ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.11                                                                                 Справа №  30/5009/6179/11

за позовом: Заступника прокурора Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-А) в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах –Новомиколаївської районної державної  адміністрації (70100, с. Новомиколаївка Новомиколаївського району Запорізької області вул. Космічна, 3)

до відповідача-1: Державне підприємство "Конярство України" (01001, м. Київ, вул. Б.Грінченка, буд. 1)

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофармахім” (49101, м. Дніпропетровськ, вул. Червона, 21-А)

про визнання договору недійсним,

                                                                                                         Суддя   Кагітіна Л.П.

За участю представників сторін та учасників судового процесу:

від позивача:  ОСОБА_1, довіреність № 1615/01-11 від 07.06.2011р.;

від відповідача 1: ОСОБА_2, довіреність № 319 від 24.11.2011р., ОСОБА_3., довіреність № 319 від 24.11.2011р.;

від відповідача 2: Лобода Ю.П., паспорт НОМЕР_1 від 06.07.2000р.

Прокуратура Запорізької області: Понятенко К.А., посвідчення № 289 від 11.08.2011р.

До господарського суду Запорізької області звернувся Заступник прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах –Новомиколаївської районної державної  адміністрація з позовною заявою про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки № 40 від 29.03.2011р., укладеного між Державним підприємством “Запорізький кінний завод № 86” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофарахім”.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на приписи ст.ст. 203, 207, 215, 235 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 6, 13 Закону України “Про оренду землі” та ст.ст. 17, 116, 124 Земельного кодексу України. При цьому вказує, що укладенням оспарюваного договору сторони мали на меті приховати укладення договору щодо передачі земельної ділянки загальною площею 5981,20 га, наданої Державному підприємству “Запорізький кінний завод № 86” у постійне користування, тому, на думку прокурора, цей договір містить ознаки удаваного правочину.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 14.10.2011р. порушено провадження у справі  № 30/5009/6179/11, розгляд справи призначено на 10.11.2011р.

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку із нез’явленням у судове засідання представників позивача та відповідача -1 та необхідністю витребування від сторін додаткових доказів ухвалою господарського суду від 10.11.2011р.  розгляд справи було відкладено на 13.12.2011р.

За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені прокурором у позовній заяві, та надав письмові пояснення до позовної заяви. За поясненнями представника позивача, відповідно до оспорюваного договору ТОВ «Агрофармахім»фактично здійснює господарську діяльність на земельних ділянках сільськогосподарського призначення площею   5981,20 га на умовах, які встановлені для державних підприємств, які відповідно до чинного Земельного кодексу України мають право набувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення в постійне користування, при цьому сплачуючи за їх використання плату в розмірі земельного податку (0,1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки), в той час як підприємства приватної форми власності можуть набувати земельні ділянки лише на правах оренди в порядку, передбаченому ст.ст. 123,124 Земельного кодексу України та Законом України «Про оренду землі». При цьому, орендна плата за використання зазначених земельних ділянок встановлюється у розмірі від 3% від нормативної грошової оцінки землі. На думку позивача вищевикладене спричиняє ненадходження коштів у вигляді орендної плати до місцевих бюджетів.

Присутній у судовому засіданні прокурор (від прокуратури Запорізької області) підтримав доводи, викладені у позовній заяві та заяві від 12.12.2011р., в якій просить суд здійснити процесуальне правонаступництво відповідача у справі з Державного підприємства "Запорізький кінний завод № 86" на Державне підприємство "Конярство України" м.Київ, у зв’язку з тим, що ДП "Запорізький кінний завод № 86" реорганізовано у ДП "Конярство України" на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.12.2010р. № 2305-р Про деякі питання розвитку конярства та наказу міністерства аграрної політики України від 01.02.2011р. № 33 Про реорганізацію державних підприємств, діяльність яких пов’язана з розвиток конярства.  

