Справа № 214/1755/25

2/214/2410/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15 квітня 2025 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді сіденка С. І. розглянувши в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення,

встановив:

позивач звернулась до суду з вказаним вище позовом, в якому просила стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на свою користь 8122,75 грн. недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки. В обґрунтування позову посилається на те, що вона з 1997 працює на підприємстві у відповідача – у структурному підрозділі «Вагонне депо Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» машиністом компресорної установки 3 розряду. За період з 2017 - 2022 років позивачу надавалась щорічна відпустка та вона користувалась правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі.

Так, матеріальна допомога на оздоровлення позивачу була надана у таких розмірах: за відпустку з 16.02.2017 по 13.03.2017 – 1600,00 грн., за відпустку з 06.11.2018 по 04.12.2018 – 2301,25 грн., за відпустку з 08.07.2019 по 04.08.2019 – 2508,75 грн., за відпустку з 13.11.2020 по 26.11.2020 – 2746,25 грн., за відпустку з 01.12.2021 по 10.01.2022 – 4540,00 грн.

Разом з тим, на думку позивача та його представника, позивач мала отримати матеріальну допомогу на оздоровлення за вказані відпустки у розмірі, що відповідає розміру мінімальної заробітної плати за відповідний період: 3200 грн., 3723,00 грн., 4173,00 грн., 4723,00 грн. та 6000,00 грн. відповідно.

Таким чином, розмір недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення становить 8122,75 грн., який позивач просить стягнути на свою користь з відповідача разом з витратами на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн.

Ухвалою від 10 березня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (викликом) сторін.

Представник відповідача подав до суду відзив, з якого вбачається, що відповідач позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні посилаючись на те, що в межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закону України «Про оплату праці» прийнято Закон № 1774-VIII, яким встановлено особливі умови визначення посадових окладів працівників та встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону 1774 встановлено, що з 01.01.2017 мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб. З огляду на відсутність факту визнання недійсними пунктів 3, 5 розділу ІІ Закону 1774, імперативна норма закону щодо незастосування з 01.01.2017 у колективних договорах розрахункової величини у вигляді мінімальної заробітної плати має виконуватися в повному обсязі всіма без винятку суб`єктами на території України. Крім того нормою зазначеного Закону передбачено, що норма щодо незастосування розрахункової величини у вигляді мінімальної заробітної плати, застосовується щодо осіб які уклали колективні договори незалежно від їх дій чи бездіяльності. З метою приведення у відповідність умов Колективного договору до вимог законодавства відповідач спільною постановою керівництва та первинної профспілкової організації структурного підрозділу «Криворізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» № П-5-8г/а від 31.03.2017 постановили на виконання пунктів 3, 5 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України № 1774 застосовувати з 01.04.2017 року у діючому колективному договорі замість величини "мінімальна заробітна плата" розрахункову величину "125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб", встановленого Законом.

Також представник відповідача у відзиві на позовну заяву просить застосувати позовну давність до спірних правовідносин і відмови у задоволенні позову, оскільки позивач звернулася з позовом до суду у березні 2025 року, тобто поза межами трьохмісячного строку. Позовна давність спливла, оскільки строк звернення з позовом до суду відповідно дост.233 КЗпП України становить три місяці, а це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, відповідач не погоджуються із стягненням на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн., оскільки такий розмір вважає неспівмірним із складністю справи та витраченим адвокатом часом. Вважає, що адвокат, що представляє інтереси позивача, є представником у багатьох справах, де відповідачем є АТ «Укрзалізниця», а отже вивчила вже судову практику, наводить одні і ті ж самі аргументи в обґрунтування позовних вимог.

Згідно ст. 279 ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. 2ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові докази, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, позивач з 1997 року працює на підприємстві у відповідача – у структурному підрозділі «Вагонне депо Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на посаді машиніста компресорної установки, що підтверджується даними трудової книжки позивача.

Відповідно наданих суду розрахункових листів позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: у 2017 році – 1600,00 грн., у 2018 році - 2301,25 грн., у 2019 році - 2508,75 грн., у 2020 році – 2746,25 грн., у 2021 році - 4540,00 грн.

