ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" грудня 2011 р. Справа № 5004/1197/11
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Прокопанич Г.К.
суддівНовікової Р.Г. (доповідач по справі)
Попікової О.В.
за участю представників:
від позивача:ОСОБА_4 –за дов. №4276 від 19.07.2011р.
від відповідача:ОСОБА_5 –за дов. №1420 від 25.07.2011р.
ОСОБА_6 –за дов. №2150 від 08.11.2010р.
від третьої особи:ОСОБА_7 –за дов. №4022 від 04.07.2011р.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"
на постановуРівненського апеляційного господарського суду
від07.09.2011р.
та на рішеннягосподарського суду Волинської області
від 19.07.2011р.
у справі№5004/1197/11
господарського судуВолинської області
за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_9
доПублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачафізична особа-підприємець ОСОБА_10
пророзірвання договору іпотеки
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_9 звернувся до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" з позовом про: розірвання договору іпотеки від 01.10.2007р.; скасування записів з Державного реєстру іпотек за реєстровими номерами 5759537 від 01.10.2007р. (об'єкти обтяження: торгово-оздоровчий центр з офісними приміщеннями (номер за РПВН 14486812) та земельна ділянка (кадастровий номер 0710100000110570015) за адресою: АДРЕСА_1; скасування записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстровими номерами 5759567 та 5759573 від 01.10.2007р. (об'єкти обтяження: торгово-оздоровчий центр з офісними приміщеннями (номер за РПВН 14486812) та земельна ділянка (кадастровий номер 0710100000110570015) за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням господарського суду Волинської області від 19.07.2011р. (суддя Слободян П.Р.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2011р. (головуючий суддя Гудак А.В., судді Сініцина Л.М., Олексюк Г.Є.), позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.11.2011р. касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.
В судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи та вимоги, наведені в касаційній скарзі. Представники позивача та третьої особи заперечили проти вимог скаржника.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (далі - кредитор) та ФОП ОСОБА_10 (далі - позичальник) була підписана генеральна кредитна угода №010/08-11/1972 від 01.10.2007р. На підставі даної угоди кредитор зобов'язується надавати позичальнику кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених в додаткових кредитних договорах, що укладатимуться в рамках даної угоди і які після їх підписання стають її невід'ємними частинами. Загальна сума наданих кредитором кредитних коштів, в будь-який момент, під час дії даної угоди, не може перевищувати суми еквівалентної 5100000грн. на дату надання кредитних коштів.
В подальшому, відповідно до генеральної кредитної угоди №010/08-11/1972 від 01.10.2007р. між відповідачем та ФОП ОСОБА_10 підписані кредитні договори №10/08-11/1972-1 від 01.10.2007р., №010/08-11/1972-2 від 01.10.2007р., №010/08-11/1972-3 від 09.10.2007р., №010/08-11/1972-4 від 01.10.2007р.
01.10.2007р. між позивачем (іпотекодавець) та відповідачем (іпотекодержатель) підписаний договір іпотеки (далі –договір іпотеки), згідно якого забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що витікають з генеральної кредитної угоди №010/08-11/1972 від 01.10.2007р. (кредитний договір), укладеної між іпотекодержателем та позичальником (ФОП ОСОБА_10.), а також додаткових угод до нього, що можуть бути покладені в подальшому, за умовами якого позичальник зобов'язується перед іпотекодержателем повернути кредит в розмірі 5100000грн., сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору та відшкодувати іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору.
Вказаний договір іпотеки 01.10.2007р. був посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_11 та занесений до реєстру за №7884.
Предметом іпотеки є нерухоме майно: торгово-оздоровчий центр з офісними приміщеннями загальною площею 462,8кв.м. та земельна ділянка площею 0,0754га (кадастровий номер 11:057:0015), що знаходиться за адресою: м. Луцьк, пр-т Президента Грушевського, 4.
В обґрунтування вимог про розірвання договору іпотеки позивач посилався на те, що укладення між відповідачем та третьою особою у справі додаткових угод до кредитних договорів №10/08-11/1972-1 від 01.10.2007р., №010/08-11/1972-2 від 01.10.2007р., №010/08-11/1972-3 від 09.10.2007р., №010/08-11/1972-4 від 01.10.2007р. про зміну відсоткової ставки призвело до збільшення обсягу відповідальності позивача як майнового поручителя за договором іпотеки 01.10.2007р.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Закону України "Про іпотеку" будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою.
Таке збільшення підпорядковується пріоритету вимоги за будь-яким іншим зобов'язанням, забезпеченим предметом іпотеки, яка була зареєстрована до реєстрації відповідної зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не встановлено, чи дійсно мало місце укладення між відповідачем та ФОП ОСОБА_10 (позичальник) додаткових угод до кредитних договорів щодо збільшення відсоткової ставки за кредитом, чи було проведено державну реєстрацію змін до спірного договору іпотеки в зв'язку зі зміною умов обтяження нерухомого майна, а також чи змінився у зв'язку з цим обсяг зобов'язань іпотекодавця перед іпотекодержателем або залишився на рівні, визначеному договором іпотеки в межах вартості предмета іпотеки.
Крім того, суди не звернули увагу на те, що згідно з пунктами 2.2.2., 2.2.3. генеральної кредитної угоди №010/08-11/1972 від 01.10.2007р. відсоткова ставка за кредитом у національній валюті України може встановлюватися на підставі додаткових кредитних договорів на рівні не більше 19% річних, а у випадку встановлення ліміту овердрафту –не більше 20% річних.
В пункті п. 8.5. договору іпотеки сторонами встановлено, що у разі внесення до кредитного договору щодо зміни розміру процентів по кредиту (в тому числі при їх збільшенні) до цього договору зміни не вносяться, а розмір процентів у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки підтверджуватиметься відповідними угодами про внесення змін до кредитного договору.
Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суди не звернули увагу на те, що вказаний пункт договору іпотеки є чинним та в силу ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Наполягаючи на задоволенні вимог, позивач посилався на те, що спірний договір іпотеки повинен бути розірваний на підставі ч. 2 ст. 651, ст. 652 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено можливість для розірвання договору в судовому порядку на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Судами попередніх інстанцій не було з'ясовано, чи призводять дії відповідача до істотного порушення умов договору іпотеки від 01.10.2007р. та чи було завдано позивачу у зв’язку з цим шкоду, внаслідок якої він значною мірою позбавляється того, на що розраховував при укладенні спірного договору.
Частиною першою ст. 652 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. При цьому, зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Згідно частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.
Разом з тим, господарськими судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не встановлено обставин, які б підтверджували одночасну наявність чотирьох умов для розірвання спірного договору, визначених вищезгаданою нормою кодексу.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з’ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли до передчасних висновків про задоволення позовних вимог.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів, враховуючи приписи ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові підлягають скасуванню, як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об’єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Волинської області від 19.07.2011р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2011р. у справі №5004/1197/11 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Волинської області.
Головуючий Г.К. Прокопанич
Судді Р.Г. Новікова
О.В. Попікова