Відповідач 1 - Державне підприємство “Запорізький кінний завод № 86”  у відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечив. Вказує, що основною метою Договору є об'єднання зусиль та певних внесків сторін для досягнення певних господарських цілей, наведених в п.1 Договору, в результаті чого сторони отримують прибуток від спільної діяльності, що підлягає розподілу відповідно до умов Договору. Внеском ДП «Запорізький кінний завод № 86»за Договором є не самі земельні ділянки, а саме право доступу до них та їх обробки, в результаті чого, право власності на плоди, продукцію та доходи від користування цими земельними ділянками мають обидві сторони, враховуючи умови Договору. Саме в цьому як стверджує відповідач 1 і  полягає суттєва різниця між правовідносинами за Договором, що є предметом спору, та природою Договору оренди.

Крім того, відповідач- 2 підтримав письмове клопотання, надіслане на адресу суду 28.11.2011р. про процесуальне правонаступництво відповідача у справі з Державного підприємства "Запорізький кінний завод № 86" на Державне підприємство "Конярство України", відповідно до ст. 25 ГПК України.

Відповідач 2 – Товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофармахім” –надав письмові пояснення на позовну заяву, проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позовні вимоги такими, що не мають під собою жодної нормативно-правової підстави для того, щоб визнати договір про спільний обробіток земельної ділянки № 40 від 29.03.2011р. удаваним правочином.

Розглянувши клопотання прокурора та відповідача -1 у справі про процесуальне правонаступництво Державного підприємства “Запорізький кінний завод № 86”, господарський суд вважає за необхідне дані клопотання задовольнити, здійснити процесуальне правонаступництво відповідача -1 у справі - Державного підприємства "Запорізький кінний завод № 86" на Державне підприємство "Конярство України" м.Київ.

Відповідно до ст. 25 ГПК України у разі  смерті  або  оголошення  фізичної особи   померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття,  приєднання,  поділу,  перетворення), заміни кредитора чи боржника  в зобов'язанні,  а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд  залучає  до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

В судовому засіданні 13.12.2011р. справу розглянуто, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

                                                  ВСТАНОВИВ:

29.03.2011р. між Державним підприємством “Запорізький кінний завод № 86” (правонаступником якого є ДП “Конярство України” м. Київ на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.12.2010р. № 2305-р “Деякі питання розвитку конярства” та наказу Міністерства аграрної політики України від 01.02.2011р. № 33 “Про реорганізацію державних підприємств, діяльність яких пов’язана з розвитком конярства”, відповідачем -1, стороною 1), та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофармахім” (відповідачем-2, стороною 2), укладено договір про спільний обробіток земельної ділянки № 40, за умовами якого сторони зобов’язуються об’єднати зусилля для досягнення наступних господарських цілей: вирощування зернових культур; вирощування олійних культур; вирощування буряків; оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; заготівля, виробництво та переробка сільськогосподарської продукції; надання послуг у сфері сільського господарства (інші необхідні види діяльності згідно класифікатору КВЕД).

Відповідно до п. 3.1.1 Договору, сторона – 1 за даним договором зобов’язується: у термін протягом 15 днів із моменту підписання цього договору надати земельні ділянки, загальною площею 5 981,20 га, які підлягатимуть обробітку згідно додатку № 1, що є невід’ємною частиною даного Договору.     

Згідно п. 4.1.1 Договору сторона 2 зобов’язується у термін протягом 15 днів після підписання цього Договору приступити до здійснення комерційних проектів, передбачених умовами даного Договору.

Відповідно до п. 6.1.1 Договору земельні ділянки, надані для спільного обробітку на період дії даного Договору згідно Додатку № 1, що є невід'ємною частиною даного Договору.

Пунктом 6.2.2 Договору визначено порядок і терміни подачі внесків: по мірі необхідності проведення фінансування робіт.

Прокурор та позивач зазначили, що аналіз тексту та умов Договору про спільний обробіток земельної ділянки від 23.03.2011р. свідчить, що основними умовами правочину є його строковість, платність та отримання у користування певної земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні Державного підприємства «Запорізький кінний завод № 86». Укладенням оспарюваного Договору сторони мали на меті приховати укладення Договору щодо передачі земельної ділянки загальною площею 5981,20 га, наданої Державному підприємству “Запорізький кінний завод № 86” у постійне користування, тому, на думку прокурора, цей Договір містить ознаки удаваного правочину.