Пунктом 3.1.15 Колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом відокремленого структурного підрозділу «Вагонного депо Мудрьона» на 2015 рік, встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 % тарифної ставки чи посадового окладу, які склалися на початок року по професії, котру обіймає працівник, але не менше, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги згідно з Положенням.

Згідно з п.1.4 вказаного Колективного договору зміни, доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників вагонного депо Мудрьона вносяться протягом строку дії до узгоджувальної комісії і при погоджені сторін затверджуються на спільному засіданні адміністрації і профспілкового комітету вагонного депо Мудрьона, а всі інші – на конференції трудового колективу.

Строк дії Колективного трудового договору було продовжено поетапно, в тому числі на 2021 рік.

Згідно спільної постанови Структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Первинної профспілкової організації відокремленого структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» ДП «Придніпровська залізниця» № Пр-3 від 16.06.2021 внесено зміни до колективного договору, а саме пункт 3.1.15 колективного договору викладено в новій редакції: При наданні працівникам вагонного депощорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 % тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року.

Спільною постановою від 14.04.2017 Первинної профспілкової організації ВПС «Вагонне депо Мудрьона» та Керівництвом структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» застосовано з 01.04.2017 у діючому колективному договорі замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».

Спільною постановою від 16.06.2021 Первинної профспілкової організації відокремленого структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» ДП «Придріпровська залізниця» та Регіональної філії «Придніпровська залізниця» внесено зміни до колективного договору, а саме пункт 3.1.15 колективного договору викладено в новій редакції:

«При наданні працівникам вагонного депо щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік за письмовою заявою працівника матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 % тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідност.10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України Про колективні договори і угоди, зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно з ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст.97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.15 Колективного договору на 2015 рік, дію якого пролонговано поетапно, в тому числі на 2021 рік, встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 % тарифної ставки чи посадового окладу, які склалися на початок року по професії, котру обіймає працівник, але не менше, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги згідно з Положенням.

При цьому, відповідними змінами до колективного договору застосовано з 01.04.2017 замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», а змінами від 16.06.2021 розмір такої допомоги встановлено в розмірі 50 % тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року.

Законом України Про державний бюджет України на 2017 рік прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн., а отже 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб становило 2000 грн., в той час як розмір мінімальної заробітної плати по Україні був встановлений на рівні 3200 грн.

Законом України Про державний бюджет України на 2018 рік прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1860 грн., а отже 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб становило 2325 грн., в той час як розмір мінімальної заробітної плати по Україні був встановлений на рівні 3723 грн.

Законом України Про державний бюджет України на 2019 рік прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1921 грн., а отже 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб становило 2401,25 грн., в той час як розмір мінімальної заробітної плати по Україні був встановлений на рівні 4173 грн.

Законом України Про державний бюджет України на 2020 рік прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2102 грн., а отже 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб становило 2627,50 грн., в той час як розмір мінімальної заробітної плати по Україні був встановлений на рівні 4723 грн.

Законом України Про державний бюджет України на 2021 рік прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2270 грн., а отже 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб становило 2837,50 грн., в той час як розмір мінімальної заробітної плати по Україні був встановлений на рівні 6000 грн.

Відповідно, у 2021 році два прожиткові мінімуми для працездатних осіб становили 4540 грн. при мінімальній заробітній платі 6000 грн.

Згідно з п.1.4 Колективного договору зміни, доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників вагонного депо Мудрьона вносяться протягом строку дії до узгоджувальної комісії і при погоджені сторін затверджуються на спільному засіданні адміністрації і профспілкового комітету вагонного депо Мудрьона, а всі інші – на конференції трудового колективу.

Отже, внесені відповідні зміни до колективного договору про застосовування з 01.04.2017 року розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» для визначення спірної виплати та в подальшому визначення розміру такої виплати на рівні 50 % тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року замість величини не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, призвела до погіршення становища працівників порівняно із законодавством.

Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.

Крім того, судом не приймаються доводи відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст.9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Ст. 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст. 22, 58 Конституції України, ст.9 КЗпП України, суд дійшов висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотної сили.

