ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2006 р. | № 16/105-4/83 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Щотки С.О. ( головуючий), Васищака І.М., Мележик Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу | ЗАТ “УкрРосТранснафтопродукт” |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2006 року |
у справі | № 16/105-4/83 |
за позовом | державного територіально-галузевого об’єднання “Львівська залізниця” |
до за участю третьої особи | ЗАТ “УкрРосТранснафтопродукт” державного територіально-галузевого об’єднання “Південно-Західна залізниця” |
про | стягнення 95630,59 грн., |
за участю представників : |
позивача відповідача третьої особи | - Левчук І.М., - не з’явились, - Сторожук Ю.В., |
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду м. Києва від 16.03.2005 року у справі № 16/105-4/83 (суддя Борисенко І.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 року (судді: Губенко Н.М., Барицька Т.Л., Ропій Л.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.10.2005 року постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 року у даній справі скасована, а справа повернута до Київського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного перегляду.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2006 року (судді: Зеленін В.О., Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.) рішення господарського суду м. Києва від 16.03.2005 року у справі № 16/105-4/83 скасовано, а позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 95630,59 грн. та судові витрати.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2006 року у даній справі скасувати та залишити позов без розгляду. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на порушення та неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.
07.06.2006 року від позивача надійшла заява про зміну назви Львівської державної залізниці на державне територіально-галузеве об’єднання “Львівська залізниця”. Колегія суддів, обговоривши зазначене клопотання, дійшла висновку про його задоволення.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України “Про судове рішення” від 29.12.1976 р. № 11 зі змінами, внесеними постановами Пленуму Верховного суду України від 24.04.1981 р. № 4, від 25.12.1992 р. № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права та обов’язки сторін у спірних правовідносинах.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Разом з тим, рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій в даній справі вказаним вимогам не відповідають, з наступних підстав.
Вирішуючи господарський спір, а також здійснюючи апеляційний перегляд у справі, господарські суди першої та апеляційної інстанцій, не з’ясували чи погодили сторони граничний термін відвантаження пального для того, щоб відправка була здійснена у межах плану перевезень на травень 2003 року.
Водночас, місцевий господарський суд прийшов до помилкового висновку про те, що відповідальним за затримку вагонів є позивач, який не узгодивши перевезення з Румунською залізницею на червень 2003 року прийняв до перевезення цистерни з пальним. Проте, суду належало з’ясувати ступінь вини сторін у затримці вантажу, з огляду на вимоги Правил планування перевезень вантажів (статті 17-21 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 року № 873 та Правил обчислення термінів доставки вантажів (ст. 41, 116 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644.
Апеляційним господарським судом порушено вимоги ст. 84 ГПК України. Так, мотивувальна та резолютивна частини оскаржуваної постанови є суперечливими. Господарський суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення 7613,80 грн. плати за користування вагонами, 34362 грн. плати за зберігання вантажів та 193,56 грн. плати за повідомлення, проте загальна сума стягнутих з відповідача на користь позивача збитків становить 95630,59 грн.
Окрім того, господарський суд апеляційної інстанції не спростував висновки господарських судів апеляційної та касаційної інстанції про те, що позивач належним чином не повідомив відповідача про затримку вантажів, а відтак дійшов передчасного висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення плати за повідомлення.
Водночас, апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що вантажовідправник не міг переадресувати вантаж в міжнародному перевезенні і що переадресування не могло вплинути на затримку цистерн, оскільки негативні наслідки у вигляді простою вже настали. Проте, правилами переадресування вантажів (статті 44, 45 Статуту) передбачена можливість переадресування імпортних та транзитних вантажів. Окрім того, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що переадресування могло вплинути на строк простою, а відтак і на розмір плати за користування вагонами, плати за зберігання вантажів.
За таких обставин, рішення господарського суду м. Києва від 16.03.2005 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2006 року у справі № 16/105-4/83 підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд господарського суду м. Києва.
Відповідно до вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ЗАТ “УкрРосТранснафтопродукт” задовольнити частково.
Рішення господарського суду м. Києва від 16.03.2005 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2006 року у справі № 16/105-4/83 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Головуючий, суддя С.Щотка
С у д д і І.Васищак
Н.Мележик