Справа № 2-1395/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

          09.12.2011                      Староміський районний суд м. Вінниці в складі:

головуючого судді Вохмінової О.С.

при секретарі Ковальчуку Я.В.

з участю позивачки ОСОБА_1

та відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю,

в с т а н о в и в:

          ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, площею 1000 кв.м. шляхом зобов`язання відповідача пересунути самовільно облаштований вольєр для собак. Мотивувала позов тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка і будинковолодіння АДРЕСА_1, власником іншого будинковолодіння є ОСОБА_2, який самочинно встановив на спільній межі впритул до спільного цегляного паркану вольєр для собак з нахилом покрівлі та стоків в бік її домоволодіння, чим створив їй перешкоди в користуванні її власністю, оскільки вода з даху потрапляє на її ділянку, а також на паркан і це призводить до його руйнування. Крім того, собаки вибили цеглини в паркані. Неодноразово ОСОБА_2 був попереджений Управлінням архітектури і містобудування, Вінницькою міською СЕС щодо порушень ДБН і правил забудови, був притягнутий до адміністративної відповідальності, однак відповідних приписів не виконав і продовжує використовувати вольєр для собак, що змусило її звернутись до суду з позовом.

          В судовому засіданні ОСОБА_1 позов підтримала та пояснила, що неодноразово уповноважені контролюючі органи і вона попереджали відповідача усунути перешкоди в користуванні власністю та перемістити вольєр на відстань не менше 1 метра від спільного паркану, оскільки собаки вибивають з паркану цеглини, стрибають і гавкають кожен раз, як вона чи інші члени її сім`ї проходять по своїй території, а стоки з даху вольєру, довжиною 6 метрів, направлені в бік її ділянки, ринви немає, тому вода потрапляє на її територію і спільний паркан, руйнуючи його. Лише після того, як вона звернулась до суду з даним позовом, відповідач пересунув вольєр на відстань приблизно 1 метр, край даху без ринви знаходиться на відстані 60 см від паркану, тому в даний час їй вольєр і вода з даху не заважають. Вважає, що відповідач може знову присунути вольєр до паркану, тому, з метою недопущення подібних дій з боку відповідача в майбутньому, просила «затвердити»все рішенням суду, а позов задоволити.

          Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, суду пояснив, що всі вимоги ОСОБА_1, санітарно –епідеміологічної станції і Департаменту архітектури, містобудування та кадастру виконані, вольєр перенесений на відстань 1,1 метр від паркану, а територія утримується в належному санітарному стані, що підтверджується актом, затвердженим головою квартального комітету від 11.11.2011 року та наданою фотокарткою, тому просив відмовити в задоволенні позову.           

          Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

          Між сторонами виникли правовідносини щодо захисту права власності, тому суд застосовує норми глави 29 ЦК України, ст.ст. 3, 16 ЦК України.

          Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності № 1594 від 29.12.2003 року та державного акту на право власності на земельну ділянку від 17.10.2003 року, позивачка ОСОБА_1 є власницею будинковолодіння і земельної ділянки по АДРЕСА_1 (а.с. 6,7).

          Власником сусіднього будинковолодіння –АДРЕСА_2 є відповідач ОСОБА_2 (а.с. 35, 36).

          Земельні ділянки розділені спільним цегляним парканом.

          Відповідач ОСОБА_2, в порушення вимог Закону України «Про планування і забудову територій», Правил забудови та використання територій м. Вінниці та п. 3.25 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», самочинно встановив впритул до спільного паркану вольєр для утримання собак, про що були винесені відповідні приписи і попередження про усунення вказаного порушення. Це підтверджується оглянутими в судовому засіданні листом з Управління містобудування і архітектури від 25.05.2010 року № Ж-3-09-2064/01-20 (а.с. 12), відповіддю на звернення ОСОБА_1 з Вінницької міської санітарно-епідеміологічної станції від 31.05.2010 року № 02-02/4509 та від 17.06.2011 року № 0202/2560 (а.с. 13, 14), Департаменту архітектури, містобудування і кадастру від 24.06.2011 року № Ж-05-3755/5-05-8 (а.с. 16).

          Даний факт також підтверджується фотокартками, наданими позивачкою під час попереднього судового засідання, на яких зображено фрагменти пошкодженого цегляного паркану і розташування вольєру в дворі будинку ОСОБА_2 (а.с. 29-33)

          Згідно відповіді Вінницької міської СЕС від 02.12.2011 року, станом на день перевірки –08.11.2011 року, порушення ОСОБА_2 усунуті не були.

          В судовому засіданні 09.12.2011 року позивачка ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 підтвердили, що вольєр перенесений на відстань одного метра від спільної межі, що стоки з даху на паркан і земельну ділянку ОСОБА_1 не поступають, оскільки край даху знаходиться на відстані 60 см. Це підтверджується також наданою відповідачем ОСОБА_2 фотокарткою, на якій зображено розташування вольєру і даху (а.с. 51) і актом від 11.11.2011 року, складеним головою квартального комітету «Поділля»ОСОБА_3 в присутності свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 (а.с. 50).

          Позивачка визнала, що в даний час вольєр і стоки не заважають, але вона допускає можливість відповідачем знову порушити її права шляхом перенесення вольєру.

          Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь в справі, не підлягають доказуванню.

          Враховуючи те, що сторонами визнаний факт усунення відповідачем ОСОБА_2 порушень з його боку, це також підтверджується наведеними доказами, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.

          Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав і інтересів передбачені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Оскільки відповідач усунув перешкоди в користуванні власністю позивачки, а суд не наділений повноваженнями зобов`язати не вчиняти дії з приводу майбутніх правовідносин, вимоги позивачки про «затвердження»рішенням суду усунення перешкод є безпідставними і необґрунтованими.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 16, 386, 391 ЦК України, ст.ст. 5, 8, 10, 11, 60, 61, 212, 214, 215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю –відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Староміський райсуд м. Вінниці до апеляційного суду Вінницької області.

З повним рішенням суду особи, які беруть участь в справі, зможуть ознайомитись 14.12.2011 року.

Суддя: