донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

30.11.2011 р.           справа №7/295

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:

суддівБойко І.А.

Зубченко І.А., Мартюхіна Н.О.

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

від позивача:

(скаржника)

від відповідача:

розглянувши апеляційну скаргу Лебеденко В.В.

ОСОБА_2 –начальник юридично –претензійного відділу (довіреність № 1-3/3д-25 від 24.12.2010р.)

ОСОБА_1 –представник (довіреність № 04/01/11 від 04.01.2011р.)

Державного підприємства „Ровенькиантрацит" м. Ровеньки

на рішення

господарського суду Донецької  області

від 21.09.2011р.

у справі № 7/295 (головуючий суддя Е.В.Сгара)

за позовом Державного підприємства „Ровенькиантрацит" м. Ровеньки

до відповідача

Товариства  з   обмеженою  відповідальністю  „Об'єднана  вантажно-транспортна компанія" м.Єнакієве

простягнення 4 718 090,64грн.

ВСТАНОВИВ:

       У грудні  2010 року державне підприємство „Ровенькиантрацит" м. Ровеньки звернулося  до господарського суду Донецької області з позовною заявою до  товариства  з   обмеженою  відповідальністю  „Об'єднана  вантажно-транспортна компанія" м.Єнакієве про стягнення 4 718 090,64грн., з яких: сума заборгованості 3 742 202, 89 грн., пені - 377 911, 23 грн., 7% штрафу - 261 954, 20 грн., 3% річних - 99 655, 38 грн., інфляційних - 236 366,94 грн.

       Рішенням господарського суду Донецької області від 21.09.2011р. позовні вимоги державного підприємства „Ровенькиантрацит" м. Ровеньки  до  товариства  з   обмеженою  відповідальністю  „Об'єднана  вантажно-транспортна компанія" м.Єнакієве про стягнення 4 718 090,64грн., з яких: сума заборгованості 3 742 202, 89 грн., пені - 377 911, 23 грн., 7% штрафу - 261 954, 20 грн., 3% річних - 99 655, 38 грн., інфляційних - 236 366,94 грн., були задоволені частково в сумі   537 375,97грн., з яких: сума заборгованості 12 649, 44 грн., пені –82 373, 10 грн., 7% штрафу –124 064, 76 грн., 3% річних –94 396, 04 грн., інфляційних –223 892,63 грн.

        Не погоджуючись з рішенням господарського суду  Донецької області від 21.09.2011р. у справі № 7/295,  позивач  подав до Донецького апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить  рішення суду від 07.09.2011р. у справі № 7/295 скасувати, як таке що прийняте не з повним з’ясуванням обставин справи та з порушенням норм  процесуального та матеріального права.

Ухвалою від 17.10.2011р. Донецьким апеляційним господарським судом було  відновлено строк на апеляційне оскарження та порушено апеляційне провадження.

Представник позивача у судовому засіданні 30.11.2011р. вимоги апеляційної скарги підтримав.

        Представник відповідача у судовому засіданні 30.11.2011р. та у відзиві на апеляційну скаргу проти вимог апеляційної скарги заперечив, рішення господарського суду Донецької області від 21.09.2011р. у справі № 7/295 просить  залишити без змін.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась фіксація судового засідання за допомогою технічних засобів.

        Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги  і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягають  задоволенню з огляду на наступне.  

        Як встановлено господарським судом Донецької області, 12.03.2009р. між ДП „Ровенькиантрацит" (Постачальник) та ТОВ  „Об'єднана  вантажно-транспортна компанія" було  укладено договір постачання  №39-35гп (далі - Договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник (позивач) зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором поставити покупцю (відповідачу) вугілля марки А (антрацит), що іменується надалі товар, а покупець зобов'язується прийняти та здійснити оплату товару.

         Ціна, якісні показники, обсяги (кількість тон) постачання товару визначаються в додатках до Договору, що є його невід'ємними частинами (п.1.2 Договору).

         Умови постачання та приймання товару обумовлені сторонами у розділі 2 Договору.

         За п.3.2. Договору розрахунок за цим Договором провадиться на умовах 100% передплати, але за згодою сторін, у зв'язку із плануванням безперервних і ритмічних поставок, відповідно з діючим законодавством, можливо застосування іншої форми оплати, а саме: розрахунок за кожну поставлену партію товару здійснюється в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів покупцем на рахунки постачальника протягом 30 календарних днів з моменту відвантаження вугілля

         У пункті 3.3 Договору сторони узгодили, що кінцевий розрахунок провадиться по факту постачання протягом 10 днів після поставки.