Позовні вимоги про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки  від 29.03.2011р. за №40, укладеного між Державним підприємством Запорізький кінний завод №86»та товариством  з обмеженою відповідальністю «Агрофармахім», стали предметом судового розгляду у даній справі.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України)  підставами виникнення   цивільних  прав  та  обов'язків, зокрема, є:  договори   та  інші  правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України (далі – ГК України), згідно з якою господарські зобов’язання між суб’єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Частиною 7 ст. 179 ГК України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з Роз’ясненням ВАСУ № 02-5/111 від 12.03.1999р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, розглядаючи питання про визнання угод недійсними, необхідно насамперед встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Вказані обставини належить з'ясувати на момент укладення угоди.

Відповідно до пунктів 1, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р.  № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на цих підставах вирішувати справи. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав визначених законом.

На думку прокурора та позивача договір про спільний обробіток земельної ділянки №40 від 29.03.2011р. суперечить принципам регулювання земельних відносин в України, закріпленим ст. 14 Конституції України та ст. 3 Земельного кодексу України, у зв’язку з чим порушуються інтереси держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах –Новомиколаївської районної державної адміністрації, що дає підстави для визнання його недійсним, оскільки укладенням Договору сторони мали на меті приховати укладення договору щодо передачі земельної ділянки загальною площею 5987,20 га, наданої ДП "Запорізький кінний завод № 86"  у постійне користування (оренду).

При вирішенні питання щодо предмету сумісної діяльності  слід виходити з того,  що  наведений  у  статті Цивільного кодексу України перелік  цілей  такої  діяльності не є  вичерпним.  Отже, господарчі суб'єкти  різних  форм  власності  не  позбавлені права укласти договір для досягнення спільної господарської мети  шляхом їх сумісної діяльності, яка не забороняється чинним законодавством.

Господарським судом встановлено, що листом Міністерства аграрної політики України від 29.03.2011р. № 37-14-1-13/4803 за зверненням Державного підприємства “Запорізький кінний завод № 86” надано погодження без зауважень стосовно проекту договору про спільний обробіток земельної ділянки площею 5981,20 га, укладений між Державним підприємством “Запорізький кінний завод № 86” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофармахім”.

19.04.2011р. ТОВ “Агрофармахім” взято як відповідальну особу за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору про спільний обробіток земельної ділянки від 29.03.2011р. № 40, про що свідчить довідка про взяття на облік платника податків № 13487/10 видана ДПІ у Бабушкинському районі м. Дніпропетровськ.

Право ДП «Запорізький кінний завод № 86»на володіння вищевказаними земельним ділянками посвідчено Державним актом на право користування землею серія Б № 098561, виданим у 1990р. Виконавчим комітетом Новомиколаївської районної Ради депутатів трудящих.

Основною метою Договору про спільний обробіток земельної ділянки є - об'єднання зусиль та певних внесків сторін для досягнення певних господарських цілей, наведених в п. 1 цього Договору, в результаті чого сторони отримують прибуток від спільної діяльності, що підлягає розподілу відповідно до умов договору.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Стаття 95 Земельного кодексу України встановлює права землекористувачів. Серед інших прав, землекористувач має право на самостійне господарювання на землі.

Відповідно до п. 6.1.5 Договору земельні ділянки, які надаються до спільного обробітку, є державною власністю, знаходяться в постійному користуванні сторони 1 і підлягають використанню за призначенням, передбаченим земельним Законодавством України та іншими нормативними актами. Земельні ділянки не підлягають вилученню і їх статус залишається незмінним на весь період дії Договору.

Саме в цьому і полягає суттєва різниця між правовідносинами за Договором, що є предметом спору, та природою Договору оренди.

Відповідно до ст. 775 Цивільного кодексу України наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним в результаті користування річчю, переданою в найм.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму можуть бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч. 1 ст. 760 ЦК України).

