Справа № 127/505/25

Провадження № 2/127/47/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2025 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Ан О.В.

за участю секретаря судового засідання Поляруш І.О.

представника позивача - адвоката Кравинської Юлії Вікторівни,

представника відповідача - адвоката Туніка Юрія Миколайовича,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вінниці в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення авансованих платежів в порядку застосування наслідків нікчемного правочину,

УСТАНОВИВ:

У січні 2025 із позовом до суду звернувся ОСОБА_1 , який просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти в розмірі всього: 50 200 грн., в тому числі: - 25 200 грн. (кошти, перераховані позивачем відповідачу шляхом банківського переказу від 06.06.2023 року згідно з платіжною інструкцією P24A1294123776D5882); - 25 000 грн. (кошти, перераховані позивачем відповідачу шляхом банківського переказу від 30.06.2023 року згідно з платіжною інструкцією №P24A1392391098D4238. В обґрунтування позову зазначив, що в червні 2023 року в нього виникла необхідність в здійсненні гарантійного ремонту автомобіля Tesla Model 3 SR+, д.н.з. НОМЕР_1 , для чого транспортний засіб потрібно було перевезти до сервісного центру у м.Прага, Чеська Республіка. Позивач через мережу звернувся до відповідача, як виконавця послуги з доставки автомобіля до сервісного центру, з яким було укладено усну угоду про надання послуг та її оплату. 08.06.2023 року ОСОБА_2 виконав умови усного договору та доставив автомобіль Tesla Model 3 SR+ у місце призначення. Після цього, 30.06.2023 року ОСОБА_1 домовився з ОСОБА_2 доставити той самий автомобіль з м.Праги назад до м.Києва. У зв`язку з цим ОСОБА_1 30.06.2023 року була здійснена передплата в розмірі 25000 грн. на банківський рахунок ОСОБА_2 . Відповідач доставку автомобіля з м.Праги до м.Києва не здійснив, кошти у розмірі 25000 грн. не повернув. В зв`язку з цим, позивач, просив суд стягнути з ОСОБА_2 кошти у сумі 50 200 грн у порядку застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Ухвалою суду від 15.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. Вказав на те, що пояснення позивача, що набуття коштів відбулося на підставі нікчемного договору перевезення є безпідставним. Дійсно 06.06.2023 позивач здійснив аванс для доставки автомобіля Тесла до м. Праги. Відповідач забрав автомобіль Тесла , який належав позивачу по маршруту Вінниця- Київ_ Чехія на СТО Тесла. Відстань маршруту склала 1600 км, вартість доставки 50000 грн із розрахунку 29.5 грн за один км. 06.06.2023 року ОСОБА_1 здійснив аванс в розмірі 25000 грн. Після доставки автомобіля Тесла в м. Прагу ОСОБА_1 остаточно розрахувався 30.06.2023 року. В матеріалах справи відсутні докази , які підтверджують обов`язок відповідача доставити автомобіль у зворотному напрямку.

Рішенням Вінницького міського суду від 23.09.2024 року було встановлено, що оспорювані грошові кошти отримані відповідачем 30.06.2023 року на виконання усної домовленості з позивачем. При цьому відповідачем було виконано умови перевезення автомобіля до м. Прага 08.06.2023 року. Будь-яких доказів умов доставки автомобіля, строків доставки до м. Прага та його повернення в м. Київ позивачем не надано.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала у повному обсязі та просила позов задовольнити із підстав наведених у позовній заяві. Представник посилалась на факти, які були встановлені в судовому рішенні за цивільною справою №359/1929/24. Перерахунок 25000 грн був здійснений на виконання нової послуги, яка не була надана. Договір є нікчемним, оскільки сторонами не була дотримана письмова форма договору перевезення.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, підтримав позицію викладену у відзиві також вказав, що неможливо стягнути аванс по виконаному договору. Скріншоти переписки у застосунку «Вайбер» підтверджують укладення договору між сторонами, як і платежі. Правочин не є нікчемник, оскільки в законі відсутня пряма заборона на його вчинення.

Суд дослідивши надані докази установив, ОСОБА_2 займається господарською діяльністю з перевезення пасажирів, вантажів автомобільним транспортом.

