ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" листопада 2011 р.                                                                 Справа № 48/302-10/155-11

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді                                                                                         Привалова А.І.

при секретарі                                                                                         Марценюк О.М.

розглянувши справу № 48/302-10/155-11

за позовом   публічного акціонерного товариства «Мостобуд», м. Київ;  

до                  товариства з обмеженою відповідальністю «Пері Україна», м. Бровари;

про                    визнання договору недійсним

Представники сторін:

від позивача:       ОСОБА_1., довіреність від 19.01.2011р. № 08-юр;

від відповідача:  ОСОБА_2., довіреність від 10.05.2011р. б/н.

обставини справи:

Публічне акціонерне товариство «Мостобуд» (надалі –позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Пері Україна»(надалі –відповідач) про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, при укладені Договору № 2764 оперативної оренди обладнання від 14.05.2010р. між публічним акціонерним товариством «Мостобуд»та товариством з обмеженою відповідальністю «Пері Україна»не було досягнуто істотних умов вказаного договору, в зв’язку з чим позивач вказує на існування підстав для визнання даного договору недійсним.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.07.2011р. порушено провадження у справі № 48/302 та призначено розгляд справи на 17.08.2011р.

Ухвалою від 17.08.2011р. господарський суд м. Києва, на підставі ч. 2 ст. 15 ГПК України, передав матеріали справи № 48/302 за підсудністю до господарського суду Київської області, посилаючись на те, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 581245 від 10.08.2011р., поданим позивачем на виконання вимог ухвали суду від 26.07.2011р., місцезнаходженням відповідача –товариства з обмеженою відповідальністю «Пері Україна», є Київська область м. Бровари, вул. Об’їзна дорога, буд. 29.

Ухвалою від 16.09.2011р., з посиланням на приписи ч. 1 ст. 15 ГПК України, господарський суд Київської області надіслав матеріали справи № 48/302 за підсудністю до господарського суду м. Києва.

Однак, господарський суд м. Києва ухвалою від 27.09.2011 р. повернув матеріали справи № 48/302 до господарського суду Київської області, посилаючись на ст.ст. 15, 16, 17 ГПК України.

Згідно із п. 16 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року»від 20.10.2006р. № 01-8/2351, чинним законодавством не передбачено можливості спору між господарськими судами з приводу підсудності справи, а ухвалу про передачу справи за підсудністю може бути змінено чи скасовано виключно за результатами її перегляду в апеляційному або касаційному порядку. Тому, господарський суд, який одержав справу на підставі винесеної в порядку статті 17 ГПК ухвали, і в разі незгоди з останньою має розглянути справу по суті, якщо відповідну ухвалу не було змінено чи скасовано.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.10.2011р. справу  № 48/302 прийнято до провадження суддею Приваловим А.І., присвоєно їй  № 48/302-10/155-11 та призначено до розгляду  в судовому засіданні на 01.11.2011р.

Представник позивача в судове засідання 01.11.2011р. не з’явився, проте 31.10.2011р. через загальний відділ господарського суду позивачем надано клопотання № 31-10/11 від 31.10.2011 р. про відкладення розгляду справи, у зв’язку із неможливістю прибуття в судове засідання його повноважного представника.

Присутній в судовому засіданні 01.11.2011р. представник відповідача заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, який наявний в матеріалах справи.

Ухвалою від 01.11.2011р. суд відклав розгляд справи на 15.11.2011р., у звязку з неявкою в судове засідання поноважного представника позивача.

Присутній у судовому засіданні 15.11.2011р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Представники відповідача проти позову заперечив та надав додаткові докази до справи, які свідчать про виконання сторонами умов оспорюваного договору оренди.

Представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, у звязку з необхідністю ознайомитись з документами, наданими представником відповідача.

Представник відповідача заперечив проти відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що надані до справи додаткові докази наявні у позивача, оскільки останнім підписувались та скріплялись печаткою.

Дослідивши наявні у справі докази та надані додаткові докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав  для відкладення розгляду справи.

       Згідно вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

       Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

12 травня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Пері Україна» (за договором – орендодавець) та Публічним акціонерним товариством «Мостобуд» (за договором –орендар) було укладено Договір № 2764 оперативної оренди обладнання.

Пунктом 1.1 договору встановлено, що орендодавець надає орендарю у тимчасове платне користування (оренду) будівельну опалубку PERI (в тому числі окремі елементи опалубки, спеціалізовану тару для її транспортування), іменовану надалі «обладнання», асортимент, кількість і вартість якого вказуються в актах прийому-передачі, що є невід'ємною частиною цього договору.

Отже, укладений між сторонами оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.   У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).   До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами частини 1, 3 статті 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).   Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 284 Господарського кодексу України, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об'єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.

При цьому, як на підставу недійсності Договору № 2764 оперативної оренди обладнання від 14 травня 2010 року, позивач посилається на те, що сторонами договору не досягнуто усіх істотних умов договору, а саме: оскільки, об’єкт оренди в договорі визначений як окремі елементи опалубки і тара, вартість опалубки як частини предмета договору (її складових елементів) визначена не точно; умовами договору не визначено індекс інфляції; не визначено порядок розрахунку амортизаційного зносу обладнання; сторонами договору не досягнуто згоди щодо істотної умови договору – відновлення орендованого майна.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.  

Приписами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

До матеріалів справи надані підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками акти приймання-здавання наданих послуг та додатки до договору з посиланням, як на підставу підписання, Договір  № 2764 від 14 травня 2010 року. На підставі зазначених вище актів та додатків до договору, відповідач передавав позивачу обладнання в оренду.