         Пунктом 2.2 Договору передбачено, що постачання товару за цим Договором здійснюється залізничним транспортом на умовах РСА - станція відправлення, відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2000. Мінімальна партія, що може бути поставлена за цим Договором - вагон (65 тн метричних).

         Згідно п. п. 2.3, 2.5 Договору, право власності на товар переходить в момент прийняття вагонів до перевезення залізницею. Датою поставки вважається дата на штампі залізничної станції відправлення на залізничній накладній.

         З аналізу вищенаведених умов договору та за умови відсутності узгодження між сторонами оплати вартості поставленого товару за Договором саме шляхом його сплати протягом 30-ти календарних днів з моменту відвантаження вугілля (можливість чого передбачена п. 3.2. договору), колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду,  що посилання позивача на відсутність кінцевого строку розрахунків за вугілля є безпідставним, оскільки сторони узгодили остаточний строк оплати за кожну партію товару - вугілля, зокрема протягом 10 днів після поставки, тобто протягом 10 днів, з дати на штампі залізничної станції відправлення на залізничній накладній.

        Двосторонніми додатками №1 від 12.03.2009р., №2 від 12.08.2009р., №4 від 01.09.2009р. до Договору, сторони узгодили кількість, якість, ціну та обсяг поставки товару у березні-квітні 2009р., серпні-вересні 2009р.

        З матеріалів справи вбачається, що своїми діями сторони фактично узгодили й умови поставки вугілля і на спірний місяць - жовтень 2009р., зокрема, відповідач надавав заявки на поставки вугілля у цей період, а позивач здійснював постачання вугілля.

В силу положень ст. 712 Цивільного кодексу України, за   договором  поставки  продавець  (постачальник),  який здійснює  підприємницьку  діяльність,  зобов'язується  передати  у встановлений   строк   (строки)  товар  у  власність  покупця  для використання його у підприємницькій діяльності або в інших  цілях, не пов'язаних з особистим,  сімейним,  домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, за  договором  купівлі-продажу  одна  сторона  (продавець) передає або зобов'язується  передати  майно  (товар)  у  власність другій стороні (покупцеві),  а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).   

        Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, суб’єкти господарювання та учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Аналогічне положення закріплено в ст. 526 Цивільного кодексу України. Так, зобов’язання повинно виконуватися належним чином відповідно умовам договору та вимогам цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а у разі відсутності таких умов і вимог –згідно звичаїв ділового обігу або іншим вимогам, які звичайно ставляться.

         Позивач свої зобов’язання за Договором щодо поставки вугілля у квітні 2009р., серпні - жовтні 2009р., на підставі відповідних заявок відповідача, виконав належним чином, поставив відповідачу вугільну продукцію на загальну суму 3 742 202, 89 грн.

         В підтвердження поставки у справі містяться відповідні квитанції про приймання вантажу, рахунки на сплату, акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.11.2009р., податкові накладні обох сторін за спірний період.

Статтею 688 ЦК України на покупця покладено обов’язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

При отриманні товару покупцем не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов’язань з поставки товару.

Виходячи зі змісту статей 688 та 690 ЦК України, поставлені без згоди покупця товари, від яких покупець відмовився, повинні прийматися ним за відповідальне зберігання.

З огляду на вищенаведені норми законодавства, за відсутності незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов’язань, відсутністю доказів відмови від товару та доказів прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, колегія апеляційного суду дійшла до висновку, що свої зобов’язання позивач виконав у відповідності до умов договору постачання  № 39-85 від 12.03.2009р.

Отже, в силу норм статті 664 ЦК України та умов договору обов’язок позивача вважається виконаним.

         Факт отримання вугілля на спірну суму відповідачем  не спростовано.

         Матеріали справи свідчать, що позивач звертався  до відповідача з вимогою №213 від 16.12.2009р. про сплату 3 742 202,89грн.

        Відповідачем вказана вимога залишена без відповіді та задоволення.  

        В свою чергу, як вбачається з пояснень відповідача та заперечень, відповідач  факту наявності заборгованості перед позивачем не визнав, посилаючись  на те, що 02.07.2009р. по відношенню до ТОВ «Об'єднана вантажно-транспортна компанія»порушено справу про банкрутство №42/78Б, а тому вимоги в частині  стягнення 197 495, 45 грн. є конкурсними, зазначив, що між ним та позивачем відбувся взаємозалік на залишкову суму боргу, шляхом направлення  на адресу позивача 02.03.2010р. підписаного примірника угоди про взаємозалік зустрічних однорідних вимог №1010-18гп від 26.02.2010р. із зауваженнями до неї, в яких відповідач погодився на залік зустрічних однорідних вимог саме по Договору №39-35гп від 12.03.2009р.

