Справа №  1806/2-2277/11

                                          РІШЕННЯ                                                  

                                                              ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                            

30.11.2011 року                                                                                 м.Суми          

Ковпаківський районний суд м. Суми   у  складі:

                                           головуючого судді -   Катрич  О.М.,

                                            при секретарі          -   Строколіс В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_3   про визнання договору дарування квартири недійсним , -                                                                 

                                                                     В С Т А Н О В И В:   

         Позивачка звернулась до суду з позовом та усними доповненнями до нього, мотивуючи його тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 06.10.2005 року  їй на праві власності належала квартира АДРЕСА_1, в якій вона проживала одна.   У зв»язку з тим, що вона вже похилого віку( на той час їй було 79 років) і потребувала сторонньої допомоги вона вирішила укласти зі своїм онуком, з яким були гарні відносини договір довічного утримання. 02.02.2006 року приватний нотаріус ОСОБА_3 посвідчила договір дарування квартири АДРЕСА_1, після чого вона разом проживала з відповідачем. Однак, в подальшому у 2008 році він її вигнав з квартири, ніякої допомоги не надавав, тобто не піклувався про неї, в результаті чого вона зрозуміла, що зробила помилку. Коли відповідач запропонував їй укласти договір, вона вважала, що це буде договором довічного утримання, так як потребувала сторонньої допомоги, а відповідач зобов»язувався її надавати. Просить визнати договір дарування недійсним,  у зв’язку з тим що він укладений під впливом помилки.

          В судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_4 позов  підтримали  і просять  його задовольнити.

         Відповідач в судові засідання не з»являвся, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Заперечень, відгуків, письмових пояснень до суду не надав.  

        Третя особа- Кушнір Л.Г. надала суду письмові заперечення, вказуючи, що  позивач при вільному волевиявленню подарувала квартиру своєму онукові- відповідачу, їй роз»яснювалися наслідки укладання договору дарування, роз»яснювалися відмінності договору дарування від договору довічного утримання. ОСОБА_1 розуміла зміст укладеного договору. Крім цього  згідно до ст. 728 ЦК України до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність 1 рік, який позивачка пропустила без поважних на те причин.  Тому вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.                    

         Свідки  ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 підтвердили пояснення позивачки, додавши, що протягом 3-х років відповідач не проживає у спірній квартирі, позивачку не відвідує, не допомагає ні продуктами, ні коштами, ні купує ліки тощо, комунальні послуги не оплачує, майно не утримує, а навпаки дзвонить і погрожує, внаслідок чого позивачка в силу свого віку дуже погано себе почуває.            

        Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи та письмові докази вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

         Як було встановлено в судовому засіданні,  06.10.2005 року  ОСОБА_1 стала власницею квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого  приватним нотаріусом ОСОБА_8 (а.с.10)

          В свою чергу , 02.02.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування квартири, згідно якого дарувателька, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам»яті, розуміючи значення своїх дій, передає безоплатно у власність відповідачу- обдаровуваному квартиру АДРЕСА_1.   Вказаний договір дарування квартири посвідчено приватним нотаріусом Сумського  міського нотаріального округу  ОСОБА_3 за реєстровим номером 77. (а.с.5)  

        Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Сумське БТІ»ОСОБА_2 є власником  вказаної вище квартири. (а.с.7)

        У відповідності зі ст. 717 ЦК України за договором дарування, одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати у майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок у власність. Договір, що встановлює обов’язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

       Натомість  згідно ст. 744 ЦК України за  договором  довічного  утримання (догляду) одна сторона (відчужувач)  передає  другій  стороні  (набувачеві)  у  власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме  майно,  яке  має  значну  цінність,  взамін  чого  набувач зобов'язується   забезпечувати  відчужувача  утриманням  та  (або) доглядом довічно

         Статтею 229 ЦК України встановлено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.   

        Надавши оцінку доказам у їх сукупності, в тому числі, враховуючи вік ОСОБА_1 суд вважає, що при складанні договору дарування позивач  помилялась в умовах та наслідках його складання, які для неї мають істотне значення, а тому суд приходить до висновку про відсутність у позивача волевиявлення на безоплатне відчуження квартири за своє життя, внаслідок чого договір дарування був укладений під впливом помилки.  Так, укладання договору дарування, а не договору довічного утримання позивач може пояснити тільки тими обставинами, що вона в силу свого віку, стану здоров'я, юридичної необізнаності не в повному обсязі усвідомлювала наслідки своїх дій. Після підписання договору дарування квартири, для неї нічого не змінилось. Вона залишилась проживати в цій же квартирі, була в ній зареєстрована і зареєстрована в цій квартирі і до цього часу. ОСОБА_9 потребувала сторонньої допомоги. При укладанні договору з ОСОБА_2 уявляла, що він буде надавати їй таку допомогу, однак  в останні роки будь-якого догляду за нею не здійснювалося, раз він давав їй 200 грн. для того, щоб вона заплатила за квартиру. З 2008 року відповідач ніколи не допомагав їй по господарству, в прибиранні, не надавав допомоги в придбанні продуктів харчування та приготуванні їжі. Після укладання договору дарування вона продовжувала самостійно за свої кошти сплачувати всі належні платежі за утримання житла. Потім відповідач  став пред'являти до неї претензії з того приводу, що вона користується квартирою, яка йому належить, стала погрожувати тим, що може виселити її з квартири. Тільки у березні 2011 року вона розповіла своїй доньці про вказаний договір. Крім спірної квартири, вона не має іншого житла. Як убачається з листа Зарічного РВ СМУ УМВС України в Сумській області та пояснень ОСОБА_10, відповідач  проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із співмешканкою ОСОБА_10 і виїжджав до Корелії.

          Такі обставини підтвердили і свідки в судовому засіданні, а відповідач не надав суду жодного доказу на спростування  доводів позивача.

         Частиною 3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.  

         У відповідності з ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі та недодержання цього в момент вчинення правочину є підставою для недійсності правочину.

          Таким чином, суд вважає, що позивачка довела перед судом те, що вона помилково вважала укладений договір дарування договором довічного утримання , а тому  необхіднио  визнати договір дарування квартири   АДРЕСА_1, посвідчений    приватним нотаріусом ОСОБА_3 недійсним.      

          Частиною 1 ст. 236 ЦК України передбачено, що у разі недійсності правочину він є недійсним з моменту  його вчинення. Відповідно до вказаної норми закону, у разі визнання договору дарування недійсним, право власності на квартиру повертається до позивача –ОСОБА_1

               Суд вважає необхідним відмовити в застосуванні строку позовної давності за заявою третьої особи- нотаріуса, оскільки згідно ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, у даному випадку - позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 Від останнього такої заяви не поступало.

               На підставі ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 144 грн. судового збору  та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., які ОСОБА_1 сплачувала на користь держави при подачі позову до суду.

           Керуючись  ст. ст. 203,236, 229, 267, 717,774 ЦК України, ст. ст. 11, 60, 88, 212, 213, 215 ЦПК України, суд, -

                                                                          ВИРІШИВ:

               Позов ОСОБА_1 задовольнити.

             Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 02.02.2006 року, укладений між ОСОБА_1 та  ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований у реєстрі за №77  недійсним.   

         Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 144 грн. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

                       Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення

Суддя                                                                                                              О.М.  Катрич