Справа № 127/5868/25

Провадження № 2/127/1013/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2025 рокумісто Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Сичук М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1), про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Івашківська А.О., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги №004-00012А від 10.01.2025 року, звернулася до суду з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 , в якій просить стягнути моральну шкоду з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в розмірі 1000 гривень, завданої внаслідок протиправної бездіяльності Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1) що полягає у незабезпеченні права ОСОБА_1 , на здійснення телефонної розмови 13.01.2023.

Позов мотивовано тим, що позивач засуджений на підставі вироку Піщанського районного суду Вінницької області від 24.12.2011 року, який було змінено ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 23.09.2015 року, за ч. 1 ст. 115, ч. 2 п.п. 1, 2, 9, 13 ст. 115, ч. 1 ст. 194, ч. 2 ст. 70КК України до довічного позбавлення волі. Вирок набув законної сили і на даний час виконується, ОСОБА_1 утримується в ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)».

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.09.2023, у справі №120/6442/23 визнано протиправною бездіяльність ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)», що полягає у незабезпечені права ОСОБА_1 на здійснення телефонної розмови 13.01.2023. Отже позивач зазначає у позові, що в наслідок протиправної бездіяльності відповідача йому була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, розмір якої він оцінює в 1000 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 24.02.2025 у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін, та запропоновано відповідачу надати суду протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження відзив на позов з наданням усіх доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не подав. Ухвала суду про відкриття провадження у справі (з роз`ясненням його процесуальних прав) отримана відповідачем через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 25.02.2025, що підтверджується інформацією з АСДС (довідка про доставку електронного документу).

Враховуючи викладене вище та положення ст. 178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов слід частково задовольнити з таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.09.2023 (справа №120/6442/23 ) визнано протиправною бездіяльність ДУ «Вінницька установа виконання покарань №1», що полягає у незабезпечені права ОСОБА_1 на здійснення телефонної розмови 13.01.2023.

Зі змісту вказаного рішення суду вбачається, що ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)».

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду (частина 3 статті 63 Конституції України).

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (частина 1 статті 28 Конституції України).

Відповідно до частини 1 статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Перелік прав та обов`язків засуджених до позбавлення волі наведено у статті 107 Кримінально-виконавчого кодексу України.

На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу (частина 2 статті 151 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Держава поважає і охороняє права свободи і законні інтереси засуджених забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (ч. 1, 2 ст. 7 Кримінально- виконавчого кодексу України).

Засуджені мають право, зокрема на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню (частина 1 статті 8 КВК України).

Отже, державою гарантовано права, свободи і законні інтереси засуджених, які користуються усіма правами людини та громадянина за винятком обмежень, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України, законами України і встановлених вироком суду.

Матеріалами справи встановлено, що ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)» не забезпечила можливість реалізації позивачем його права на телефонну розмову 13.01.2023. Відтак, відповідачем безпідставно не забезпечено право позивача на здійснення телефонної розмови 13.01.2023, що підтверджується рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.09.2023.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Вимога ефективності судового захисту узгоджується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (п. 64, заява №40450/04 від 15.10.2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Тобто, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Згідно із ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Частиною першою статті 23ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 Цивільного кодексу України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується. (п. 57).

У постанові від 15.08.2019 року у справі № 823/782/16 Верховний Суд зробив висновок, що відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб`єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.

При цьому, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Так, Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Таким чином, під час утримання засудженого ОСОБА_1 в Державній установі «Вінницька установа виконання покарань №1» були порушені його законні права, а саме: на здійснення телефонної розмови 13.01.2023.

З урахуванням викладеного, враховуючи характер правопорушення та глибину моральних страждань, яких він зазнав, з урахуванням принципу розумності та справедливості, суд вважає, що заявлений розмір заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 100 грн. є відповідною і достатньою грошовою компенсацією за завдану позивачу моральну шкоду, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц, провадження № 14-57цс18, дійшла висновку, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

Відповідно до статті 4Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою справляється судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (що еквівалентно 1211,20 грн.) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, то судові витрати за подання позовної заяви у вигляді судового збору підлягають віднесенню за рахунок держави пропорційно до задоволеної частини вимог з урахуванням мінімальної ставки судового збору, встановленого на час звернення з позовом, у розмірі 121 грн. 12 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. 48 Конституції України, ст. ст. 23, 1173 ЦК України, ст. 5, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 100 гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю Державної установи «Вінницька установа виконання покарань №1, що полягає у незабезпеченні права ОСОБА_1 на здійснення телефонної розмови ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви в розмірі 121 гривня 12 копійок віднести за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , відбуває покарання у ДУ «Вінницька установа виконання покарань №1» м. Вінниця, вул. Брацлавська, 2;

Відповідач Державна установа «Виконання покарань (№1), м. Вінниця, вул. Брацлавська, 2, код ЄДРПОУ 08562602;

Повний текст рішення складено 14.04.2025.

Суддя: