Справа № 22-ц-2712/11 Головуючий у 1 інстанції: Головатий В. Я.
Категорія:20 Доповідач : Бойко С. М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2011 року м.Львів
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Каблака П.І., Крайник Н.П.,
секретаря: Купчак О.В.,
з участю: представника Міжшкільного навчально-виробничого
комбінату Сихівського району м.Львова - Канишина В.І., представника
Львівської міської ради - Вовк І.В., представників ТзОВ "Росан-Інвест":
Тимчишина В.В., Маричевої О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міжшкільного навчально-виробничого комбінату Сихівського району м.Львова на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 19 січня 2010 року у справі за позовом Львівської міської ради до Міжшкільного навчально-виробничого комбінату Сихівського району м.Львова, ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю "Панорама ЛТД", товариства з обмеженою відповідальністю "Росан-Інвест" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення, -
в с т а н о в и л а:
26.11.2007 року Львівська міська рада звернулась з позовною заявою (а.с.2-5 т.1), в якій просить визнати недійсними договори купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 990,0 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладені 20.12.1994 року між Міжшкільним навчально-виробничим комбінатом Галицького району м.Львова та ОСОБА_6, 06.06.2007 року - між ОСОБА_6 та ТзОВ "Панорама ЛТД", і 17.07.2007 року - між ТзОВ "Панорама ЛТД" та ТзОВ "Росан- Інвест", - на підставі ст.48 Цивільного кодексу (далі-ЦК) УРСР (в редакції 1963 року) та ст.ст.203, 215 ЦК України (в редакції 2004 року).
Недійсність договору купівлі-продажу від 20.12.1994 року, укладеного між Міжшкільним навчально-виробничим комбінатом (далі-МНВК) Галицького району м.Львова та ОСОБА_6, позивач обґрунтовує тим, що він суперечить вимогам закону, чинного на момент укладення договору, а саме: ст.7 Закону України "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування" та ст.4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", якими встановлено, що право на відчуження об"єкту комунальної власності належить виключно органу місцевого самоврядування.
Недійсність інших договорів позивач пов"язує з недійсністю першого.
Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 19.01.2010 року в задоволенні позову Львівської міської ради відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний позивачем договір від 20.12.1994 року укладений з порушенням вимог ст.7 Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" та ст.4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", однак, підстав для витребування майна з володіння ТзОВ "Росан - Інвест, як добросовісного набувача за відплатним договором, відповідно до вимог ст.388 ЦК України (в редакції 2004 року) немає.
Рішення суду оскаржив відповідач - Міжшкільний навчально-виробничий комбінат (далі-МНВК) Сихівського району м.Львова, який є правонаступником МНВК Галицького району м.Львова, в особі представника Канишина В.І., просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Свої доводи обґрунтовує тим, що справу розглянуто у відсутності представника МНВК Сихівського району м.Львова, суд неповно з"ясував обставини, які мають значення для справи, зокрема: чи виконувались оспорювані договори реально, чи вступив кожний покупець у реальне володіння предметом купівлі, чи знаходиться спірне приміщення у реальному володінні колективу МНВК. Апелянт вважає підробленим протокол №2 від 10.12.1994 року і договір від 20.12.1994 року, оскільки на ньому стоїть незаконна печатка. Крім того, на думку апелянта, суд порушив норми матеріального права, застосувавши до спірних правовідносин ст.388 ЦК України, яка не підлягає застосуванню, оскільки покупців за оспорюваними договорами не можна вважати добросовісними.
В судове засідання відповідач ОСОБА_6 та представник ТзОВ "Панорама ЛТД" не з"явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені відповідно до вимог ст.ст.74-76 ЦПК України (а.с.1, 3, 26 т.2), про зміну місця свого проживання (перебування, знаходження) апеляційний суд не повідомили, що дає суду право розглянути справу у їхній відсутності.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника апелянта та представника Львівської міської ради в підтримання апеляційної скарги, пояснення представників ТзОВ "Росан - Інвест" - в її заперечення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що спірне нежитлове приміщення було зареєстроване за МНВК Галицького району м.Львова на праві державної власності на підставі рішення виконавчого комітету Галицької районної ради народних депутатів №487 від 31.12.1992 року (а.с.186-192 т.1).
Оспорюваний позивачем договір від 20.12.1994 року був укладений від імені МВНК Галицького району м.Львова його директором Антохівим Романом Григоровичем, з однієї сторони, та ОСОБА_6, з другої сторони (а.с.7).
Аналізуючи норми ст.7 Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" та ст.4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в редакції, чинній на момент укладення договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про укладення договору від 20.12.1994 року з порушенням вимог закону, однак, в порушення ст.11 Цивільного процесуального кодексу (далі-ЦПК) України, вийшов за межі позовних вимог, вирішивши спір з посиланням на ст.388 ЦК України (в редакції 2004 року), яка визначає підстави для витребування власником майна від добросовісного набувача, за відсутності такої вимоги позивача, а тому норма цієї статті не може бути застосована до спірних правовідносин, і не застосував норму ст.48 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), яка підлягала застосуванню. Таке порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення і ухвалення апеляційним судом нового рішення по суті позовних вимог.
У відповідності до ч.3 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов"язковою підставою для скасування рішення.
З наведених вище підстав рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення по суті позовних вимог.
У відповідності до ст.48 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), яка підлягає застосуванню в частині визнання недійсним договору від 20.12.1994 року, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
У відповідності до ст.7 Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", до комунальної власності належить майно, яке передається державою, іншими суб"єктами права власності, майно, яке створюється і купується органами місцевого самоврядування за рахунок належних їм коштів, а також майно, перелік якого встановлено Законом про власність.
Суб"єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі сільських, селищних, міських, районних, обласних Рад народних депутатів.
У відповідності до цієї статті лише органи місцевого самоврядування мають право продавати об"єкти комунальної власності підприємствам, окремим громадянам тощо.
У відповідності до ст.4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в редакції, чинній на момент укладення договору, продавцями об"єктів малої приватизації, що перебувають у комунальній власності, є органи приватизації, створені місцевими Радами народних депутатів.
Судом встановлено, що спірне нежитлове приміщення було відчужено МНВК Галицького району м.Львова відповідачеві ОСОБА_6 без згоди Львівської міської ради, особою, неповноважною вирішувати питання продажу об"єкту комунальної власності, а відтак, договір від 20.12.1994 року укладений з порушенням вимог ст.7 Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", ст.4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в редакції, чинній на момент укладення договору, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до вимог ст.48 ЦК УРСР (в редакції 1963 року).
У відповідності до ст.71 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), для звернення з позовною вимогою про визнання недійсним договору від 20.12.1994 року позовна давність встановлювалась в три роки.
В суді першої інстанції відповідач ТзОВ "Росан-Інвест" наполягав на застосуванні строку позовної давності, а тому в силу вимог ст.267 ЦК України, в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з вказаним позовом та розгляду справи в суді, суд зобов"язаний застосувати строк позовної давності, сплив якого є підставою для відмови у задоволенні позову. У відповідності до ч.5 ст.267 ЦК України, у разі визнання судом поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Встановлено, що про продаж спірного нежитлового приміщення Львівська міська рада дізналась з листа Сихівської районної адміністрації від 14.09.2007 року (а.с.60 т.1) та інформації, наданої 13.09.2007 року обласним комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" на запит відділу освіти Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради (а.с.59 т.1) під час оформлення права комунальної власності на будівлю.
З пояснень представників ТзОВ "Росан-Інвест" встановлено, що про свої права власників товариство поставило до відома МНВК Сихівського району м.Львова після укладення договору купівлі-продажу, тобто після 17.07.2007 року. Ніхто із представників відповідачів не заперечив того факту, що на момент укладення останнього оспорюваного договору трудовий колектив МНВК Сихівського району м.Львова займав спірне приміщення.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про визнання причин пропущення позивачем строку позовної давності поважними, а тому порушене право підлягає захисту.