          Представлені  позивачем  екземпляри угод  (копії) про  зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.12.2009р. б/н та від 26.02.2010р. б/н є не підписаними жодною із сторін, у зв’язку з чим, колегія суддів вважає вірним, висновок суду першої інстанції стосовно фактичного неукладення даних угод та не прийняття їх до уваги як  належний  та допустимий доказ.

          Наданий відповідачем екземпляр угоди (копії) про зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.02.2010р. №1010-18гп за своїм змістом не містить відомості та/або посилання на договір №39-35гп від 12.03.2009р.; а заперечення №0466/15 від 02.03.2010р. за своїми ознаками, з огляду на приписи ст.202 Цивільного кодексу України, господарським  судом не прийняті як належний доказ здійснення між сторонами взаємозаліку на суму 3 183 360, 51 грн., у тому числі, по спірному Договору, оскільки даний документ є фактично листом, в якому викладено думку („вважаємо доцільним") відповідача та зроблено посилання на угоду від 26.02.2010р. №1010-18гп, проте  в даному листі №0466/15  від 02.03.2010р.  відсутні  вимоги  (звернення) про здійснення взаємозаліку.

          Також, місцевим судом вірно зауважено що  відповідачем, в силу приписів ст. 33 ГПК України,   в   підтвердження  своїх  заперечень,   не   надав жодних   доказів  в підтвердження факту направлення  (вручення)  угоди  про  зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.02.2010р. №1010-18гп із відповідними зауваженнями на адресу позивача.

          Наданий відповідачем витяг з журналу (без назви журналу) не є доказом направлення на адресу позивача угоди  про  зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.02.2010р. №1010-18гп із відповідними зауваженням, оскільки свідчить лише про присвоєння порядкового номеру (0466/15) листу-зауваженню №0466/15 від 02.03.2010р.   та   не  містить   доказів   безпосереднього    направлення    стороні    поштової кореспонденції.

           Рішення  господарського   суду  Луганської  області №6/17/2011(16/47) від  11.04.2011р., на яке посилається відповідач,  не встановлює фактів, що не потребують доказування в розумінні ч. 2 ст. 35 ГПК України, оскільки в ньому вказано про здійснення взаємозаліку між тими ж сторонами, що й у справі №7/295, за іншою угодою №1010-18 від 26.02.2010р. на суму 3 463 625, 04 грн., а посилання в  рішенні господарського суду Луганської області №6/17/2011(16/47) від 11.04.2011р. на договір №39-35гп від 12.03.2009р. відсутні.

           А отже, за наведених вище підстав, посилання відповідача на проведення між сторонами взаємозаліку зустрічних однорідних вимог по Договору №39-35гп від 12.03.2009р. на підставі саме угоди про взаємозалік зустрічних однорідних вимог №1010-18гп від 26.02.2010р. колегія суддів до уваги не приймає.

          Втім, в процесі розгляду справи відповідач направив на адресу позивача заяву про залік зустрічних однорідних вимог від 02.09.2011р. відповідно до якої у ТОВ „Об'єднана вантажно-транспортна компанія" є невиконані грошові зобов'язання перед ДП „Ровенькиантрацит" на суму 3 544 707,44 грн. по договору поставки №39-35гп від 12.03.2009р. та у ДП „Ровенькиантрацит", в свою чергу є невиконані грошові зобов'язання перед ТОВ „Об'єднана вантажно-транспортна компанія" на суму 3 532 058,00 грн., яка стягнута рішеннями господарського суду Луганської області від 02.09.2010р. № 17/125 та від 27.12.2010р. № 1/262, які набрали чинності. Таким чином, після проведення заліку заборгованість ТОВ „Об'єднана вантажно-транспортна компанія" перед ДП „Ровенькиантрацит" становить 12 649,44 грн.

        Позивач факт наявності грошового зобов'язання перед відповідачем згідно рішень господарського суду Луганської області від 02.09.2010р. № 17/125 та від 27.12.2010р. № 1/262, які набрали чинності, не спростував,  будь-яких заперечень проти вказаного заліку не надав.

        Відповідно до ст.601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних однорідних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

       Зважаючи на те, що погашення суми боргу відбулося під час розгляду справи місцевим судом  правомірно припинено провадження в цій частині за відсутністю предмету спору.