Статтею 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Об’єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об’єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об’єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб’єктам господарювання.

Статтею 25 Закону України «Про оренду землі»визначено, що орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем. Орендар земельної ділянки зобов'язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; отримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби.

            Відповідно до п. 6.1.5 Договору земельні ділянки, які надаються до спільного обробітку, є державною власністю, знаходяться в постійному користуванні сторони -1 і підлягають використанню за призначенням, передбаченим земельним законодавством України та іншими нормативними актами. Земельні ділянки не підлягають вилученню і їх статус залишається незмінним на весь період дії Договору.

Отже, внесками ДП "Запорізький кінний завод № 86" за Договором є не самі земельні ділянки, а саме право доступу до них та їх обробки, в результаті чого, право власності на плоди, продукцію та доходи від користування цими земельними ділянками мають обидві сторони, враховуючи умови Договору.

Відтак, між ДП «Запорізький кінний завод № 86»та ТОВ «Агрофармахім»було досягнута домовленість про спільний обробіток землі, що передбачає двосторонню участь у такому обробітку.

Окрім цього, Договір про спільний обробіток земельної ділянки № 40 від 29.03.2011р. не можна вважати удаваним правочином, оскільки, на сьогоднішній день він фактично виконується.

Сторони вчинили і продовжують вчиняти всі необхідні дії та здійснювати відповідні комерційні проекти, передбачені цим Договором, що підтверджується довідкою форми 4-ОПП про взяття на обік в податковій Договору СД № 40 від 29.03.2011р., як окремого суб'єкта господарювання; відкриттям окремого рахунку на Договір СД № 40 від 29.03.2011р.; досить активним рухом грошових коштів через вказаний рахунок в рамках виконання Договору про спільний обробіток земельної ділянки № 40 від 29.03.2011р.; відповідною фінансово-бухгалтерською документацією та іншим.

Слід зазначити, що всі документи завірені печаткою, що була виготовлена на ім'я Договору про спільний обробіток земельної ділянки № 40 від 29.03.2011р., що також вказує на те, що наміри відповідачів відповідають меті договору про спільний обробіток земельної ділянки і даний договір не містить ознаки удаваного правочину.

Крім того, рішенням господарського суду Запорізької області від 08.09.2011р. № 15/5009/4275/11 було відмовлено у задоволенні позовних вимог прокурора Новомиколаївського району Запорізької області, який звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі органу уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Державного підприємства “Конярство України”, м. Київ до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофармахім”, м. Дніпропетровськ про розірвання договору № 40 від 29.03.2011р.   

Проте, вищезазначеним рішенням суду було встановлено, що у період часу з 20 квітня 2011р. по 19.08.2011р. відповідачем були здійснені поставки засобів рослин, добрив, палива на загальну суму 2 324 599,58 грн., що підтверджується видатковими накладними та банківськими виписками, а  також, що відповідачем здійснено компенсацію за використання земельних ділянок на суму 543 872,00 грн. та інші витрати пов’язані з виконанням договору, що підтверджується банківськими виписками та звітом про дебетові та кредитові операції за договором №40 від 29.03.2011р.

Згідно зі ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Удаваний правочин як неправомірний може бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.

Пленум Верховного суду України в пункті 25 Постанови № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зазначив, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але  між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за  удаваним  правочином права та  обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати  інший правочин, суд на підставі статті 235  ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм,  що регулюють цей правочин. Якщо  правочин, який  насправді вчинено,  суперечить закону,  суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

В пункті 14 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р. (з наступним змінами та доповненнями) зазначено, що встановивши у розгляді справи, що певну угоду укладено з метою приховати  іншу угоду (удавана угода), господарський суд на підставі  частини другої статті 58 Цивільного кодексу має визнати, що сторонами  укладено  саме  ту угоду, яку вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цю угоду. Якщо вона суперечить  закону,  господарський суд повинен прийняти рішення про визнання її недійсною.

