ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2011 року справа № 5020-1221/2011
За позовом публічного акціонерного товариства “С. Перовської”
(смт. Любимівка, м. Севастополь-26, 99026)
до відповідача - комунальної установи “Севастопольська музична школа № 6”
(вул. С. Перовської, 6-А, м. Севастополь, 99026)
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –Севастопольська міська Рада (вул. Леніна, 3, м. Севастополь, 99011) і Управління культури Севастопольської міської державної адміністрації (вул. Радянська, 9, м. Севастополь, 99011)
про повернення майна орендодавцю
Суддя Плієва Н.Г.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1., довіреність № 648 від 29.07.2011
відповідача - Ревковської Л.П., директора, наказ № 1-к від 26.01.2005
3-ої особи - Севастопольської міської Ради –ОСОБА_2., довіреність № 03-15/28 від 10.01.2011
3-ої особи - Управління культури Севастопольської міської державної адміністрації –ОСОБА_3., довіреність № 6/939 від 20.10.2011
Суть спору:
Публічне акціонерне товариство «С. Перовської»звернулось до суду з позовом до комунальної установи «Севастопольська музична школа № 6»про повернення майна орендодавцю з тих підстав, що закінчилась дія договору оренди приміщень від 04.01.2011, укладеного між сторонами.
Ухвалою суду від 08.08.2011 позовна заява була прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 22.08.2011.
Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.
Ухвалою суду від 05.09.2011 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Севастопольську міську Раду і Управління культури Севастопольської міської державної адміністрації.
Ухвалою суду від 29.09.2011 було продовжено розгляд справи на 15 днів –до 20.10.2011.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позові, наполягала на задоволенні позову.
Від представника відповідача надійшов відзив на позов, просить відмовити у задоволенні позову оскільки іншого приміщення музичній школі не надано, а задоволення позову приведе до закриття об’єкту соціально-культурного призначення, що є неприпустимим згідно з вимогами діючого законодавства.
Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача також у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, пояснили, що ніякого офіційного рішення про надання школі іншого приміщення не прийнято, та виселення школи з займаного приміщення без надання іншого буде суперечити вимогам статті 4 Закону України «Про культуру».
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд
В С Т А Н О В И В :
Згідно зі статутом Комунальної установи «Севастопольська музична школа № 6»відповідач є початковим спеціалізованим мистецьким навчальним закладом, що належить до системи позашкільної освіти, має статус державного закладу освіти системи Міністерства культури і мистецтв України (а.с. 68).
Засновником позивача є територіальна громада міста Севастополя у особі Севастопольської міської Ради (п. 1.2 статуту).
Комунальна установа «Севастопольська музична школа № 6»безпосередньо підкоряється вповноваженому Радою органу –управлінню культури Севастопольської міської державної адміністрації (п. 1.3. статуту).
У судовому засіданні встановлено, що дитяча музична школа № 6 в радгоспі імені С. Петровської була відкрита на підставі Рішення виконавчого комітету Севастопольської міської Ради депутатів трудящих № 587 від 02.11.1965 (а.с. 58).
Наказом начальника управління культури Севастопольської міської державної адміністрації від 20.06.1966 № 41 на підставі наказу Міністерства культури № 120 від 04.06.1966 з метою розвитку музичної освіти серед дітей та молоді працівників сільського господарства наказано відкрити дитячу музичну школу № 6 з місцезнаходженням в пос. Любимівка в приміщенні, наданому радгоспом ім. С. Перовської (а.с. 59).
На підставі замовлення винрадгоспу ім. С. Перовської від 08.09.1965 було розроблено проект реконструкції будинку гуртожитку і клубу під музичну школу. На другому поверсі будинку діючій центральної садиби «Алькадар»в радгоспі С. Перовської було запроектовано вечірню музичну дитячу школу площею 300 кв.м. Згідно з замовленим проектом було здійснено перепланування другого поверху будинку під музичну школу (а.с. 60-61).
Як встановлено у судовому засіданні та не спростовувалось представником позивача музична школа № 6 знаходиться у спірному приміщені з 1968 року.
19.07.2008 ЗАТ «С. Перовської»було отримано свідоцтво на право власності на будинок побуткомбінату по вул. С. Перовської, 57 в якому розміщена музична школа.
В той же час, як вбачається з листа Державного архіву м. Севастополя № 244/з від 18.08.2011 документів про побуткомбинат 1962 року будування по вул. С. Перовської не виявлено (а.с. 66).
В січні 2011 року між закритим акціонерним товариством «С. Перовської», як власником приміщення (правонаступником якого згідно зі статутними документами є публічне акціонерне товариство «С.Перовської»і комунальною установою «Севастопольська музична школа № 6»було укладено договір оренди нежитлового приміщення під розміщення комунальної установи «Севастопольська музична школа № 6»зі строком дії - до 30.06.2011. Предметом договору є частка приміщення, загальною площею 300 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. С. Перовської, 57 для розміщення музичної школи. (а.с. 35). Як слідує з пояснень учасників судового процесу саме це приміщення, яке надано в оренду відповідачу використовується останнім для розміщення музичної школи, тобто лише за освітянським призначенням, з 1968 року.
Закінчення строку дії договору оренди стало підставою для звернення позивача з позовом про зобов’язання повернути орендоване майно орендодавцю.
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин у справи в їх сукупності господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Освіта в Україні здійснюється згідно з Законами України ("Про освіту", „Про позашкільну освіту”, "Про вищу освіту" тощо), іншими нормативно-правовими актами.
Право на освіту гарантується кожній людині на принципах рівності, визначених статтею 24 Конституції України.
Виходячи з положень статті 4 Закону України „Про позашкільну освіту” позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України "Про освіту", цим Законом.
Державна політика у сфері позашкільної освіти спрямована, зокрема, на збереження та розвиток мережі державних та комунальних позашкільних навчальних закладів без права їх перепрофілювання, перепідпорядкування, злиття, закриття, передачі приміщень, обладнання, техніки в оренду (стаття 9 Закону України „Про позашкільну освіту”).
Статтею 27 Закону України „Про позашкільну освіту” передбачено, що позашкільний навчальний заклад володіє, користується і розпоряджається майном, земельною ділянкою відповідно до законодавства України. Для здійснення навчально-виховної роботи позашкільним навчальним закладам надаються в користування або в оренду спортивні об'єкти, культурні, оздоровчі та інші заклади безоплатно або на пільгових умовах.
До матеріально-технічної бази позашкільного навчального закладу належать приміщення, споруди, обладнання, засоби зв'язку, транспортні засоби, земельні ділянки, рухоме і нерухоме майно, що перебуває у його власності або у повному господарському віданні, оперативному управлінні, орендоване чи надане йому засновником (власником).
Згідно з розділом 2 Статуту Комунальної установи «Севастопольська музична школа № 6» предметом діяльності відповідача є здійснення навчання і виховання громадян у позаурочний позанавчальний час. Відповідач надає державні гарантії естетичного виховання через доступність до надбань вітчизняної і світової культури, а для найбільш обдарованих учнів –до вибору професії в галузі культури та мистецтва.
Основними завданнями закладу є: вільний розвиток особистості, виховання поваги до народних звичаїв, традицій, національних цінностей українського народу, а також інших націй і народів;
- естетичне виховання дітей та юнацтва –пріоритетний напрямок розвитку культури України;
- навчання дітей, підлітків, а при потребі й повнолітніх громадян різних видів мистецтва;
- створення умов для творчого, інтелектуального і духовного розвитку;
- задоволення потреб у професійному самовизначенні і творчій самореалізації;
- пошук та залучення до навчання здібних, обдарованих і талановитих дітей та молоді, розвиток і підтримка їх здібностей, талантів і обдарувань.
Згідно з преамбулою Закону України «Про культуру»(далі- Закон) цей Закон визначає правові засади діяльності у сфері культури, регулює суспільні відносини, пов'язані із створенням, використанням, розповсюдженням, збереженням культурної спадщини та культурних цінностей, і спрямований на забезпечення доступу до них.
Частиною 1 статті 20 Закону передбачено, що держава забезпечує створення умов для провадження інвестиційної та інноваційної діяльності у сфері культури.
Юридичним і фізичним особам гарантується додержання їхніх прав і законних інтересів під час провадження інвестиційної та інноваційної діяльності на об'єктах культурного призначення.
Згідно з пунктом 4 статті 30 Закону України «Про культуру»забороняється виселення закладів культури (театрів, філармоній, бібліотек, музеїв, архівів, художніх галерей (виставок), кінотеатрів, позашкільних закладів естетичного виховання і дозвілля дітей та юнацтва, клубних закладів тощо) з приміщень без надання їм іншого рівноцінного приміщення.
Судом встановлено та вважається доведеним, що спірні приміщення використовуються відповідачем лише за освітянським призначенням. Жодних заперечень з цього приводу, або належних чи допустимих доказів, спростовуючих зазначене, учасниками процесу надано суду не було. Більш того, приміщення, в якому знаходиться відповідач у справі та яке є об’єктом оренди, було виділено та реконструйовано спеціально для розміщення музичної школи ще в 1968 році.
Законодавчими положеннями закріплено обов’язковість збереження цільового призначення спірного майна як об’єкту освіти та за будь-яких умов, вказані вимоги закону зберігають силу й у тому разі, якщо новий власник, до якого перейшло право власності не знав про те, що воно обтяжене правами третіх осіб.
Як встановлено у судовому засіданні будь-якого іншого приміщення для розміщення музичної школи № 6 відповідачу не виділено. З листа Севастопольської міської держаної адміністрації на ім’я директора музичної школи від 30.09.2011 для забезпечення нормальних умов для учбово-виховального процесу з власниками ПАТ «С. Перовської»досягнуто усна домовленість про виділення коштів і проведення ремонтних робіт виробничих майстерень для розміщення школи. Однак, зазначені обставини не можуть розцінюватися судом, як надання належного приміщення для розміщення музичної школи. На думку суду, звільнення займаного приміщення відповідачем без надання йому іншого рівноцінного приміщення фактично потягне закриття музичної школи у сільській місцевості.
В той же час пунктом першим постанови Верховної Ради України, від 06.09.2005 № 2794-IV "Про недопущення закриття об'єктів соціально-культурного призначення в сільській місцевості" (далі- Постанова № 2794) визначено вважати неприпустимим закриття шкіл, клубів, фельдшерсько-акушерських пунктів, дільничних лікарень, інших об'єктів соціально-культурного призначення в сільській місцевості без відповідного рішення територіальної громади.
З таких обставин суд дійшов висновку, що задоволення позовних вимог буде суперечити вимогам Закону України «Про культуру»та вимогам Постанови № 2794, а тому, враховуючи, що на час розгляду справи закладу культури –Комунальній установі «Севастопольська музична школа № 6»не надано іншого рівноцінного приміщення у задоволенні позову слід відмовити.
На підставі наведеного, керуючись ст. 49, 80-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя підпис Н.Г. Плієва
Рішення складено відповідно до вимог статті 84
Господарського процесуального кодексу України
та підписано 25.10.2011.