ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

21 червня 2006 р.

№ 17/50

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:

Кравчука Г.А.

суддів:

Мачульського Г.М.

Шаргало В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу

Державного підприємства “Маріупольський морський торговий порт”

на рішення від

Господарського суду Донецької області 12.04.2006р.

у справі                                                   господарського суду

№ 17/50 Донецької області

за позовом

Компанії “Jerkon Limited”

до	Державного підприємства “Маріупольський морський торговий порт”

про	стягнення 363 974, 13 доларів США,-

за участю представників

- позивача:

Касьянова М.М. (довіреність від 01.02.2006р.)

- відповідача:

1). Сафонової Н.Г. (довіреність №01-10/377 від 20.06.2006р.) 2). Кузьмишкіна Д.В. (довіреність №01-10/04 від 03.01.2006р.)

В С Т А Н О В И В:

                    Рішенням Господарського суду Донецької області від 12.04.2006р. (суддя Татенко В.М.) позов задоволено. Постановлено стягнути з Державного підприємства “Маріупольський морський торговий порт” на користь Компанії “Jerkon Limited” суму 363 974, 13 доларів США, 3 640 доларів США –на відшкодування витрат по сплаченому держмиту, 118 грн. –на відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

                    

                    В своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати зазначене рішення, та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог Компанії “Jerkon Limited” відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме: п. 1.14 ст. 1, п. 3.1 ст. 3, п.п. 6.2, 6.5 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст.ст. 5-6, 274 Митного кодексу України.

                    Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.                    

Заслухавши представників сторін, переглянувши у касаційному порядку судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України на підставі встановлених в них фактичних обставин, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та повноту їх встановлення у рішенні, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

                    Як встановлено місцевим господарським судом, 09.12.2004р. між сторонами був укладений договір №25-6/07/11, згідно умов якого відповідач зобов’язувався здійснювати перевалку залізничного та автомобільного транспорту на морські судна експортних та транзитних генеральних вантажів, а позивач мав здійснювати оплату вартості зазначених послуг. З травня 2005р. по січень 2006р. згідно з умовами договору відповідачем були здійснені роботи по перевалюванні експортних вантажів та виставлені позивачу для оплати рахунки на загальну суму 56 141, 27 доларів США (без суми ПДВ –11 228, 25 доларів США) та рахунки на загальну суму 1 763 729, 33 грн. (без урахування суми ПДВ –352 745, 88 доларів США) які останнім були оплачені у повному обсязі (з урахуванням суми ПДВ –363 974, 13 доларів США). Позивач, дійшовши до висновку про безпідставність отримання відповідачем разом з вартістю виконаних робіт суми податку на додану вартість, звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача сплаченого ним податку на додану вартість в розмірі 11 228, 25 доларів США, згодом збільшивши позовні вимоги до 363 974, 13 доларів США.

                    Місцевий господарський суд задовольняючи позов виходив з того, що згідно п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість” при експорті товарів і супутніх такому експорту послуг ставка податку становить 0% до бази оподаткування, відповідно до п. 1.14 цього Закону під супутніми послугами розуміються послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів що експортуються, імпортуються, згідно ст. 274 Митного кодексу України до митної вартості товарів що вивозяться (експортуються) включаються такі витрати, як, зокрема, витрати на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України, і, відповідно письмового пояснення №11-15/28/1632 від 29.03.2006р. Маріупольської митниці, у митну вартість товарів, заявлену у відповідних митних деклараціях до ціни угоди були включені усі послуги порту, відповідно до договору.

                    Зважаючи на викладене місцевий господарський суд дійшов до висновків, що нарахування ПДВ за надані позивачу послуги із перевантаження (акордна ставка) мало бути здійснено за ставкою 0%; нарахування позивачем ПДВ за ці послуги за ставкою 20% не відповідає чинному законодавству; особа яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, в силу ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України зобов’язана повернути потерпілому це майно, а отже –грошові кошти у сумі 363 974, 13 доларів США одержані відповідачем без будь-яких законних підстав, що обумовлює необхідність задоволення позову в повному обсязі.

          Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до п. 3.1.3 ст. 3 Закону України “Про податок на додану вартість” об'єктом оподаткування є операції платників податку з вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорту), поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України.

          Відповідно до п. 6.1 ст. 6 цього Закону об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

          Разом з тим, п. 6.2 ст. 6 цього ж Закону передбачено, що при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить "0" відсотків до бази оподаткування.

          Пунктом 1.14. Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що супутні послуги –це послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються.          

В частинах 1, 2 статті 274 Митного кодексу України зазначено, що митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені:

а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України;

б) комісійні та брокерські винагороди;

          в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

          З системного аналізу наведених правових норм, встановленої місцевим господарським судом обставини включення у митну вартість товарів, заявленої у відповідних митних деклараціях, всіх послуг порту відповідно до договору,  а також того, що договором №25-6/07/11 від 00.12.2004р. сплата податку на додану вартість з вартості оплати послуг відповідача не передбачена, вбачається, що нарахування податку на додану вартість за надані позивачу послуги мало бути здійснено за ставкою 0%.

          Доводи касаційної скарги щодо наявності у портів, що здійснюють допоміжні транспортні операції, правових підстав для включення до бази оподаткування та оподаткування за ставкою 20% в загальновстановленому порядку послуг з завантаження, розвантаження, транспортування та зберігання експортних вантажів не спростовують висновків місцевого господарського суду.

          Зважаючи на викладене місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про одержання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 363 974, 13 доларів США без будь-яких законних підстав та необхідність задоволення позову в повному обсязі.

                    

За вказаних обставин місцевий господарський суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з’ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а відтак рішення господарського суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -    

П О С Т А Н О В И В:

          

Касаційну скаргу Державного підприємства “Маріупольський морський торговий порт” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 12.04.2006р. у справі №17/50 Господарського суду Донецької області, залишити без змін.

Головуючий                                                                            Г. Кравчук

С у д д і                                                                                     Г. Мачульський

                                                                                                                                                                                                                                           В. Шаргало