Для вчинення удаваного правочину необхідна спільна мета двох сторін –приховати інший правочин, який бажають вчинити обидві сторони та настання відповідних результатів.

Прокурором та позивачем не надано доказів наявності двосторонньої домовленості між відповідачами відносно спільної мети приховати будь-який інший правочин шляхом укладання спірного Договору.

Таким чином, обов’язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких його було оформлено.

Суд не може погодитися з твердженням прокурора та позивача про те, що Договір про спільний обробіток земельної ділянки фактично є Договором оренди, оскільки з аналізу його змісту не можна зробити висновок про те, що відповідач -2 набуває права користування земельною ділянкою площею 5981,20 га за відповідну плату, а отже містить ознаки орендних відносин або про направленість спірного Договору на виникнення таких відносин.

Так, згідно зі статтею 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну  діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Частиною 2 статті 1131 ЦК України передбачено, що умови  договору  про  спільну  діяльність, у тому числі координація спільних дій  учасників або  ведення  їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників,  їх  участь  у  результатах спільних  дій  та  інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати  свої  вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (ст. 1132 ЦК України).

Статтею 1131 ЦК України унормовано, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, в тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

За приписами статті 1133 ЦК України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність, в тому числі грошові кошти. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками. Тобто, учасники мають можливість за своїм бажанням встановлювати суму, яку кожен з учасників вносить у спільну діяльність, а також форму та вартість майнових внесків учасників. Строки здійснення учасниками вкладів узгоджуються у договорі.

Відповідно до статті 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

В свою чергу, як передбачено ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України, істотними умовами договору оренди є: об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних нарахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Частиною 2 ст. 284 встановлено, що оцінка об’єкту оренди здійснюється за відновною вартістю. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладання законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.

В розділах 6 та 7 Договору відповідачами були визначені внески сторін та ціна і порядок розрахунків.

При укладанні спірного договору Державним підприємством “Запорізький кінний завод № 86” (правонаступником якого є ДП “Конярство України”) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофармахім” була визначена певна мета, права та обов’язки сторін і вклади кожного учасника, у зв’язку з чим суд вважає, що договір був укладений з ціллю створити певні правові наслідки.

При цьому, у вказаному Договорі відсутня мета отримання прибутку, яка повинна бути наслідком досягнення такого рівня коли прибуток можливий.

Таким чином, умови договору про строковість, платність та отримання у користування певної земельної ділянки, є елементом договору  про спільний обробіток земельної ділянки, наявність яких в договорі не змінює правової природи такого договору.

Враховуючи, що умовами спірного Договору не визначено об'єкт оренди; розмір орендної плати з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого нерухомого майна та умови його повернення або викупу, які у відповідності до вимог ст. 284 ГК України є істотними умовами договору оренди, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань прокурора та позивача на те, що спірний Договір за своєю правовою природою фактично є договором оренди.

З огляду на викладене, доводи прокуратури та позивача щодо укладення між відповідачем -1 та відповідачем -2 удаваного правочину, який вчинено для приховування іншого правочину, а саме договору оренди є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В даному випадку, за наведених у позовній заяві та доповненнях до неї підстав, позовні вимоги прокурора та позивача є необґрунтованими, тому в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки № 40 від 29.03.2011р., укладеного між Державним підприємством “Запорізький кінний завод № 86” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофармахім” слід відмовити.

 Згідно зі ст. 49  ГПК України судові витрати не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 45, 22, 25, 27, 33, 34, 49, 82-85 Господарського  процесуального кодексу України, суд

        ВИРІШИВ:

Здійснити процесуальне правонаступництво відповідача -1 у справі - Державного підприємства "Запорізький кінний завод № 86" на Державне підприємство "Конярство України" м. Київ.

У задоволенні позовних Заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах –Новомиколаївської районної державної адміністрації до відповідача-1 - Державного підприємства "Конярство України", до відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофармахім” відмовити у повному обсязі.

     Суддя                                                                                         Л.П. Кагітіна

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 84, 85 ГПК України  16.12.2011р.

16.12.2011