ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

14 квітня 2025 рокуСправа № 160/2378/25

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Тулянцева І.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

28 січня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, 01.01.2024 року;

-  зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року, станом на 01.01.2023 року, станом на 2024 року з урахуванням раніше виплачених сум;

-  визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 10.03.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 18.04.2024 року поточної індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

-  зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 10.03.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 18.04.2024 року поточну індексацію грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

-  визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), що полягає у не включенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), з якого обчислена одноразова грошова допомога при звільненні, грошова допомога на оздоровлення за 2022-2024 роки та грошова компенсація за невикористані дні відпустки, сум індексації;

-  зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразової грошової допомогу при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки та грошової компенсації за невикористані дні відпустки, з урахуванням у складі грошового забезпечення індексації;

-  визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, з урахуванням кратності, передбаченої п. 3 Розділу XXXI Порядку №260;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКГІГІ НОМЕР_3 ) компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, з урахуванням кратності, передбаченої п. З Розділу XXXI Порядку №260.

Ухвалою суду від 05 лютого 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду:

- доказів поважності пропуску строку звернення до суду, у разі необхідності –   заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, з наведенням відповідних підстав.

20 лютого 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача – адвоката Мартинової Наталії Юріївни надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Так, представником позивача в обгрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду зазначено, що при звільненні ОСОБА_1 не було надано письмове повідомлення про суми, нараховані йому та виплачені за результатами проходження служби у Збройних Силах України. При звільненні зі служби та виключенні зі списків військової частини в травні 2024 року позивачу на руки було видано лише копію наказу № 111 від 18.04.2024 року, в якому про розмір грошового забезпечення, що підлягає виплаті, зазначено нічого не було. Грошовий атестат № 1473 від 03.05.2024 року та Довідку про додаткові види грошового забезпечення та премію № 1629 від 11.05.2024 року позивачу видано на руки тільки 21.01.2025 року. Про нараховані та виплачені при звільненні суми грошового забезпечення позивач дізнався з листа – відповіді № 224 від 22.01.2025 року, яке надійшло йому на електронну пошту лише 23.01.2025 року. Таким чином, про порушення своїх прав в частині нарахування та виплати грошового забезпечення позивач дізнався тільки 23 січня 2025 року, коли отримав Грошовий атестат та Довідку про додаткові види грошового забезпечення та премію, у зв`язку із чим, вважає, що строки звернення із позовом до суду, встановлені ст. 233 КЗпП України та ст. 122 КАС України, ним були порушені з поважних причин, а тому підлягають поновленню.  

Дослідивши надані документи, судом встановлено, що недоліки позовної заяви про які зазначено в ухвалі суду від 05.02.2025 року, позивачем не виконані та зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).

Як вбачається з прохальної частини позову, позивач просить визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення в період з 10.03.2022 року по 18.04.2024 року.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня  2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Як з`ясовано судом, позивач просив перерахувати його грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України [19 липня 2022 року].

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня  2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

У Рішенні від 12 липня 2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі, і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Єдиний виняток з цього правила, що закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп).

Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті    233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до    19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті    233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від  11 липня 2024 року у справі №990/156/23.

Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Отже, у зв`язку з відміною карантину на території України з 24:00 год 30 червня 2023 року не існує підстав для застосування приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення»  КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Такий підхід до вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням скасування карантину застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від        20 вересня 2024 року у справі №444/2538/23.

Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, у постанові від 25 березня 2025 року по справі № 460/21394/23 дійшов таких висновків:

«Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті  233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до    19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті  233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року».

Предметом спору у справі № 160/2378/25 є - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця за період з 10.03.2022 року по 18.04.2024 року. Тобто, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 18 квітня 2024 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні) – 18.04.2024 року, та мав би сплинути 18 липня 2024 року.

Отже, звернувшись до суду з позовом лише 28 січня 2025 року, ОСОБА_1 пропустив визначений законом тримісячний строк звернення до суду та не навів поважних причин, які зумовили його пропуск.

При цьому суд також звертає увагу на те, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.

За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом, однак на підтвердження вищевказаних обставин позивачем не подано будь-яких доказів, та не наведено обставин важливості пропуску строку.

Покликання позивача на те, що строк звернення до суду слід рахувати з часу отримання ним 21.01.2025 року Грошового атестату та Довідки про грошове забезпечення суд відхиляє, оскільки зазначене не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права.

Крім того, з листа – відповіді військової частини НОМЕР_1 за підписом командира в/ч підполковника ОСОБА_2 за вих. № 224 від 22.01.2025 року, адвоката було повідомлено про те, що при звільненні зі служби 18.04.2024 року ОСОБА_1 отримав на руки витяг з наказу, Грошовий атестат №1473 від 03.05.2024 року та Довідку про додаткові види грошового забезпечення та премію № 1629 від 11.05.2024 року.

Тобто, позивачу ще в квітні 2024 року було відомо про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення за спірний період, між тим, до суду він звернувся лише через 9 місяців, що свідчить про порушення строків звернення до суду, встановлених ст. 233 КЗпП України.

Будь – яких інших причин поважності пропуску строку звернення до суду позивачем та його представником не надано.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що адміністративний позов подано з пропуском встановленого законом строку, а підстави для його поновлення відсутні, оскільки будь-які об`єктивні чи суб`єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача.

Згідно з частиною першою статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).

Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

За наведених обставин,   суд доходить висновку, що в даному випадку наявні всі передбачені законом умови для застосування наслідків, передбачених п.9 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку із чим, позов слід повернути позивачеві.

На підставі викладеного, керуючись ст. 123, 169, 248, 256 КАС України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - повернути позивачеві.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до ч.8 ст.169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                        І.В. Тулянцева