Закон України Про внесення змін до законодавчих актів України погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив її право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотної сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.

Суд також вважає, що прийняття Закону України Про внесення змін до законодавчих актів України№ 1774-УІІІ від 06.12.2016 року не створює юридичних наслідків та перешкод для застосування п.3.1.15 Колективного договору в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається виключно Колективним договором.

Таким чином, під час розрахунку та виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення підлягають застосуванню вимоги п.3.1.15 Колективного договору, згідно якого матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, яку обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Суд погоджується з наданими позивачем розрахунками, які узгоджується з вказаними вище законодавчим регулюванням спірних правовідносин та дійшов висновку задоволення позовних вимог у повному обсязі.

При цьому суд не вбачає підстав для застосування строків позовної давності, як на цьому наполягає відповідач, виходячи з наступного.

За змістом ст. 2 Закону України «Про оплату праці», до складу заробітної плати крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Госкомстату від 13.01.2004 № 5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.

Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормамист.233 КЗпП України.

Так, відповідно до ч.2ст.233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч.1ст.233 КЗпП(із змінами, внесенимиЗаконом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Водночас, суд вважає, що зміни, що були внесені до ст. 233КЗпП України стосовно строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів, які почали діяти з 19.07.2022 року, не торкнулися права працівника на звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати, а встановлюють місячний строк для звернення до суду виключно у справах про звільнення та тримісячний строк у справах про виплату усіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Як слідує із матеріалів справи, позивач продовжує працювати у відповідача, заявлені ним вимоги не пов`язані із стягненням належних при звільненні сум (коштів), у зв`язку з чим підстав для задоволення клопотання відповідача про застосування строків позовної давності до спірних трудових правовідносин суд не знаходить. Позивач просить стягнути на його користь недоплачений розмір матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки, коли закон не встановлював обмеження у часі.

До того ж, суд враховує, що статтею 58 Конституції України закріплено принцип незворотності дії у часі законів та інших нормативно-правових актів, що є гарантією довіри до держави.

Відповідно до ч. ч.3, 4 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Вирішуючи питання про відшкодування відповідачем на користь позивача витрат на правову допомогу у заявленому розмірі – 2500 грн., суд керується наступним.

Згідност.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На виконання вказаних вимог закону, позивачем надано: договір про надання правової допомоги від № 11/06/01 від 11.06.2024, укладений з адвокатом Борисенко А. В., акт № 1 про надання правової допомоги від 11.06.2024, у якому міститься опис наданих послуг, а саме: усна консультація позивача щодо підстав для звернення до суду із вказаною позовною заявою, правовий аналіз документів, що надані позивачем - 500 грн., складення позовної заяви (підготовка правової позиції, аналіз судової практики, ксерокопії позовної заяви та доданих до неї документів у кількості відповідно до сторін, подання позову до суду) - 2000 грн.; квитанцію серії 03 ААВ № 3254146 від 11.06. 2024 про сплату грошових коштів на користь адвоката у розмірі 2500 грн.

В обґрунтування заперечень представником відповідача зазначено, що розмір заявлених представником позивача до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, необґрунтованим, неспівмірним з критеріями, визначеними ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Суд вважає, що сума 2500,00 грн. є значною порівняно з обсягом роботи та часом, витраченим адвокатом на складання даного позову. Усна консультація, правовий аналіз документів, наданих позивачем адвокату охоплюється загальною діяльністю адвоката.

Дослідивши вказані докази, беручи до уваги заперечення представника позивача щодо розміру відшкодування витрат на правову допомогу, враховуючи, що розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін, суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 1500 грн.

Також, відповідно до положеньст.141 ЦПК України, з урахуванням результатів розгляду справи, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позову в розмірі 1211,20 грн., оскільки позивач при зверненні до суду була звільнена від його сплати за ставками судового збору, що діють у 2025 році.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 10, 13, 18, 97 КЗпП України, ст. ст. 12, 13, 81, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення – задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за період 2017 – 2021 років у розмірі 8122,75 гривень (вісім тисяч сто двадцять дві грн. 75 коп.) та витрати на правову допомогу у розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот грн. 00 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Сіденко С. І.