлаштування інвалідів. Обґрунтовує позовні вимоги не виконанням відповідачем зобов’язань встановлених Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Відповідач позов не визнає, посилаючись на те, що підприємство працювало збитково і його активи знаходяться в податковій заставі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне житлове підприємство №8 (далі – відповідач) - є суб’єктом підприємницької діяльності, який використовує працю найманих працівників.

На підставі статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. (зі змінами і доповненнями) для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання (далі –підприємства) встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця. Виконанням нормативу робочих місць у визначеній кількості вважається працевлаштування підприємством, у тому числі підприємством громадської організації інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

У відповідності до п. 9 ст. 19 вищевказаного Закону підприємства, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку не пізніше 1 лютого подають до зазначених відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, затвердженою Наказом Мінпраці України від 29.12.2004р. №338.

З даних наведених відповідачем у Звіті про зайнятість та працевлаштування  інвалідів за 2005 рік” (форма 10-ПІ річна) видно, що середньооблікова чисельність штатних працівників на цьому підприємстві –66 осіб; середньооблікова чисельність інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідно до 4% нормативу –3 особа; за даними розділу 1 звіту на підприємстві відповідача у 2005 році працювали 2 інваліди; сума штрафних санкцій за цим звітом –не вказана.

У відповідності до ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів”, підприємства, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ст. 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в ч.1 ст. 20 вказаного Закону, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу.

За розрахунками позивача відповідач зобов’язаний був створити, але не створив у 2005 році 1 місце для працевлаштування інвалідів. Оскільки відповідач вимог вищевказаного Закону не виконав, позивач самостійно нарахував відповідачу за вищевказаним звітом (форми 10-ПІ річна) суму 5246,97 грн. адміністративно-господарських санкцій, виходячи із середньої річної заробітної плати на підприємстві відповідача у 2005 році.

Зазначені штрафні санкції за нестворені в 2005 році робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідачем добровільно не сплачені, що стало приводом для звернення позивача до суду про їх примусове стягнення.

Відповідно до ст. 18 вищевказаного Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Отже, чинне законодавство України покладає на зазначені органи обов’язок по працевлаштуванню інвалідів за умови інформування їх про вільні робочі місця та вакантні посади на підприємстві.

Як видно із листа Криворізького міського центру зайнятості від 18.0506р. за №478, який є в матеріалах справи, відповідач відомості про наявні вакансії для інвалідів в звітах форми 3-ПН (кількість робочих місць) не надавав, інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача цим центром зайнятості не направлялись.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, відповідач передбаченої вищевказаним Законом „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” кількості місць для інвалідів не створив, уповноважені органи про це не повідомив чим порушив приписи вищевказаного Закону, а тому має нести встановлену цим Законом відповідальність у вигляді сплати адміністративно-господарських санкцій.

          Доводи відповідача про необхідність врахування судом збитковість підприємства відхиляються судом з наступних підстав.

Згідно ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів України", сплата штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів проводиться підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом. За змістом зазначених норм Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів України" можливо зробити висновок про те, що Закон не ставить в залежність обов'язок щодо сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише джерело сплати.

          На підставі викладеного позовні вимоги прокурора про примусове стягнення з відповідача на користь позивача суми 5246,97 грн. адміністративно-господарських санкцій є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

          Судові витрати у справі з відповідача не стягуються, згідно ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 5, 7-12, 19, 69-71, 87, 104, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Комунального житлового підприємства №8 на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму 5246 грн. 97 коп. адміністративно-господарських санкцій.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя

І.М. Подобед