Крім того, оглянуті судом акти приймання-здавання наданих послуг та додатки до договору, містять посилання на вартість орендованого обладнання.

Отже, підписавши акти приймання-здавання наданих послуг, що є невід'ємною частиною договору, та додатки до договору сторони узгодили такі істотні умови договору, як об’єкт оренди та вартість об’єкту оренди.

Відповідно до п. 3.1 договору, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2010 року, а в частині повернення обладнання, оплати орендної плати та інших платежів – до повного виконання орендарем своїх обов’язків за цим договором. Подовження строку дії даного договору здійснюється шляхом підписання відповідної додаткової угоди до нього. У разі відсутності додаткової угоди про продовження строку дії даного договору він припиняє свою чинність в строк, зазначений у цьому пункті.

Таким чином, сторонами було погоджено таку істотну умову договору –як строк дії договору оренди.

Згідно з ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до пунктів 4.1.1., 4.1.2. договору, орендна плата нараховується за повний календарний місяць по факту знаходження обладнання у орендаря (згідно актів прийому-передачі), а у разі використання обладнання не повний календарний місяць –орендна плата нараховується за фактичну кількість днів знаходження обладнання в оренді (згідно актів прийому-передачі). Орендна плата сплачується шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок орендодавця.

Згідно з пунктами 4.1.5., 4.1.6. договору, орендар сплачує орендну плату щомісяця, протягом 35 календарних днів з моменту закінчення оплачуваного (за який була нарахована орендна плата) місяця.

Відповідно до пункту 4.2.1 договору, ставка орендної плати (без ПДВ) за один місяць складає 5,00% від вартості переданого в оренду обладнання.

Згідно пункту 4.2.3 договору, вартість наданого в оренду обладнання зазначається в додатках та актах прийому-передачі, що є невід'ємною частиною цього договору, і встановлюється для визначення розміру: щомісячної суми орендної плати (в грошовому вираженні) за передане обладнання; плати в разі неповернення, втрати та/або пошкодження обладнання; відповідальності сторін при невиконанні ними умов цього договору і відшкодування завданих збитків.

Пунктом 4.2.4 договору встановлено, що орендна плата в грошовому вираженні і вартість обладнання щомісячно розраховується (із врахуванням індексації) орендодавцем на підставі вартості орендованого обладнання і вказується в додатках та актах наданих послуг, що є невід'ємною частиною цього договору. В разі письмової незгоди орендаря із розміром орендної плати (в грошовому вираженні) і вартістю обладнання, дія цього договору призупиняється. При цьому орендар, на вимогу орендодавця, зобов’язаний повернути обладнання відповідно до умов даного договору.

З наведеного вбачається, що в актах наданих послуг та в додатках відповідачем самостійно на умовах договору визначався розмір орендної плати із врахуванням індексації.

Позивачем не подано до суду доказів письмового звернення до відповідача щодо незгоди з розміром орендної плати, крім того, в матеріалах справи наявні докази, а саме, акти приймання-здавання наданих послуг та додатки до договору, підписані позивачем та відповідачем, що підтверджують погодження позивача із розміром орендної плати з урахуванням індексації.

Таким чином, сторонами в договорі погоджено таку істотну умову договору, як орендну плату з урахуванням її індексації.

Відповідно до пункту 4.4 договору, амортизаційні відрахування на обладнання нараховуються орендодавцем і використовуються на його повне відновлення. Покращення обладнання, що здійснюється за рахунок амортизаційних відрахувань, є власністю орендодавця.

Положення даного пункту вказують на те, що нарахування амортизаційних відрахувань є правом відповідача та здійснюється за його рахунок.

Пунктом 5.5. договору встановлено, що поточний і капітальний ремонт обладнання здійснюється орендодавцем за власний рахунок. Орендар не має права здійснювати будь-які зміни (покращення, ремонт тощо) обладнання.

З наведеного вбачається, що відновлення орендованого майна здійснюється за рахунок відповідача.

Отже, такі істотні умови договору, як порядок використання амортизаційних відрахувань та відновлення орендованого майна були узгоджені сторонами оспорюваного договору.

Згідно приписів ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 2 статті 207 цього ж Кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Пунктами 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів»(в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі»(в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

При цьому, приписами ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що доводи позивача щодо недосягнення згоди з усіх істотних умов договору мають бути наслідком визнання правочину неукладени та ніяким чином не може бути підставою для визнання його недійсним, як це передбачено статтею 215 Цивільного кодексу України.

До того ж, суд проаналізувавши спірний договір, встановив, що він відповідає нормам чинного законодавства, укладений з дотриманням норм статті 203 Цивільного кодексу України, у зв’язку з чим у суду відсутні підстави для визнання його недійсним.

Крім того, судом встановлено, що даний договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Також, судом встановлено, що позивачем були вчинені дії, які свідчать про схвалення умов осопрюваного договору, а саме частково перераховано заборгованість по орендній платі, яка виникла за Договором № 2764 оперативної оренди обладнання від 14.05.2010р., що підтверджується обставинами, встановленими рішенням господарського суду м. Києва від 01.06.2011р. по справі № 56/70 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Пері Україна»до публічного акціонерного товариства «Мостобуд»про стягнення 2192893,30 грн.  

Таким чином, виходячи з вищенаведених обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, не підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

      В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

       Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяА.І. Привалов

Дата складання та підписання повного тексту рішення –22.11.2011 р.