        З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Донецької області від 02.07.2009р. порушено справу про банкрутство №42/78Б товариства з обмеженою відповідальністю „Об'єднана вантажно-транспортна компанія" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

         Статтею 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

          Отже, з огляду на приписи п.2 ст.14 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", апеляційна інстанція погоджується з місцевим судом, що  вимоги позивача про стягнення боргу за квітень 2009р. в сумі 197 495, 45грн. задоволенню не підлягають у зв'язку з безпідставністю заявлення, оскільки позивач в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості по Договору за квітень 2009р. на суму 197 495, 45 грн. є конкурсним кредитором, в той час  як позивач з даними вимогами  в межах справи про банкрутство, в порядку п.1 ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»не звертався.

        Відтак, з урахуванням вищенаведеного, наявність за відповідачем залишку боргу у розмірі 12 649,44грн., кваліфікується апеляційним судом як порушення грошових зобов’язань у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.         

За змістом ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599  Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

        Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання, за вимогою кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений законом або договором.

        З огляду на ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував відповідачу за період з 07.01.2010р. по 17.12.2010р. 3% річних в сумі 99 655, 38 грн. та за лютий -листопад 2010р. інфляційні в сумі 236 366, 94 грн.

        Разом з тим, колегія суддів погоджується, з висновком  місцевого суду, що у зв’язку з  відмовою в  задоволенні вимог про стягнення боргу у сумі 197495,45 грн. вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню:  3% річних, нарахованих за вказаний позивачем період на суму боргу 3 544 707, 44 грн. у розмірі  94 396, 04 грн. та інфляційні, нараховані за вказаний позивачем період на суму боргу 3 544 707, 44 грн. у розмірі 223 892, 63 грн.

         Відповідно до ст.ст. 216 –218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.  

         Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ст. 611 ЦК України).

         Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов’язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

         Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

         Частина 2 статті 549 ЦК України визначає, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми  невиконаного зобов’язання або неналежного виконання зобов’язання.      

У відповідності до ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

        Статтею 232 Господарського кодексу України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування.

        Зокрема, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачає, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання  мало бути виконано.

        Відповідно до п.5.3 Договору, за порушення строків оплати товару, передбачених п.п.3.3., 3.5. Договору, з покупця стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів, додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

        Окрім стягнення основного боргу, позивач з посиланням на п.  5.3. договору просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 7% у сумі 261 954, 20 грн. та пеню за період з 07.01.2010р. по 07.07.2010р. у сумі 377 911, 23 грн., застосовуючи при цьому подвійну облікову ставку НБУ.

          Заперечення відповідача проти стягнення штрафу та пені у зв’язку з порушенням судом справи про банкрутство та введенню мораторію в період дії якого пеня та штраф не підлягають стягненню, є неспроможними оскільки в силу положень ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»мораторій не розповсюджує свою дію на вимоги  поточних кредиторів.

         Втім, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що пеня та штраф підлягають частковому задоволенню, з урахуванням суми заборгованості, в наступних сумах:  штраф - 248 129, 52 грн.; пеня - 164 746, 21 грн.

        У судовому засіданні 21.09.2011р. відповідач клопотання про зменшення розміру стягуваної пені та штрафу на 95% посилаючись на тяжкий фінансовий стан підприємства, у зв'язку з чим відносно нього порушено справу про банкрутство, а також на наявність заборгованості перед бюджетом та по заробітній платні.

          Враховуючи матеріальні інтереси обох сторін та той факт, що підприємство відповідача перебуває у скрутному фінансовому становищі у зв'язку з чим відносно нього було порушено справу про банкрутство; довідкою виконавчого директора та головного бухгалтера № 21.09-11 від 21.09.2011р. підтверджено факт наявності за відповідачем  заборгованості  по заробітній платі в сумі 1 125 100,00 грн., перед Управлінням пенсійного фонду в сумі 419 800,00 грн., перед фондами соціального страхування в сумі 44 000,00 грн.,  колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого суду, щодо зменшення сум пені та штрафу заявлених до стягнення на 50%, оскільки наявні обставин, за яких зменшення штрафних санкцій є підставними.

        Згідно ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

        Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

         Згідно з  п. 3 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право  зменшувати  у виняткових  випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка  підлягає стягненню зі сторони, що порушили зобов’язання.

         Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

         Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду Донецької області від 21.09.2011р. у справі № 7/295 є таким, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, підстав для його скасування та задоволення вимог апеляційної скарги за наведеними в ній мотивами не вбачається.

         Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита при зверненні з апеляційною скаргою покладаються на позивача.

Керуючись статями  43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

        Апеляційну скаргу державного підприємства „Ровенькиантрацит" м. Ровеньки  на рішення господарського суду Донецької області від 21.09.2011р. у справі № 7/295   –залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 21.09.2011р. у справі № 7/295 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий          І.А.Бойко

Судді:          І.В.Зубченко

          Н.О.Мартюхіна