ОСОБА_1 на праві власності належить автомобіль марки Tesla Model 3, д.н.з. НОМЕР_1 .

06.06.2023 ОСОБА_1 перерахував на картковий рахунок ОСОБА_2 25200 грн.

30.06.2025 року ОСОБА_1 перерахував НОМЕР_2 грн.

Представник відповідача визнав, що відповідач отримав кошти у сумі 25000 грн 30.06.2023 від позивача.

ОСОБА_2 листувався у застосунку «Вайбер» з абонентом номер телефону якого НОМЕР_3 з приводу перевезення машини, перерахунку коштів, пересилки техпаспорта, повернення машини, вимоги повернення коштів і, техпаспорту, тощо.

Представник відповідача зазначив, що номер телефону НОМЕР_3 належить відповідачу

Суд не бере до уваги скріншоти з переписки з Антоном (на а.с. 18-24). Так, згідно ст.31 Конституції України, кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Позивач та його представник не надали доказів правомірності отримання вказаної переписки та можливості її оприлюднення.

Згідно рішення Вінницького міського суду Вінницької області за цивільною справою 359/1929/24, «Судом встановлено, що оспорювані грошові кошти в сумі 25000 грн отримані відповідачем Особа 2 30.06.2024 року на виконання усної домовленості з позивачем. При цьому, відповідачем було виконано умови перевезення автомобіля до м. Праги 08.06.2023 року. Суд зауважує, що будь-яких доказів умов доставки автомобіля, строків доставки до м. Праги та його повернення в м. Київ позивачем не надано. Крім того не вказано за що саме позивачем було перераховано спірні кошти».

Згідно довідки правил відображення інформації 24.10.2024 року набрало законної сили рішення по цивільній справі № 359/1929/23, позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 про захист прав споживачів, стягнення неправомірно отриманої вигоди.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно ч. 4 вказаної статті , дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 204 ЦК України передбачає презумпцію правомірності правочину, а саме, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Відповідно, правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину, однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети. Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), яка його вчинила. Спосіб, у який здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відносини з надання послуг транспортного експедирування та перевезення вантажів регулюються Главами 64, 65 ЦК України та Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою (ст. 216 ЦК України).

З аналізу вказаних нормативно-правових актів слідує, що як договір транспортного експедирування, так і договір перевезення вантажів укладається у письмовій формі (ст.ст. 909, 930 ЦК України; ст. 9 Закону). Отже правочин є оспорюваним і позивач повинен надати докази його протиправності. При цьому суд критично відноситься до посилання представника позивача на факти встановлені по цивільній справі № 359/1929/24, т.я. предметом спору було повернення безпідставно отриманих коштів, - сторони не надавали і суд не оцінював доказів механізму укладення договору.

Суд враховує, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за статтею 7 Цивільного кодексу України (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17, від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20).

Суд приймає до уваги листування між сторонами у застосунку «Вайбер», документи про надіслання коштів та вважає, що позивач та його представник не надали доказів не чинності правочину.

Крім того, висуваючи вимоги про повернення коштів за договором який називає нікчемним, сторона позивача не надає доказів відшкодування позивачем відповідачу вартості наданих послуг з розрахунком вартості перевезення і доставки, що свідчить про те, що позивач також не вважає договір нікчемним.

З урахуванням усього вищевикладеного, оцінивши наявні докази у справі в їх сукупності та з урахуванням балансу ймовірностей, здійснивши ґрунтовний аналіз законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд виснує, що відповідач належним чином виконав умови перевезення вантажу відповідно до укладеного правочину і матеріали справи не містять достатніх, достовірних даних про укладення сторонами домовленостей повернення автомобіля з м.Праги до м. Києва.

З огляду на вказані обставини суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Оскільки у позові відмовлено, суд залишає судові витрати за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 203, 205, 909, ЦК України, ст.ст. 4, 7, 12, 13, 81, 89, 141, 244, 263, 273, 279 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення авансованих платежів в порядку застосування наслідків нікчемного правочину відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в Вінницькому апеляційному суді протягом 30 днів з моменту винесення. Якщо в судовому засіданні проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, строк оскарження рішення починається з моменту виготовлення повного рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , мешкає АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , мешкає АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення суду складено 07.04.2025

Суддя: