Справа № 2-468/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

"01" серпня 2011 р. Іванівський районний суд Одеської області

у складі: головуючого судді      Погорєлова І.  В.

              при секретарі               Кириловій   С. Ф.

розглянувши в попередньому судовому засіданні в смт. Іванівка Іванівського району Одеської області позовну заяву ОСОБА_1  до ОСОБА_2  про визнання договору купівлі-продажу дійсним та про визнання права власності на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

  Позивач ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та про визнання права власності на нерухоме майно, посилаючись на те, що 15 березня  2011 року між ним  і   ОСОБА_2, було досягнуто домовленості про купівлю-продаж належного їй  магазину змішаної торгівлі, розташованого  в селі  Руська Слобідка   по вул. Орджонікідзе  під № 13-А (А-магазин) Іванівського району Одеської області, загальною площею 90,8 кв.м. При укладенні договору  між ними було погоджено всі належні умови купівлі-продажу магазину змішаної торгівлі. Зокрема, щодо ціни, передачі нерухомого майна у власність, оформлення договору в нотаріальній конторі тощо. На підтвердження укладеного  договору купівлі-продажу, того ж дня позивач сплатив ОСОБА_2 під розписку 5 000(п’ять тисяч) гривень, тобто  повністю розрахувався за магазин. Після виконання зобов’язань  покупця ОСОБА_2  передала ОСОБА_1   документи на нерухоме майно та ключі від магазину. Проте  починаючи з квітня 2011 року і до цього часу  відповідачка  відмовляються посвідчити договір у нотаріальній конторі. Вона  уникає  зустрічі з позивачем  і не відповідає на  його  дзвінки. Позивач вважає, що така відмова ОСОБА_2  суперечить умовам досягнутої з нею  угоди і чинному законодавству.

Відповідно до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Але, відповідачка й досі ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, що порушує права позивача. Як встановлено ч.2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.       

Враховуючи, що нотаріальне посвідчення не відбулося у наслідок ухилення відповідачки, а домовленість сторін щодо усіх істотних умов договору підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне виконання договору, позивач вважає, що є підстави для визнання вказаного договору дійсним та визнання за ним права власності на майно, яке є предметом цього договору, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

У попередньому судовому засіданні  позивач  позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив  їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач у попередньому судовому засіданні позовні вимоги визнав  повністю, на підтвердження  чого також подав до суду заяву про визнання позову.  

           Оскільки відповідач визнав позовні вимоги повністю, суд, на підставі ч.4 ст.130 ЦПК України, в порядку ч.4 ст.174 цього кодексу, ухвалив закінчити розгляд справи та ухвалити рішення, оскільки визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.

         Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, взявши до уваги визнання відповідачем позову, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

         Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

15 березня  2011 року між ОСОБА_1  та ОСОБА_2, був укладений в усній  формі договір купівлі-продажу належного їй  магазину змішаної торгівлі, розташованого  в селі  Руська Слобідка   по вул. Орджонікідзе  під № 13-А(А-магазин)     Іванівського району Одеської області , загальною площею 90,8 кв.м.

Відповідно до ст.657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Як встановлено ч.2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається зі змісту  договору купівлі-продажу, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Встановлену договором вартість майна у розмірі  5000 грн. позивач сплатив у повному обсязі відповідачці, що підтверджується розпискою.

Відповідачка  передала позивачу у власність нерухоме майно, яке є предметом договору купівлі-продажу  та правовстановлюючі документи на нього.

Ці обставини свідчать про повне виконання сторонами договору купівлі-продажу.

Усі ці обставини відповідачка  підтвердила та позов визнала, пояснивши, що ухилення від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу магазину змішаної торгівлі відбулося за браком коштів, вона не в змозі оплатити витрати, пов’язані з нотаріальним посвідченням договору. У наслідок саме цих обставин, відповідачка ухилилася від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Судом прийнято до уваги, що згідно рекомендацій, викладених у п.13   Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009року  №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з’ясувати, чи підлягає правочин обов’язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Але, як встановлено ч.2 ст.210 ЦК України, перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом. Такого закону досі не має. Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року  №671, не є законом.

Відповідно до ч.4 ст.4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього кодексу або іншого закону.

У разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу (ч.4 ст.8 ЦПК України).

За таких обставин, Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів, затверджений постановою КМУ від 26.05.2004р. №671, не може бути застосований судом.

Між тим, як встановлено ч.9 ст.8 ЦПК України, забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Таким чином, відсутність закону, яким би було визначено перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів (ч.2 ст.210 ЦК України) не є підставою для відмови у позові.

Як встановлено ч.8 ст.8 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого –суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

У ст.8 ЦК України також зазначено, якщо цивільні відносини не врегульовані цим кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

За таких обставин, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин ч.2 ст.220 ЦК України та визнати дійсним договір купівлі-продажу магазину змышаноъ торгівлі.

Що ж стосується визнання права власності на нерухоме майно, то як встановлено ч.3 ст.334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. А ч.4 ст.334 ЦК України передбачено, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Але, як вже було встановлено, виконати вимоги закону щодо державної реєстрації договору неможливо, у наслідок відсутності відповідного закону.

За таких обставин, враховуючи положення ст.8 ЦК України, ч.ч.8, 9 ст.8 ЦПК України, суд вважає, що право власності у позивача виникає з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірного майна (ч.3 ст.334 ЦК України).

Частиною 1 ст.214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує серед іншого питання про розподіл між сторонами судових витрат. Згідно ст.79 цього кодексу, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. При цьому, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати (ч.1 ст.88 ЦПК України), проте на прохання  позивача суд не стягує з відповідачки на його користь судові витрати, які поніс позивач.

Керуючись ст. 16, ч.2 ст.220, ст.203, ч.1 ст.209, 218, ч.1 ст.328, ч.1-4 ст.334, ч.1 ст.655 ЦК України, ст. ст.3,10,60,88,130,212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

            Визнати дійсним договір купівлі-продажу магазину змішаної торгівлі, розташованого  в селі  Руська Слобідка   по вул. Орджонікідзе  під № 13-А (А-магазин)   Іванівського району Одеської області, загальною площею 90,8 кв.м., укладений в усній формі між  ОСОБА_1    і   ОСОБА_2.

           Визнати за  ОСОБА_1  право власності на магазин змішаної торгівлі, що розташований  в селі  Руська Слобідка   по вулиці  Орджонікідзе  під № 13-А (А-магазин)  Іванівського району Одеської області, загальною площею 90,8 кв.м.

Рішення є підставою для реєстрації права власності та внесення змін до технічної документації магазину змішаної торгівлі, розташованого  в селі  Руська Слобідка   по вул. Орджонікідзе  під № 13-А (А-магазин)   Іванівського району Одеської області, загальною площею 90,8 кв.м.Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Іванівський районний суд Одеської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:ОСОБА_3