У відповідності до ч.2 ст.48 ЦК УРСР (1963 року), по недійсній угоді кожна з сторін зобов"язана повернути другій стороні все одержане за угодою.
Враховуючи те, що позивач не був стороною оспорюваного договору від 20.12.1994 року, спірне приміщення було відчужене за відплатними договорами від 06.06.2007 року та 17.07.2007 року іншим особам, правила двосторонньої реституції, як наслідок недійсності договору від 20.12.1994 року, застосовувати не можна.
У відповідності до ст.215 ЦК України (в редакції 2004 року), підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п"ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У відповідності до ч.1 ст.203 ЦК України, в редакції чинній на момент укладення двох наступних договорів, і на яку посилається позивач в своїй позовній заяві, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до вимог ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочинів недійсними, позивач в силу ст. 10 ЦПК України, зобов"язаний довести правову та фактичну підставу недійсності кожного правочину, а також довести недобросовісність набувачів майна.
В зв"язку з тим, що позивач пов"язує недійсність двох наступних договорів з недійсністю першого, в позовній заяві не вказував норми якого матеріального закону порушено при їх укладенні, а також не зазначав на ту обставину, що відповідачі діяли недобросовісно і не доводив цього факту в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції, в силу вимог ст.303 ЦПК України, не може виходити за межі заявленого позову і досліджувати обставини, які не були предметом спору, а відтак, і предметом дослідження в суді першої інстанції.
Таким чином, в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів, укладених 06.06.2007 року - між ОСОБА_6 та ТзОВ "Панорама ЛТД", і 17.07.2007 року - між ТзОВ "Панорама ЛТД" та ТзОВ "Росан- Інвест", необхідно відмовити за безпідставністю.
В своїй ухвалі від 24.06.2009 року (а.с.152-153 т.1) Верховний Суд України, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, вказував на те, що у разі подання позову про визнання недійсним відплатного договору особою, яка не була стороною цього договору, але вважає себе власником майна, це майно не може бути передане власнику в порядку застосування загальних наслідків, передбачених ст.216 ЦК України. У такому разі майно може бути повернуте позивачеві, який вважає себе власником майна, за наявності позову про витребування майна (віндикаційного позову) та підстав, визначених ст.ст.387, 388 ЦК України, оскільки норми цих статтей встановлюють спеціальні правила для захисту права власності у випадках, коли майно за відплатним договором набувається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.
Однак, позивач з вимогою про витребування майна з володіння ТзОВ "Росан - Інвест" не звертався, а тому суд, враховуючи вимоги ст.11 ЦПК України, не має права з власної ініціативи вирішувати дане питання.
В апеляційній скарзі апелянт вказує на обставини, які на його думку, є підтвердженням того факту, що договори укладались формально і не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених цими договорами. Відповідно до ч.5 ст.203 та ч.1 ст.215 ЦК України, це є окремою підставою визнання договору недійсними. Таких обставин в обґрунтування позовних вимог позивач не вказував і на норму ч.5 ст.203 ЦК України, як на підставу своїх вимог не посилався.
Таким чином, враховуючи те, що в апеляційній скарзі апелянт посилається на інші підстави визнання договорів недійсними, ніж ті, що вказані позивачем в позовній заяві, тому в силу вимог ч.ч.1, 2 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд не може вийти за межі позовних вимог і досліджувати ті обставини, якими позивач не обґрунтовував свої позовні вимоги і які не були предметом спору, а відтак, і предметом дослідження в суді першої інстанції. З наведених вище підстав апеляційна скарга в цій частині не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а:
апеляційну скаргу Міжшкільного навчально-виробничого комбінату Сихівського району м.Львова задовольнити частково.
Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 19 січня 2010 року скасувати і ухвалити нове.
Позов Львівської міської ради задовольнити частково.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 990 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 20 грудня 1994 року між Міжшкільним навчально-виробничим комбінатом Галицького району м.Львова та ОСОБА_6.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: