Справа № 2-а-871/10

П О С Т А Н О В А   

ІМЕНЕМ          УКРАЇНИ   

30 листопада  2010 року          Приморський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого -  судді  Терьохіна С.Є.

при секретарі              Лапшинської Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до  Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої разової грошової допомоги,  

В С Т А Н О В И В:

Позивач  звернувся до суду з позовом до Департаменту праці та соціальної політики  Одеської міської ради,  в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо сплати разової грошової допомоги як учаснику бойових дій до 5 травня у 2005, 2006, 2007 роках не в повному обсязі та стягнути  недоплачену разову грошову допомогу за 2005 рік у розмірі 1660 грн., за 2006 рік у розмірі 1795 грн., за 2007 рік у розмірі 2030 рік. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що  він є учасником бойових дій і відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" держава повинна виплачувати щорічно разову грошову допомогу у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком. Однак, в порушення зазначеного Закону йому вказана грошова допомога сплачувалась не в повному обсязі.  

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.  

Відповідно до п.2 ч.1, ч.4 ст.183-2 КАС України суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази, суд встановив,  що позивач відноситься до соціальної категорії  учасник бойових дій, що підтверджується посвідченням серія АА за № 086817 від 29 червня 2002 р . ,  і має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни-учасників бойових дій.  

Відповідно до ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року зі змінами,  ветеранам війни  повинно виплачуватись одноразова грошова допомога щорічно, до 05 травня,   у розмірі  п`яти мінімальних пенсій за віком.

Законами України «Про державний бюджет України на 2005, 2006, 2007 рік було  встановлено, що щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених Законом України про Державний бюджет України.

Суд вважає, що в даному випадку, слід виходити з правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України у частині обмеження пільг, компенсацій і гарантій, на які відповідно до чинного законодавства мають право окремі категорії громадян.

В подальшому, а саме 9.07.2007 року ці обставини знайшли своє підтвердження у рішенні Конституційного Суду України, який визнав неконституційними положення ст.. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19 грудня 2006 року щодо обмеження розмірів щорічної разової допомоги інвалідам війни та деяким іншим особам.  

Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 67 розділу I, п. п. 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 п.19, п. п. 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, п.п. 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»та п. 3 розділу III «Прикінцеві положення»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України,  Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, позивач повинен був отримати у 2005 році –1660 грн., у 2006 році  1795 грн., у 2007 році –2030 грн.  

Оцінюючи дії (бездіяльність) відповідачів суд також виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України та приходить до висновку про їхню протиправність виходячи з наступного:

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України.

Стаття 46 Конституції України передбачає право кожного громадянина на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом. Як передбачено частинами 2 та 3 статті 22 Конституції України, конституційні права гарантуються та не можуть бути скасованими.

Статтею 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»передбачено, що нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними, в зв`язку з чим, суд не може визнати ґрунтовним посилання відповідача на положення нормативного акту нижчого за правовою силою ніж Закон, який обмежує права та пільги учасників бойових дій, як на підставу не надавати пільги, встановлені Законом.

Згідно ст.17 ч.1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції "Кожна … особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Розглядаючи борги у сенсі поняття "власності", яке міститься у ст.1 ч.1 Протоколу № 1 до Конвенції, і яке не обмежене лише власністю на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатися як "майнові права" і, таким чином, як власність.  

Тому при розгляді справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету, держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і  дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду ).

В зв’язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів –Закону України, відповідно якого встановлені надбавки з бюджету, і який є діючим, та Закону України " Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як lex specialis.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань (п.26 рішення Качко проти України; див. mutatis mutandis рішення у справі Бірдов проти Росії, № 59498/00).

Також згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, суд  відмовляє у задоволенні вимоги позивача в частині негайного виконання постанови суду у межах суми стягнення за один місяць, оскільки ст. 256 КАС України передбачає негайне виконання постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету у межах суми стягнення за один місяць, а в даному випадку розглядаються вимоги про зобов’язання здійснити перерахунок разової  грошової допомоги, тому передбачених законом підстав для негайного виконання постанови, суд не вбачає.  

З таких підстав з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини суд прийшов до висновку, що позивач довів суду обставини, на які посилався в обґрунтування позову, вимоги позивача ґрунтуються на законі, та підлягають задоволенню в частині зобов’язати відповідача перерахувати ОСОБА_1 разову  грошову допомогу до 5 травня, передбачену Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2005, 2006, 2007 роки та забезпечити виплату недоплаченої суми цієї допомоги.  

На підставі викладеного,  керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 99, 159-164 КАС України,   суд, -

П О С Т А Н О В И В :   

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Зобов’язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради перерахувати ОСОБА_1 разову  грошову допомогу до 5 травня, передбачену Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2005, 2006, 2007 роки та забезпечити виплату недоплаченої суми цієї допомоги.  

 Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання до суду першої інстанції апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення.

          Суддя:                                                                                         С.Є. Терьохін

 30.11.2010